Шпаргалка по "Міжнародна економічна діяльність України"

Перехід до грошового етапу приватизації дасть змогу залучити більшу кількість інвестицій. До того ж у 1999 р. передбачено було провести приватизацію привабливих підприємств вітчизняної економіки — об’єктів енергетики, нафтогазового комплексу, хімічної промисловості, металургії та машинобудування. Це дало можливість виконати програму приватизації у частині надходження коштів до державного бюджету на 85%. в 2008 р. надходження до держбюджету від приватизації у розмірі 8,5 млрд грн. У 2009 році надходження сягали понад  10 млрд. грн..

Головна мета такої приватизації полягає в появі ефективних власників, які здатні здійснити необхідні капітальні вкладення та налагодити нормальний виробничий процес.

Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.

Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторів до приватизації.

113. Особливості розвитку спільних підприємств з точки зору інвестиційних процесів в Україні

СП-міжнародні господарські організації, які ведуть спільну виробничу, збутову, посередницьку та іншу  діяльність за участю одного або кількох українських підприємств чи приватних осіб і одної або кількох іноземних фірм та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку і ризику. На сучасному етапі входження  України в світові ринкові відносини СП є однією з найефективніших форм міжнародного економічного співробітництва. Оскільки завдяки залученню іноземного капіталу ця форма міжнародного співробітництва сприяє створенню додаткових каналів для притоку матеріальних та фінансових ресурсів, передумов послідовної її інтеграції до системи світових господарських зв’язків. СП є найбільш ефективною формою впровадження в країні нових технологій, сприяє покращенню постачання споживчих товарів, підвищення якості обслуговання продуктивності праці, економії ресурсів, збільшенню надходження іноземної валюти, заміщенню імпорту. Переваги СП: мінімальність ризику, потреба у менших витратах порівняно зі створенням власного підприємства. Недоліки СП: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язків сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління.

Спільне підприємництво здійснюється у формах обміну технологіями й послугами з подальшим розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у таких формах, як концесії, консорціуми, акціонерні товариства і компанії з виробничо-збутовою діяльністю, міжнародні економічні організації, спільні (змішані) підприємства і вільні економічні зони.

Питання фінансування посідає безперечно центральне місце у системі ресурсного забезпечення діяльності СП. Як показали результати дослідження, незмінним джерелом фінансування СП залишаються внески партнерів до ста тутного фонду, короткострокові та (рідше) довгострокові позики вітчизняних і зарубіжних кредиторів (це насамперед кредити банківських установ, а також попередня оплата за майбутні поставки продукції), Доволі перспективним дже релом фінансування може стати використання інвестиційних доходів іноземно го засновника від інших проектів, здійснюваних ним на території України (така практика поки що має місце лише на одному з досліджуваних СП). Щодо вико ристання прибутку, слід зазначити, що найчастіше іноземні партнери перека зують отримані доходи за кордон або купують товари за національну валюту для власних потреб. Розподіл прибутку між партнерами на усіх без винятку СП здійснюється у відповідності з частками у статутному фонді (капіталі)

Існують певні тенденції, які якісно характеризують розвиток СП в Україні: -переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених СП за розмірами іноземних інвестицій; -створення СП, як правило, на двосторонній основі; -орієнтація СП на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені та сферу послуг; -обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлена відсутністю надійних гарантій їх захисту, наявність прямого та побічного контролю за такими інвестиціями;    -частка українських партнерів у статутном фонді коливається від 40-90% і в середньому дорівнює 55%; -активна участь у СП малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій; -зосередження СП у промислових центрах і районах України, зокрема в м. Києві. СП використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх країн, або цілих регіонів світу.

Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.

114. Основні наслідки інвестиційної діяльності ТНК в Україні

Прихід ТНК у певну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні ринки і фінансові ринки – це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки.

Процеси реформування, які відбуваються в Україні впродовж останнього десятиріччя, об’єктивно створюють підвалини для поширення в ній і процесів транснаціоналізації. Цьому сприяє процес відходу держави від прямого втручання в економічні процеси і зменшення рівня витрат на економічний розвиток у складі державного бюджету країни.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг – ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладання грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду.

Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК з національними інтересами країни – реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вони орієнтуються, не збігаються з цілями та критеріями країн, на території яких розташовані  філії ТНК. Останні набувають рис наднаціональних структур, які керуються власними глобальними інтересами. Внаслідок цього достатньо реальною є ситуація, коли інтереси національного економічного розвитку протирічать національній економічній безпеці.

Попри посилення рівня транснаціоналізації економіки України протягом останніх років, він все ще залишається на відносно невисокому рівні. Це є наслідком невиразної політики щодо залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та майже повної відсутності чіткої політики щодо інвестування за кордон шляхом підтримки перш за все процесів концентрації національного капіталу та надання йому відповідного політичного сприяння.

Політика уряду країни, спрямована на оптимальне використання можливостей транснаціоналізації та нейтралізації її можливих негативних наслідків, має бути комплексною і ґрунтуватися на чітко визначених у часі та просторі національних цілях і пріоритетах.

Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціоналізації реально існуючої транснаціоналізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату.

Загалом негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути нівельований збалансованою системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка мусить мати кількісну оцінку економічної безпеки України внаслідок діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей тощо.

Метою всіх регулюючих заходів прямих інвестицій ТНК є, з одного боку, створення зацікавленості ТНК у створенні структурних ланок в Україні за умови поліпшення галузевої структури економіки, а з другого – недопущення дискримінації національних товаровиробників та порушення рівновати фондового ринку.

Будь-яка країна, яка має за мету стабільне підвищення своєї конкурентоспроможності у передових сферах виробництва товарів і послуг, на які припадає переважна частина світового доходу, має утворювати й розвивати власні транснаціональні структури. Це вимагає чіткої та послідовної політики щодо їх формування, у тому числі й стосовно експорту національного капіталу за кордон. При цьому уряд не повинен декретувати «зверху» формування вітчизняних ТНК, а повинен створювати економічні та юридичні умови для еволюційного визрівання цих структур у рамках конкурентної ринкової економіки.

115. Особливості ризиків дестабілізації української економіки

Світова фінансова криза наклалася в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи та викликала різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивела на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки. Йдеться про:

·   надмірну частку споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;

·     інституційну нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень;

·     несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів;

·      концентрацію експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп, що, при зростанні відкритості економіки, сформувало високу залежність економічної динаміки та фінансового становища від кон’юнктури зовнішніх ринків.

2. Підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні було посилено некоректними заходами економічної політики у 2008 році, а саме  збереженням високого рівня фіскального вилучення коштів на потреби споживання; 

суттєвим збільшенням соціальних видатків бюджету на тлі наростання кризових явищ у світовій економіц  затягуванням запровадження дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб’єктів господарювання;

·     прийняттям рішення про офіційну ревальвацію гривні та відхід НБУ від протидії надмірному подорожчанню гривні;

·     «заморожування» суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що вело до поточної демонетизації економіки при формуванні ризикованого інфляційного монетарного «навісу».

3.   Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низькотехнологічного експорту виявилась вельми вразливою щодо спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим щодо негативного впливу на загальну економічну динаміку (Рис.1).

4.   Негативні зовнішні чинники було посилено зниженням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення, так і державного та приватного секторів. Це було викликано як посиленням інфляційних процесів у перші місяці року, так і сповільненням приросту доходів, утрудненням залучення кредитних коштів, падінням платоспроможності підприємств, зростанням витрат на основні складові собівартості, що мало місце спочатку як наслідок обмежувальної антиінфляційної політики, а в останньому кварталі року – як наслідок наростання кризових явищ.

5.Вплив зовнішнього чинника  спричинив загострення внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися впродовж останніх років. В кризових умовах виявились обмежена ефективність монетарних засобів НБУ та нестача дієвих інструментів монетарного та курсового регулювання. Адекватні заходи часто застосовувалися з запізненням, що послаблювало їхній позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв.