Економічна природа конкуренції

1. Економічна природа конкуренції .

1. Сутність, виникнення та риси конкуренції

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не маже нормально існувати без розвинутих форм конкуренції.

 Конкуренція (лат. Concurere - зіштовхуючись) - економічне суперництво і боротьба між приватними і колективними товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків, в процесі якого стихійно регулюється пропорції суспільного виробництва. Конкуренція об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення маштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати та інше. Інші економічні закони також діють у формі примусових сил конкурентної боротьби, зіткнення протилежних економічних інтересів, тому конкуренція - важлива економічна сила розвитку економічної системи, складова її господарського механізму. Конкуренція за своєю природою виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника активно впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці та інше.                                                                                                           Основне завдання конкуренції - завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів забезпечити одержання сталого прибутку. Становлення ринкової економіки зумовлюється появою вільної конкуренції. Проте існування купівлі-продажу товарів, використання грошей можливе і без конкуренції. Отже, необхідно з'ясувати умови виникнення конкуренції як економічного явища.

 Умови виникнення конкуренції: 

Перша - наявність на ринку великої кількості виробників, будь-якого конкурентного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджене у руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції домінував один виробник - держава, тоді утворюється монополія, яка, по суті, заперечує конкуренцію.   Друга - свобода виробників щодо вибору господарської діяльності. Кожен повинен мати можливість визначати не тільки що виробляти, а й регулювати якість та обсяг продукції.

Третя - відповідність між попитом і пропозицією; інакше припустимо, якщо попит перевищує пропозицію, то покупець обмежений у виборі продукції. За наявності дефіциту всі виробленні товари швидко реалізуються. Там, де існує дефіцит, немає вільної конкуренції.

 Четверта - наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка, по суті, є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилася на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси. Негативні риси конкуренції полягають у тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція. Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва. Конкуренція корисна для суспільства, вона стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно оновлювати асортимент продукції, що випускається, стежити за досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у виробництво.                                              

 Становлення та розвиток конкуренції відбувається за простого товарного виробництва, виникнення приватної власності, грошей, обміну тощо. За первіснообщинного ладу (на другому етапі його еволюції - мезоліту) община регулювала споживання кожного її члена на основі рівності, що унеможливлювало боротьбу між членами общини за більшу частку зібраних плодів, результатів полювання тощо. На третьому етапі розвитку - в епоху неоліту, з'являються мідні знаряддя праці, створюється додатковий прибуток, відбувається перший великий суспільний поділ праці, розвивається система обміну. Общинна власність доповнюється особистою, поступово виникає землеробська община, з'являється приватна власність, що означає зародження конкуренції. Із здійсненням другого й третього великих великих суспільних поділів праці, відокремленням ремесла від землеробства, торгівлі від виробництва і появою класу купців-професіоналів, які торгують коштовними металами, шкірою, тканинами тощо конкуренція посилюється. Зокрема, через механізм ринку відбувається конкуренція дешевої рабської праці й дрібних власників-селян у виробництві сільськогосподарської продукції. Колективними товаровиробниками були рабовласницькі вілли та латифундії.                                                                                                  Посилюється конкурентна боротьба за феодалізму, зокрема з пожвавленням обміну між окремими містами і формуванням єдиного ринку. Колективними товаровиробниками були великі колективні маєтки та латифундії, корпорації, в які об'єднувалися ремісники й купці, а також державні майстерні з виготовлення зброї, тканини тощо. Загалом у докапіталістичних формаціях панувало натуральне господарство, в економічній системі домінували однорідні господарські одиниці, кожна з яких виконувала більшість видів господарських робіт, що не сприяло розвитку конкуренції. З відокремленням таких форм капіталу, як промисловий, торговельний, банківський, окремі угрупування капіталістів вступали між собою у конкурентну боротьбу за ціни, сфери вкладання капіталу, величину привласнювального прибутку та інше. Суперечності між суб'єктами різних форм капіталу, капіталістичної власності є внутрішніми суперечностями закону конкуренції і доповнюється конкуренцією між покупцями товару і послуг, між найманими працівниками на ринку робочої сили, між орендарями і власниками в сільському господарстві. Кожний із суб'єктів конкурентної боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує неоднакові форми й методи такої боротьби. Спільний економічний закон конкуренції конкретизується у специфічних законах конкурентної боротьби у кожній формації. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва й капіталу і в останній третині 19 ст. спричинила виникнення монополій. Конкуренцію супроводжувала зростаюча диференціація дрібних товаровиробників, власників малих та середніх капіталістичних підприємств. На ці процеси значно впливали закони розвитку технологічного способу виробництва, спільні закони товарного виробництва, науково-технічний прогрес та інше. Вони зумовили зростання оптимальних розмірів підприємств, комбінування виробництва (поєднання різних видів виробництв на одному підприємстві) та диверсифікації (розширення номенклатури продукції, яку випускають окремі підприємства). На рубежі 19 і 20 ст. конкуренція в усіх країнах діяла як одна з динамічних сил економічного прогресу. Протягом 20 ст. в найрозвинутіших країнах світу було запроваджено механізм регулювання конкуренції, тобто встановлення «правила гри», коли підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва. Їхня суть полягає в тому, що підприємці діють не наосліп, силою витісняючи один одного з ринку, а за допомогою маркетингу, детально вивчають можливості й кон'юнктуру ринку. Це значною мірою «заземлює» напругу виникнення кризи надвиробництва, оскільки зі споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови і терміни реалізації продукції.

1.2 Функції конкуренції в ринковій економіці .

Роль конкуренції у ринковій економіці виявляється через певні функції, які вона виконує.

Функція регулювання. Для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток.

Функція мотивації. Для підприємця означає шанс і ризик одночасно: Підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або виготовляють її з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес; Підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції зі своїми суперниками на ринку, виявляються покараними шляхом збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки активізує стимули до вищої продуктивності, а й дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результати.                                                                                                              Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну силу кожного підприємства . наприклад , підприємець може призначити високу ціну, та конкуренція надає можливість вибирати серед декількох продавців . Чим досконаліша конкуренція , тим справедливіше ціна.

 Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень , забезпечуючи якість і розширення номенклатури продукції.

1.3 Методи конкурентної боротьби

Через використання різноманітних форм і методів конкуренція активізує зусилля на формування єдиного економічного «поля», великою мірою зумовлює світовий рівень відповідних товарів. За методами здійснення економічну конкуренцію поділяють на цінову й нецінову.

Цінова конкуренція - означає, що головними методами проти конкурентів є ціна. Її використання ґрунтується на різноманітних методах і способах. Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшенням витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Вона передбачає продаж товарів та послуг за більш низькими цінами, ніж у конкурентів. Зниження цін можливе або за рахунок зниження витрат виробництва, або зменшення прибутку.  Оскільки конкуренція своїм основним стимулом визнає прибуток, то неминучість вступати в боротьбу за споживача, задоволення його вимог зобов'язує розширювати асортимент продукції та послуг, знижуючи при цьому витрати, а потім і ціни. На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливість дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу. Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче собівартості, що є вже методом нечесної конкуренції.

Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та інше. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Вона ґрунтується на пропозиції товарів і послуг більш високого рівня якості, високої надійності тощо. Останнім часом важливу роль у посиленні конкурентоспроможності товарів стали відігравати такі параметри відповідних аналогів, як екологічність, енергоємність, ергономічні й естетичні характеристики.

Метод нецінової конкуренції передбачає пропозицію модних товарів із значним випередженням аналогічних поставок з боку конкурентів; оригінальність, привабливість, перспективний дизайн, врахування специфіки та індивідуальності кожного з майбутніх покупців або клієнтів; надійність, високу репутацію фірми, її імідж на світовому ринку; культуру обслуговування, всебічне інформування покупця про переваги, що надаються постійним клієнтам; товарні знаки та торговельні марки фірми, що засвідчують її авторитет та визнання з боку інших фірм.

 Нецінова конкуренція застосовує такі способи :

1. Поліпшення якості  продукції. Відомо, що одна продукція  може мати різну якість на  різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

2. Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані  на те, щоб привернути увагу  покупців, надати їм відповідну  інформацію, про споживчі властивості  товару, спонукати споживача зробити  покупку, нагадати споживачеві про  існування того чи іншого товару. Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча споживча вартість при цьому часто залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торгівельних знаках і фірмових клеймах.

 3. Умови, що пов'язані з продажем товару. Фірма зобов'язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безоплатні консультації щодо використання свого товару.

І цінова, і нецінова конкуренція нерідко супроводжуються порушеннями загальноприйнятих правил . Для протидії проявам недобросовісної конкуренції створюються відповідні органи та структури. Наприклад у США працюють антитрестовське управління міністерства юстиції та федеральна комісія з торгівлі; в Японії - комісія із справедливих угод; у Франції - рада у справах конкуренції. В нашій країні створений Антимонопольний комітет. Це дає певні гарантії недопущення розвитку тіньових угод, порушення правил і норм конкурентної боротьби. При цьому слід зазначити, що нормальна конкурентна боротьба ведеться там і остільки, де і оскільки існує нормальне ринкове середовище. Поділом конкуренції за методами конкурентної боротьби є поділ на чесну та нечесну конкуренції.

Нечесна конкуренція - це діяльність господарського суб'єкта , що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого положення на ринку, обманом споживачів , партнерів , інших господарських суб'єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції такі.  По-перше, дезінформація з боку виробника споживачів - покупців і господарських суб'єктів про товар і послуги. вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару : клас, сорт, якість виготовлення. По-друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування товару без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони зареєстровані. Як правило використовуються товарні бланки, маркування тих фірм, продукція яких користується великим попитом.  По-третє, поширення неправильних повідомлень про товари своїх конкурентів. така інформація, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності. По-четверте, намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам у постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів. По-п'яте, переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням більш високих окладів і різних пільг. До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права продавати товар за ціною, що нижча ніж собівартість, з метою усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто не дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм. Конкуренція цивілізована (чесна) - конкуренція між товаровиробниками всередині країни та між країнами, що здійснюється в умовах мінімального дієвого втручання держави в її форми та методи з урахуванням вимог соціальної справедливості й цінностей демократичного суспільства. В основу цивілізованої конкуренції покладено такі принципи:

1. На жодному ринку немає «вільної конкуренції» як абстрактної теоретичної конструкції. Конкуренція як така вплетена завжди в існуючі форми і механізм соціальної комунікації, в систему цінностей суспільства, ідеологій, соціальних зв'язків, технологій і галузей, здобуття й утвердження влади, установ, знань і простої людської довіри.

 2. Ринкові процеси як такі не завжди успішно й ефективно функціонують. Це стосується й України та пострадянських країн після запровадження в них «монетарної шокотерапії».

  3. Партнери з обміну не є гомогенною групою, і значна частина трансакцій не є добровільною. Те саме характерно й для європейських економічних зв'язків між великими і малими фірмами, між фірмами і постачальниками, для торгівлі між бідними і багатими країнами або для можливостей політичного впливу.