Економічна природа конкуренції

 4. Розрегулювання ринку може бути позитивним, хоча за певних умов це призводить до негативних наслідків. Цей принцип стосується і регулювання ринку, і запровадження владної вертикалі. Слід також завжди обдумувати, чи перебуває прибуток у діловій активності підприємця у правильному співвідношенні з соціальними й іншими витратами, пов'язаними зі станом ринку.

 5. Неприборкана конкуренція - самознищуюча й нерідко «самоїдська».

 6. Принципи соціального дарвінізму й неолібералізму швидше шкодять конкуренції, ніж виправдовують її, оскільки кожний ринок залежить від трьох основних субстанцій, наявних у суспільстві, а саме: довіри, співпраці й чесності.

 7. Кожний практик визначає для себе значення кооперації, яка виражає загалом інші значення інші відносини в конкуренції. Кооперація передбачає певну стабільність соціальної системи і базис довіри та інформації.

2. Види конкуренції в ринковій економіці

2.1 Внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція.                                                        

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється в конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного , банківського та інше), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми міжгалузевої та внутрішньогалузевої.              Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками , що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва , продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару , а отже , й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.                                                                                            Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між товаровиробниками , які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу прибутку. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники , які отримували меншу кількість прибутку , намагалися вкладати свої капітали в галузі де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовило зростання попиту на них), а в других - збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари , виготовленні у галузях, куди переливаються нові капітали , знищуються , а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) - зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється , переливання капіталів припиняється , і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва.

Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва , навколо якої коливаються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

2.2 Досконала конкуренція

Ще не так давно в підручниках і економічних словниках, що видавались у нашій країні, говорилось про існування двох видів конкуренції .                                      В сучасних умовах існують ще й такі види конкуренції: чиста, монополістична і олігополістична. При цьому тільки чисту конкуренцію вважають досконалою. За умов досконалої конкуренції ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців. Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги, тобто продавці пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або цілком ідентичні товари (цемент певної марки, пшениця певного сорту, папір певного виду тощо). На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина. Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Нема потреби і в рекламі. Продукція збувається методом звичайного ринкового обміну або за допомогою біржі. Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів. Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається. Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною. Ринок досконалої конкуренції характеризується абсолютно еластичним попитом. Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами: велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару; продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;  бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва - мобільні;

кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, в умовах чистої конкуренції виробники і продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, яка включає насамперед розробку нових товарів, певну політику цін, рекламу, стимулювання збуту тощо. Однак вважати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має ніяких турбот, було б неправильно. Підприємство повинно уважно вивчати попит споживачів, можливі його коливання.

Важливою проблемою є пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва, пропонувати більш високу ціну марно, зменшувати ціну -- означає зменшувати прибуток. Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову норму прибутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це примушує виробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва. Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

2.3 Недосконала конкуренція та  типи ринкових структур

З попереднього пункту реферату видно, що досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки є ефективними. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монополістична та олігополістична конкуренція та монополія.

2.3.1 Монополістична конкуренція

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо. Попит на товар підприємства монополістичного конкурента включає , як і в умовах монополії відрізок абсолютно еластичного попиту і абсолютно нееластичного попиту. Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми. Визначення оптимальних обсягів виробництва на ринку монополістичної конкуренції відбувається за умови рівності валового доходу і валових витрат; граничного доходу і граничних витрат.  За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів. Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:                                                                                  на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;                                      для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг.

2.3.2 Олігополістична конкуренція

Слово «оліго» у перекладі з грецької мови означає малий. Олігополія - реальна ринкова структура до якої відносять підприємства нафтогазовидобувної і сталеливарної промисловості. Теоретиками олігополістичного ринку були Хікс та Курно. Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у цю галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, треба мати сировину і матеріали. А деякі з них вже розподілені. Наприклад, в Україні озокерит добувають тільки у Бориславі (Львівська область). Озокерит користується значним попитом як лікувальний засіб. Нове підприємство створити практично неможливо, тому що цей матеріал контролюється іншим підприємством. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер". За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів. Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки. Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

2.3.3 Монополія

Крайньою полюсною структурою ринку є монополія, тобто ринок з єдиним продавцем і що виключає можливості входження в нього інших. Наприклад на початку 80-х р.р. компанія "Де Бірс" контролювала фактично всі джерела поставок алмазів у некомуністичному світі. В якості інших прикладів можна привести монополію "Полароїд" на моментальну фотографію, власників значної частини каналів місцевого кабельного телебачення. У більшості великих міст послуги місцевого телефонного зв'язку і постачання електроенергією також забезпечується монополіями, проте ціни, що встановлюються ними регулюються державними організаціями. Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення. Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар'єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку. Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика. Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією. Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма «Ксерокс» контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма «Поляроїд», дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам. Ці три причини дуже пов'язані між собою. Наприклад : уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо.У корпорації "Акме" є патент, який дає їй виключне право на виробництво деяких товарів. Щоб розрахувати об'єм випуску, що максимізує її прибуток, "Акме" повинна пройти через такий же граничний аналіз, яким користується конкурентна фірма для визначення оптимального позитивного випуску. Якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в більшій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно збільшувати, і навпаки, якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в меншій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно зменшувати. Іншими словами "Акме" повинна порівняти граничні витрати з граничним доходом.