Шпаргалка по "Міжнародна економічна діяльність України"

Упр. Держ. Б. - комплекс заходів, що здійсн-ся держ. в особі упов-них органів щодо визнач-ня обсягів та умов залучення коштів, їх розм-ня і погаш-ня, забезп-ня платоспром-ті держ. передб-є форм-ня фін. політики держ., пов. з її діяльн-тю у ролі позичальника і гаранта, корд-ії грош.-кред. (монетарн.) та фіскальної політики, розр. ефект. форм і методів зниж. борг. тягаря. завдання:

— пошук ефект. умов запозичення коштів - мінімізації вартості Б.;

- недопущення не ефект. та нецільового викор-ня запозичених  коштів;

— забезп. своєчасної та повної сплати суми основного Б. та нарахованих %;

— визнач. оптим. співвідн-ня між внутр.. та зовн. запозич.

— забезп. стаб-ті валютного курсу та фондового ринку.

стадії: залучення (бюдж.процес) — викор-ня (осн.елемент та мета запоз-ня) — погашення (платежі з обсл-ня та розр. з кредиторами).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

129. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Міжнародна міграція робочої сили пов’язана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав. Вона є результуючою функцією цілого комплексу економічних та неекономічних чинників: її обумовлюють як різниця в рівнях поточних доходів, безробіття, необхідність пошуку роботи в інших країнах та інші економічні причини, так і війни, стихійні лиха інші позаекономічні події.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Історично явище міграції — необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди — настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства.

Уже в першій половині ХІХ ст. почала переважати міграція промислових робітників, а наприкінці того ж століття головну міграційну хвилю забезпечили селяни, які розорилися.

Типовою відмінністю міграції після Другої світової війни стала активізація переселення науково-технічної інтелігенції та висококваліфікованих робітників.

Усі ці процеси стосувалися й українців та тих народів, які мешкали на території сучасної України.

Друга світова війна спричинила масову евакуацію українців на Схід Радянського Союзу, зокрема до Сибіру, республік Середньої Азії. Надалі — втеча українців від радянського голодомору 30-х років, примусове переміщення остарбайтерів, виїзд українців на освоєння казахстанської цілини, до об’єктів комсомольського будівництва та нафтогазових розробок на Радянському Сході, в Сибіру, етнічна міграція євреїв до Ізраїлю, переїзд значної частини творчої інтелігенції до Москви у 60—80-ті роки — ось найбільш помітні для України міграційні події вже ХХ ст. Нарешті, масовий виїзд фахівців та робітників у пошуках кращої долі у пострадянські часи (кінець ХХ — початок ХХІ ст.) передусім до країн Західної Європи та США «довершують картину» сьогодення.

Разом з тим поліпшення умов життя у державі, утвердження України як духовно багатої, життєздатної країни не може не змінити становища на її ринку праці, характер її участі в міжнародних міграційних процесах.

Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення — трудова міграція. Характерними особливостями розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи.

130. Сутність, особливості, причини і чинники розвитку міжнародної трудової міграції в Україні.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Міжнародна міграція має два аспекти:

Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція — це в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.

Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в’їзду.

Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції. Нерівність кількості людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (часто як критерій використовують термін один рік), зумовлює необхідність визначати міграційні тенденції. Найбільш загальним показником, що їх характеризує, є міграційне сальдо — різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі.Терміном реімміграція позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Міжнародна міграція робочої сили є однією з об’єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як в політичному, так і в соціальному аспекті. Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками. Традиційно в якості основної причини виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов’язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.

Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

За часовою ознакою виділяють остаточну та тимчасову міграцію, тимчасова може бути сезонна та маятникова; за юридично-обліковою ознакою – легальну та нелегальну; за характером прийняття рішень – добровільну та примусову;за соціальною належністю мігрантів – міграція робітників та спеціалістів. Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні  умови життя працездатного населення  в країнах еміграції (низький  рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння  і т.д.);

2) стабільний порівняно  високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);

3) порівняно вищий технічний  рівень умов праці в країнах  імміграції;

4) соціальні умови для  більш повної реалізації своїх  можливостей у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) військові причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини.

131. Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Україна є членом Міжнародної організації праці, спеціалізованої структури ООН, яка здійснює регулювання умов праці, вивчає характер зайнятості в країнах, зокрема зайнятості мігрантів.

Провідним міжнародним спеціалізованим органом, який призначений регулювати процеси міграції, є Міжнародна організація з міграції (Україна має в цій організації статус спостерігача). Базовим документом, який регулює відносини України з цією структурою, є Угода між Урядом України та Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво у сфері міграції (була укладена 29 лютого 1996 р., зміни від 3 грудня 1999 р.).

 

 

 

 

134. Економічні фактори міжнародної еміграції людських ресурсів з України

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Головним мотивом потенційної трудової міграції населення України до інших країн є бажання поліпшити свій добробут. Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підвищує свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим стандартам; їм легше влаштуватися на спільні підприємства.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття  в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив  професійного зростання для багатьох  обдарованих людей;

- економічною нестабільністю  в країні та невизначеністю  шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки  громадян тощо.

 Крім значних масштабів  бідності, на міграційні процеси  впливає також високий рівень  безробіття. Також залишаються значними  обсяги вимушеної неповної зайнятості  населення. Значного поширення, особливо  в монофункціональних містах, набуло  таке явище, як родинне безробіття.

Ситуацію також ускладнює не розв’язана до цього часу проблема заборгованості із заробітної плати, зокрема в бюджетній сфері, котра лягає тягарем на українські родини.

 

135. Економічні фактори міжнародної імміграції людських ресурсів в Україну

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

 по-перше, дією законів  капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку  тощо, які зумовлюють відносне  перенаселення в одних країнах  та нестачу робочої сили в  інших;

 по-друге, істотною різницею  в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

 по-третє, циклічним характером  економічного розвитку, зокрема  асинхронністю економічного циклу  в різних країнах;

 по-четверте, нерівномірним  розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

 по-п'яте, демографічними  факторами, різницею у природному  прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту  населення у слаборозвинутих  країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не  перевищували 1%;

 по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими  неекономічними чинниками.