Методи державного регулювання економіки України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 

Кафедра общей

экономической теории 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

На  тему: «Методи державного регулювання економіки України» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

Студентка 28 групи ФМЕ

Мумладзе Євгенія  Павлівна

Перевірив викладач

Росецкая Юлия Болеславовна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                    Одеса-2010

Зміст:

1.Вступ…………………………………………………………………………3

2. Система методів ДРЕ………………………………………………………5

3. Прямі та непрямі методи ДРЕ……………………………………………..7

4. Правове регулювання  економіки………………………………………….8

5. Адміністративні  методи ДРЕ…………………………………………...…11

6. Економічні  методи ДРЕ……………………………………………………14

7. Пропагандистські  методи ДРЕ…………………………………………….17 

8. Висновок…………………………………………………………………….18 

9. Використана література……………………………………………………..20 
 
 
 

Вступ

 
Ринок і держава  — важливі. Управляти економікою за відсутності одного з них —  все одно, що намагатися аплодувати однією рукою. 
П. Самуельсон, В. Нордхауз

      
Державне регулювання соціально-економічного розвитку країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізовувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягати високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість. 
Трансформація економічної системи України ставить за мету формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Досягти цієї мети неможливо без активної участі держави. 
Актуальною в цьому сенсі є ідея німецького економіста Фрідріха Ліста, висловлена ще у середині XIX століття, про те, що У країн, які долею історії опинилися у становищі тих, котрі доганяють, немає іншого способу швидко забезпечити високі темпи економічного розвитку і зайняти належне місце у світі, як спертися на силу і міць держави. 
Про активну, цілеспрямовану роль держави у реформуванні національної економіки, здатної забезпечити високу результативність цього процесу, свідчать численні приклади зі світового Досвіду. Так, післявоєнне ефективне реформування Японії та Німеччини, а також кардинальні зміни в економічному розвитку Ряду країн Південно-Східної Азії й Південної Америки відбувалися саме за активної свідомої участі держави. 
Забезпечити трансформацію одержавленої економіки в ринкову, уникнувши хаосу і стихійних руйнівних процесів, що відкидають країни далеко назад, може тільки держава. Саме вона, маючи чітку стратегію і програму реформування та використовуючи весь арсенал засобів, що є в її розпорядженні, здатна у відносно короткі строки і з меншими втратами створити умови для становлення цивілізованих соціально-економічних відносин і найповнішого задоволення потреб суспільства. 
Перед економікою України стоять складні й важливі проблеми, від вирішення яких залежить майбутнє держави: які функції повинна виконувати держава у трансформаційній економіці, які форми і методи регулювання вона має для цього застосовувати, якою має бути специфіка управління розвитком соціально-економічних процесів в окремих сферах і секторах економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Система методів ДРЕ

     Теорія  державного регулювання економіки  проголошує необхідність системного підходу  до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.

     Державне  регулювання економіки — це система  заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. 

     Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання  конкурентного середовища тощо. 
Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. — зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо. 
Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

     Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну  систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

     Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об'єктів  у майбутньому і визначення альтернатив  розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем).

     Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів ДРЕ.

     Методи  державного регулювання економіки  — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

     Методи  ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.  

Прямі та непрямі методи ДРЕ

     Методи  прямого впливу безпосередньо діють  на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.

     Беручи  загалом, можна сказати, що основними  інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

     Методи  непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

     До  методів непрямого регулювання  належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.  
 

Правове регулювання економіки

     Правове регулювання — це діяльність держави  щодо встановлення обов’язкових для  виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.

     Правове регулювання економіки має свій предмет, оскільки пов'язане з юридичним  визначенням засобів, інструментів і процедур реалізації державної влади. Предметом правового регулювання економіки є:

     • відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

     • відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу;

     • відносини між суб'єктами господарської  діяльності (виробник — посередник, замовник — підрядчик, боржник — кредитор, власник — орендар і т. ін.);

     • економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

     Стрижнем  правового регулювання є розробка та юридичне закріплення норм (правил) поведінки суб'єктів економічних відносин. Традиційно в кожній нормі виокремлюють три основні елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію. Гіпотеза — це такий елемент норми, в якому зазначаються умови, обставини, ситуації у сфері економічних відносин, з настанням яких норма набирає чинності. Диспозиція — частина норми, яка визначає права або обов'язки учасників відносин. Санкція — це та частина норми, яка передбачає заходи адміністративно-правового примусу в разі невиконання обов'язків учасниками економічних відносин.

     Якість  правового регулювання залежить від того, як законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами , до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

     Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

     Згідно  з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються:

     • права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні  обов'язки громадянина;

     • засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

     • основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

     • правовий режим власності;

     • правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

     • засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

     • засади регулювання демографічних  та міграційних процесів;

     • організація і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики і т. д.

     Виключно  законами України визначаються: Державний  бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

     статус  національної валюти, а також статус іноземних валют на території  України; порядок утворення і  погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок  випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.  
 
 
 
 
 

Адміністративні методи ДРЕ

     Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.

     Іноді адміністративні методи асоціюють  з поняттям «адміністрування», хоч вони мають різний зміст. Адміністрування характеризує політичний режим, стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування, команди, штрафи, покарання. Адміністрування можливе за використання будь-яких методів, у тому числі й економічних.

     Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів  громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.