Ліцензії  — це спеціальні дозволи, які видаються  суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємницької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).

     Квоти — визначають частку суб'єктів ринку  у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

     Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які  не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

     Норма — це, по-перше, науково обгрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції  заданої якості, по-друге, правила  поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або використаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного зайнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища.

     Стандарти — це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.

     Державне  замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне  регулювання, мається на увазі, що для  підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

     Ціни  теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.  
 
 
 
 
 

Економічні  методи ДРЕ

     Застосування  економічних методів ДРЕ дає  змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку  діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

     Економічне  регулювання здійснюється інструментами  фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики.

     Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики.

     Державні  закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.

     У рамках бюджетної політики держава  здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

     Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

     Нині  в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

     Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою  впливу на грошову пропозицію. Для  досягнення цієї мети центральний ї  банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

     Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

     Операції  з державними цінними паперами пов'язані  з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

     Зміна норми обов'язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

     Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а через них — на резерви банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб'єктів ринку.

     Найбільш  результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.  
 
 

Пропагандистські  методи ДРЕ

     Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі  й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

     Прикладами використання пропагандистських методів є: орієнтація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети державних макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об'єднань за економічними інтересами з метою залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.  
 
 
 
 
 
 

Висновок

Правильне поєднання  зазначених важелів сприятиме забезпе-

ченню структурної  переорієнтації економіки, створенню  передумови для

ефективної роботи всіх її складових (промисловості, сільського госпо-

дарства та ін.) як на етапі переходу до ринку, так  і в умовах його функ-

ціонування.

У результаті реалізації політики структурних змін буде досягнуто  пев-

них цілей, зокрема:

•  розв’язання проблеми альтернативного енергетичного забезпе-

чення;

•  екологізація продуктивних сил;

•  переорієнтація народногосподарського комплексу на пріоритет-

ний розвиток сільськогосподарського машинобудування, електро-

техніки, легкої та харчової промисловості;

•  комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного

використання  сировини та утилізації відходів; організація  іннова-

ційних виробничо-територіальних комплексів із замкненим і без-

відходним виробництвом;

•  планомірне та комплексне розміщення галузей виробництва та

сфер обслуговування з урахуванням наявних природних і трудо-

вих ресурсів;

•  формування розвиненого АПК і високоінтенсивного сільського

господарства; розміщення галузей і культур з урахуванням  конк-

ретних агрокліматичних  та економічних умов;

•  оптимізація територіально-виробничих і транспортних зв’язків як

між регіонами, так і всередині них;

•  технологічне інноваційне оновлення підприємств;

•  максимальне використання переваг міжнародного поділу праці та

сприятливого  транспортно-географічного положення  України

(транзит, розвиток мережі транспортних коридорів);

•  створення сприятливих стабільних юридичних умов для зарубіж-

них інвестицій та діяльності спільних підприємств  і організацій

(доступ до  сучасних передових технологій).

Структурна переорієнтація економіки України необхідна і реальна.

Вона безпосередньо  продиктована національними інтересами держави,

сформульованими у програмі “Україна–2010 рік”. Для  її здійснення

потрібні передусім  політична воля та науково обгрунтований  план прак-

тичних дій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література

1. А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 34-44.

2. Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и социальный комплекс» М: 1997

3. Стеченко Д. М. «Державне регулювання економіки» 2000 г.

 

4. Мэнкью Н. Грегори. Макроэкономика / Под ред. Р. Г. Емцова, И. М. Албего-вой, Т. Г. Леонова. — М., 1993