Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Декабря 2014 в 14:33, контрольная работа
Державні структури України мають вивчити нагромаджений протягом століть арсенал форм і методів державного регулювання економіки. Історія становлення державного економічного регулювання - невід'ємна складова історії економічної політики. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади, не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя.
ВАРІАНТ 4
Державні структури України мають вивчити нагромаджений протягом століть арсенал форм і методів державного регулювання економіки. Історія становлення державного економічного регулювання - невід'ємна складова історії економічної політики. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади, не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя. Загальнодержавне втручання в економіку яскраво виявилось лише за часів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей період увійшов в історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активно впливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організацію праці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистої залежності. Одним з перших і найвидатніших державних юридичних актів з цього питання став ремісничий регламент Людовіка IX 1229 р. у Франції. Згодом, широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активно формувала нову структуру ранньопідприємницької промисловості та торгівлі.
Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характеризувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі "нічного вартівника" економічної системи.
Швидке усуспільнення, концентрація та централізація виробництва наприкінці XIX - на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції якої різко зросли. З того часу держава - активний учасник суспільного про-цесу відтворення благ. У більшості цивілізованих країн світу, незалежно від їх політичної орієнтації, вона взяла на себе функції забезпечення розвитку транспорту і зв'язку, інших систем комунікацій, освіти, охорони здоров'я, захисту природного навколишнього середовища, пенсійного забезпечення, соціальної та ринкової інфраструктури, соціальної справедливості, оборони.
Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окремих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводить позичкову і податкову політику.
В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі й соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасного господарського життя.
Управління - це неодмінна внутрішня властивість соціальної сфери. Вона має загальний характер і випливає із визнання того, що людина є явищем соціальним, завжди належить до визначеної суспільної системи, класу, соціальної групи, які висувають до неї певні етичні, правові й інші вимоги, ставлять його вчинки у певні рамки пануючих у ній економічних і суспільних відносин. У соціальній сфері діють два типи механізмів регулятивних впливів - спонтанний і свідомий. Причому на якій би стадії розвитку не перебувало суспільство, воно не в змозі абсолютно звільнитися від стихійної сили. Спонтанний механізм управління соціальною сферою виявляється в неупорядкованому впливі складної і суперечливої сукупності факторів, умов на процеси відтворення населення, їхнього переплетення, зіткнення. Ці впливи прокладають собі дорогу як загальна тенденція, що має вірогідний, схоластичний характер (наприклад демографічні процеси народжуваності, смертності, одруження).
Свідомі фактори управління пов’язані із цілеспрямованою соціальною діяльністю людей, що здійснюється через специфічні суспільні інститути (суб’єкти управління) - систему органів і організацій, що забезпечують свідомий вплив на соціальну сферу з метою досягнення визначених результатів. На державному рівні це міністерства соціального профілю (Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я, заклади соціального захисту), на регіональному рівні - відповідні органи управління, на місцевому - міські і районні органи влади, різні установи і служби соціальної допомоги на місцях. На соціальні процеси в суспільстві на всіх його рівнях впливають політичні, громадянські і релігійні організації.
Ступінь емансипації кожного конкретного суспільства до стихійного впливу, так само як і сила, ефективність його протидії стихійним факторам, має конкретно-історичний характер. Межі цілеспрямованого впливу на соціальне середовище, його зміст, цілі і принципи залежать від сутності суспільства, від пануючих у ньому економічних відносин, політичних інститутів. Свідоме управління здійснюється в інтересах класу або соціальної групи. Відповідно до своїх інтересів пануюча спільність створює систему суспільних інститутів, органів і організацій, покликаних здійснювати управлінські, регулятивні впливи на суспільство. Суб’єктивні фактори таких впливів у процесі суспільного прогресу зазнали глибоких змін - від управління за допомогою емпіричних, з безпосереднього досвіду одержуваних і переданих з покоління в покоління, традицій, звичаїв у первісному суспільстві до свідомого управління соціальними відносинами і процесами. При цьому залишається нагальною потребою удосконалення управління соціальним відтворенням реального життя, що, у свою чергу, обумовлює вимоги до соціального пізнання істотних, стійких зв’язків, що виражають інваріантний спосіб організації соціальної сфери у визначену цілісність, яка характеризує способи збереження її стабільності і розвитку.
Соціальна сфера містить у собі складний клубок переплетень причинних зв’язків, взаємодій. Наприклад, такий компонент, як соціальна інфраструктура, причинно пов’язаний з іншими компонентами соціальної сфери і безпосередньо відповідає за ті або інші характеристики системи в цілому. Його функції обумовлені конкретними особливостями структури населення, його психологічними і національно-етнічними традиціями, ціннісними орієнтаціями й установками. Компоненти соціальної сфери нерівноцінні з погляду їхнього місця і ролі в цілісному життєіснуванні, самореалізації цілей та інтересів тієї або іншої групи. Разом з тим структурні елементи соціальної сфери не взаємозамінні. Тому дослідження соціальної сфери передбачає не тільки вивчення структурних характеристик, а й розкриття функціональної динаміки, перспектив розвитку соціальної сфери.
Зміни в соціальній сфері перебувають у діалектичному зв’язку зі змінами в інших сферах життєдіяльності суспільства. Тенденції даного взаємозв’язку, їхні причинно-наслідкові залежності не просто різноманітні і складні, а й деякою мірою взаємообумовлені і регульовані. Детермінованість соціальної сфери економічними умовами визначається через складну систему взаємозалежностей різних факторів, які впливають на життя суспільства. Наприклад, розвиток саме матеріальної сфери нерідко вступає в протиріччя з розвитком інших сфер, насамперед політичної. Ці зв’язки, у свою чергу, опосередковуються особливостями соціальної структури суспільства, природно-географічними й іншими факторами. Крім того, не потрібно забувати про зовнішні впливи інших держав на наше суспільство. Складність зв’язків між матеріальною і соціальною сферами полягає в тому, що їхній розвиток неможливо ставити в певну лінійну залежність. Підкреслимо ще два важливих моменти. Аналогічний вплив на соціальну сферу справляють політичні і культурні фактори. При цьому соціальна сфера, залишаючись, у свою чергу, самостійною, впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства. Причинні зв’язки сфер громадського життя не виступають на різних етапах історії раз і назавжди сталими і незмінними - вони історичні, тобто виникають, змінюються, розвиваються, згортаються, і в цій динаміці вони, можливо, підкоряються своїм власним законам.
Будь-яка сфера у своїй взаємодії з іншими може виступати не тільки як причина. Безпосередньо включена в систему взаємодії, вона може виступати і як наслідок. Усі сфери - матеріально-виробнича, політична, культурно-духовна, складові її середовища, так само як і природно-кліматичні умови, в яких вона функціонує, повинні розглядатися як самостійні фактори її розвитку. В даному середовищі соціальна сфера черпає сили, матеріальні засоби для поповнення і розвитку своїх компонентів, насамперед інфраструктури, для підготовки і перепідготовки кадрів, для удосконалення структури. При цьому, інтегруючи можливості інших сфер життєдіяльності суспільства, соціальна сфера перетворює кожну із них, впливаючи на них відповідно до власної природи. Вони ж, у свою чергу, впливають на соціальну сферу, змушуючи її перебудовуватися, нейтралізувати або асимілювати ці впливи. Таким чином, зовнішнє середовище - це необхідне підгрунтя, на якому і за опосередкованої участі якого розгортається функціонування соціальної сфери. З іншого боку, специфіка соціальної сфери, її сутність визначаються насамперед внутрішньою природою компонентів, які її утворюють, характером їхньої внутрішньої взаємодії. Зовнішні впливи переломлюються через внутрішні властивості соціальної сфери, через властиві їй внутрішні протиріччя. Ще одним із факторів розвитку соціальної сфери є фактори, специфічні саме для соціального розвитку. Тут мається на увазі насамперед вплив соціально-демографічних, національно-етнічних і соціально-психологічних характеристик соціальної сфери. Взаємозв’язок і взаємовплив соціальної сфери і її середовища можуть мати як постійний, так і випадковий характер.
Переплетення необхідних і випадкових
взаємодій додають їх проявам вірогідності.
Вважаємо за необхідне виділити наступні групи факторів соціального розвитку: економічні, пов’язані із рівнем соціально-економічного
розвитку держави і кожного конкретного
регіону, особливостями розвитку соціальної
інфраструктури, характером і типом власності
на підприємствах; політичні, які характеризують сутність і вплив
соціальної політики на підвищення потенціалу
соціальної сфери, реалізацію правових
гарантій у сфері соціального відтворення
населення, соціальну підтримку і допомогу
населенню, а також на розвиток соціально-політичної
ситуації; правові - зумовлюють прийняття і реалізацію законодавчих
норм і правовідносини у сфері регулювання
соціальних відносин, рівня правосвідомості
населення; культурний - визначальний вплив системи моральних
і культурно-духовних цінностей, норм
і традицій, які панують у суспільстві,
їх регіональних особливостей на соціальні
відносини;природно-кліматичні, які підкреслюють особливості природного
середовища існування населення й екологічну
ситуацію в регіоні і впливають на стандарти
і спосіб життя населення; соціально-
Якісні і кількісні показники функціонування соціальної сфери, з одного боку, визначаються досягнутим рівнем розвитку галузей виробництва і засобів споживання, виробничою і соціальною інфраструктурою, характером виробничих відносин, соціальною орієнтованістю економіки, природно-кліматичними умовами, а з другого - рівнем управління, ціннісними орієнтаціями людей і нормами споживання. При цьому аналіз її рушійних сил здійснюється на макро-, мезо- і мікрорівнях із урахуванням об’єктивних і суб’єктивних аспектів функціонування і розвитку соціального відтворення.
Виходячи із вищенаведеного потрібно відзначити, що соціальна сфера, як і будь-яка соціальна система, є досить складним утворенням, яке складається із залишків минулого, основ сьогодення і майбутнього. Безумовно, основи майбутнього вступають у протиріччя з основами сьогодення, і в результаті вирішення протиріч народжується нова, прогресивна ідея. Соціальна сфера як певне, стійке, самостійне, цілісне явище характеризується законопослушністю, наявністю власних внутрішніх законів розвитку, які мають схоластичний характер. Дані закони виявляють істотні, необхідні, стійкі, повторювані зв’язки явищ, процесів соціального відтворення людини, суспільства і характеризують функціонування і розвиток соціальної сфери як цілісної системи. Вони мають об’єктивний характер і реалізуються тільки через діяльність людей.
В адміністративно-правовій теорії і практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності відносяться такі галузі, як оборона, безпека, внутрішні справи, іноземні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі займають оборона й органи, що здійснюють управління нею.
Взаємовідносини в системі органів адміністративно-політичної сфери України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань підпорядкованих йому органів.
Для органів адміністративно-політичної сфери є характерним:
– єдність мети діяльності – здійснення єдиної політики;
– єдність завдань – ефективне використання всіх інструментів управління та контролю для забезпечення належної діяльності та обміну, захисту стабільності і безпеки держави;
– єдність функцій – участь у розробці та реалізації політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту інтересів України.
Задача
Скласти баланс попиту і
Вихідні дані:
Розв’язання: