Шпаргалка по "Міжнародна економічна діяльність України"

Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

На 2008 в Україні зареєстровано 475 страхових компаній., діяльність яких прив’язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі на підтримку комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.

Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

   91. Страхування  в міжнародній економічній діяльності: світова практика та українська  специфіка

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у ЗЕД. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів експортерів (підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів). Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.

Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.

Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).

Система фінансово-страхової підтримки ЗЕД в Японії: діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інституцій. Так, при наданні короткострокових кредитів експорту основним донором є Банк Японії, який виходячи зі ставки в 2,5 % фінансує численні комерційні банки. Останні, у свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій із «націнкою» лише в 0,25 %, збільшуючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «зростаючої хвилі» діє і при середньостроковому а також довгостроковому кредитуванні експорту. Таким чином, у Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами й урядом.

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

На 2008 в Україні зареєстровано 475 страхових компаній., діяльність яких прив’язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі на підтримку комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.

Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

92. Правове регулювання страхування в Україні

Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.

Серед загальних нормативно-правових актів передусім слід назвати ЗУ "Про власність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо.

Систему спеціального законодавства очолює ЗУ "Про страхування" 1996 р., що регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Серед актів спеціального законодавства можна виділити ряд постанов КМУ: "Про порядок та умови обов'язкового авіаційного страхування" 1998 р., "Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків" 1998 p., "Про впорядкування діяльності страхових брокерів" 1999 р. та інші.

Важливе місце у системі законодавства про страхову діяльність належить Правилам страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Міністерством фінансів України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Міністерство фінансів України має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страховик повинен подати ці зміни до Міністерства фінансів України для погодження

93. Роль хеджування  у розширенні експорту та підвищення  ефективності МЕД України

Хеджува́ння — засіб зменшення ризику шляхом укладання протилежної угоди, найбільш ефективний метод  мінімізації ризиків. 

Хеджування являє собою систему економічних відносин учасників фінансового ринку.

Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) - форвардні контракти, опціони та ф'ючерсні контракти. Деривативи - це стандартний документ, що засвідчує право придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. В міжнародній практиці строкового ринку деривативами є форвардні контракти, ф'ючерсні контракти та опціони, що і покладено в основу законодавчого регулювання випуску та обігу деривативів в нашій країні.

При визначенні механізму хеджування значний інтерес викликає вибір  оптимальних інструментів хеджування. При вирішенні цього питання правильніше виходити з головної мети користування обраним інструментом та враховувати вплив двох факторів: майбутніх намірів хеджера та виду ризику. Мотиви хеджерів можуть істотно відрізнятися. Частина їх вважає за краще цілком хеджувати касову позицію від будь-якого ризику і тому підтримує строкову позицію протягом всього строку дії касової. Інші ж вдаються до допомоги строкових контрактів лише у разі очікування сильних коливань ринку, що спричиняються зовнішніми причинами. У подібних випадках період дії строкової позиції виявляється значно меншим, ніж у касової позиції, та після стабілізації ситуації на ринку строкові позиції ліквідовуються. Щодо врахування виду ризику, то лише знаючи джерело походження і вид ризику, який виник від використання активу, можна вирішувати питання про відповідні цьому ризику методи та інструменти страхування. Крім цих факторів, існує низка інших факторів, що відіграють важливу роль при виборі інструментів хеджування, такі як особливості хеджованого активу, оцінка товарних позицій, ретельний аналіз діяльності, порядку розрахунків та ціноутворення, що дасть можливість виявити, на яких етапах виникають ризики, ступінь їх можливого негативного впливу на кінцеві результати діяльності.

Важливим елементом є врахування ліквідності вибраного інструменту, тобто слід вибирати інструмент не тільки зручний для хеджування, а й достатньо ліквідний відповідно до поточних ринкових умов.

 Підсумовуючи, варто відмітити, що набутий світовий досвід  хеджування вимагає   адаптації до реалій трансформаційної економіки нашої країни, що, в свою чергу, обумовлює подальші наукові дослідження проблем хеджування з урахуванням світового та вітчизняного досвіду.

94. Поняття та  тенденції розвитку міжнародного  туризму в Україні

Міжнародний туризм — це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності.

Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Так, якщо у 1950 р. туристичні подорожі здійснили 25 млн осіб, то за півсторіччя їх кількість збільшилася у  30 разів і у 2005р. досягла 950 млн осіб. Для багатьох країн міжнародний туризм став найприбутковішою галуззю економіки, а доходи від нього — важливою складовою національних бюджетів. На цю галузь припадає 10% виробленого у світі валового продукту. Протягом останніх років прибутки від міжнародного туризму збільшувалися щорічно в середньому на 9%.

Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку.

За 2009 рік Україну відвідало 282287 іноземних туристів, що на 24,2% менше  порівняно з кількістю туристів у 2008 році (372 752).

Важливим чинником збільшення турпотоку з країн ЄС є безвізовий порядок в’їзду до України громадян цих країн, започаткований у 2005 р. Найчисельнішою групою іноземних відпочиваючих є росіяни – 68 % від загальної кількості оздоровлених іноземців. Традиційно до українських санаторіїв приїжджають відпочивати громадяни Молдови та Білорусії, (12 % та 11 % від загальної кількості). На четвертому місці громадяни ФРН, на п’ятому – Казахстану, далі – Польща, США.

Водночас у туристичній галузі України лишаються і нерозв’язані проблеми. Зокрема, за загальною кількістю відвідань країна ще значно поступається іншим країнам, що межують з Україною: 2005 р. тільки столицю Чехії відвідало понад 20 млн осіб; зберігаються помітні регіональні диспропорції у розвитку туризму: у 2005 р. 80% відвідань іноземних туристів, як і раніше, припадало на 4 регіони: АР Крим (27%), Київ (26%), Одеську область (16%) та Севастополь (11%).

Серед інших проблем — повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження. Активізація міжнародного співробітництва у розвитку іноземного туризму, посилення його комунікаційних функцій та формування позитивного іміджу України може здійснюватися як на рівні держави, так і шляхом участі в роботі відповідних міжнародних організацій. Укладення міжурядових угод і угод між спеціалізованим національним й іноземними органами управління туризмом про співробітництво у сфері туризму, зокрема опрацювання питань про можливість розширення застосування безвізового режиму за обміну туристичними групами, є чинником інтенсифікації двосторонніх відносин та поглиблення інтеграції передусім на субрегіональному рівні.

95. Україна в  міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та задачі

Україна має досить непогані передумови розвитку туризму, які умовно можна віднести до двох ключових категорій: