Прояв певних форм міжнародної економіки в Туреччині

    Зміст 

    Розділ 1. Загальна характеристика Туреччини…………………………………………….2         

    1.1.Географічне  положення.....................................................................................................2

    1.2.Природні  умови та ресурси...............................................................................................2

    1.3.Географія  господарства.....................................................................................................3

    1.4.Сільське  господарство.......................................................................................................4

    1.5.Промисловість....................................................................................................................6

    1.6.Транспорт  і зв'язок...........................................................................................................10 
 

    Розділ 2. Особливості розвитку  економіки Туреччини на сучасному етапі.....11 

    2.1.Зміна  соціально-економічної моделі світу  і її вплив на інтеграцію  Туреччини  у світову економіку............................................................................................................................11

    2.2.Сучасний економічний розвиток Туреччини…………………………………………14

    2.3.Інтеграція  Туреччини до  світової економіки...............................................................16 

    Розділ 3. Прояв певних форм міжнародної  економіки в Туреччині.................................21

     

    3.1.Зовнішня  торгівля............................................................................................................21

    3.2.Міграція  робочої сили.....................................................................................................24

    3.3.Влютно-фінансові  відносини..........................................................................................25

    3.4.Вільні економічні зони в Туреччині...............................................................................28

    3.5.Взаємодія  Туреччини з Україною..................................................................................31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 1. Загальна характеристика Туреччини. 

    1.1.Географічне  положення. 

    Туреччина розташована в двох частинах світу  – 97% території в Західній Азії (займає весь півострів Мала Азія) і 3% - в  Європі, на крайньому сході Балканського півострова (історична назва східна Фракія). До неї належать і кілька невеликих островів. Країна розділена на дві частини Мармуровим морем та протоками Босфор і Дарданелли.

    З трьох сторін Туреччину омивають моря: на півночі – Чорне, на заході – Егейське, на півдні – Середземне. Протяжність морської берегової лінії, включаючи узбережжя Мармурового моря, проток і островів -  8333 км. Сухопутний кордон Туреччини – 2753 км. На заході вона межує з Болгарією (269 км) і Грецією (212 км), на північному сході – з Грузією та Вірменією (610 км), на сході – з Іраном (454 км), на південному сході – з Іраком (331 км) і Сірією (877 км). По Чорному морю сусідом Туреччини є Україна.

    Площа Туреччини – 779,5 тис. км2, населення  – 65,5 млн. осіб, столоця – Анкара (2,7 млн. осіб).

    Характерна  географічна особливість країни – розташування на перехресті важливих водних, сухопутних і повітряних магістралей, що з’єднують Європу з Азією і  чорноморські країни з країнами Середземномор'я. Туреччина розташована в місці, де з’єднуються три континенти – Європа, Азія і Африка. Завдяки своєму розташуванню цей регіон (Анатолія) став місцем народження багатьох великих цивілізацій, відлік яких ведеться з 7000 р. до Христа.У рамках цих цивілізацій почали свій розвиток сільське господарство (з 6500 р. до Христа), обробка металів ( з 433 р. до Христа), культура і мистецтво (найдавніші в світі фрески). 

    1.2. Природні умови та ресурси. 

    У Туреччині поєднуються глибокі, розчленовані ущелини і засніжені  вершини гірських хребтів, сухі нагір'я і вічнозелені приморські рівнини, що потопають в багатій субтропічній рослинності.

    Туреччина – гірська країна зі складною геологічною  будовою і рельєфом. Середня висота поверхні над рівнем моря – 1132 м. Майже  вся територія зайнята Малоазійським нагір'ям, у складі якого вирізняють окраїнні гори (Понтійські й Тавр і розташоване між ними Анатолійське плоскогір'я. На сході до нього прилягає сильно розчленоване Вірменське нагір'я).

    У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. В першу чергу слід назвати хромові, вольфрамові, мідні руди, борати, мармур, вугілля та ін. На частку Туреччини припадає 25% загальносвітових запасів ртуті і сурми, 8%  - хромітів, 7% - вольфрамових руд, 5,4% - уранових, 4,2% - мідних і т.д. Із нерудних корисних копалин є родовища селітри, сірки, кухонної солі.

    Територія Туреччини знаходиться в межах  середземноморського субтропічного  кліматичного поясу. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і складна циркуляція повітряних мас зумовили велику різноманітність кліматичних районів. Виділяється п'ять кліматичних районів (поясів): чорноморський (понтійський), середземноморський, внутрішня Анатоля, Вірмено-Курдське нагір'я, верхньомесопотамський.

    Територія Туреччини, за винятком Конійської рівнини, вкрита густою річковою сіткою. Більшість  рік має гірський характер із значними водоспадами і порогами. На півострові течуть річки басейнів чотирьох морів  та Перської затоки. Ряд річок належить до внутрішніх замкнутих басейнів – Каспійського моря, в яке впадає р. Аракс, а також озер Ван, Туз, Акгель та ін. За характером живлення річки належать до трьох типів: снігового, дощового та ґрунтового. Велика швидкість течії робить  їх майже незамерзаючими навіть у високогірних районах. Звідси велике  значення рік як можливих джерел електроенергії, поки що слабо використовуваних.

    Більшість рік Туреччини маловодні, з непостійним  режимом. Влітку деякі з них, що течуть по плоскогір'ю, пересихають. Багато рік використовуються для зрошення.

    Близько 9,2 тис. км2  площі країни займають озера. На сході є група запрудно-вулканічних  озер. Найбільше з них – гірське (1646 м над р.м.) солоне безстічне  озеро Ван (3713 км2 ). В межах Північно-Західної Анатолії вздовж південного берега Мармурового моря простягається ланцюг лагунних прісноводних озер. Зустрічаються кратерні, карстові, тектонічні (скидові) озера.

    Ґрунтовий покрив дуже різноманітний, що пояснюється  складністю літологічної основи, різноманітністю  рельєфу та кліматичний умов. Переважають гірські ґрунти (до 80% поверхні), вони малопотужні і малородючі.

    Серед рівнинних ґрунтів слід назвати  сіроземи, буроземи, червоноземи, каштанові  ґрунти і солончаки. Сірі і бурі степові  та пустельно-степові ґрунти, що переважають  на плоскогір'ї, сприятливі під пасовища для овець і кіз. Буроземи переважають в рівнинних і передгірських районах Західної Анатолії, на узбережжі Чорного  і частково Середземного морів. Червоноземи розповсюджені, головним чином, в Чорноморській зоні. Головна перевага цих ґрунтів в тому, що навіть в посушливі роки вони зберігають вологу.

    Чорноземів  в Туреччині мало. Найбільш сприятлива для землеробства територія –  степові райони Вірменського нагір'я з чорноземовидними ґрунтами – основна житниця країни.

    Рослинний покрив у Туреччині змінюється залежно від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Виділяють дві рослинні зони – приморську і внутрішню. Берегова частина приморської зони – це в основному ареал культурної рослинності, тобто рілля, сади і огороди. За ними йде область лісів і чагарників. Узбережжя і північні схили Понтійських гір вкриті густими широколистяними лісами з вірменського дуба, самшит, ліщина. Дерева і чагарники перевиті ліанами: плющем, диким виноградом. Верхні схили гір вкриті хвойними лісами, вище яких розташовані альпійські луки.

    У приморській смузі Чорноморського узбережжя, а також в долинах, котловинах і передгір'ях прибережної зони на червоноземних ґрунтах широко представлені культурні ландшафти: поля кукурудзи, тютюну, рису, плантації винограду, чаю, цитрусових, ліщини.

    У районах Середземномор'я в нижньому поясі гір (до висоти 600 м) широкого розповсюдження набули зарості твердолистяних вічнозелених кущів з переважанням суничного дерева, лавру, мирти, олеандру, фісташки. Квіти багатьох кущів містять ефірні масла.

    Прибережні  рівнини Середземного моря з жарким морським субтропічним кліматом, родючими ґрунтами стали великими районами землеробства (вирощують бавовник, цитрусові і  навіть банани, прекрасно акліматизувались цукрова тростина, плодоносить фінікова пальма).

    На  узбережжі Егейського моря культурні  ландшафти (пшеничні поля, зарості маслин, інжиру, цитрусових, плантації винограду, тютюну і бавовнику) займають великі простори. Ліси або окремі дерева збереглися у верхній частині гір (каштани, кипариси, дуби, сосни).

    Рослинність Анатолійського плоскогір'я степова і напівпустельна, з ковилою, полином, ефремерами та ін. При допомозі штучного зрошення степові ґрунти можуть давати високі врожаї зернових. Пасовища забезпечують кормом велику рогату худобу, овець і прославлених ангорових кіз.

    Важливо зазначити, що природа Туреччини, особливо її ліси, ґрунти і тваринний світ, за тривалу історію господарського освоєння зазнали деградації. Тому питання охорони і раціонального  використання природних ресурсів є особливо актуальними. 

    1.3. Географія господарства. 

    Турецька  республіка в своїй економіці  дотримувалася курсу активного  втручання держави в економічне життя, шляхом створення державного сектора в базових галузях  господарства, що вимагають великих  капіталовкладень.

    Держава контролює весь залізничний транспорт, засоби зв'язку, половину морського транспорту, ¾ кредитно-банківської системи, близько 1/3 обробної і ¾ видобувної промисловості, а також практично всі електростанції, значну частину металургії, нафтопереробки. Разом з тим, держава заохочує приватний сектор, позиції якого в промисловому виробництві розширюються.

    З точки зору місця в системі  світового господарства Туреччина  за багатьма ознаками належить до групи  країн, що розвиваються. Виробнича сфера та сфера послуг у Туреччині займають однакову питому вагу – по 50%. У виробничій сфері серед галузей господарства найбільш розвиненою є промисловість – 35,2%, питома вага сільського господарства становить 15,1%. 

    1.4. Сільське господарство. 

    У сільському господарстві зайнято більше половини всього самодіяльного населення, створюється п'ята частина валового національного продукту. Частка сільськогосподарських товарів в експорті країни хоча і знизилась, але не опускається нижче 20-25%. Юридично в Туреччині існують три основні категорії земель: приватні, державні, загального користування. Левова частка оброблюваних земель (до 90%) знаходиться в руках приватних власників: великих, середніх і малих.

    Майже дві третини доходу в цій галузі створюється в землеробстві. На другому місці – тваринництво (третина доходу), а роль лісового господарства і рибальства незначна.

    Землеробство  включає вирощування зернових, бобових, овоче-баштанних і технічних  культур, а також плодівництво. Провідну роль відіграють  зернові культури (до 80% посівних площ), переважно озима пшениця і ячмінь. Відносно менше значення мають кукурудза, жито, овес, просо і рис. Пшеницю, яка займає понад 65% посівів зернових, вирощують повсюдно, але основним районом вирощування цієї культури є Внутрішня Анатолія. Урожайність пшениці досягає 18-19 ц/га. Туреччина знаходиться в першій десятці країн-виробників пшениці і збір її нині становить 17-18 млн.т. в рік. Близько 1 млн. т. пшениці йде на експорт.

    П'яту частину зернового клину займає ячмінь. Третя за значенням продовольча і фуражна культура – кукурудза. Її вирощують переважно на Чорноморському узбережжі та в Мармуровоморському районі.

    Рис культивується в місцях з жарким кліматом при штучному зрошенні (долина р. Маріца, Середземноморський і Чорноморський райони).