Прояв певних форм міжнародної економіки в Туреччині

    За  минулі вісім років Туреччина  і Азербайджан широко співробітничають в галузі економіки, науки, культури.

    Звичайно, в азербайджано-турецьких відносинах є проблеми. Це насамперед пов'язане  з вірменським лобі, що проживає в Туреччині. Вона контролює дрібний і середній бізнес, є досить багатою й впливовою силою. Не дивно, що періодично з боку певних кіл Туреччини чутися пропозиції відкрити границю з Вірменією. Вони також підтримуються з боку досить великої кількості турецьких бізнесменів, які від співробітництва з даною державою одержують економічну вигоду. Ці питання були обговорені під час візиту президента Туреччини Ахмеда Сезера в Баку -11-12 червня 2000р. Азербайджанська сторона висловила свої претензії із цього приводу.

    Є проблеми й іншого напрямку:

1. Комплекс "старшого брата" в азербайджанському народі, що часто недорозуміє поняття партнерства на міжнародній арені.
2. Завзяте відношення частини громадян обох держав друг до друга.
3. Іноді недоброзичливе відношення російськомовної частини населення й етнічних меншостей Азербайджану до Туреччини.
4. Проблема відносини курдських екстремістів Туреччини до Азербайджану.
5. Страх частини історично консервативно настроєних громадян Азербайджану втрати культурної самобутності при зближенні з державою близькому в язиковому, і в тих же культурних відносинах (у близькому, але не в ідентичному).
6. Відношення частини турецьких людей бізнесу до Азербайджану, і відповідна реакція наших громадян.

    Всі дані фактори доставляють "букет" проблем, хоча треба визнати, що в глобальному масштабі вони не здатні серйозно перешкоджати взаємовигідним відносинам держав у системі сучасних міжнародних відносин.

    Співробітництво між державами носить багатоаспектний  характер. Найбільш важливі угоди, які  були укладені за ці роки:

    - 28 грудня 1994 під час візиту в  Баку голови Великих Національних  Зборів Туреччини Хусамеддина  Чиндорука була підписана угода  про співробітництво між парламентами.

    - У квітні 1995 була підписана угода,  по якому частка Туреччини  в Нафтовому Консорціумі збільшилася з 1,75 % до 6,75% за рахунок частки Азербайджану.

    - Між Азербайджаном і Туреччиною  підписані десятки договорів.  Найбільше їхнє число укладене  з 8-11 лютого під час візиту  С. Деміреля. Всього – 14 договорів,  що стосуються різних сторін  співробітництва. 1

    - 18 листопада 1999, у перший день  роботи Стамбульського саміту  ОБСЄ було підписано три документи:

1. Угода про будівництво нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан. Підписали Азербайджан, Грузія, Туреччина.
2. Стамбульська декларація про підтримку нафтопроводу Баку - Тбілісі -Джейхан. Підписали Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Туреччина.
3. Міжурядова декларація про Транскаспійскій трубопровід. Підписали- Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Туреччина.

    У цей час питання, що із себе представляє сучасна Туреччина викликає безліч протиріч серед учених. Одні вважають її частиною західної цивілізації, інші – ісламського миру, треті говорять про особливий статус даної держави. Це питання так само не вирішене й у самій Туреччині.

    Найбільші політичні партії Туреччини по різному  підходять до вищевідзначеному питанню  й мають різні позиції. Природно, що немає єдності й серед громадськості.

    Туреччина, Азербайджан, Казахстан і держави  Середньої Азії: Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан об'єднані в організації "Тюрксой". Сюди ж входять і державні утворення, що перебувають на території Російської федерації.

    Туреччина бачить у собі потенційного лідера розпливчастого співтовариства країн, що говорять на тюркських мовах, граючи для цього на своєму привабливому й відносно сучасному рівні розвитку, мовному спорідненні, власних економічних можливостях, що дозволяють стати найбільш впливовою чинністю в процесі формування націй, що відбуває в даному регіон.

    Туреччина всіляко підтримує процеси спрямовані на посилення цих держав. Вона до 1998р. надала допомогу тюркомовним державам у розмірі 1,5 млрд. $ США. Туреччина надала можливість 10 тис. студентам із цих країн навчаться в її Вузах. Загальна сума економічних проектів, виконуваних 300 турецькими компаніями в тюркомовних державах, без Азербайджану, склала 4,5 млрд. $ США1.

    У перші роки незалежності вона стала  необхідною опорою на якій виникла  ідея тюркської ідентичності й націоналізму у всіх тюркомовних державах. Цікаво щодо процесів, які відбуваються в Казахстані. У цій державі, в якій чисельність казахів становить усього 46-48%, уже 10 років проводиться політика дерусифікації. У Казахстані виник ідеологічний вакуум, що покликаний заповнити тюркізм. Але ця, якісно нова ідея поки не знаходить належної підтримки. Це характерно й для тюркомовних держав Середньої Азії.

    При прогнозуванні відносин Азербайджаном  і Туреччиною необхідно врахувати  наступні моменти:

• структура гіпотетичного нового світового порядку;
• інтереси Великих держав у регіоні;
• стан впливових держав регіону;
• внутрішньополітичну ситуацію в Азербайджані й Туреччині;
• соціально-економічне положення в обох державах; і т.д.

    Відсутні  передумови, що вказують, що відносини  між даними державами можуть погіршитися. Туреччина й Азербайджан не мають друг до друга ніяких територіальних претензій, дотримуються єдиної стратегії в зовнішній політиці, загострення відносин між даними державами було б на руку їх існуючим і потенційним супротивникам.

    Туреччина має гарні відносини з Ізраїлем. Незважаючи на невдоволення багатьох арабських держав, це співробітництво почалося із часів холодної війни, і поширюється на багато сфер. Добре організоване єврейське лобі вже не раз підтримувало Туреччину на міжнародній арені. Наприклад під час обговорення питання про так називаний "вірменському геноциді" у Конгресі США, воно допомогло зняти дану резолюцію й вирішити питання на користь Туреччини. Але звичайно вирішальну роль при цьому зіграла її власна роль і вплив у світі.

    Ще  давно політологи Азербайджану пророчили  про створення в майбутньому стратегічного трикутника Баку - Анкара - Тель-Авів. Ізраїль є союзником США, має зроблені види військових технологій і має великий вплив на держави Європи й Північної Америки.

    Альянс  Азербайджану з Ізраїлем і Туреччиною внесе ясність у визначенні місця Азербайджану в геополітичному просторі.

    Слід  зазначити, що в цього альянсу  є й зворотна сторона. На Близькому  Сході Ізраїль уже більше 50 років  веде боротьбу з мусульманами. В  арабському світі зложився образ  ворога-єврея. Тверду позицію в цьому питанні займає й Іран. Туреччина не раз критикувалася за своє співробітництво з Ізраїлем, наприклад, на Самітах Організації Ісламської Конференції. Останній раз це відбулося в Тегеранській зустрічі в 1997, коли на президента Сулеймана Деміреля обрушився шквал критики з боку лідерів деяких мусульманських держав. Але політика Туреччини опирається напрагматичні принципи. Там ураховують сучасний стан такого поняття як ісламська солідарність. Після колапсу ідей "арабської єдності", коли Єгипет підписав сепаратний договір із загальним ворогом, коли Кувейт проводить яскраво виражену проамериканську політику, коли навіть сьогодні не вдається домовитися "братам-сусідам" по Близькосхідних питаннях, Туреччина має всі підстави виходити з реальних інтересів своєї держави.

    Не  дивлячись на все вищесказане, Туреччина  відіграє особливу роль у мусульманському  світі. Хоча вона давно вже світська республіка, тут дуже сильні позиції  клерикалів.

    Роль  Азербайджану в економіці Туреччини  зросте, особливо з огляду на нафтовий фактор. Що стосується Туреччини вона буде нарощувати свій економічний вплив, але все-таки в неї є гідний суперник у цьому регіоні - Росія, що повністю контролює північну границю Азербайджану, і залежність останнього від якої дуже важко буде перебороти.

    Отже, Азербайджан і Туреччина є  стратегічними союзниками. Обидві держави  зацікавлені в розвитку партнерських відносин між ними. У сучасної, ще повністю не сформованої, системі міжнародних  відносин опора один на одного є  необхідним елементом для майбутнього розвитку й гідного існування як Азербайджану, так і Туреччини. Це також дуже важливо для всього Тюркського світу. 
 

    Розділ 3. Прояв певних форм міжнародної  економіки в Туреччині.  

    3.1.Зовнішня  торгівля. 

    В 2000 р. виповнилося п'ять років від дня вступу в чинність (січень 1996 року) угоди про Митний союз між Туреччиною і ЄС, що докорінно змінило законодавчу основу зовнішньоекономічних зв'язків, що визначило значну лібералізацію експортно-імпортного регулювання країни. Цей документ, що спочатку викликав ейфорію в Туреччині, з одного боку, розглядався як попередній етап для досягнення повноправного членства в ЄС, з іншої, як найважливіший інструмент по значному збільшенню зовнішньоторговельного, насамперед турецького експорту.

    Разом з тим, як свідчить динаміка зовнішньої торгівлі Туреччини за останні п'ять  років, Митний союз із ЄС поки не приносить  очікуваного ефекту:

    Таблиця 1. Зовнішня торгівля Туреччини в 1996 - 2000 р.

    млрд. долл.

    З наведеної таблиці видно, що в 2000 р. ще більше підсилилася незбалансованість зовнішньої торгівлі Туреччини: обсяг дефіциту в порівнянні з 1999 р. зріс більш ніж на 87 % і практично зрівнявся з рівнем експорту. Погіршення зовнішньоторговельного балансу відбулося насамперед за рахунок різкого росту імпорту (на 32,4 %), обсяг якого в 2000 році досяг рекордного рівня майже в 54 млрд. дол., у той час як експорт збільшився незначно (2,6 %) і склав ледве більше 27 млрд. дол.

    Таким чином, п'ятирічна дія угоди про  Митний союз із погляду впливу на експорт й імпорт Туреччини варто оцінювати по-різному. Зокрема, незважаючи на передбачене експортним режимом відсутність яких-небудь обмежень на ті або інші експортні операції, в останні роки не відзначено значного росту обсягу турецького експорту. Більше того, починаючи з 1997 р. через, насамперед зовнішні фінансові кризи й погіршення кон'юнктури на світових ринках відбувається фактична стагнація експорту, обсяг якого в 1997 - 2000 р. перебував у межах 26,5 - 27,0 млрд. дол. І ніякі додаткові заходи, початі турецькою адміністрацією, у т.ч. в 2000 р. по прямій (фінансування й кредитування) і непрямої (різні пільги, звільнення, відшкодування) підтримці вітчизняних експертів не дали поки істотних результатів.

    Без відповідної кон'юнктури на зовнішніх  ринках і підвищення конкурентноздатності товарів власне заходи щодо лібералізації й стимулюванню експорту не дають належного ефекту. Це визнають і самі представники турецької адміністрації, які відзначають, що заповнення в колишні роки зовнішніх ринків, включаючи й Росію, неякісним другосортним "шибпотребом" завдало величезної шкоди іміджу турецьких товарів, підірвало їхню конкурентноздатність.

    Слід  зазначити й ту обставину, що на ефективність дії стимулюючих мір по збільшенню експорту певний негативний вплив чинять усілякі бюрократичні зловживання. Так, в 2000 р. у Туреччині були розкриті факти того, що несумлінні експортери за допомогою корумпованих чиновників користувалися пільгами, не здійснюючи реального експорту. Усього по підроблених документах т.зв. фіктивного експорту було отримано від держави близько 1,5 млрд. дол.

    Розкриття й обнародування подібних фактів викликало різко негативну реакцію  громадськості й опозиційних  партій країни, що призвали до необхідності підсилити контроль й обмежити фонди  з яких здійснюється фінансування заохочувальних заходів щодо експорту. У зв'язку із цим уряд обмежив обсяг усіляких виплат і компенсацій до 800 млн. дол. і звільнив від займаної посади керівника митного відомства. Крім того, за наявною інформацією, розслідування обставин по фіктивному експорту триває й може мати ще більш серйозні наслідки.