Прояв певних форм міжнародної економіки в Туреччині

    Виробництво, внутрішній збут і експорт цукру, а також ціни на нього регулюються державою (з 24 цукрових заводів 19 є державними). Цукор експортують в основному в Ірак та Іран, а патоку – в Румунію, Болгарію, Нідерланди.

    Кондитерські  вироби виготовляють переважно на дрібних  приватних підприємствах. Є також майстерні, що займаються виготовленням тістечок, тортів, східних солодощів. Найбільше кондитерське підприємство – шоколадна фабрика в Стамбулі, збудована за участю швейцарського капіталу.

    М'ясо-рибна промисловість представлена перш за все м'ясокомбінатами державної організації „М'ясо-риба”. Вона заготовляє м'ясо, м'ясні вироби (в т.ч. консервовані), тваринні жири. В її розпорядженні рибоконсервні заводи та завод, що виробляє рибну муку (в Трабзоні). Приватному сектору належать невеликі м’ясо переробні підприємства. Створені перші великі сучасні приватні м'ясокомбінати („Яшар-холдінг”), акціонерні компанії з виробництва бройлерів. Частину м'яса (баранини, яловичини, бройлерів) експортують в сусідні держави. Пастеризоване молоко і молочні продукти виробляють заводи державної організації „Молочна промисловість Туреччини”, а також приватні, кооперативні підприємства. Інша продукція молочної промисловості – йогурт, бринза, вершкове масло.

      Сотні дрібних, середніх і великих  підприємств приватного сектора  зайняті виробництвом рослинної олії – оливкової, соняшникової, кукурудзяної, бавовникової.

    Об'єднання збутових кооперативів ТАРИШ має великі підприємства, що обробляють ізюм, інжир, фабрики маслинової олії, бавовноочисні фабрики і маргариновий комбінат, один з найбільших в Туреччині. Велика фабрика бавовняної олії працює в Адані, рафінування рослинної олії і виготовлення різних сортів мила і гліцерину налагоджено в Ізмірі, маргарину – на заводі в Бакиркьоє, що належить англо-голландсько-турецькій фірмі.

    Управління державних монополій контролює соляні, спиртогорілчані, виноробні, тютюнові та інші підприємства. Діють виноробні підприємства приватного сектора. Деякі турецькі вина (переважно сухі) йдуть на експорт. Пивоварні заводи в основному приватні. Розвивається виробництво безалкогольних напоїв та розлив мінеральної і содової води.

    Державна  організація „Чай-Кур” володіє 15 чайними  і трьома пакувальними фабриками. Експортують  чай у Німеччину, Бельгію, Нідерланди та ін. країни. Виробництво тютюнових  виробів налагоджено в Стамбулі, Ізмірі, Самсуні, Адані, Бітлісі, Малатьї, Ізміті.

    Текстильна  промисловість – одна з найбільш розвинених галузей. Продукція галузі, як правило високої якості, експортується  в Західну і Східну Європу, США  й інші країни. Туреччина задовольняє  третину потреб країн Європейського співтовариства в текстилі, включаючи готовий одяг. У загальному обсязі експорту країни текстиль становить 26%.

    У країні розвинене виробництво штучних  і синтетичних волокон. Набрало  розповсюдження фабричне виробництво  готового одягу, білизни (Стамбул, Ізмір). Працюють невеликі шовкоткацькі виробництва.

    Здавна  розвинене в Туреччині килимарство. Майстерні і невеликі фабрики  виготовляють високоякісні килими, головним чином, ручної роботи. Державні фабрики  щорічно виробляють понад 15 млн. м2 килимів, головним чином, машинних. Розвивається в Туреччині виробництво ручної пряжі, в т.ч. мохеру, в'язаних виробів.

    Шкіряна і взуттєва промисловість представлена майстернями і фабриками різних розмірів. Найбільша в країні шкіряно-взуттєва фабрика в Бейкозі належить Сумербанку (взуття для армії, чоловіче і жіноче взуття для ринку). Друга шкіряно-взуттєва фабрика – у Вані, багато фабрик у Стамбулі. Всього в країні виготовляється 33-35 млн. пар шкіряного, 8 млн. пар – текстильного взуття. Головна частина експорту цієї галузі – шкіряний готовий одяг у Німеччину, Швейцарію, Бельгію, Люксембург, Англію, Францію та інші країни.

    Промисловість будівельних матеріалів включає  цементні, скляні, цегельні і черепичні  заводи. За виробництвом цементу Туреччина входить до числа перших 13 країн світу. Значна частина цегли і черепиці виробляється на дрібних підприємствах місцевого значення. Бетонні стовпи, блоки, опори виготовляються на великих підприємствах в Ізмірі, Ескішехірі, Манісі, Адані, Анкарі і в інших містах.

    Фарфоро-фаянсові фабрики виробляють посуд, фарфорові  ізолятори, фаянсову і керамічну  плитку, санітарно-технічне устаткування. Виробництво скла сконцентроване, головним чином, біля Стамбула. Туреччина експортує  віконне і пляшкове скло, скляний  кухонний і столовий посуд, кришталь.

    У країні нараховується декілька тисяч  підприємств лісообробної (і деревообробної) промисловості, переважно – це дрібні майстерні. Державні підприємства діють  в місцях лісорозробок. Фанерні фабрики  є в Анкарі і Каракалі. Виробництво меблів здійснюється кустарним способом в дрібних майстернях. Целюлозно-паперова промисловість нараховує 9 фабрик. Основна продукція – папір і картон.

    Переробку нафти здійснюють заводи в Батмані, Ізмірі, Мерсіні. Почав працювати  Середньоазітський завод в Кириккале.

    Видобуток газу ведеться з 80-х років. Газові заводи є в Анкарі, Стамбулі, Ізмірі та в  інших містах. Поблизу Ізміра діє  великий нафтохімічний комплекс, в Бандерме – завод по виробництву  борної і сірчаної кислоти. Деякі  види хімічної сировини є побічною продукцією металургійних заводів, целюлозно-паперових фабрик, гірничовидобувних підприємств.

    На  окремих підприємствах машинобудівної і хімічної промисловості виготовляється хімічна сировина, що використовується при виробництві вибухових речовин. Налагоджено випуск фосфатних і азотних мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і стимулювання їх росту. В руках приватних фірм знаходиться випуск товарів побутової хімії – мила, прального порошку, зубної пасти, одеколону, туалетної води та виробництво лаків і фарб, деяких видів барвників.

    Гумова  промисловість представлена виробництвом автомобільних шин. На приватних  підприємствах Стамбула й Ізміра виробляються покришки і камери для  мотоциклів та велосипедів. Продукцією цієї галузі є і гумове взуття.

    Виробництво чорних металів зосереджено в  основному на трьох великих підприємствах  чорної металургії – Карабюкському, Ереглійському і Іскендерунському комбінатах. Державна організація в  Сумербанку разом із західнонімецьким концерном має три трубопрокатні заводи.

    Мідь  виплавляється в Ерегані і  Мургуле, електролітична виплавка міді налагоджена в Стамбулі. Державна компанія „Чорноморський мідеплавильний комбінат” має підприємства в  кількох містах, на яких виробляється чорнова мідь, сірчана кислота, збагачені пірити, золото і срібло. В Сейдішехірі працює алюмінієвий завод.

    Машинобудівна і електротехнічна промисловість  розвивається, перш за все, за рахунок  створення складальних підприємств  з участю приватного іноземного капіталу.

    Провідне  місце в машинобудуванні займає виробництво і складання транспортних засобів. В авто-, трактороскладальній промисловості активно діють ТНК („Форд”, „Фіат”, „Рено”, „Мерседес”, „Даймлер-Бенц”, „Брітіш мотор”, „Крайслер” та ін.), які тісно співпрацюють з місцевим приватним капіталом. Виготовляють вантажні автомобілі і тягачі, автобуси і мікроавтобуси, легкові автомобілі і трактори. Працює 19 основних  підприємств завершальної зборки і близько 1000 суміжних виробництв.

    Будівництво залізничних транспортних засобів  здійснюється в Ескішехірі на локомотивобудівельному заводі (складання маневрових тепловозів, виробництво спеціальних вагонів, холодильників); в Адані (пасажирських вагонів); в Сівасі (товарних вагонів, дизель-моторів).

    Суднобудування  представлено кількома верфями в  Стамбулі і Ізмірі. Цивільні замовлення на будівництво і ремонт суден виконують військові верфі. Середньо- і крупнотоннажні судна (і морські крани) Туреччина купує за кордоном.

    Верстатобудування як галузь обробної промисловості тільки створено. Розпочато складання деяких моделей токарних, фрезерних, свердлильних верстатів. Виготовляється устаткування для виробництва чаю, рослинної олії. Налагоджено складання і виробництво побутових машин і устаткування газових печей, плит (компанія „Демір Докум”), швейних машин, велосипедів, калориферів.

    Електротехнічна промисловість представлена трьома електроламповими заводами, складанням побутових і торгових електрохолодильників, пральних машин. Повністю задовольняється  внутрішній попит на акумулятори, сухі елементи, електрошнури, зварювальні апарати. Діють заводи електромоторів, трансформаторів.

      Помітними темпами розвивається  радіо- і електронна промисловість  – виробництво телефонної, радіо-  і телетехніки, електронної апаратури,  складання ЕОМ. 
 

    1.6.Транспорт  і зв'язок. 

    Туреччина має достатньо розвинену транспортну систему. Домінує автомобільний транспорт. На нього припадає 90% внутрішніх перевезень пасажирів і 70% внутрішнього вантажообороту. На кожних 1000 осіб припадає 26 одиниць різних автотранспортних засобів. Довжина шосейних і ґрунтових доріг 59 тис. км, з них 56 тис. км – з твердим покриттям. Велике значення для розвитку автомобільного транспорту Туреччини має введення в експлуатацію другого підвісного мосту через Босфор, що дає змогу збільшити потік транзитних вантажів.

    Загальна  протяжність залізниць 8,4 тис. км, з  них тільки 567 км електрифікована. Залізні  дороги переважно одноколійні. Рухомий  склад і самі шляхи сильно зношені. Локомотивний парк складається, головним чином, з паровозів і тепловозів.

    У системі водного транспорту головну роль відіграє морське судноплавство. Своїм флотом країна повністю забезпечує лише каботажні перевезення, а велика частина зовнішньоторговельних вантажів транспортується суднами під іноземними прапорами. Чисельний склад морського флоту такий: сухогрузи – 2817, пасажирські судна – 563, танкери – 194.

    Через Туреччину проходять важливі  міжнародні авіалінії (27 – в країни Європи, 16 – в країни Близького  Сходу і Азії, 4 – в Північну Африку). Працює 15 місцевих авіаліній. На авіалініях перевозиться понад 2 млн. пасажирів (на внутрішніх), і близько 2 мнл. пасажирів – на зовнішніх. Аеропорти міжнародного значення: Ешільський (Стамбул), Ессенбога (Анкара), Чіглі (Ізмір), Адана.

    Зростає значення трубопровідного транспорту. Функціонує дві лінії нафтопроводу між Туреччиною й Іраном. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 2. Особливості розвитку економіки Туреччини на сучасному етапі. 

    2.1. Зміна соціально-економічної моделі  світу і її вплив на інтеграцію  Туреччини  у світову економіку. 

    В останні роки в усім світі активізувалися процеси інтеграції країн у різні економічні або політичні блоки й організації. Приклади такої інтеграції можна спостерігати в басейні Тихого океану, Південно-Східній Азії, Північній Америці й інших регіонах. Однак, найбільш відомою і перспективною організацією на сьогоднішній момент є європейський Союз, що переслідує в першу чергу економічні цілі.

    Туреччина, що займає важливе геополітичне положення, перебуваючи як би на стику Азії і Європи, безсумнівно, спрямувала свої погляди до Європи. Зближення почалося ще в період Османської імперії. Після утворення Турецької республіки лінія на європеїзацію країни була продовжена й посилена. Новий етап співробітництва між Анкарою і європейськими країнами почався в 1945 році після закінчення Другої світової війни. У той час турецьке керівництво прийняло рішення приєднатися до «плану Маршалла». Головною причиною такого приєднання Туреччини до економічних європейських програм стала автаркична модель розвитку, що виявилася зовсім непристосованою й неефективною перед зовнішніми обставинами. В 1948 році країна ввійшла в Організацію європейського економічного співробітництва, що була пізніше перетворена в Організацію економічного співробітництва й розвитку. Потім Анкара вступила в такі міжнародні організації як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції й розвитку (1947 рік), 1951 рік - ГАТТ й в 1952 році в Генеральну угоду з тарифів і торгівлі, а в 1952 році разом із Грецією вона вступила в НАТО.