Шпаргалка по "Міжнародна економічна діяльність України"

 

29. Посередницькі операції в міжнародній економічній діяльності України

Торгово-посередницька діяльність — це комплекс операцій з організації та забезпечення операцій купівлі-продажу, що реалізується за дорученням первісних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів) незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого контракту або спеціального доручення.

Метою залучення посередників у міжнародній торгівлі є підвищення ефективності експортно-імпортних операцій за рахунок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої інформаційної бази та встановлених ними раніше господарських зв’язків, прискорення обігу капіталу, отримання необхідних правових, консультаційних послуг, оформлення необхідної документації.

Правовою підставою їх діяльності є національне та міжнародне законодавство. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає два види комерційного представництва — повноважень однієї особи (юридичної чи фізичної) здійснювати певні юридично-господарські акції замість іншої особи: по-перше, на підставі договору-доручення(є документом, згідно з яким довіритель (принципал) доручає довіреній особі (агенту) за відповідну винагороду здійснювати від імені принципала та за його рахунок певні дії, зокрема купівлю майна, проведення платежів тощо), а по-друге — договору-комісії(є документом, згідно з яким одна сторона (комітент) доручає іншій стороні (комісіонеру) за відповідну винагороду, за кошти комітента, але від імені комісіонера укласти для комітента одну чи кілька угод від свого імені (на купівлю-продаж товару або послуги).

Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва:

за правом збуту товарів певного експортера:

Прості агенти-посередники отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів

Агенти з правом «першої руки». Принципал при виході на певний ринок зобов’язаний спочатку запропонувати для реалізації товар такому посередникові. Отже, агент з правом «першої руки» сам вирішує, «працювати» з певними товарами, чи ні.

Ексклюзивні (або монопольні) агенти згідно з даним класифікаційним критерієм мають найбільші, виключні (за деякими винятками, як правило, обумовленими в контракті) права на збут товарів принципала певної номенклатури на повному ринку та протягом обумовленого періоду.

за обсягом повноважень.

А.  Посередники, які не підписують основних контрактів та виконують лише представницькі функції, а також здійснюють дослідження цільового ринку та інформаційне забезпечення принципала (довірителя). Такими посередниками можуть бути представники, агенти, брокери, маклери (терміни, особливо з урахуванням традицій різних країн, можуть бути різними).

Б.  Посередники, які підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала. Такими посередниками можуть бути торговельні агенти, довірені особи, які відповідно до укладеної з принципалом агентської угоди (фактично — угоди-доручення)

В.  Посередники, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала. Посередники такого типу називаються комісіонерами (принципал називається комітентом), комісіонери мають право власного підпису, вони самі можуть залучати додаткових посередників, відносно яких є продавцями чи покупцями.

Г.  Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок. Такі посередники переважно називаються дистрибуторами (функціональний аналог купців). Це — торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень.

 

30. Особливості митно-тарифного регулювання в Україні

Методи регулювання можна розділити на : тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Тарифне регулювання

Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету.

Мотиви  використання митного тарифу:

а) захист національного товаровиробника

б) наповнення державного бюджету країни .

Види по методу нарахування на:

- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

- специфічні - (нараховуються  в твердій сумі до одиниці  виміру ваги, площі, об'єму і т.д.);

- змішані - об'єднують і  адвалорні, і специфічні.

За часовим принципом:

• постійні — стягнення, які не змінюються залежно від кон’юнктури та інших обставин;
• змінні — стягнення, які змінюються у разі зміни кон’юнктури, умов торгівлі, зокрема сезонні стягнення, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, передусім сільськогосподарською.

За характером:

• антидемпінгові — стягнення, які застосовуються у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни;
• компенсаційні — стягнення, які застосовуються до товарів, під час виробництва яких використовуються субсидії.

 

31. Транспортно-експедиторські послуги в міжнародній економічній діяльності України

Згідно ЗУ "Про Т-Е послуги" 2004 р:

Транспортно-експедиторська діяльність – підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

Транспортно-експедиторська послуга – робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються  Цив кодексом Укр, Господ кодексом Укр, законами Укр "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб’єктами  господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами Укр.

Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб’єкти господарювання.

Основним завданням державного регулювання транспортно-експедиторської діяльності є захист екон інтересів Укр, подальше становлення, розвиток та формування ринку транспортно-експедиторських послуг.

Кабінет Міністрів Укр організовує і забезпечує проведення державної політики та державний контроль у сфері транспортно-експедиторської діяльності, спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади, які здійснюють державне регулювання в цій сфері діяльності.

Державна підтримка транспортно-експедиторської діяльності формується і здійснюється відповідно до загальнодержавних програм економічного розвитку в галузі транспорту і передбачає: *додержання прав і законних інтересів експедиторів, перевізників та споживачів їх послуг; *стимулювання зростання обсягів експорту транспортно-експедиторських послуг, у тому числі шляхом спрощення системи розрахунків; *створення рівних умов на ринку транспортно-експедиторських послуг та недопущення будь-якої дискримінації стосовно експедиторів, перевізників чи вантажу за ознакою його місця походження, відправлення, ввезення, вивезення чи призначення або у зв’язку з правом власності на цей вантаж, а також при оподаткуванні транспортно-експедиторських послуг, за винятком випадків адекватного реагування на дискримінаційні заходи щодо Укр чи екон санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною; *участь експедиторів у розробці нормативно-правових актів з питань транспортно-експедиторської діяльності; *створення умов для організації підготовки і підвищення кваліфікації працівників у сфері транспортно-експедиторської діяльності; *сприяння розвитку міжнародного співробітництва, адаптації законодавства Укр до міжнародних вимог у сфері транспортно-експедиторської діяльності.

Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з Укр, імпорті в Україну, транзиті територією Укр чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією Укр.

 

32. Нетарифні інструменти торгівельної політики України

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

Нетарифні інструменти можна класифікувати так:

1. кількісні  обмеження визнач. Кількість і номенклатуру товарів, дозволених для ввозу та вивозу. Це Ліцензії, квоти, добровільне обмеження експорту.

Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються. --------2види

• Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року).
• Індивідуальна (разова) ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).

Квотування— це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу.

- добровільне обмеження експорту –форма квот, яка вводиться самим експортером під загрозу застосування імпортером санкцій такого характеру, наслідки яких будуть для експортера неприйнятними.

 

33. Тендери в міжнародній економічній діяльності України

Міжнародні тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організовані товарні ринки шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.

Посередником між покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними. С

Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є:

• підряди на спорудження підприємств, будівель,
• виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та іх окремих видів;
• постачання комплектного устаткування;
• концесії на розробку корисних копалин;
• імпортні закупівлі;
• проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;
• надання державних кредитів;
• розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності;
• залучення експертів і консультантів;

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТЕНДЕРУ

1. Підготовка тендеру(Визначення організатора тендеру; Формування тендерного комітету;Розробка документації; Узгодження документів, Підготовка та публікація оголошення при відкритих торгах; Запрошення визначених заздалегідь учасників при закритих торгах;Розповсюдження (продаж) тендерної документації)

2. Представлення  пропозицій

3. Вибір переможця

4. Укладання угоди(Офіційне підписання контракту)

Загальна тенденція до глобалізації світових товарних ринків зумовили формування таких тенденцій в практиці проведення міжнародних тендерів: збільшення кількості фірм — учасниць торгів; зростання кількості торгів на нові види машин, обладнання, техніки та послуг; загальне збільшення кількості торгів на будівництво комплексних об’єктів; переорієнтація пріоритетів з цінових факторів конкуренції на техніко-економічні показники і пільговість умов фінансування; поширення торгів на інженерно-консультаційні послуги; зростання кількості консорціумів; поширення практики проведення торгів з розбивкою об’єктів на частини для виявлення вузькоспеціалізованих фірм-учасниць; розвиток багатостороннього співробітництва з будівництва об’єктів; поширення участі в торгах місцевих фірм-замовниць.