Шпаргалка по "Міжнародна економічна діяльність України"

1. Рахунок поточних операцій (current account). Це — розділ міжнародного  рахунку країни (платіжного балансу), який відо-бражає рух за кордон  та з-за кордону товарів, послуг  та трансфе-ртних платежів. Він охоплює товарний експорт та імпорт, витра-ти на купівлю послуг (як факторних, так і нефакторних), зокрема таких, що супроводжують товарну торгівлю, а також незалежних від неї — туризм, страхування тощо. 2. Рахунок руху капіталів — це розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух кредитних ресурсів та фінансових активів за кордон та з-за кордону.

Рахунок руху капіталів складається з трьох частин: а) рахунка руху довгострокового капіталу; б) рахунка руху короткотермінового капіталу та в) рахунка руху резервів.

   9.  Платіжний баланс України: особливості формування, стан та динаміка

До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни.

Спеціальною Постановою КМУта НБУ 1993 р. на НБУ було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу (далі - Концепція) була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв’язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави.

Інформаційну базу платіжного балансу (як і в світовій практиці) становлять такі джерела:1. дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);

МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р. З квітня 1996 р. розпочато видання щоквартальника “Платіжний баланс України”, в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан.  Уперше сторінку України з показниками грошово-кредитної статистики (починаючи з грудня 1992 р.) і статистики платіжного балансу (починаючи з 1 кварталу 1994 р.) було надруковано у липневому випуску збірника МВФ - “Міжнародна фінансова статистика” (“International Finansсial Statistics” — публікується англійською мовою і виходить щомісячно з січня 1948 р. – основне статистичне видання Міжнародного валютного фонду). Україна стала шостою серед країн-членів МВФ (які входили до складу СРСР) – після Латвії, Литви, Естонії, Молдови та Росії, котрі представлені у зазначеному збірнику. Національний банк України складає платіжний баланс, який базується на основі м/н операційній системі звітності (ITRS-international transaction reporting system), яка була розроблена у січні 1993 р. Операції звітуються у початковій валюті, накопичуються та кодуються у відповідності з ВРМ5 стандартною класифікацією.

Сучасний стан і динаміку платіжного балансу України можна подивитися за Інтернет-адресою Національного банку України. Поглиблення кризових явищ у світі та в Україні

визначило збереження в І кварталі 2009 року дефіциту платіжного балансу, насамперед, у частині фінансового рахунку. Формування значного від’ємного сальдо рахунку фінансових

операцій (4.5 млрд. дол. США) було спричинене уповільненням притоків довгострокового капіталу, значним відтоком короткострокових кредитів та високим попитом на іноземну валюту.

Обвальне падіння світового попиту та зниження цін на світових товарних ринках призвели до падіння обсягів експорту товарами та послугами, викликавши серйозний спад вітчизняного

промислового виробництва. Водночас під впливом різкого послаблення обмінного курсу та скорочення внутрішнього попиту імпорт скорочувався ще більш активно, що призвело до зменшення дефіциту поточного рахунку до 819 млн. дол. США. Подвійний дефіцит було профінансовано за рахунок резервних активів України, що скоротились на 5.3 млрд. дол. США

10.  Рахунок поточних  операцій та особливості його  формування в Україні

Рахунок поточних операцій (current account). Це — розділ міжнародного рахунку країни (платіжного балансу), який відо-бражає рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг та трансфе-ртних платежів. Він охоплює товарний експорт та імпорт, витра-ти на купівлю послуг (як факторних, так і нефакторних), зокрема таких, що супроводжують товарну торгівлю, а також незалежних від неї — туризм, страхування тощо.

Рахунок поточних операцій, у свою чергу, складається з двох частин: а) рахунку торгівлі та б) рахунку невидимої торгівлі.

а) Рахунок торгівлі містить інформацію про експорт та імпорт товарів (експорт товарів означає приплив грошових коштів та створює статтю кредиту; імпорт товарів означає відплив грошових коштів та створює статтю дебету).

Рахунок торгівлі наповнюють дані про експорт та імпорт то-варів. Якщо експорт товарів перевищує імпорт, кажуть про пози-тивне (додатне) сальдо торговельного балансу (таке перевищення є типовим для ряду країн з висококонкурентним виробництвом, наприклад для Німеччини, від якої інші країни домагаються знизити позитивне сальдо; іншій типовій моделі з додатним сальдо товарної торгівлі відповідає ситуація в країнах — експортерах енергетичних та ряду сировинних ресурсів, зокрема таких, як Росія, члени ОПЕК).

Якщо експорт країни є меншим, ніж імпорт, слід констатувати від’ємне сальдо товарної торгівлі. На кризовому етапі в Україні в 90-х роках ХХ ст. типовим було саме від’ємне сальдо товарної торгівлі. Таке негативне сальдо може компенсуватися іншими статтями платіжного балансу, наприклад за рахунок збільшення державного боргу.

Результуюче додатне чи від’ємне сальдо міжнародної торгівлі для певної країни складається з окремих компонентів — резуль-татів торгівлі з конкретними країнами (блоками країн). Такі ре-зультати можуть взаємно компенсувати один одного (скажімо, коли позитивне сальдо торгівлі з однією країною «погашає» не-гативне сальдо торгівлі з іншою) або, навпаки, створювати куму-лятивний ефект на певному напрямку (напрямках) міжнародної торгівлі окремої країни.

11.Підприємство як суб'єкт міжнародної економічної діяльності

Підпр-во – це юрид особа, організ-но відокрем-на та екон-но само-стійна основна ланка вироб-ї сфери нар.гоп-ва, що виготовляє продукцію (виконує роботу, надає послуги). Кожне П має власу місію, яка є генеральною метою; загальнофірмові цілі, які є вимірбванними, орієнтованими в часі, досяжними, взаємно підтрим-ми. Підпр-во (фірма) як суб¢єкт м/н бізнесу відпов-ть наступним ознакам, що установ-ся законод-вом відповідної країни: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;наявність власного майна, відособленого від його учасників; право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися обєктами власності; право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;самостійна майнова відповідальність.Суб’єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності. Виділяють юр. осіб приватн. права: •тов-ва з необмеж. відп-стю; •тов-ва з обмеж. відп-стю; •АО; •командитні тов-ва; •одноосібні п/п-ва. Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.Пріоритетні задачі реформи підприємств: забезпечення інвестиційної привабливості підприємств, захист прав акціонерів (для акціонерних товариств), забезпечення вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства, удосконалювання механізмів виконання судових рішень, забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення підприємств, створення ефективного механізму керування підприємством.

    12.  Критерії та показники відкритості економічної системи України

Відкри́та ек-ка-національний господ комплекс, який бере участь у системі МПП та опосередковує в ході міжнар кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроек рівновага такого комплексу забезпеч за активної ролі міжнар сектору. Риси 1)наявність у суб’єктів ринкової ек-ки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави; 2)міжнар контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроек балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим; 3)ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарюв – порівняно конкурентоспроможн. Критерії відкритості ек-ки: I.макрорівень: 1)усталена зовн-ек спеціалізація У на основі порівняння переваг еквівалентного обміну; 2)зіставленість пропорції вітчизняних та світових цін на основні товари; 3)стабільність валютно-фінансового стану; 4)міжнародна конвертація національної валюти. II Мікрорівень: 1)вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів та послуг, капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів. Умови відкритості ек-ки: 1)сприятливий інвестиційний клімат; 2)сприятливе тарифне і нетарифне державне регулюв ЗЕД; 3)доступність внутр ринку для іноземних технологій, інформації, робочої сили, управл досвіду. Діяльність держави повинна орієнтув на: 1)відкриття внутр ринку для іноземної конкуренції у поєднанні з гнучкою системою захисту нац виробників; 2)забезпечення прав та ек гарантій, нормального функціонув іноземних підприємств; 3)зближення вітчизняного господарськ права з міжнар; 4)застосування загально-прийнятих засобів і методів регулюв ЗЕД України. Ступінь відкритості ек-ки Укр є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку конкурентоспроможність вітчизняного вир-ва.

13.  Зовнішньоекономічна  політика України

ЗЕ зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації ек-ки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку. ЗЕД країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності. Зовнішні зв’язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матер. вир-ва, послугами, інформа-єю на основі МПП, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють ЗУ "Про ЗЕД" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" грунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утведжується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням госп. збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

   14. Цілі держ політики регулювання відкритої ек(на пр Міністерства ек та НБУ)

Відкри́та еконо́міка — економіка країни, шо пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів, тобто економіка, яка експортує та імпортує товари та послуги. Для закритої економіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв'язків.

Її формування об’єктивно зумовлене розвитком глобальної економіки. Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках: 
- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників; 
- забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу; 
- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку; 
- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним; 
- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

Проте виникають деякі проблеми, які можуть привести до негативних наслідків для економіки. А відтак потрібне регулювання цих процесів.

Функції Міністерства Економіки в цьому світлі наступні:

• створення сприятливих економічних, умов для функціонування суб'єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища
• участь у реалізації антимонопольної політики
• здійснення економічного та соціального співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)
• участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, економічними угрупованнями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами інших держав, координація роботи, пов'язаної із залученням міжнародної технічної допомоги
• забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання.

Нацйіонвльний Банк України теж володіє функціями такого регулювання, до них відносяться:

дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
3. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
4. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
5. здійснює банківське регулювання та нагляд;
6. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
7. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
8. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
9. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;