Корекція ціннісних орієнтацій інтернет залежністю

Зростають можливості підлітка зосереджуватись  на об’єктах, даних не лише наочно, але й уявно, мисленно.

Вдосконалюється вміння розподіляти та переключати  увагу. Увага стає більш контрольованою, зростають елементи самоконтролю та саморегуляції.

Увага пiдлiткiв характеризується не лише тим, що зростає її обсяг та стійкість, але й специфічною вибірковістю.

Розвиток  уваги в цьому віці безпосередньо  пов’язаний з формуванням наполегливості, а її зростаюча довільність є  прямим проявом вольової активності підлітка.

Відчуття  і сприймання підлітка розвиваються та функціонують в органічному взаємозв’язку. Удосконалення чутливості відчуттів  знаходить своє відображення на повноті  та детальності сприймань. Тоншими  і диференційованішими стають відчуття, водночас більш змістовними –  сприймання. Все це призводить до трансформації  процесів відчуття та сприймання на цілеспрямовані сенсорні та перцептивні дії.

Удосконалення сприймання в цьому віці пов’язане  як з розвитком уміння краще і  продуктивніше використовувати  свої органи чуттів, так і з формуванням  здатності до більш складних аналізу  і синтезу сприйманих об’єктів, спрямованих насамперед на з’ясування внутрішніх властивостей останніх. Інтелектуалізація  процесів сприймання - необхідна умова  успішного засвоєння любого навчального матеріалу

В перцептивній діяльності підлітка дедалі більше місце  займає саморегуляція, тісно пов’язана з мотивацією.

Сприймання  все більшою мірою починає  характеризуватися планомірністю  і послідовністю. Систематичнішими стають спостереження, включаючи в  себе розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення і класифікації сприйманих об’єктів.

Значно  зростає обсяг пам’яті, причому  не лише за рахунок кращого запам’ятовування матерiалу, але i його логічного осмислювання. Пам’ять підлітків, як i їх увага, поступово  набуває характеру організованого, регульованого i керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам’ять.

Саме  в цьому віці пам’ять розвивається в напрямку інтелектуалізації. Зростає  число школярів, які застосовують прийоми опосередкованого запам’ятовування. Збільшується число таких прийомів, а їх використання стає все більш  усвідомленим, довільним і цілеспрямованим. Підкреслимо, що існує пряма залежність між використанням таких прийомів та рівнем продуктивності запам’ятовування і відтворення матеріалу.

Зміни в інтелектуальній сфері виражаються  передусiм у розвитку здатності  до абстрактного мислення, в зміні  співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь  останнього, в формуванні понятійного  мислення. Таке мислення (теоретичне, рефлексивне) характерне передусім для юнацького  віку, але починає розвиватись  уже у молодших підлітків.

Мислення  набуває здатностi виробляти гiпотетично-дедуктивнi судження (тобто здатностi будувати логічні міркування на основі висунутих  гіпотез). Розвивається здатність до розумових експериментів, до мисленного розв’язання задач на основi певних допущень тощо. Вміння оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних  задач - найважливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності.

Специфікою  цього рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв’язання  зовнішніх задач, але й сам  процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.

Важлива особливість цього віку - формування активного, самостійного, творчого мислення.

Відбуваються  прогресивні зміни і в уяві підлітка. Так, розширюється зміст її образів, оскільки уява бере участь в  утворенні образів безпосередньо  не сприйманих об’єктів, у процесах розуміння художніх творів, технічних  креслень, описів історичних подій, у  переходах думки від конкретного  до абстрактного, в різних видах  творчої діяльності тощо. З другого  боку, саме завдяки цьому і створюються  можливості для розвитку уяви.

Розширюються  способи утворення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє. Процеси уявлювання набувають довільності, поступово  перетворюючись в особливі імажинативні дії, спрямовані на побудову образів  ще не сприйманих суб’єктом предметів, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії  стають характерними як для творчої, так і для репродуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього.

Психічний розвиток підлітка нерозривно пов’язаний з подальшим розвитком процесу  мовлення, що відбувається внаслідок  оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними можливостями. Розвивається мовлення і як засіб  спілкування з іншими людьми, і  як спосіб набування знань, і як інструмент творення та засіб вираження емоційних  станів та вольової регуляції поведінки, і як об’єкт вивчення.

Основним  у цьому віці є вдосконалення  мовлення як засобу спілкування. Посилюється  інтерес до оволодіння засобами виразності мови, оскільки багато хто з підлітків  вбачає в оволодінні зовнішнім мовленням  свою інтелектуальну силу. Розвивається чутливість до художнього слова, часто  виникає потяг до писання віршів.

Мовні дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок  (“ну”, “от”, “значить” та ін.).

Виконуючи регулятивну функцію в житті  підлітків, мова стає формою існування самосвідомості їх особистості.

Збагачується  словниковий запас, нагромаджується  досвід активного використання різноманітних  мовних категорій, ускладнюється граматична і синтаксична форми мовлення.

Мовлення  стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

У зв’язку  з підвищенням загального рівня  розумового розвитку вдосконалюється  і писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність  більш адекватно виражати абстрактні думки.

Наголосимо, що основу соціальної ситуації розвитку сучасних підлітків визначає по при  все та обставина, що вони є школярами. Основна суспільна вимога, яка  висувається до підлітків у контексті  сучасної культури, - оволодіти певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для входження в життя суспільства. Ця вимога, поєднуючись з загальною  культурною традицією ставлення  до освіти, робить проблему учіння і  навчальних досягнень дуже важливою у підлітковому віці.

Разом з цим учіння зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумовлених зростанням самостійності підлітків. Так, в процесі вивчення основ  наук підлітки переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять.

Ускладнення змістовної сторони знань вимагає  від учнів і більш досконалих способів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування і узагальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, обгрунтованими і логічно досконалішими.

Змінюється  співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь учитись.

Якісних змін зазнає і мотивація учіння підлітків.

Підлітковий період - це період переходу від дитинства  до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, появи прагнення бути і  вважатись дорослим, переорієнтації з цінностей, характерних для  дітей, на цінності світу дорослих.

Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є  структурним центром особистості  підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція в ставленні  до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і  зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання і афектні реакції.

Складність  полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони  оточуючих, ще не відчувають себе (а  тим більше, ще не є) дорослими повною мірою, по-справжньому. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов’язково буде розвиватись, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

Кардинальні зміни в структурі особистості  підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світу  дорослих. По суті, мова йде про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу  на інші, дорослі, про вироблення особистісних утворень, які відіграють особливу і вирішальну роль в оволодінні дитиною  соціальною ситуацією дорослого (Д. І. Фельдштейн).

Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими  його дозріванням. Одночасно підлітки гостро потребують доброзичливої і  тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала здійсненню їх прагнення  до самостійності.

Помітно відрізняються прояви прагнення  до самостійності в молодших і  старших підлітків. Так, у поведінці  перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона  життя дорослих, те враження, яке  їх вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними і безконтрольними.

Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної  провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм вкрай  важко прилюдно визнати свою провину, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко  переживають ситуацію.

Ставлення старших підлітків до своїх вчинків  більш свідоме. Вони вже схильні  до самоаналізу, хоч ще не завжди здатні справитись з ним. Їх вже цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні  якості.

Розвиваються  специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх  стосунків з дорослими і однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.

Самооцінка  в цьому віці набуває не меншого  значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив  поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов’язана передусім  з його прагненням до самостійності  та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе (Є. І. Савонько).

Вже починаючи  з шостого класу інтенсивно розвиваються особистісна та міжособова рефлексія, внаслідок підлітки починають вбачати  причини своїх конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості.

Характерна  для молодшого школяра рівновага  позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, яке поширюється як на учбову діяльність, так і на всю системі взаємин з оточуючими. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчикам, чим дівчаткам.

Виникає інтерес до себе та до інших людей, прагнення зрозуміти особливості  людини та її взаємостосунки з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується різних вчинків, адже саме в них виражається  ставлення людини до чогось або ж до когось.

Розмірковування підлітка про себе, про своє життя  не абстрактні, як це характерно для  ранньої юності, а стосуються передусім  того, що відбувається з ним, з іншими людьми, його стосунків з ними, життєвих планів тощо.

Підліток  оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити  їх наслідки в майбутньому. Він намагається  зрозуміти свої особливості, взнати власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими  і однолітками, бути на висоті вимог  інших людей, та й своїх власних.

Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію підлітків  на позитивне в іншій людині (точніше, на те, що він вважає за таке), готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість  у формуванні особистості підлітка.