Корекція ціннісних орієнтацій інтернет залежністю

Інший великий  дослідник підліткового віку, німецький  філософ і психолог Е. Шпрангер у 1924 р. випустив книгу «Психологія  юнацького віку», яка не втратила своєї значущості дотепер. В цій  праці підлітковий вік розглядається  як перша фаза юності. Ця фаза характеризується кризою, зміст якої є звільнення від дитячої залежності.

Е.Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію  підліткового віку, відповідно до якої підлітковий вік — це вік вростання  в культуру. Він писав, що психічний  розвиток — вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормативний  дух даної епохи. Обговорюючи  питання про те, чи завжди підлітковий  вік є періодом «бурі і натиску», Е.Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва:

• критичний (характеризується різким, бурхливим, кризовим перебігом, коли підлітковий вік переживається як друге народження, у підсумку якого виникає нове «Я»);
• м’який (плавний, повільний, поступовий ріст, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особистості);
• активний (підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, переборюючи зусиллями волі внутрішні тривоги і кризи).
• Головні новоутворення цього віку, за Е.Шпрангером, — відкриття «Я», виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності [Левченко А. Психологічні особливості підліткового віку // Психолог. – № 42 (90). – С. 9-16;; с.10]

Пошук біологічного змісту пубертатного періоду представлений  у роботах Ш.Бюллер. Підлітковий  вік у її роботах визначається на основі поняття пубертатності, не лише фізичної але і психічної. Психічна пубертатність, за Ш.Бюллер, пов'язана  із визріванням особливої біологічної  потреби — потреби в доповненні. Саме в цьому життєвому явищі  і лежать, на її думку, причини тих  переживань, що характерні для підліткового віку. Зовнішнє і внутрішнє збудження, яким супроводжується дозрівання, повинне  вивести підлітка зі стану самовдоволення і спокою, спонукати його до пошуків  і зближення з істотою іншої  статі. Явища, що супроводжують дозрівання, повинні зробити людину шукаючою, незадоволеною своєю замкнутістю, і її «Я» повинно бути розкрите для зустрічі з «Ти».

Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, в 11 — 12 років: підлітки неприборкані й  задерикуваті, ігри старших підлітків  їм ще незрозумілі, а для дитячих  ігор вони вважають себе занадто великими. Перейнятися особистим самолюбством і високими ідеалами вони ще не можуть, і водночас у них немає дитячого підпорядкування авторитету. Ця фаза є, за Ш.Бюллер, прелюдією до періоду  психічної пубертатності. Наступна фаза – негативна. Основні її риси, визначенні Ш. Бюллер, – це «підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан», а також «фізичне і душевне нездужання», що виражається в дратівливості й вередуванні. Підлітки незадоволені собою, їхня незадоволеність переноситься на навколишній світ. Закінчення негативної фази характеризується завершенням тілесного дозрівання. І тут починається третя фаза – позитивна. Позитивний період приходить поступово і починається з того, що перед підлітком відкриваються живі джерела радості, до яких він до цього часу не був сприйнятливий. До усього цього приєднується любов, тепер уже свідомо спрямована на доповнююче «Ти». «Любов дає вихід найважчій напрузі», — зазначає Ш.Бюллер.

У роботі Ш.Бюллер зроблена спроба розглянути пубертатний  вік у єдності органічного  дозрівання і психічного розвитку [42;11-12]

Е. Штерн привертає  увагу до розвитку особистості підлітка, і в залежності від того, яка  цінність в структурі особистості  підлітка відіграє визначальну роль, створює типологію особистості  і описує шість особистісних типів:

• теоретичний, усі прагнення якого спрямовані на об’єктивне пізнання дійсності;
• естетичний тип – особистість, для якої об’єктивне пізнання далеке, вона прагне осягнути одиничний випадок;
• економічний тип – життям такої людини керує ідея користі, прагнення „з найменшою витратою сили досягти найбільшого результату”;
• соціальний, сенс життя якого – любов, спілкування і життя для інших людей;
• політичний – характерне прагнення до влади, панування і впливу;
• релігійний – співвідносить будь-яке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу.

За Е. Штерном, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і  почуттів, прагнень та ідеалів, але  особливий спосіб дій – „серйозна  гра” (проміжна форма між дитячою  грою і серйозною відповідальною діяльністю – вибір професії, підготовка до неї, заняття спортом, участь у  підліткових організаціях, кокетство, флірт, романтичні залицяння тощо) [41;12-13].

Класичні дослідження  підліткового віку стосуються розвитку особистості в певний історичний період, період першої третини XX століття, коли дитяча психологія формувалася  як самостійна наука, залишаючись під  впливом біологізаторських ідей. Особливо яскраво це проявилося в  трактуванні одного з найважчих  психологічних етапів — підліткового. Психологічні зміни, що відбуваються в  розвитку особистості підлітка, дослідники пов'язували насамперед із процесом статевого дозрівання.

У другій половині XX століття дослідники поглибили розуміння  ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е.Еріксон, що вважав підлітковий  вік найважливішим і найважчим  періодом людського життя, підкреслював: психологічна напруженість, що супроводжує  формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізичного дозрівання, особистої біографії, а й від  духовної атмосфери суспільства, від  внутрішньої суперечливості суспільної ідеології. До настання підліткового віку діти дізнаються про цілий ряд  різних ролей – учня або друга, брата або сестри, сина або дочки, покупця, пасажира тощо. У підлітковому віці та юності, за Е. Еріксоном, людині важливо зібрати у ціле всі  знання про себе й інтегрувати  ці численні образи себе у особисту ідентичність [45;7].

Підлітковий вік  у концепції Ж. Піаже розглядається  як вік останньої фундаментальної  децентрації – дитина звільняється від конкретної прив’язаності до даних у полі сприйняття об’єктів і починає розглядати світ з точки  зору того, як його можна змінити. За Ж. Піаже, в цьому віці закінчується формування особистості, будується  програма життя. Відчуваючи перешкоди з боку суспільства у реалізації своїх життєвих програм і планів перетворення світопорядку і залишаючись залежним від нього, підлітки поступово соціалізуються [43; 14].

Специфіка віку та розвиток особистості підлітка розглядаються  вітчизняними психологами Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, Л.І Божович у  системі трьох взаємопов’язаних категорій: джерело, рушійні сили, умови  розвитку. Дана понятійна тріада розкриває  специфіку розвитку підлітка як соціально активного, діяльного індивіда.

Л.С. Виготський головне новоутворення вбачає втому, що, за його словами, в драму розвитку вступає нова діюча особа, новий  якісно своєрідний фактор – особистість  самого підлітка. Виготський докладно розглядав проблему інтересів у  перехідному віці, називаючи її «ключем  до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка». Він писав, що всі психологічні функції людини на кожному ступені  розвитку, у тому числі й у підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично  і не випадково, а в системі, конкретними  прагненнями, потягами й інтересами. підлітковому віці, підкреслював Л.С.Виготський, має місце період руйнування й  відмирання старих інтересів і період дозрівання нової біологічної основи, на якій згодом розвиваються нові інтереси [97; 125].

Л.С.Виготський перелічив кілька основних груп найяскравіших  інтересів підлітків, які він  назвав домінантами. Це «езопова домінанта» (інтерес підлітка до власної особистості); «домінанта далини» (установка підлітка на великі масштаби, що для нього  набагато суб'єктивно прийнятніші, ніж ближні, поточні, сьогоднішні); «домінанта зусилля» (потяг підлітка до опору, подолання, до вольових напруг, що іноді  виявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховательського авторитету, протесті й інших негативних явищах); «домінанта романтики» (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригоди, до героїзму). Л.С.Виготський відзначав  також ще два новотвори віку —  це розвиток рефлексії і на її основі — самосвідомості. Розвиток рефлексії у підлітка, писав він, не обмежується тільки внутрішніми змінами самої особистості, у зв'язку з виникненням самосвідомості для підлітка стає можливим незмірно глибше і ширше розуміння інших людей. Розвиток самосвідомості, як ніяка інша сторона душевного життя, вважав Л.С.Виготський, залежить від культурного вмісту середовища.

У концепції  Д.Б.Ельконіна підлітковий вік, як будь-який новий період, пов'язаний з новоутвореннями, що виникають  з провідної діяльності попереднього періоду. Навчальна діяльність робить «поворот» від спрямованості  на світ до спрямованості на самого себе. Як уже зазначалося, багато авторів  зводили симптоми підліткового віку до початку статевого дозрівання. Однак, як підкреслює Д.Б.Ельконін, самозміна  виникає і починає усвідомлюватися  спочатку психологічно внаслідок розвитку навчальної діяльності і лише підкріплюється фізичними змінами. Це робить навернення до себе ще інтимнішим. Порівнюючи себе з дорослим, підліток доходить висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці  немає. Він починає вимагати від  навколишніх, щоб його більше не вважали  маленьким, він усвідомлює, що також  має права. Складається нова ситуація розвитку: панування дитячої спільноти  над дорослими. У взаємодії із світом дитина засвоює у цьому  віці насамперед сферу моральних  норм, на основі яких будуються соціальні  взаємини. Спілкування зі своїми ровесниками  – провідний тип діяльності в  концепції Д.Б. Ельконіна. Саме через  цей вид діяльності засвоюються  норми соціальної поведінки, норми  моралі, тут встановлюються стосунки рівності та поваги одне до одного. В  цій діяльності формується самосвідомість [41; 14-15].

Л.І. Божович  пояснює вікову кризу підліткового віку суперечністю, яка виникає між  прагненням підлітка знайти більш самостійну, більш дорослу позицію у житті  і відсутністю реальних можливостей  для цього. Характеризуючи підлітковий  вік, вона насамперед звертає увагу  на якісні зміни у мотиваційній системі  дитини – це спрямованість на майбутнє, ієрархія мотивів, опосередкована дія  мотивів на основі свідомо поставленої  цілі і свідомо прийнятого наміру, оформлення моральних переконань і  морального світогляду. Важливим новоутворенням підліткового віку, на погляд Л.І. Божович, є самовизначення, що характеризується розумінням себе, своїх прагнень, можливостей, розуміння свого місця у людському  суспільстві [41;16].

Отже, враховуючи різні концепції, які були розкриті, можна стверджувати, що особливості  проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції  у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин. Біологічний чинник діє на підлітка опосередковано – через соціальні  стосунки з оточенням.

В підлітковому віці відбувається бурхливий розвиток емоційної сфери. Необхідно насамперед зосередити увагу на аналізі змін, пов'язаних із зростанням емоційної  напруженості самосвідомості в цей  період. Центральним утворенням у  сфері переживань підлітка стає "почуття  дорослості”. Воно виявляється як суб'єктивне  переживання готовності бути повноправним членом колективу дорослих, виявляється  у прагненні до самостійності, бажанні  продемонструвати свою "дорослість", добиватися, щоб старші поважали його особистість, рахувалися з його поглядами (Д.І. Фельдштейн) [8;2].

Бажання виглядати  дорослим в очах інших може бути виражене у дітей різною мірою  і має тенденцію до підсилення, коли не знаходиться підтвердження  у оточуючих. Розвиток дорослості в  різних виявах залежить від того, у  якій сфері намагається себе ствердити  підліток, якого характеру набуває його самостійність.

Т.В. Драгунова пропонує такі види дорослості:

• наслідування зовнішніх ознак дорослості (паління, гра в карти, вживання алкоголю, косметика, прикраси, способи відпочинку, розваг, залицяння тощо);
• рівняння підлітків-хлопців на якості „справжнього чоловіка” сила, міць, сміливість, мужність, витривалість, воля, вірність у дружбі тощо);
• соціальна дорослість (виникає в умовах співпраці дитини і дорослого, де підліток посідає місце помічника дорослого);
• інтелектуальна дорослість (прагнення підлітка щось знати і вміти по-спрвжньому) [86;8-9].

Підлітковому  віку властива різка зміна настрою  та переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, амбівалентність почуттів. В цьому віці у дітей спостерігається  наявність „підліткового комплексу  емоційності”, який включає перепади настрою підлітків – від безмежної  радості до похмурості і навпаки  без очевидних на те причин, а  також виявлення полярних якостей, що чергуються (сентиментальність і  черствість; сором'язливість і розв'язність; боротьба з авторитетами і обожнення  кумирів тощо). 

В цей час  з'являється новий емоційний стан – „афект неадекватності” (Л.Г.Божович  та ін). Дослідження показали, що в його основі лежить невідповідність самооцінки, як правило, низької для підлітків високому рівню домагань. Це переживання надуманої несправедливості і неадекватної образи підлітком у ситуації неуспіху, коли відкидається власна відповідальність за результат, використовується захисна форма усвідомлення подій, а у невдачах звинувачуються інші люди або обставини.

Загальне зростання  особистості підлітка, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками  – все це призводить до інтенсивного зростання соціально цінних спонук і переживань, таких як: співчуття  чужому горю, здатність до безкорисливої  самопожертви та ін. Порівняно з  попереднім періодом, більш стійкими стають емпатичні переживання, але  домінує егоцентрична емпатія, тобто  переживання за себе, страждання іншого виступає приводом переживати за себе. На кінець підліткового періоду в  спілкуванні з ровесниками з'являється  здатність до емоційної децентрації, коли підліток здатний відсторонитися від власних емоційних переживань, сприймати емоції, емоційні стани іншого.