Корекція ціннісних орієнтацій інтернет залежністю

Як і  у всіх подібних випадках, винесенню  такого діагнозу повинне передувати всебічне дослідження. При цьому  необхідно враховувати два основних критерії: послідовний, надійно діагностуємий  набір ознак, що визначають цей розлад і існування кореляцій - загальні елементи в анамнезі, особистісних характеристиках і прогнозах  на майбутнє у людей, що діагностувалися  подібним чином. До тих пір, поки ці вимоги не будуть дотримані, постановка діагнозу не може вважатися обґрунтованою, і є не більш ніж навішуванням ярликів.

В даний  час психологи зосереджені на першому критерії, намагаючись визначити  сукупність симптомів, що складають  комп'ютерну чи Інтернет-залежність. Так  Кімберлі Янг діагностує Інтернет-адикцію  на підставі п'яти і більше позитивних відповідей, що характеризують поведінку  людини за останній рік. При цьому  вона фокусує увагу на залежності від Інтернету, а не на більш загальній  комп'ютерній залежності:

1. Чи  почуваєте Ви себе стурбованим  Інтернетом ( чи думаєте Ви про  попередній он-лайн сеанс і  чи смакуєте наступні)?

2. Чи  відчуваєте Ви потребу в збільшенні  часу, проведеного в Мережі?

3. Чи  були у Вас безуспішні спроби  контролювати, обмежити чи припинити  використання Інтернету? 

4. Чи  почуваєте Ви себе втомленим,  пригнобленим чи роздратованим  при спробах обмежити чи припинити  користування Інтернетом?

5. Чи  знаходитеся Ви он-лайн більше, ніж думали бути?

6. Чи  були у Вас випадки, коли  Ви ризикували одержати проблеми  на роботі, навчанні чи в особистому  житті через Інтернет?

7. Чи  траплялося Вам брехати членам  родини чи іншим людям щоб  приховати час перебування в  Мережі?

8. Чи  використовуєте Ви Інтернет для  того, щоб піти від проблем  чи від поганого настрою (наприклад,  від почуття безпорадності, провини,  роздратованості чи депресії).

Людина  вважається Інтернет-залежним у випадку  п'яти чи більше позитивних відповідей на ці питання.

Кімберлі  Янг називає чотири ознаки Інтернет-залежності:

· нав'язливе бажання перевірити e-mail;

· постійне чекання наступного виходу в Інтернет;

· скарги навколишніх на те, що людина проводить  занадто багато часу в Інтернет;

· скарги навколишніх на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.

Більш розгорнуту систему критеріїв приводить  Іван Голдберг. На його думку, Інтернет-залежність можна констатувати при наявності 3 пунктів з наступних:

· Кількість  часу, яку потрібно провести в Інтернеті, щоб досягти задоволення (іноді  почуття задоволення від спілкування  в мережі межує з ейфорією), помітно  зростає;

· Якщо людина не збільшує кількість часу, що вона проводить в Інтернеті, то ефект помітно знижується;

· Користувач робить спроби відмовитися від Інтернету  чи хоча б менше проводити в  ньому менше часу;

· Припинення чи скорочення часу, проведеного в  Інтернеті приводить користувача  до поганого самопочуття.

Воно  розвивається в проміжку від декількох  днів до місяця. Такий стан може виражатися емоційним і руховим порушенням, тривогою, нав'язливими міркування про  те, що зараз відбувається в Інтернеті, фантазіями і мріями про Інтернет, довільними чи мимовільними рухами пальців, що нагадують друкування на клавіатурі.

Доктор  М. Орзак виділяє не тільки психологічні, але і фізичні симптоми, до яких відносить:

· враження нервових стовбурів руки, зв'язане  з тривалою перенапругою м'язів;

· оніміння пальців руки, що тримає „мишку";

· сухість  та різь в очах;

· головні  болі по типу мігрені;

· болі в спині;

· нерегулярне  харчування, пропуск прийомів їжі;

· зневага  до особистої гігієни;

· розлад сну, зміна режиму сну.

Російські психологи з МДУ виділяють  наступні поведінкові характеристики Інтернет-залежних:

· активне  небажання відволіктися, навіть на короткий час від роботи в Інтернеті;

· роздратування  при вимушених відволіканнях;

· невміння спланувати час закінчення сеансу роботи в Мережі;

· використання все більших сум грошей для  забезпечення роботи в Інтернеті, у  тому числі і в борг;

· готовність брехати, говорячи про тривалість і  частоту роботи в Інтернеті; забування  у ході роботи в Мережі про домашні  справи, навчання чи службові справи, важливі  особисті і ділові зустрічі;

· небажання  приймати критику подібного образу життя;

· готовність миритися з руйнуванням сім'ї;

· втрата кола спілкування з-за Мережі;

· зневага  власним здоров'ям;

· скорочення тривалості сну, внаслідок роботи в  Інтернеті в нічний час; уникання фізичної активності.

Отже, керуючись  вище перерахованими характеристиками Інтернет-залежності, ми можемо судити про власну Інетрнет-залежність чи наявність такої у своїх знайомих. Психотерапевтичний досвід показує, що якщо людина визнає в себе наявність  того чи іншого виду залежності, будь те залежність від шкідливих речовин  чи від Інтернету, то вона намагається  впоратися з цим самостійно чи за допомогою близьких йому людей, а  також фахівців (психіатрів, наркологів, психотерапевтів чи психологів). 
 
 
 
 
 
 
 

2. . Інтернет як інформаційно-комунікативне  середовище.

Непрямим  поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого  штучного супутника Землі. На той  час уже почалася Холодна війна  і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї. У  цьому ж 1957 році при департаменті оборони США було створене Агентство  дослідницьких проектів особливої  складності - ARPA. Одним із напрямків  роботи Агентства стало створення  комп'ютерних технологій для військових цілей, зокрема для зв'язку.

Перед американськими ученими Пентагон поставив нелегке завдання: створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися  військові при ядерному нападі на країну. Мережа повинна була використовуватися  для здійснення зв'язку між командними пунктами системи оборони. Головним критерієм при створенні мережі вважалась її невразливість до часткової  руйнації під час ядерної атаки. Навіть при руйнації деяких гілок  і вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата.

Єдиним  способом формування такої комп'ютерної  мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару  у відповідь.

Замовники вказували, що кожен будинок має  систему електропроводки, при якій одна перегоріла лампочка не впливає  на роботу інших. Для виконання цієї умови Поль Берен використав теорію пакетної пересилки файлів, висунуту Леонардом Клейнроком у 1961 році. Саме тоді Леонард Кейнрок опублікував  статті з викладом пакетної пересилки  інформації (packet switching theory).

У 1962 році він запропонував концепцію, що базується  на двох основних ідеях:

• відсутність центрального комп'ютера - усі комп'ютери мережі рівноправні;
• пакетний засіб передачі файлів по мережі.

Ще одним  теоретичним джерелом створення  мережі стала концепція "Галактичної  мережі" Джозефа Ліклайдера. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки  Землі може одержувати інформацію й  обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Нині ця концепція  втілена у сучасній мережі Інтернет.

У 1962 році Управління перспективних досліджень APRA, одне з підрозділів Міністерства оборони США, завершило роботу над  проектом, що повинний був, з одного боку, призвести до створення каналів, що не піддаються руйнації зв'язку, а  з іншого боку - полегшити співробітництво  між розкиданими у всіх штатах дослідницькими організаціями оборонної  промисловості. У рамках Агентства ARPA розпочали роботи з комп'ютерними проектами. Керував комп'ютерними програми Джозеф Ліклайдер.

Леонард Кейнрок вважає, що перший значний  крок у створенні Інтернету був  зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті, де він разом зі своєю  командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизатором (мережний пристрій передачі даних), відомим за назвою Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери  в мережу закінчилася невдачею. В  інтерв'ю агентству Рейтер Леонард  Клейнрок описав це в такий спосіб: 20 жовтня 1969 року група компьютерщиків Каліфорнійського університету (КУ) вирішила з'єднати свій комп'ютер з комп'ютером у Стенфордського дослідницького інституту (СДІ) на півночі Каліфорнії. Один учений сидів за комп'ютером у КУ і розмовляв  по телефону з ученим зі СДІ. Коли відбулося з'єднання, перший повинний був написати слово "log", а фахівець у СДІ у відповідь повинний був написати "in", у результаті чого мало утворитися слово "login" (процедура ідентифікації користувача при підключенні до комп'ютера по лінії зв'язку). Науковець у КУ написав "l" і запитав по телефону колегу в Стенфорді, чи той одержав букву. Відповідь була позитивний. Успішно передалася буква "o". А далі з'єднання обірвалося і більше нічого не вдалося передати. Проте початок був покладений. Спочатку мережа допомагала вченим користатися інформацією, що знаходиться в комп'ютерах колег в інших центрах.

У 1966 році було почате створення комп'ютерної  мережі Арпанет. У жовтні 1967 року англійський  учений Дональд Девіс, що досліджував  питання пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет".

У жовтні 1967 року для створення Арпанет  вирішено використовувати концепції  П. Берена і Дж. Ліклайдера.

В основу проекту були покладені три основні  ідеї:

• кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;
• усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично обновлювані таблиці перенаправлення пакетів;
• пакет, призначений для несусіднього вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці перенаправлення пакетів, при недоступності цього вузла - на наступний і т.д.

Суть  ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет передається незалежно  від інших. На кінцевому пункті в  комп'ютері всі пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються  незалежно, то кожен пакет може дійти  до кінцевого комп'ютера своїм  власним шляхом.

Щоб мережа, що складається з рівноправних комп'ютерів, працювала, кожному комп'ютеру присвоюється ім'я, і в кожен комп'ютер записується  таблиця імен усіх комп'ютерів мережі і таблиця з'єднань. Завдяки цим  даним кожен комп'ютер "знає", яким шляхом направити пакет. Спочатку перевіряється найкоротший шлях, якщо він зайнятий або зруйнований, то перевіряється наступний найкоротший  шлях і т.д. Після того, як пакети потраплять на комп'ютер-отримувач, перевіряється  наявність усіх пакетів, що складають  файл. Якщо якогось пакета не вистачає, комп'ютер надсилає запит на комп'ютер-відправник і повідомляє, який пакет відсутній. Потрібний пакет наново посилається  адресату. Усі правила кодування  і пересилки файлів записуються  в мережному протоколі.

Ці ідеї повинні забезпечити функціонування мережі у випадку руйнації будь-якої кількості її компонентів. У принципі, мережу можна вважати працездатною навіть у випадку, коли залишається  функціонувати усього два комп'ютери. Крім того створена за таким принципом  система не мала централізованого вузла  управління, і отже безболісно могла  змінювати свою конфігурацію.