Поліпшення фінансового стану підприємства за рахунок зниження собівартості продукції за асортиментом

Ухвалення рішення про  створення нового бренда чи використанні старого, як могутнього маркетингового інструмента, зв'язано з необхідністю оцінки можливих сценаріїв сприйняття нових видів продукції на споживчому ринку. Якщо новий товар просувається на ринку під старим трендом, то можливі два наступних результати. Перший сценарій (оптимістичний) - успіх нового продукту на ринку і зв'язане з цим збільшення ринкової вартості старого бренда. Другий сценарій (песимістичний) - невдача нового продукту і зв'язана з цим втрата економічних ресурсів, інвестованих у стару торгову марку, при цьому валовий збиток по всій компанії може в кілька разів перевищувати збитки від нової товарної одиниці.

Рішення про те, під  якою торговою маркою (новою чи старою) розширювати асортимент, також можливо на основі впровадження системи тотального керування грошима. Це означає, що будь-яка продукція повинна бути не тільки бездоганної якості, але і повинна бути необхідна споживачу (затребувана клієнтами). У цьому випадку відпадає необхідність розвитку нового бренду, значно скорочуються маркетингові витрати, а валовий дохід компанії максимізується не тільки у виді зростання прибутку, але і збільшення ринкової вартості компанії за рахунок росту вартості нематеріальних активів фірми.

Досягнення відповідності  між структурно-асортиментною пропозицією товарів підприємством і попитом на них зв'язано з визначенням і прогнозуванням структури асортименту, зокрема з прогнозом структури асортименту на довгостроковий період, у якому були б враховані такі важливі для споживача ознаки товару, як естетичні характеристики, точні розміри, конкретна ціна. Прогнозується лише тенденція розвитку асортименту (а більш точно - асортиментна структура попиту та товарної пропозиції).

Прогноз тенденції розвитку асортименту повинний показувати таку траєкторію розвитку процесу, що дозволить забезпечити досягнення наміченої відповідності товарної пропозиції підприємства мінливій в перспективі асортиментній структурі попиту на ринку.

Отже, суть проблеми формування асортименту складається в плануванні фактично усіх видів діяльності, спрямованих на добір продуктів для майбутнього виробництва і реалізації на ринку і на приведення характеристик цих продуктів у відповідність з вимогами споживачів.

Система формування асортименту, структури включає наступні основні  моменти:

визначення поточних і перспективних потреб покупців, аналіз способів використання даної продукції й особливостей купівельного поводження на відповідних ринках;

оцінка існуючих аналогів конкурентів по тим же напрямкам;

розв'язання питань, які продукти варто додати в асортимент і структуру, а які виключити з нього через зміни в рівні конкурентноздатності;

розгляд пропозицій про створення нових продуктів, удосконалення існуючих, а також про нові способи й області застосування товарів;

розробка специфікацій нових чи поліпшених продуктів відповідно до вимог покупців;

вивчення можливостей виробництва нових чи удосконалених продуктів, включаючи питання цін, собівартості і рентабельності;

проведення іспитів (тестування) продуктів з урахуванням потенційних споживачів з метою з'ясування їхньої прийнятності за основними показниками;

розробка спеціальних рекомендацій для виробничих підрозділів підприємства щодо якості, фасону, ціни, найменування, упакування, сервісу і т.д. відповідно до результатів проведених іспитів, що підтверджують прийнятність характеристик виробу чи визначили необхідність їхньої зміни;

оцінка і перегляд всього асортименту.

Планування і керування  асортименту - невід'ємна частина маркетингу. Навіть добре продумані плани  збуту і реклами не зможуть  нейтралізувати наслідок помилок, допущених раніше при плануванні асортименту [3].

Керування асортиментом припускає координацію взаємозалежних видів діяльності - науково-технічної і проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Проблема розв'язання даної задачі складається в складності об'єднання всіх цих елементів для досягнення кінцевої мети оптимізації асортименту з урахуванням поставлених підприємством стратегічних ринкових цілей. Якщо цього досягти не вдається, то може вийти, що в асортимент почнуть включатися вироби, розроблені скоріше для зручності виробничих підрозділів підприємства, ніж для споживача.

З погляду концепції  маркетингу - це прямо суперечить тому, що необхідно дійсно робити. Задачі планування і формування асортименту складаються, насамперед, в тому, щоб підготувати "споживчу" специфікацію на виріб, передати її проектному (конструкторському) відділу, а потім простежити, щоб досконалий зразок був випробуваний, при необхідності модифікований і доведений до рівня вимог споживачів. Інакше кажучи, у формуванні асортименту вирішальне слово повинне належати керівникам служби маркетингу підприємства. Саме керівник служби маркетингу підприємства повинний вирішувати, чи настав час ввести в асортимент нові продукти замість існуючих чи на додаток до них.

Нині вже не можна  пояснювати негативні зміни асортименту  і структури продукції "об'єктивними" причинами, бо всі вони можуть бути оперативно нейтралізовані на самому підприємстві через коригування планових завдань. Тому будь-які відхилення від установленого плану - це просто погана праця виконавців і адміністраторів низових ланок (дільниць, цехів, філіалів).

При формуванні асортименту  і структури випуску продукції  підприємство повинне враховувати, з одного боку, попит на дані види продукції, а з іншого боку - найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових і інших ресурсів, що маються в його розпорядженні. Система формування асортименту містить у собі наступні основні завдання:

визначення поточних і перспективних потреб покупців;

оцінку рівня конкурентноздатності, що випускається чи планується до випуску продукції;

вивчення життєвого циклу виробів і вживання своєчасних заходів по впровадженню нових, більш досконалих видів продукції і вилучення з виробничої програми морально застарілих і економічно неефективних виробів;

оцінку економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Під асортиментом розуміють  перелік усіх видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску.

Вужчим є поняття номенклатури випуску, яка характеризує тільки кількість і різноманітність продукції. І нарешті, структура - це співвідношення ( здебільшого у відсотках) окремих виробів у загальному обсязі виробництва. Зміна асортименту проти планового веде до асортиментних, а структури випуску – до структурних зрушень. Ці явища завжди пов'язані одне з одним, а тому може йтися про асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції. Розрахунок показників виконання плану за асортиментом здійснюють трьома способами.

Перший має назву "спосіб найменшого числа". Його суть полягає  у виборі меншої з двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума, проте за умови, що вона не перевищує планового завдання. Ці залікові суми разом становлять 8205 тис. грн.

За другого способу  як загальний показник беруть найменший  відсоток виконання плану щодо всіх виробів - 69,8%, тобто коефіцієнт дорівнюватиме 0,698.

Третій спосіб базується  на співвідношенні кількості виробів, щодо яких план виконано повністю, і  загальної кількості планових позицій. Цей показник тісно пов'язаний з номенклатурою продукції, а тому його називають коефіцієнтом номенклатурності (Кн.). Так, якщо планом передбачалося виробляти 12 видів продукції (6 з основної номенклатури і 6 у складі іншої продукції), а фактично план виконано тільки щодо 9 позицій.

Отже, незалежно від  способу підрахунку можна вважати, що план з асортименту нашим умовним  підприємством не виконано.

Причини недовиконання  плану з асортименту можуть бути як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх відносяться кон'юнктура ринку, зміна попиту на окремі види продукції, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне запровадження в дію виробничих потужностей підприємства по незалежним від нього причинам. Внутрішні причини - недоліки в організації виробництва, поганий технічний стан устаткування, його простої, аварії, недостача електроенергії, низька культура виробництва, недоліки в системі управління і матеріального стимулювання.

Збільшення обсягу виробництва (реалізації) по одним видам і скорочення по інших видах продукції приводить до зміни її структури, тобто співвідношення окремих виробів у загальному їхньому випуску. Виконати план за структурою - значить зберегти у фактичному випуску продукції заплановані співвідношення окремих її видів.

Зміна структури виробництва  дуже впливає на всі економічні показники: обсяг випуску у вартісній оцінці, матеріалоємність, собівартість товарної продукції, прибуток, рентабельність. Якщо збільшується питома вага більш дорогої продукції, то обсяг її випуску у вартісному вираженні зростає, і навпаки. Те ж відбувається з розміром прибутку при збільшенні питомої ваги високорентабельної і відповідно при зменшенні частки низькорентабельної продукції.

Розгляд асортименту  продукції є невідривним від  вивчення темпів його розширення і оновлення. Перше звичайно пов'язують з кількісним збільшенням варіантів розфасовки харчових продуктів, засобів побутової хімії, будівельних сумішей; розширенням кольорової, якісної та з іншої гами матеріалів та готової продукції (одягу, взуття, предметів хатнього вжитку); збільшенням параметричних рядів якогось технічно складного виробу за рахунок випуску його спрощених та спеціалізованих варіантів або різного типу зовнішнього оформлення. Є й деякі інші способи простого розширення асортименту продукції. Зрозуміло, що навіть просте розширення асортименту ускладнює процес виробництва, обліку та контролю, дещо збільшує виробничі витрати. Але водночас - це випробуваний засіб зміцнення ринкових позицій підприємства, освоєння нових сегментів ринку і залучення нових споживачів.

Для підприємства ПАТ «ХК «Луганськтепловоз» особливістю формування раціональної структури асортименту профільної продукції є необхідність врахування вимог конкретних покупців щодо комплектації тепловозів, рівня споживання палива, екологічної безпечності відпрацьованих газів, ергономічності органів керування рухомим складом поїздів, комфортності умов праці поїзної бригади. Виконання цих вимог потребує знання національного законодавства споживача з питань екології, врахування кліматичних умов країни, де буде експлуатуватися продукція підприємства, особливості трудового законодавства та рівня життя (оплати праці) транспортних робітників.

 

1.2. Собівартість продукції в транспортному машинобудуванні

 

Машинобудування - важлива галузь промисловості розвинутих країн. Рівень розвитку машинобудування є одним із основних показників економічного розвитку країни та є основним індикатором, що дозволяє оцінити її інноваційну систему [7].

Щодо сучасного стану  машинобудування в Україні існує багато праць вчених-економістів:  Н.П. Карачина,  P.M. Журило, О.О. Шапурова, М.К. Колісника та ін. В своїх працях вони розглядали сучасний стан та тенденції розвитку машинобудування в Україні, а особливо проблеми та перспективи забезпечення конкурентоспроможності виробників продукції машинобудування.

Виробництво машинобудівних підприємств за  2011 - 2012 роки знизилось. Цьому сприяла світова економічна криза. Наслідки цієї кризи для підприємств проявляються у зростанні боргів, нестачі грошових ресурсів, зростанні простроченої кредиторської заборгованості, спадів обсягів продаж... Криза призвела до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств в даній галузі [8, 9].

         Основними проблемами розвитку  машинобудування в Україні є:

         1) застарілість основних засобів на підприємстві, що негативно впливає на конкурентоспроможність, якість та собівартість продукції;

         2) недостатній  рівень платоспроможності товаровиробників, що негативно впливає на фінансово-економічний стан підприємств машинобудування;

         3) обмежений  внутрішній попит на вітчизняну  продукцію;

         4) низький  рівень інноваційної активності  вітчизняних підприємств;

         5) залежність  вітчизняних підприємств від  постачань вузлів, деталей та  комплектуючих виробів з інших країн;

         6) неефективна  політика держави щодо діяльності  монополістів і посередників, що призводить до підвищення вартості матеріалів, енергоресурсів [9].

         Державний комітет статистики оприлюднив дані, які свідчать про різке збільшення обсягів експорту машинобудівної продукції з України. За даними Держкомстату, основною причиною зростання є прискорення темпів зростання експорту. Швидше за все, це пов'язано з експортом до сусідньої Росії, де активно ведеться модернізація основних фондів за держпрограмами. Якби модернізація велася в Україні, наші виробники заробили б удвічі менше, трохи втративши на вартості, оскільки експортна продукція завжди дорожча.

 Разом з тим, державі слід було б звернути увагу на митне законодавство і проблеми з оподаткуванням. Підприємствам це допомогло б значно більше, ніж просте вливання коштів. Що стало основним рушійним елементом у зростанні обсягів продукції машинобудування? Якщо брати, наприклад, вітчизняний автопром, то тут спостерігається зростання за рахунок споживчих кредитів і росту загальної платоспроможності населення. Споживчі кредити зіграли основоположну роль – з кожним роком вони все доступніші, що допомагає українцям купувати машини на вигідніших умовах. Таким чином, збільшення попиту на автомобілі складає в минулому і поточному роках 30%-40% [7].