Поліпшення фінансового стану підприємства за рахунок зниження собівартості продукції за асортиментом

ВСТУП

 

Ринкова економіка в  Україні набирає все більшу чинність. Разом з нею набирає чинність і конкуренція як основний механізм регулювання господарського процесу.

У сучасних економічних  умовах діяльність кожного господарського суб'єкта є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин, зацікавлених у результатах його функціонування.

Економічна реформа  в Україні (процеси роздержавлення, демонополізації, приватизації) привела до виникнення нових відносин у сфері господарської діяльності підприємства. Одне з головних завдань реформи перехід до керування ресурсами підприємства на основі аналізу його фінансово-економічної діяльності, тобто діагностика фінансово-економічного стану підприємства.

Основна мета діагностики - виявлення й оцінка тенденцій розвитку фінансових процесів на підприємстві. Менеджеру ця інформація необхідна для розробки адекватних управлінських рішень по зниженню ризику й підвищенню прибутковості фінансово-економічної діяльності підприємства, інвестору - для рішення питання доцільності інвестування, банкам - для визначення умов кредитування фірми.

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Вона визначає конкурентоспроможність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів у фінансовому й виробничому відношенні. Однак одного вміння реально оцінювати фінансовий стан недостатньо для успішного функціонування підприємства й досягнення їм поставленої мети.

У процесі постачальницької, виробничої, збутової й фінансової діяльності відбувається безперервний процес кругообігу капіталу, змінюються структура коштів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і як слідство фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого виступає платоспроможність.

Здатність підприємства вчасно провадити платежі, фінансувати  свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан і навпаки.

Для забезпечення фінансової стабільності підприємство повинне  мати гнучку  структуру капіталу, уміти організувати його рух таким  чином, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над видатками з метою збереження платоспроможності й створення умов для самовідтворення.

Фінансовий стан підприємства, його стабільність і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної й фінансової діяльності.

У цей час проблема  ефективного використання фінансових ресурсів є досить актуальною, тому що постійний дефіцит як централізованих, так і децентралізованих фінансових ресурсів приводить до порушень нормального функціонування підприємств, організацій, галузей і в цілому народного господарства. Розмір фінансових ресурсів, формованих на рівні підприємства, визначає можливості здійснення необхідних капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, виконання всіх фінансових зобов'язань, забезпечення потреб соціального характеру.

Отже, стійкий фінансовий стан не є випадковістю, а підсумком грамотного, умілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства.

Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного надходження й витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного й позикового капіталу й найбільш ефективне його використання.

Оцінкою фінансового  стану займаються не тільки керівники й відповідні служби підприємства, але і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки - для оцінки умов кредитування й визначення ступеня ризику, постачальники -  для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції - для виконання плану надходження коштів у бюджет і т.д.

Метою оцінки фінансового  стану підприємства також є пошук  резервів підвищення рентабельності виробництва  й зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства й виконання їм своїх зобов'язань перед кредиторами.

Об'єктом дипломного дослідження  обрана «ХК «Луганськтепловоз». Одне з великих підприємств Луганської області, що, починаючи з 1999 р., поступово  виходить із кризи, але ще має потребу в заходах щодо оздоровлення фінансового стану.

Предметом дослідження  є фінансовий стан ПАТ ХК «Луганськтепловоз».

Метою даної дипломної  роботи є поліпшення його фінансово-економічного стану за рахунок зниження собівартості .

Відповідно до поставленої  мети в дипломній роботі вирішувалися наступні завдання:

досліджено економічну сутність фінансових ресурсів і розроблено методику оцінки фінансового стану підприємства;

проаналізовано основні  результати виробничо-господарської діяльності підприємства;

виконано аналіз фінансового  стану Компанії, визначені резерви й напрямки поліпшення фінансового стану ХК « Луганськтепловоз».

Інформаційною базою  для дослідження проблем діагностики фінансово-економічного становища підприємства стали нормативні акти, методичні посібники і бухгалтерська звітність за 2010-2012 рр.

 

Розділ 1. Зв'язок фінансового стану  підприємства з асортиментом та собівартістю основних видів продукції

 

1.1. Ринкові вимоги  до асортименту продукції підприємства

 

ПАТ «ХК «Луганськтепловоз» здійснює свою діяльність переважно в галузі залізничного машинобудування. У сферу інтересів компанії входять ринки споживачів рейкового рухомого складу: тепловозів магістральних вантажних, пасажирських, вантажопасажирських, маневрових; електровозів магістральних вантажних змінного струму; дизель-поїздів автономної й тепловозної тяги; електропоїздів постійного і змінного струму.

Інших підприємств з  виробництва електропоїздів в Україні  немає.

Ріст навантаження на залізничний транспорт України  в приміських перевезеннях в останні роки різко збільшився, у той же час її рухомий склад, починаючи з 1990 року, практично не обновлявся. Несвоєчасне  відновлення рухомого складу привело до того, що інвентарний парк електропоїздів «Укрзалізниці» за станом на поточний рік склав - 1472 секції (2986 вагонів), для перевезень використовується - 1446 секцій. Ступінь зношування - 76 %. Повністю амортизовані електропоїзди - 41%. У найбільш жалюгідному стані парк електропоїздів на Донецькій, Львівській і Придніпровській залізницях. Експлуатуються на залізницях України з перевищенням установленого нормативного строку 788 вагонів (до 27% інвентарного парку). Тому рухомий склад для приміського сполучення став об'єктом особливої стурбованості в справі забезпечення безпеки перевезень.

Основними виробниками  електропоїздів змінного струму із сучасними технічними параметрами є: Франція, Німеччина, у країнах СНД м. Деміхово (Росія). Латвія раніше виготовляла електропоїзди, але в цей час їхній випуск припинений.

Ціна електропоїзда  виробництва Франції й Німеччини  становить біля 40-45 млн. грн. і при їхньому придбанні буде існувати систематична залежність закупівель за валюту деталей, які швидко зношуються, вузлів для технічного обслуговування й ремонту. Додатковими витратами стануть:

митні збори;

витрати на транзит, що з  урахуванням страховок можуть становити до 10% від вартості електропоїзда.

Ціна електропоїзда  ЭД9М г. Деміхово (Росія) на 3,2 млн. грн. дорожче електропоїзда ЭПЛ9Т Луганського виробництва.

Додатковими витратами  так само стануть митні збори  й витрати на транзит, що складуть до 5% від вартості електропоїзда, також залишається залежність у придбанні запасних частин.

Цінова політика істотно  впливає на успішне функціонування підприємства і є одним з факторів, від якого залежить сума прибутку й рівень рентабельності.

Цінова політика - це сукупність економічних і організаційних заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності.

У сучасних умовах ринкової економіки підприємство намагається витримувати конкуренцію й дотримується таких стратегій: вихід на ринок з основною продукцією, впровадження товару ринкової новизни на вже освоєний ринок.

Підприємство розширює номенклатуру своєї продукції й виходить із новими товарами на ринок (ринок України, Росії).

Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі. При цьому слід ураховувати, що підприємство має чітку предметну, а отже, й галузеву спеціалізацію. Її визначають ще за організації підприємства, але асортимент продукції з часом може змінюватися. Одні товари перестають виробляти, інші, навіть колись непрофільні для підприємства, включають до виробничої програми. Процес постійного оновлення асортименту є важливою складовою маркетингової політики сучасного підприємства [1, 5].

Змінюваність складу продукції є наслідком цілеспрямованого чіткого керування цим процесом, що передбачає відносну стабільність асортименту за певні короткі проміжки часу, ретельне планування випуску продукції і суворий контроль за виконанням усіх асортиментних завдань і термінів випуску окремих видів продукції. Тому відхилення від планових завдань розцінюють як суттєвий недолік у роботі виробничих підрозділів, їхніх керівників та виконавців [1].

Сутність планування, формування і  управління асортименту і структури полягає в тому, щоб товаровиробник вчасно пропонував визначену сукупність товарів, які відповідають в цілому профілю його виробничої діяльності, найбільш повно задовольняли вимогам визначених категорій покупців [5].

Формування асортименту і структури - проблема конкретних товарів, їхніх окремих серій, визначення співвідношень між "старими" і "новими" товарами, товарами одиничного і серійного виробництва, "наукомісткими" і "звичайними" товарами, "ноу-хау". При формуванні асортименту виникають проблеми цін, якості, гарантій, сервісу, наміри виробника відігравати роль лідера в створенні принципово нових видів продуктів [1, 5, 12].

Розробка підприємством асортиментної  концепції є початком перед формуванням асортименту і структури продукції. Вона являє собою спрямовану побудову оптимальної асортиментної структури, товарної пропозиції, при цьому за основу приймаються, з одного боку, споживчі вимоги визначених груп (сегментів ринку), а з інших, - необхідність забезпечити найбільш ефективне використання підприємством сировинних, технологічних, фінансових і інших ресурсів для того, щоб робити товар з низькими витратами.

Асортиментна концепція виражається  у вигляді системи показників, що характеризують можливості оптимального розвитку виробничого асортименту даного виду товарів и займання ними певного місця в структурі. До таких показників відносяться: розмаїтість видів і різновидів товарів (з урахуванням типології споживачів); рівень і частота відновлення асортименту; рівень і співвідношення цін на товари даного виду й ін. Ціль асортиментних концепцій - зорієнтувати підприємство на випуск товарів, що найбільш відповідають структурі і розмаїтості попиту конкретних покупців.

Підкріплена мірами організаційного  та іншого характеру по забезпеченню випуску продукції в передбаченій структурі і наборі, асортиментна концепція може розглядатися як свого роду програма по керуванню розвитком виробництва і реалізацією відповідних товарів. Цільова її частина включає вимоги до оптимальної структури асортименту, а програмна - систему заходів для її досягнення за визначений період. Цій програмі додає комплексний характер включення в неї питань, зв'язаних з оптимізацією асортименту. Як критерії оптимальності виступають вимоги споживачів до асортименту і якості товарів, ресурсні можливості, соціальні установки [2].

При розширенні асортименту компанія може зштовхнутися з бар'єрами для  входу на ринок, наприклад, потреба  в капіталі, більш високі витрати, доступ до каналів споживання, політика уряду і т.д.

Компанії, що приймають рішення  про скорочення асортименту можуть зіштовхуватися також і з бар'єрами виходу з ринку. Серед них:

наявність у виробника довгострокових капіталовкладень у спеціалізовані активи. Такі активи можуть виявитися або мало ліквідними, або вимагають значних витрат на демонтаж, чи консервацію, експлуатаційну підтримку;

стратегія компанії спрямована на комплексну диверсифікованість і скорочення одного із сегментів може спричинити організаційний і фінансовий дисбаланс у суміжних асортиментних групах;

високі втрати необоротних витрат: істотні інвестиції в науково-дослідні розробки, рекламу і маркетинг, розраховані на перспективу;

втрата обмеження доступу до суміжних ринків;

соціально-економічні наслідки, зв'язані зі скороченням персоналу й опором з боку зацікавлених інституцій;

збиток для загального іміджу компанії.

Проблеми, зв'язані зі зміною асортименту, тісно взаємозалежні з підходом компанії до стратегії розвитку бренду.

Величезне значення має  розуміння менеджментом компаній того факту, що зростаюча ринкова вартість бренда, як нематеріального активу, створюється роками і десятиліттями дотримання бездоганної і стабільної якості продукції, а руйнується майже миттєво, іноді навіть у зв'язку з невеликими недоліками чи відхиленнями від рекламованих властивостей. Дана обставина може служити причиною, по якій виробники розширюють асортимент під новою торговою маркою. Це дозволяє зберегти добре ім'я старого бренда у випадку невдачі на ринку нових асортиментних позицій.