Актуальні аспекти формування політичної свідомості молоді

      Середній  рівень становлять соціальні фіксовані  установки (атітюди), чинниками формування яких є соціальні потреби людини, пов'язані з належністю (включенням) до мікросоціального середовища, та відповідні соціальні ситуації, у яких можливе задоволення цих потреб.

      Вищим рівнем диспозиційної структури  особистості є система ціннісних  орієнтацій людини на цілі життєдіяльності  та засоби досягнення цих цілей, які  детерміновані загальними соціальними умовами життя. На думку Ядова, "система ціннісних орієнтацій, ідеологічна за своєю суттю, формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреби включені в дане соціальне середовище у широкому сенсі як інтерпретація загально-соціальних, соціально-класових умов діяльності) та відповідності способу життя, що надає можливість реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей" [15]. Будова ціннісних орієнтацій аналогічна будові соціальних установок.

      Таким чином, політична самоідентифікація є прогнозованою тоді, коли існує змістовна відповідність двох вищих диспозиційних рівнів в ідеологічному сенсі. У випадку розмитості одного із двох вищих рівнів політичної самоідентичності або їх змістової невідповідності (в Україні такий тип ідентифікації притаманний майже третині населення) визначальною є мінлива ситуативна ідентифікація. Саме тут маємо поле діяльності для політичних технологів та спеціалістів з РR.

      Отже, можемо підсумувати, що політична свідомість – це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні суспільства і держави; це система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень Оскільки політична свідомість є багатовимірним системним утворенням, то відповідно її структурування здійснюється за певними складовими – політико-психологічна складова, політико-ідеологічна, політико-дійова. У зв’язку з тим, що політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб’єктів політики, то вона тісно пов’язана з реальними потребами та інтересами і виконує ряд певних функцій, серед яких є прогностична, регулятивна, комунікативна та виховна. Крім того,  політична свідомість як елемент політичної системи містить різноманітну типологію – за ставленням суб’єктів політики до держави (етатистський, анархічний), за прихильність до певного політичного режиму ( авторитарна, демократична), за прихильністю до відповідних політичних цінностей (консервативна, соціалістична, ліберальна та ін.). Важливим феноменом в контексті аналізу політичної свідомості є політична самосвідомість як процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи уявлень суб’єкта політичних стосунків про самого себе в соціально-політичному плані. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. Вихідним поняттям політичної самосвідомості, в контексті цієї роботи, була політична самоідентифікація, що визначається як процес ототожнення себе з певним політичним суб’єктом, з його ідеологією чи символами. При розгляді аспектів політичної самоідентифікації використовувалась диспозиційна концепція Ядова – три ієрархічні рівні диспозиційної структури особистості – нижчий, середній та вищий. Таким чином, політична самоідентифікація є прогнозованою тоді, коли існує змістовна відповідність двох вищих диспозиційних рівнів в ідеологічному сенсі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  2. Фактори формування політичної свідомості молодої людини.

     2.1 Політична свідомість як базова основа політичної культури молоді.

     Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення  до політичної системи, політичного  режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості. Але свідомість зумовлюється не тільки політичним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, політичною культурою. [4]

     Інтерес до проявів, сутнісних витоків і визначальних детермінант політичної свідомості обумовлений як розвитком соціально-психологічного знання, так і сучасною соціально-політичною та культурною ситуацією. Особливу увагу привертає дослідження політичної свідомості молоді, соціалізація якої протікає в умовах економічної нестабільності й проявів соціальних конфліктів. Серед молоді триває переоцінка суспільних, культурних, аксіологічних цінностей попередніх поколінь [2].

     Роль  молоді в суспільстві визначається її духовністю, моральними устоями, національними традиціями, загальним рівнем культури. Кожне покоління формується на основі попередніх духовно-моральних основ, що є відбитком соціально-політичних та економічних факторів суспільного розвитку. Сьогодні нова українська держава прагне підтримувати національну культуру, щоб на її основі сформувати цінності, які повинні сприйматися молоддю. Але цей процес досить складний і тривалий, так що очікувати миттєвих результатів не доводиться. [14]

     Проблема  формування і розвитку політичної культури сучасної молоді набуває дедалі більшої гостроти. Йдеться про політичну культуру якісно нового рівня — культуру громадянськості, культуру реальної участі у процесах вироблення політики і державного управління. Запорукою того, що нашій молоді не дадуть відсиджуватися у тенетах інфантилізму і апатії, є зусилля громадських організацій, засобів масової інформації, науковців і освітян, спрямовані на соціалізацію молоді, її більш активне залучення до суспільно-політичних процесів. [2]

     Українська  держава надзвичайно зацікавлена у цивілізаційній соціалізації молодого громадянина, у формуванні в нього демократичної політичної свідомості й культури, законослухняності, які обмежують прояви крайнощів, роблять людину соціально активною, здатною до саморозвитку та самореалізації.

     Однак самої такої зацікавленості замало. Необхідні ще й практичні дії  в напрямку заохочення участі молоді в розвитку державотворчих процесів, потрібна відповідна молодіжна політика, яка б ураховувала інтереси молоді, визначала шляхи вирішення проблем, які її хвилюють, конкретні дії з реалізації такої політики.

     Становлення й розвиток державної молодіжної політики передбачає систематичний  аналіз стану свідомості як методологічної основи цього процесу і водночас виступає як необхідна умова формування політичної свідомості, що є основою демократичної політичної культури особи. [13]

     Політична свідомість містить у собі все  відбите соціальне буття, оскільки об’єктом політичної діяльності є  всі сфери суспільного життя. За своїм змістом політична свідомість охоплює всі уявлення людей, що опосередковують їхні об’єктивні зв’язки як з інститутами влади, так і між собою, з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства. Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичної дійсності зовсім не означає, що воно є пасивним елементом політичного процесу. Навпаки, політична свідомість виступає як активний початок в політиці і навіть може випереджати суспільну практику і прогнозувати розвиток подій і завдяки цьому стимулювати політичну діяльність. [5]

     Політична свідомість громадян в умовах сьогодення виступає чи не найважливішим фактором формування  політичної культури . Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичного процесу і є суб’єктивною сферою, що складає  підґрунтя політичних дій і надає їм значення.

     Поняття “політична культура”, характеризує не лише політичну свідомість, але  й політичну поведінку. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поведінку громадян. Політична культура являє собою систему історично сформованих і відносно тривких настанов, переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб’єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів. [11].

     За  всієї різноманітності підходів до визначення поняття “політична культура” загалом можна виокремити два основних, які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.

     Згідно  з першим підходом політичну культуру розглядають як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.

     Відповідно  до другого підходу у політичній культурі вбачають процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань, суспільно-політичних утверджень. [3]

     Українські  науковці В. Мирончук і В. Храмов трактують політичну культуру як уміння бачити себе і політичний світ в єдності. В їхньому розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього життя у суспільстві.

     Оптимальне  і досить точне, на мій погляд, може бути таке визначення: політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення. [3]

     Політична культура охоплює  такі аспекти:

     • знання політики, фактів, зацікавленість ними;

     • оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада;

     • емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм, любов до батьківщини);

     • визнання у певному суспільстві  зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід діяти. [3]

     Молодь  України нині знаходиться на етапі  зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.

     Саме  поняття "політична культура молоді", як і більш загальне поняття "політична  культура", сьогодні вживається в  досить абстрактних, а подекуди й  суперечливих і незрозумілих для  масової свідомості значеннях. Політична культура – це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті країни. Політична культура – це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами - політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політичного життя.

     Формування  політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу.

     Сучасні молоді люди зростали під впливом  перебудови не тільки суспільства, але  й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста,  у розвитку місцевого самоврядування.

     Стосовно  формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов’язана з її ініціативою, створенням певних громадських об'єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти та культури. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об’єктивну інформацію плюралістичного характеру.

     Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства – бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.

     Враховуючи  трикомпонентну структуру політичної культури, запропоновану А. Єришевим та В. Ребкало , слід звернути увагу на можливість її збагачення в сучасних умовах новими ідеями:

     · когнітивний компонент передбачає оволодіння певними знаннями про політику і владу, їх природу, знайомство з науковими політичними концепціями і знаннями про будову держави та систему її органів, форм і способів участі громадян в управлінні суспільством, знання конституції держави;