Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім'ях

      Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Нині під методом розуміють  найкоротший шлях досягнення оптимальних  результатів, що відповідають поставленим  цілям.

      Методи формування особистості – це прийоми організації і здійснення систематичного впливу батьків на дитину. Як народна, так і наукова педагогіка пріоритетними визнають ті, які формують передусім суспільну поведінку дитину, їхню підготовку до трудової діяльності та створення сім'ї. Надзвичайно важливим методом виховання дітей у сім'ї є особистий приклад батьків. Разом з тим вправи і привчання, організація режиму навчання, праці і відпочинку дітей, виконання ними різних доручень і обов'язків, ігри створюють у сім'ї атмосферу доброзичливості, невимушеності, взаєморозуміння і взаємодопомоги [28, с.162].

      Народна педагогіка надає великого значення силі слова – розповіді, поясненню, настанові, пораді та ін. Як у теорії, так і в практиці сімейного  виховання існує система стимулюючих методів, до яких належать педагогічна вимога, громадська думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, похвала, заборона, нагорода, застереження, навіювання, заохочення й покарання та ін.

      Педагогіка  дуже обережно підходить до покарання  дітей і не схвалює дій тих  батьків, які принижують людську  гідність, шкодять здоров'ю дитини. Заохочення слід використовувати з  дотриманням вимогливості й об'єктивності, а покарання – з виявленням поваги до особистості.

      Важливе місце у формуванні особистості молодшого школяра у сім'ї мають зайняти народні звичаї і традиції. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а разом з тим і розуміння та повага інших поглядів. Адже поняття український народ, українська нація відображають і традиції – трудові, моральні, естетичні та ін. Вони мають визначати національне виховання дітей і молоді в сім'ї і родині. Традиції і звичаї народу відображають рівень його матеріального, культурного та духовного розвитку. Засвоюючи віковічні традиції, звичаї та обряди, молодь осягає їх філософський, психологічний і естетичний зміст і поступово виявляє їх у своїй діяльності, стаючи невід'ємною часткою рідного народу, нації. З цією метою мають широко запроваджуватись святкування сім'ями дат народного календаря, що сприятиме формуванню у дітей та молоді духовної культури. Народний календар включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний, і релігійний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День Перемоги, День Матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Зелені свята (Трійця), Івана Купала, свято зажинок і обжинок, свято знань, День сім'ї та національної незалежності [72, с.6-7].

      Особливе  значення у вихованні дітей мають відігравати дати родинного календаря: день родини, відзначення днів народження кожного члена сім'ї, сімейних ювілеїв, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків, що сприятиме єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу.

      Вивчення  батьками народних традицій, звичаїв  і обрядів та впровадження їх у  життя і виховну практику своєї  сім'ї сприятимуть формуванню у  дітей і молоді національного  характеру, національної самосвідомості і гідності. Українська нація має зберегти себе в родині. Дім, сім'я, праця, висока духовна культура та громадянська зрілість українського народу покликані забезпечити йому найвищий рівень життя, а Україні – незалежність, економічну і політичну стабільність, непорушність кордонів і високий міжнародний авторитет. Адже ніхто для українців не збудує держави й не створить матеріальних умов, коли сім'я буде морально й матеріально дезорганізована. Українська сім'я має стати основою і символом духовного й економічного відродження, метою багатогранної гуманістичної діяльності української держави [36, с.12-13].

      Основними завданнями формування особистості у сім'ї є:

• виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;
• засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших і немічних;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;
• виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;
• залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
• включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;
• статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім'ї;
• розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення [67, с.183-190].

      Не  менш вагому роль відіграють форми  роботи з батьками — це способи організації спільної діяльності та спілкування.

     У роботі з батьками, які виховують одну дитину можна використовувати нижче описані форми роботи.

         Батьківські читання  - дуже своєрідна форма роботи з батьками, що дає можливість не тільки слухати лекції педагогів, а й самим вивчати літературу з проблеми. Батьківські читання допомагають батькам переглянути свої погляди на виховання, познайомитися з традиціями виховання дітей в інших родинах, по-іншому подивитись на свою дитину та своє ставлення до неї.

         Батьківські читання - це прекрасна можливість знайомства батьків із цікавою дитячою літературою, новими іменами, що на слуху в дітей, але відомі їхнім батькам.

         Батьківські вечори - форма роботи, що об'єднує батьківський колектив. Батьківські вечори проводяться у класі 1-2 рази на рік або у присутності дітей, або без них. Батьківський вечір - це свято спілкування з батьками друзів твоєї дитини, це свято спогадів про власне дитинство й дитинство своєї дитини, це пошук відповідей на запитання, які ставить життя перед батьками.

         Головне, у ході вечора батьки повинні вчитися слухати та чути один одного, самого себе, свій внутрішній голос.

         Батьківські ринги  - одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Проведення батьківських рингів у школі просто необхідне. Батьківський ринг проводиться задля того, щоби багато батьків могли утвердитись у правоті своїх методів виховання та провести ревізію свого педагогічного арсеналу, замислитись над тим, що у вихованні своєї дитини вони роблять правильно, а що не зовсім доречне. Корисність таких зустрічей полягає ще в тому, що вони дозволяють зняти будь-які закулісні розмови серед батьків про питання організації освітнього простору їхніх дітей, змісту навчального й виховного процесу [76, с.164-171].

         Лекції - це форма психолого-педагогічної освіти, що розкриває сутність тієї чи іншої проблеми виховання. Кращий лектор - сам учитель-вихователь, який знає інтереси, проблеми та турботи батьків. Головне в лекції - науковий аналіз виховних явищ, ситуацій, тому в лекції варто розкривати причини явищ, умови їх протікання, механізм поведінки дитини, закономірності розвитку її психіки, правила сімейного виховання.

         При підготовці лекції варто враховувати її структуру, логіку, можна скласти план з указанням  основних ідей, думок, фактів і цифр. Одна з необхідних умов лекції - опора на досвід сімейного виховання. Метод спілкування під час лекції - невимушена розмова, задушевна бесіда, діалог зацікавлених однодумців. Тематика лекцій повинна бути різноманітною, цікавою й актуальною для батьків.

         Конференція - форма педагогічної освіти, що передбачає розширення, поглиблення та закріплення знань про виховання дітей. Конференції можуть бути науково-практичними, теоретичними, читацькими, з обміну досвідом, конференції матерів, конференції батьків. Конференції проводяться раз на рік, вимагають ретельної підготовки, передбачають активну участь батьків. До них готуються виставки робіт учнів, книг для батьків, концерти художньої самодіяльності тощо.

         Теми конференцій  повинні бути конкретними, наприклад: «Гра в житті дитини», «Моральне виховання молодшого школяра у родині» тощо. Щоб зібрати матеріал і привернути увагу батьків, на заняттях університету педагогічних знань, що передують конференції, іноді заповнюється стисла анкета.

         Конференція зазвичай відкривається вступним словом директора школи (якщо це загальношкільна конференція) або класного керівника (якщо вона класна). Зі стислими, заздалегідь підготовленими повідомленнями про свій досвід сімейного виховання виступають батьки. Таких повідомлень може бути три-чотири. Потім надається слово всім бажаючим. Підсумки підбиває ведучий конференції [79, с.65-68].

         Практикум - це форма вироблення в батьків педагогічних умінь із виховання дітей, ефективного рішення виникаючих педагогічних ситуацій, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів.

         У ході педагогічного  практикуму вчитель пропонує знайти вихід з якої-небудь конфліктної  ситуації, що може скластись у родині у взаєминах батьків і дітей, батьків і школи тощо, пояснити свою позицію в тій чи іншій передбачуваній ситуації чи ситуації, яка виникла в реальності.

         Педагогічна дискусія - диспут, одна з найцікавіших форм підвищення педагогічної культури. Відмінна риса диспуту полягає в тому, що він дозволяє втягнути всіх присутніх в обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню вміння всебічно аналізувати факти та явища, спираючись на отримані навички та накопичений досвід. Успіх диспуту багато в чому залежить від його підготовки. Приблизно за місяць учасники повинні познайомитися з темою майбутнього диспуту, основними питаннями, літературою.

         Найвідповідальніша  частина диспуту - проведення спору. Багато що визначає тут поведінка  ведучих (їм може бути педагог або  хтось із батьків). Необхідно заздалегідь установити регламент, вислухати всі виступи, запропонувати аргументувати свою позицію, наприкінці диспуту підбити підсумки, зробити висновки. Головний принцип диспуту - повага до позиції та думки будь-якого учасника.

         Темою диспуту може служити будь-яка спірна проблема сімейного та шкільного виховання, наприклад: «Приватна школа - «за» і «проти»», «Вибір професії - чия ця справа?».

         Рольові ігри - форма колективної творчої діяльності з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь. Зразковими темами рольових ігор із батьками можуть бути такі: «Ранок у вашому домі», «Дитина прийшла зі школи», «Сімейна нарада» тощо. Методика рольової гри передбачає визначення теми, призначення складу учасників, розподіл ролей між ними, попереднє обговорення можливих позицій і варіантів поведінки учасників гри. При цьому важливо програти кілька варіантів (позитивних і негативних) поведінки учасників гри та шляхом спільного обговорення вибрати оптимальний для даної ситуації варіант дій.

         Індивідуальні тематичні  консультації. Часто в рішенні тієї чи іншої складної проблеми педагог може одержати допомогу безпосередньо від батьків учнів, і цим не слід зневажати. Консультації з батьками корисні як для них самих, так і для вчителя. Батьки одержують реальне уявлення про шкільні справи та поведінку дитини, учитель же - необхідні йому відомості для більш глибокого розуміння проблем кожного учня. Обмінявшись інформацією, обидві сторони, можливо, дійдуть взаємної згоди в питанні конкретних форм батьківського сприяння [68, с.130-139].

         У спілкуванні з батьками педагог повинен проявляти максимум тактовності. Неприпустимо соромити батьків, натякати на невиконання ними свого обов'язку стосовно сина чи дочки. Підхід учителя повинен бути таким: «Перед нами стоїть загальна проблема. Що ми можемо зробити для її рішення?». Тактовність особливо важлива з тими батьками, які впевнені, що їхні діти не здатні на дурні вчинки. Не знайшовши до них правильного підходу, педагог зіштовхнеться з їхнім обуренням і відмовленням від подальшого співробітництва.

         Принципи успішного  консультування - довірливі стосунки, взаємоповага, зацікавленість, компетентність.

         Відвідування родин  – ефективна форма індивідуальної роботи педагога з батьками. При відвідуванні родини відбувається знайомство з умовами життя учня. Педагог розмовляє з батьками про його характер, інтереси та схильності, про ставлення до батьків, до школи, інформує батьків про успіхи їхньої дитини, дає поради з організації виконання домашніх завдань тощо.

         Листування з батьками - письмова форма інформування батьків про успіхи їхніх дітей. Допускається повідомлення батькам про майбутню спільну діяльність у школі, поздоровлення батьків зі святами, поради та побажання у вихованні дітей. Головна умова листування - доброзичливий тон, радість спілкування [37, с.156-164].