У результаті розумного застосування заохочень розвиток заохочень розвиток дитини як особистості можна прискорити, зробити більше успішним, а ніж використовувати покарання й заборони. Якщо все-таки виникає нестаток у покаранні, то для посилення виховного ефекту покарання по можливості повинні випливати безпосередньо за його провиною, що заслуговує. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина, за яку дитина покарана, доступно йому пояснена. Дуже суворе може викликати в дитини страх або озлобити його. Будь-який фізичний вплив формує в дитини переконання, що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує [4, с.22].

     Отже, сім'я є природним середовищем  первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

     З перших днів появи дитини на світ сім'я  покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

     Оскільки  мета виховання підростаючого покоління  — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

     На  думку Стельмаховича М. «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання  у сім'ї передбачає зміцнення  здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, —  зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста тощо. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім» [73, с.11].

     Духовно-моральне виховання передбачає формування у  дітей високої духовності та моральної  чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

     Правильно поставлене розумове виховання в  сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення  знань як бази для формування наукового  світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

     Реалізуючи  ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у  дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

     Тому, ефективність виховання дитини в однодітній сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дитини і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

     Важливим  у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

    Виховний  вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а  й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни [3, с.20-24].

     Дієвим  чинником сімейного виховання є  спільна трудова діяльність батьків  і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

     Успіх сімейного виховання значною  мірою залежить від організації  домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

     Провідну  роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає  на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без  материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

     Не  меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції  батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом  для дітей.

     «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть [46, с.427-428].

     Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак  це не означає, що батьки повинні перекладати  на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

     Саме  дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання  у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

     Клевченя  М. та Красневська Г. виокремлює певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини:

     1. Наявність усіх форм життєдіяльності  людини, що реалізуються 
через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, 
мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспіль 
ства чи окремих його соціальних верств.

     2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування 
саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке 
добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

     3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з 
різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації 
дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей 
поза сім'єю.

     4. Переважно емоційний характер  зв'язків між членами сім'ї,  що 
базуються на любові й симпатії [30, с.35].

     Особливо  важливими для розвитку особистості  дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття (ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і терпимість (самостійність, воля) — стримування (контроль), що визначають переважаючий у сім'ї тип контролю і дисципліни.

1.2. Сутність поняття  «однодітна сім’я»  та її види

      У суспільстві   зростає соціальна  цінність сім`ї у вихованні  та розвитку особистості дитини. Для  більшості людей  сім`я  сьогодні  являє  собою  необхідний життєвий  осередок,  який  захищає  індивіда  від  деструктивного сьогодення та продовжує виконувати соціальні функції. Така суперечливість породжує проблеми в сімейному вихованні. Однодітна сім`я займає особливе становище у цьому контексті, оскільки її функціональні параметри суттєво змінені.

      З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків.

      Саме слово «сім'я» у щоденному спілкуванні українців репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й жінку), дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Велич і краса її підносяться аж до небес як ознака особливого авторитету й ролі в житті кожної людини [19, с.121-124].

      Розкриття змісту ключового поняття окресленої проблеми дослідження вважаємо за необхідне почати розглядати із поняття «сім’я».

      Так, у великому тлумачному словнику сучасної української мови «сім'я» трактується як мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості [ 16, с.542].

      Ширшим  тлумаченням є вислів  О. Докукіної  сім'я – як «об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об'єднання, що грунтується на шлюбі або кровній спорідненості» [20, с.6].

      В. Каюков подає своє розуміння сім’ї.  Сім’я –  це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [29, с.12].

      Зокрема, однодітна сім’я – це сім’я, де виховується одна дитина, як правило батьки усю свою ласку, любов, тепло дають своїй дитині, задовольняють усі її інтереси, потреби, дуже часто виконують певні її завдання, які б вона могла виконати сама. Зазвичай, батьки возвеличують свою дитину, говорячи їй, що вона є найкращою серед усіх. І у дитини вибудовується підвищена самооцінка, вона може зневажливо, байдуже, а інколи і егоїстично ставитися до інших [10, с.68].

       Незаперечним  є той факт, що сім’я, в тому числі й однодітна, є мікромоделлю суспільства. На мікрорівні вона виступає як соціальна група, на макрорівні – як соціальний інститут. Інститут сім’ї не є сталим, він постійно змінюється відповідно до змін і розвитку потреб суспільства. Характер і структура сім’ї залежать від конкретних соціально-історичних умов. Змінюються форми сім’ї, деякі її функції, з’являються нові типи сімей, але все одно сім’я залишається однією з головних клітин суспільства, будучи вільним союзом, що заснований на коханні, співробітництві, спільному ведені домашнього господарства і вихованні дітей [77, с.40-42].

    Дослідник А. Коваль виділяє такі типи однодітних сімей:

• класична сім’я – це сім’я, яка складається з батька, матері, які перебувають у шлюбі і виховують спільну рідну дитину;
• сім'я змішана, або знову створена (з подружнім ядром, один з батьків є для дитини нерідним, можуть бути спільні діти);
• сім'я неповна, яка первісно була побудована на основі зареєстрованого шлюбу. До цього типу належать сім'ї, де є один з батьків (розлучений або вдівець) і дитина. У неповних сім'ях досить часто присутній співмешканець матері, доволі часто такі співмешканці змінюються. Іноді неповна сім'я складається з матері, дитини і їх рідного батька, з яким втім мати офіційно розлучена, але який зареєстрував дитину;
• сім'я, побудована на основі цивільного шлюбу, яка складається з матері, дитини, рідного батька;
• материнська сім'я, у складі якої:

а) мати, яка ніколи не була в шлюбі, дитина;

  б) мати, дитина від чоловіка, який є біологічним батьком і утримує та опікає їх, але має іншу сім'ю;

  в) мати, дитина і чоловік, який не є їх батьком, але утримує та опікає їх;

  • прабатьківська сім'я, в якій дитину виховують бабуся і дідусь 
або хтось один. Ланцюг «батьки» відсутній через смерть, розлучення, 
ув'язнення, позбавлення батьківських прав [31, с.76].