Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім'ях

         Серед форм роботи з батьками виділяють і нетрадиційні форми. До нетрадиційних форм співпраці з батьками можна віднести такі:

         "Батьківська пошта" -  нетрадиційна форма спілкування  з родиною. Враховується зайнятість  батьків. Будь - який член родини  має можливість у короткій записці висловити сумніви з приводу методів виховання своєї дитини, звернутися по допомогу до конкретного фахівця й т.п.

         "Телефон довіри". Телефон допомагає батькам анонімно  з'ясувати які-небудь значимі  для них проблеми, попередити педагогів про помічені незвичайні прояви дітей.

         "Батьківські скриньки"  – форма роботи, яка дозволяє  батькам анонімно звернутися  до любого з фахівців дошкільного  закладу з питаннями, які є  для них актуальними, а працівникам  ЗНЗ своєчасно відреагувати на запит батьків, підготувавши консультацію, семінар або семінар-практикум [12, с.5-14].

       Дбаючи  про ефективну взаємодію з  батьками, учитель повинен враховувати  важливість таких чинників:

         1. Запрошення батьків  до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками – перший крок до співпраці з ними.

         2. Дотримання позиції  рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

         3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

         4. Вияв любові, захопленості  їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

         5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми [51, с.345-378].

       Процес  налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом  психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

• використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;
• довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;
• педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник – особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;
• життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога [52, с.24-28].

    Отже, формувати особистість молодшого  школяра можна за допомогою народної педагогіки, яка надає великого значення силі слова. Ефективно впливатимуть на формування дитячої особистості  традиційні та нетрадиційні форми роботи. 
 
 
 

2.2. Виховання ціннісних  орієнтацій у розвитку  особистості молодшого       школяра у сучасній однодітній сім’ї

       Роздуми про вічне, про ціннісне для людини завжди спонукають до глибокого аналізу  життя попередніх поколінь багатьох народів і рідного народу, сім'ї, родини. Адже лише в порівнянні можна дійти правильних висновків і про вічне, і про ціннісне, і про сьогодення.

       Людина  від давніх часів жила в світі  оцінювання і цінностей, що мають  об'єктивні і суб'єктивні виміри. Без виміру цінностей існування самого людства, як розумної цивілізації, взагалі неможливе. Адже лише на основі порівнянь потреб визначається ціннісність суспільних, моральних, духовних та історичних явищ, подій, діяльність родини і людини, перспективи виховання молодого покоління.

       Історичний  досвід свідчить, що винятково на основі багатства духовних, матеріальних, прагматичних цінностей, інтересів, потреб та пріоритетів життя визначається вибір особою чи суспільною, етнічною групою, народом, людством сучасних оптимальних і перспективних шляхів свого розвитку, поліпшення умов виховання дітей. Йдеться не лише про дітей, а й про освіту і культуру в широкому розумінні, організацію та способи виробництва, суспільний устрій, ідеологію та політику тощо [21,      с. 200-216].

       Сім'я, а також однодітна сім’я, є найвищою організаційною, суспільною, моральною і духовною цінністю для всіх людей. Вона є тим щасливим вибором, яке людство зробило в процесі своєї еволюції, і водночас тією найвищою цінністю, якій своїм народженням, життям і вихованням має завдячувати кожна людина. Виховання дитини без сім'ї, без батьків стає збіднілим, яких би висот не сягнула людина в майбутньому.

       Разом з тим кожен етап соціально-економічного, суспільного, політичного, морального і духовного розвитку однодітної сім'ї безпосередньо впливає на формування життєвих цінностей родини. Сукупність ціннісних орієнтацій сім'ї визначають її інтереси, потреби і мотиви, матеріальні і духовні запити, на основі яких вона вибудовує певну модель життя, здійснює сучасну і проектує свою майбутню діяльність.

       Отже, способи виховання дітей в  нових соціально-економічних і  суспільних умовах зумовлюють і зміну  життєвих цінностей та орієнтацій української  родини.

       Культура  однодітної сім'ї, її ціннісні орієнтації й ідеали не є чимось раз і назавжди даним, незмінним. Формування ціннісних орієнтацій та ідеалів виховання дітей у родині є процесом динамічним, таким, що зумовлюється як тривалими соціально-економічними умовами, так і короткочасними, які істотно впливають на загальний рівень життя народу, його духовну стійкість і витривалість, уміння виживати в них і зберігати свою духовну й культурну самобутність і незалежність, розвивати й культивувати найкращі національні прикмети, які забезпечують оптимізм і життєву силу народу.

       У нових умовах розвитку української родини визначаються усі три наведені чинники однодітної сім'ї. Найбільше вони виявляються у ставленні до самого інституту сім'ї, дітонародження, освіти, культури, побуту, матеріальних благ, здоров'я, доброзичливих взаємин між членами родини, їх громадянської і особистої свободи та незалежності, рівності і вірності, вихованні дітей, гуманності тощо. Усе це в родині виступає одночасно і як цінності, одні з яких є реаліями, а інші, яких вона прагне досягти, як ідеали. Саме тому ціннісні орієнтації сучасної родини дають змогу регулювати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам родини, а педагогам і психологам розробляти такі методики, які сприяють поліпшенню взаємин батьків і дітей, представників старших поколінь, сім'ї і школи [11, с.4-9].

       Визнаючи  людину як найвищу цінність суспільства, варто водночас розглядати соціально-економічні, демографічні та морально-психологічні умови сучасної однодітної сім'ї як високі ціннісні орієнтації особистісного розвитку дітей і батьків.

     Цінності  як одне із центральних особистісних утворень виявляють свідоме ставлення  людини до соціальної дійсності й  у цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки та впливають на всі сторони діяльності. Відтак природно, що оволодіння системою цінностей, що характеризується індивідуальним наповненням, набуває статусу життєорієнтаційних принципів та настанов, котрі неподільно пов'язані зі спрямованістю діяльності особистості. З цього приводу діяльність людини стосовно задоволення її безпосередніх життєвих потреб багато в чому спричинена суспільною шкалою цінностей. І це зрозуміло чому, адже у задоволенні особистісних та індивідуальних потреб за посередництвом суспільно-корисного діяння реалізується ставлення індивіда до суспільства і, відповідно, до самого себе як частинки соціуму [32, с.32-34].

     У процесі наукового пошуку вчені  намагалися сконструювати натуралістичну систему цінностей, яка могла б спиратися на природу людини, виходячи з основоположних тенденцій становлення і функціонування особистості, враховуючи впливи соціального довкілля та індивідуальні особливості розвитку. Вважається, що цінності притаманні структурі людської конституції та мають біологічну і генетичну основи, однак їх розвиває тільки культура, а тиражує лише цивілізація. Звідси зрозуміло, чому майбутнє людини визначається соціальними ідеалами, які продукують прагнення молодих людей не лише здобути високу професійну компетентність, а й повноцінно самозреалізуватися за умов нових економічних, політичних та соціальних відносин.

     За  В. Постовим цінності — це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина і суспільство [61, с.180].

     Дослідник виокремлює загальнолюдські цінності:

     універсальні  (любов, престиж, повага, безпека, знання, гроші, речі, національність, воля, здоров'я),

     внутрішньо-групові  (політичні, релігійні),

     індивідуальні (особистісні) [ 61, с.181].

     Вартості - позитивна якість свідомості особистості, принципів поведінки, котрі скеровують її у повсякденній життєдіяльності. Цінності (так само як і вартості) поєднуються у системи, визначаючи собою певну ієрархічну структуру, що змінюється з віком та обставинами життя. Водночас у свідомості людини існує не більше дюжини цінностей, якими вона може реально керуватися [22, с.24-25].

     Цінності - соціальне поняття, природний об'єкт якого здобуває соціальне значення чи може бути об'єктом діяльності. Не можна протиставляти цінності і поведінку (поведінка відображає цінності і сама становить цінність). Функції цінностей різноманітні: вони є орієнтиром життя людини, тому потрібні для підтримки соціального порядку, діють як механізм соціального контролю, втілюються у ситуативній поведінці і спричиняють виникнення норм та орієнтирів людського життя [70, с.30].

       Ціннісні  орієнтири, які ставить однодітна сім’я у вихованні дітей, завжди були налаштовані на високі ідеали сім'ї, праці, духовності та громадянства. Ці вічні цінності родини і визначають рівні розвиненості суспільства, його цивілізованості, демократичності, стабільності, єдності тощо.

       Одним із ідеалів української родини є однодітна сім'я. У сім'ї ми вбачаємо основні ціннісні ознаки, потреби і орієнтації як батьків, так і дітей. До них належать:

- бажання продовжити свій рід, відчувати кровну спорідненість, духовну і економічну залежність та близькість, емоційність;

- потреба мати дітей і батьків;

- чуття етногенезу;

- сімейне спілкування;

- традиції народу і духовна єдність;

- щирість стосунків і спільність інтересів;

- інтимність, повага до почуттів і думок різних поколінь сім'ї;

- громадянська єдність, спільність праці і її результатів;