Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім'ях

Якщо  сімейне виховання розглядати з  позиції інтересів дитини, то їй найбільше потрібні відчуття фізичної і психологічної безпеки. А тому найперший обов'язок батьків полягає в тому, щоб забезпечити їх дитині.

          Разом з тим, батьки також  потребують психологічної підтримки  і мають свої права в умовах сім'ї, хоч і не всі з них регламентовані офіційними законами. До таких належать насамперед ті, що стосуються права на повагу і розуміння дітьми, на увагу до їхніх проблем, на відпочинок, задоволення духовних потреб та інтересів, права на особисте життя тощо. Але реалізуються вони, як правило, тоді, коли ці батьківські права розуміють діти, сприймають їх як життєву необхідність і дають змогу батькам їх реалізувати [2, с.36].

          Отже, основи гуманних взаємин  батьків і дітей формуються  завдяки взаєморозумінню, визнанню і поваги особистості кожного з них, створення кожному умов для самореалізації і самовдосконалення. Розуміння необхідності такої взаємоповаги досягається завдяки діяльнісній любові. Її сутність виявляється не тільки в глибокому і ніжному почутті, а й потребі і вмінні турбуватися одне про одного, допомагати і приносити радість.

       Проблема  сімейних відносин і їх вплив на розвиток  суспільства стає все  актуальнішою. Втрата цінностей сім’ї, відповідальності за взаємини і виховання  дітей привертає увагу наукових досліджень і громадськості, як фактору впливу на розвиток суспільства [47, с.132-133].

       Дуже  важливо мати єдність в однодітній сім’ї, щоб кожне рішення було спільним. Це питання толерантності, культури взаємин, що культивуються в сім’ї з дитинства і продовжують розвиватись і удосконалюватись самоорганізацією, самодисципліною, вкладаючи серце в цю роботу. Нарешті, суспільство, держава отримають розсудливого, мислячого громадянина, що може впливати на позитивні рішення влади.

       Сім’я, у тому числі й однодітна, – найкраще місце довіри, де діти відчувають повний комфорт і впевненість, що їх тут завжди люблять і чекають. Потрібно дати дитині відчути, що вона дуже бажана в родині.

       Потрібно  вчити дітей звертати увагу на ставлення до оточуючих, переконувати їх, що добрі вчинки завжди винагороджуються. Важливо підтримувати спілкування з дітьми, приділяти їм якнайбільше уваги. В цьому вони завжди відчувають потребу. Таким чином, з сім’ї народжується суспільство. Шляхетні, благородні, толерантні, турботливі стосунки в сім’ї роблять таким же шляхетним, толерантним суспільство, в якому кожен посадовець, як турботливий батько, піклується про оточуючих людей. І для матері особливе щастя і велика радість бачити добрий плід у дорослих дітях. [60, с.33-36].

       Сім'я, була, є і напевне завжди буде найважливішим середовищем формування особистості і найголовнішим інститутом виховання, що відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за створення певного способу його життя.

       Г. Батіщева виділяє фактори, які впливають у на особистість дитини у однодітній сім’ї. Умовно їх поділяють на три групи.

       Перша — це соціальне мікросередовище сім'ї, в якій здійснюється прилучення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складнощі і суперечності сучасного світу.

       Друга — це внутрішньосімейна і позасімейна діяльність, переважно побутова праця, що є могутнім знаряддям соціалізації людини та її прилучення до майбутньої життєдіяльності. Ця група факторів повністю зберігає своє значення на селі, але дуже ослабла в містах, де діти зазвичай не мають постійних домашніх обов'язків [6, с.102-104].

       Третя група — це власне сімейне виховання, певний комплекс цілеспрямованих педагогічних впливів.

       Психолог, дослідник П. Щербань поділяє всі форми взаємин між людьми на:

• співробітництво — ідеальні взаємини, що передбачають взаєморозуміння і взаємопідтримку;
• паритет — рівні, «союзницькі» взаємини, засновані на взаємній вигоді членів союзу;
• змагання — бажання домогтися більшого і кращого в доброзичливому змаганні;
• конкуренція – прагнення керувати іншими, подавляти їх у будь-яких сферах;
• антагонізм — різкі суперечності між членами групи, при яких їх об'єднання має вимушений характер, зберігається через сильний тиск зовні [84, с.15].

       Природно, що найкращою формою для майбутнього відтворення є співробітництво, безумовно, якщо воно не переходить у конкуренцію. Конкурентні, як і антагоністичні взаємини, шкідливі для однодітної сім'ї в цілому. Але ще жахливіше коли вони позначаються на дітях:

• дитина зростає в умовах суперечливих, неузгоджених вимог матері і батька;
• духовна атмосфера однодітної сім'ї позбавлена спокою, миру, добробуту і стабільності, тобто необхідних умов для повноцінного духовного і психічного розвитку дитини;
• різко зростає ризик нервово-психічних захворювань дитини;
• знижується здатність дитини до адаптації;
• дитина не засвоює цілої низки моральних загальнолюдських норм;
• у дитини дуже часто формуються суперечливі почуття до своїх батьків, а інколи і вороже ставлення до одного з них [24, с.327-329].

       Виділимо ще одну комплексну якість особистості як необхідну умову щасливого шлюбу: спрямованість на іншу людину, що передбачає уміння і бажання розуміти її, враховувати її інтереси, смаки і звички, а також цілий комплекс вимог, обов'язків і соціальних стандартів поведінки, якими регулюється сімейне життя. До них належать:

• готовність узяти на себе нову систему обов'язків у ставленні до свого шлюбного партнера і майбутньої дитини та відповідальність за їхню поведінку і вихованість;
• повага прав і гідності інших членів сімейного союзу, визнання принципу рівності в людських взаєминах;
• готовність до міжлюдського спілкування і співробітництва, узгодження взаємодії, що, у свою чергу, передбачає високу моральну культуру;
• вміння пристосовуватися до звичок і рис характеру іншої людини "та розуміння її духовних потреб і стану [19, с.97-101].

       Пропонуємо  для розгляду види рольових структур крізь призму однодітної сім'ї, де дитина може виконувати такі ролі:

• «бешкетник», «невиправний» — в основі цієї ролі часто лежить проекція на дитину власних небажаних якостей. Батьки бачать у ній свої риси, які не хочуть визнавати в собі. Наприклад, агресивність, схильність до ліні, неохайність. Ведучи боротьбу з цими реальними або уявними якостями, батько отримує емоційну вигоду для себе. Такі батьки багато й охоче говорять про свою непримиренну і постійну боротьбу з негативними рисами і слабкостями своєї дитини, про покарання, в той же час їхнім висловлюванням притаманна впевненість, що це не допоможе, оскільки він «за вдачею» такий;
• «цап-відбувайло» —найпоширеніший спосіб «каналізації» зайвої психічної напруженості, незадоволення подружжя один одним. Спостерігається у однодітних сім'ях, де хтось із подружжя займає авторитарну позицію, не терпить заперечення з боку інших членів сім'ї. Внутрішній психологічний підтекст такого способу спілкування: «У незадовільному стані справ винен хтось інший», «Коли виявляєш своє незадоволення, стає легше на душі». В основі цієї ролі може лежати механізм заміщення, коли негативні емоції адресуються особі, не здатній дати відсіч, часто — саме дитині;
• «член військового союзу» — коли в подружжя немає відчуття спільності, планів на майбутнє, немає перспективи розвитку свого «Я» у зв'язку з прогресом всієї сім'ї, неминуче виникає міжособистісне напруження. Чоловік і дружина поступово починають бачити один в одному не союзника, а перешкоду в реалізації власного образу сім'ї. Протиставлення себе іншому є психологічним підтекстом, який виявляється в механізмах «цапа-відбувайла», в запереченні чоловіка через дитину. У таких випадках подружжя, як правило, мало усвідомлює своє протистояння.
• «дитина-об'єднуюча ланка» — це буває у випадках, коли сварка, конфлікт, обурення прямо не стосуються дітей, а виникають і існують між подружжям. Дитина відчуває психологічний дискомфорт, але не бачить, у чому його причина, не знає засобів, як уникнути негативних переживань. Діти надто чутливі до зміни емоційної атмосфери в сім'ї і схильні негативні зміни пов'язувати або з якимись подіями, або з власною поведінкою. Таким чином, навіть не розуміючи, що робить, дитина «навпомацки» знаходить способи зменшення психологічного дискомфорту, допомагаючи батькам відчути спільність, позбутися емоційного напруження. Деякі діти, захворівши, разом із неприємними відчуттями від хвороби несподівано для себе починають відчувати щось приємне, солодке. Річ у тому, що дитину оточують увагою, турботою, напруження зникає — батьки ніби об'єднуються біля ліжка хворого.

       Найчастіше в однодітних сім'ях простежуються такі моделі взаємостосунків як:

• «бебі», «малюк» — навіть доросла дитина може залишатися в однодітній сім'ї лише дитиною, від якої нічого не залежить. Батьки ігнорують дорослішання дітей, намагаються зберегти у них такі дитячі риси, як безпосередність, наївність, грайливість, при цьому знижуючи рівень вимог до дитини і стимулюючи розвиток психологічного інфантилізму. Часто батьки зізнаються, що маленькі діти їм подобаються більше, з великими вже не так цікаво. Таке ставлення може зумовлюватися страхом батьків переходити на нову стадію життєвого циклу, сімейних стосунків, невпевненістю у своїх виховних можливостях;
• «вундеркінд», «надія родини» — в основі лежить прагнення батьків задовільнити власні незадоволені потреби і бажання, ідентифікувавшись із дитиною. До дитини пред'являються надмірні вимоги, а ставлення до неї залежить від її успіхів;
• «улюбленець» — надмірна концентрація уваги на дитині виникає найчастіше, коли подружні взаємини не задовільняють батьків або відсутні. Нерідко при цьому мати або батько, самі не усвідомлюючи цього, хочуть, щоб дитина задовільнила, бодай частково, потреби у взаємній прихильності, які в гармонійній однодітній сім'ї задовільняються в психологічних стосунках подружжя. З'являється прагнення віддати дитині всі почуття, всю любов. Нерідко мати відмовляється від повторного одруження, кар'єри. У батьків з'являється страх перед самостійністю підлітків, бажання утримати їх. Зазвичай, батьки при цьому не усвідомлюють спонукальних мотивів своєї поведінки [66, с.86-103 ].

       Специфічні  рольові взаємини можуть складатися в однодітних сім'ях, де між батьками значна різниця у віці. Для таких батьків часто характерний авторитарно-симбіотичний стиль виховання: за достатньої любові, зацікавленості, прагненні проводити багато часу з дитиною наявне авторитарне ставлення і контроль [50, с.66].

       Матері  з «різновікових» сімей реалізують кооперативний тип стосунків  із дитиною, приймаючи її як особистість. Тут жінка займає рольову позицію  «дружина-дитя», і виникає коаліція «мати-дитина» з партнерськими  стосунками і домінуванням чоловіка-батька;

       Подружжя, не задоволене шлюбом, майже завжди відчуває безглуздя, сірість людського життя. Іноді в напруженій сімейній атмосфері, сповненій примарами нереалізованих батьківських бажань, дитина знаходить спосіб примирити їх із власним життям і один з одним [15, с.621-626].

       Таким чином, можна говорити про значний, інколи визначальний вплив рольової поведінки та родинних настанов батьків  на формування рольової поведінки та соціальних сімейних настанов дитині. 
 

1.3. Актуальні проблеми формування особистості молодшого школяра в однодітних сім’ях

     Проблему формування особистості молодшого школяра треба вважати найголовнішою не лише в системі освіти, а й в ідейно-моральному та культурному житті суспільства. Обставини склалися так, що на сучасному етапі розвитку суспільства справа формування особистості в українських сім'ях втрачає цінність. У сім'ї закладається духовний стрижень особистості, основи її моралі, самобутність національного світовідчування і світорозуміння.

     Згідно  з позицією А. Макаренка, питання удосконалення сімейної структури включає і розгляд проблем однодітної сім'ї. Педагог категорично твердив, що виховання єдиного сина чи єдиної дочки набагато важча справа, ніж виховання кількох дітей. Тому він радив навіть тоді, коли сім'я зазнає деяких матеріальних труднощів, не слід обмежуватися однією дитиною. Адже єдина дитина часто стає центром сім'ї. Піклування батька, матері у таких випадках, як правило, перевищує корисну норму. Батьківська любов у такому разі має певну нервозність. Захворювання єдиної дитини або її смерть переноситься такою сім'єю дуже важко, а страх такого нещастя завжди стоїть перед батьками і позбавляє їх потрібного спокою.

     Дуже  часто єдина дитина звикає до свого  виняткового становища і стає справжнім деспотом у сім'ї. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї та свої турботи, і мимоволі вони виховують егоїста: "Тільки в сім'ї, де є декілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер" [71, с.12-14].

     Отже, розв'язання розглянутих А. Макаренком проблем удосконалення сімейної структури (попередження порушений структури сім'ї, збереження цілісності та єдності сімейної групи як колективу, обгрунтування переваги повної кількадітної сім'ї, багатства різноманітних відносин у чисельній родині) сприятиме ефективному включенню дитини в систему сімейних взаємин, організації її повнокровного життя в умовах родини і поза нею.

     Однією  з актуальних проблем теорії і  практики сімейного виховання, на думку  В. Сухомлинського, є врахування особливостей формування дитини в умовах різного типу сімей. Він вказував, що результат сімейного виховання багато в чому залежить від умов сімейного середовища: "Причини, внаслідок яких дитина стає важкою, невстигаючою, відстаючою, здебільшого криються.., в умовах, в яких дитина росте в роки раннього дитинства. І якщо дитина стала важкою, то це означає, що в дитинстві вона не дістала для свого розвитку від людей, які її оточують, того, що повинна була дістати" [74, с.387-388].