ustify">      Індивідуальний або груповий  характер занять консультативного  пункту залежать від специфіки  теми та від кількості зацікавлених  нею батьків. Особливої уваги,  на наш погляд потребують індивідуальні  форми роботи з батьками всіх рівнів педагогічної активності, індивідуальна бесіда педагога з батьками, має бути розмовою двох зацікавлених сторін за долю дитини з метою допомогти їй і захистити. Під час такої розмови на фоні загальних вікових особливостей дітей, слід показати їхні індивідуальні, потенційні можливості, що виявив учитель під час спостережень, бесід з педагогами-предметниками, а також при вивченні результатів практичної діяльності своїх вихованців. Разом з тим, сучасний вчитель, не повинен замикатися в своїх педагогічних судження, ґрунтуючись лише на власному досвіді, а залучати до цієї роботи шкільних психологів, соціологів, педіатрів інших необхідних спеціалістів [65, с.79-83].

      Важливу роль, в плані нашого  дослідження, мають також засоби  наочності, пропаганди передового досвіду сімейного формування особистості молодшого школяра і досягнення сучасної педагогічної науки.

      Таким чином, педагогічно виправдана і вміла організована робота дала можливість індивідуалізувати і диференціювати роботу з батьками, а також сприяла більш ефективному впливу на формування педагогічно вірного мислення батьків всіх рівнів педагогічної освіченості у справі сімейного формування особистості молодшого школяра.

    Дбаючи  про ефективну взаємодію з  батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

    1. Запрошення батьків до співробітництва.  Часто вчитель вважає, що батьки  перебувають в опозиції до  нього. Намагаючись запобігти  можливим запереченням з їх  боку, він починає розмову в  директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

    2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та  сім'ї школяра можливе за взаємного  визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

    3. Визнання важливості батьків  у співпраці. Учитель повинен  завжди наголошувати на важливій  ролі батьків у вихованні та  розвитку дитини.

    4. Вияв любові, захопленості їх  дитиною. Психологічний контакт  із батьками виникає одразу, як  тільки вчитель виявляє розуміння  дитини, симпатизує їй, бачить позитивні  та негативні риси. Батьки, відчувши  доброзичливість учителя, більш  охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

    5. Пошук нових форм співпраці.  Учитель може запропонувати одному  з батьків організувати батьківські  збори, разом визначивши їх  тематику, структуру тощо. Особливо  корисний обмін думками з батьками  щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми [59, с.19-49].

    Особливості стосунків батьків і дитини, пов'язані з рівнем їх взаєморозуміння, формують і специфічний стиль спілкування між ними. Деякі батьки будують стосунки з дитиною на довірі й повазі. Інші вважають, що не обов'язково переконувати дітей у правомірності своїх вимог. У першому випадку формується дружній стиль спілкування, який грунтується на проханні, пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні, тобто такий, який сприяє формуванню в дітей почуття власної гідності, розвиває максимальну самостійність і доброзичливість; у другому - складається наказовий (командний) стиль спілкування, який проявляється в безапеляційному тоні, вимогах безумовної слухняності, в надмірній різкості, залякуванні тощо. Він формує скритність, безініціативність, озлобленість, жорстокість, низький рівень людської самоцінності, звичку до сліпої підкори [45, с.300-312]. Ми пропонуємо розглянути ролі батьківської поведінки за Л.Івановою (див. додаток Б).

    Отже, процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

    — використання заходів, спрямованих  на підвищення авторитету батьків. У  спілкуванні з батьками слід уникати  категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;

    — довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

    — педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

    — життєстверджуючий, мажорний настрій  при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

    В ході нашого дослідження ми дійшли висновку, що одним із найважливіших інститутів формування особистості є сім’я.

    Формування  особистості — процес соціального розвитку людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.

    Серед психолого-педагогічних проблем, які  впливають на формування особистість  дитини є:

     1. Наявність усіх форм життєдіяльності  людини, що реалізуються 
через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, 
мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспіль 
ства чи окремих його соціальних верств.

     2. Включеність дитини в сім'ю  з дня її народження, формування 
саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке 
добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впли 
ви. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

     3. Безперервність і тривалість  контакту людей різної статі,  віку, з 
різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації 
дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей 
поза сім'єю.

     4. Переважно емоційний характер  зв'язків між членами сім'ї,  що 
базуються на любові і симпатії.

    Важкий  економічний розвиток країни призводить до того, що в Україні збільшується кількість однодітних сімей.

    Однодітна сім’я – це сім’я, де виховується одна дитина.

Виділяють такі типи однодітних сімей: класична сім’я, сім'я змішана, сім'я неповна, сім'я, побудована на основі цивільного шлюбу, материнська сім'я, прабатьківська сім'я.

      За  результатами нашого дослідження актуальними проблемами формування особистості в однодітних сім’ях можна виділити такі як:

1. Єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов’язаних із суперництвом братів.
2. Єдиній дитині приходиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що йому не дістає брата чи сестри.
3. Батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їй надмірну увагу. Вони занадто піклуються про неї тільки тому, що вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша.

Формувати особистість молодшого школяра  можна використовуючи прийоми народної педагогіки, яка надає великого значення силі слова – розповіді, поясненню, настанові, пораді та ін. Як у теорії, так і в практиці сімейного виховання існує система стимулюючих методів, до яких належать педагогічна вимога, громадська думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, похвала, заборона, нагорода, застереження, навіювання, заохочення й покарання та ін.

      Важливе місце у формуванні особистості молодшого школяра у сім'ї мають зайняти народні звичаї і традиції. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а разом з тим і розуміння та повага інших поглядів.

         У роботі з батьками, які виховують одну дитину можна використовувати  такі форми роботи: батьківські читання (дає можливість не тільки слухати лекції педагогів, а й самим вивчати літературу з проблеми); батьківські вечори (об'єднує батьківський колектив); батьківські ринги (дискусійна форма спілкування батьків і формування батьківського колективу); лекції (форма психолого-педагогічної освіти, що розкриває сутність тієї чи іншої проблеми виховання); конференція (педагогічна освіта, що передбачає розширення, поглиблення та закріплення знань про виховання дитини); практикум (вироблення в батьків педагогічних умінь із виховання дитини, ефективного рішення виникаючих педагогічних ситуацій, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів); рольові ігри (колективна творча діяльность з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь); відвідування родин (робота педагога з батьками); листування з батьками (письмова форма інформування батьків про успіхи їхніх дітей).

         Важливе значення для формування особистості дитини займають і і нетрадиційні форми. До нетрадиційних форм співпраці з батьками можна віднести такі: "батьківська пошта" (нетрадиційна форма спілкування з родиною. Враховується зайнятість батьків.); "телефон довіри" (телефон допомагає батькам анонімно з'ясувати які-небудь значимі для них проблеми, попередити педагогів про помічені незвичайні прояви дітей); "батьківські скриньки" (дозволяє батькам анонімно звернутися до любого з фахівців дошкільного закладу з питаннями, які є для них актуальними, а працівникам ЗНЗ своєчасно відреагувати на запит батьків, підготувавши консультацію, семінар або семінар-практикум).

         Сім'я, а також  однодітна сім’я, є найвищою організаційною, суспільною, моральною і духовною цінністю для всіх людей. Разом з  тим кожен етап соціально-економічного, суспільного, політичного, морального і духовного розвитку однодітної сім'ї безпосередньо впливає на формування життєвих цінностей дитини.

         На всіх етапах формування особистості дитини в сім'ї як на неї, так і на її батьків чинять постійний вплив різні фактори соціального середовища. Але приклад батьків є тим першим соціальним досвідом, який засвоюють діти протягом свого життя. Це - спілкування специфічне, неповторне, бо воно грунтується на почуттях взаємної любові, прихильності батьків і дітей.

         Виховання  гуманістичних  цінностей  молодших школярів, має такі змістові напрями:

–  по-перше,  цілісне  формування  особистості  неможливе  без усвідомлення  молодшими  школярами  понять  і  відомостей  про гуманістичні цінності, ідей національного виховання  у вихованні гуманної людини.

–   по-друге,  формування  ставлення  до  людини  як  до  найвищої цінності,  виховання  особистості  в  дусі  доброзичливості,  гуманності, щирості,  чуйності,  небайдужості,  готовності  прийти  на  допомогу.

    Виховання  гуманістичних  цінностей  не  може  обмежуватися  набуттям  і засвоєнням  певної  суми  знань,  а передбачає  освоєння  молодшими школярами своєї етнічної  спільності,  національних  та  загальнолюдських цінностей (мови, території, культури, гідності, доброти, гуманності та ін.).

    Ідея  гуманізму  має  пронизувати  всі  складові  виховання.  Саме  тому виховання  гуманістичних цінностей  є процесом формування  у  свідомості молодших школярів  стійких  умовно-рефлекторних  утворень,  зумовлених його афектно-вольовими  реакціями в різних ситуаціях;