Методика формування культури поведінки школярів

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Роль естетичного виховання  в розвитку особистості……………………….9

1.2 Формування естетичної  культури особистості школярів………………….13

Висновок до розділу 1……………………………………………………………17

РОЗДІЛ 2. Методика формування культури поведінки школярів

2.1 Виховання культури  поведінки молодших школярів  на уроках………….21

2.2 Значення хореографії у вихованні культури поведінки учнів…………….25

Висновок до розділу 2……………………………………………………………27

ВИСНОВКИ………………………………………………………………............28

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………..30

 

 

 

 

Вступ

        У сучасній ситуації корінних трансформацій суспільства відбувається якісне перетворення сталих форм політичного й економічного життя. Поряд з цими змінами стрімко трансформується свідомість і світогляд людей. Не піддається сумніву той факт, що зміни в політичній і економічній сферах зумовили активну переоцінку цінностей та переорієнтованість на принцип корисності, викликали ситуацію духовної кризи і моральнісної деградації сучасного суспільства. Це з необхідною гостротою підіймає питання про пошуки адекватних форм регулювання моральнісної поведінки та практичної діяльності людей. Однією з таких форм регулювання в суспільній практиці є сфера естетичного виховання. Проте в сучасній культурі виникає загроза підміни моральнісно-виховної функції естетичного функцією соціальної маніпуляції. Це зв'язано з тим, що моральнісні, по суті, безкорисливі і неутилітарні почуття, сутність яких полягає в регулюванні поведінки у напрямку подолання відособленості і відчуженості між людьми, використовуються в регулюванні поведінкової активності в інтересах накопичення капіталу. Більш того, експлуатація моральнісних почуттів у повсякденності, в актах економічних маніпуляцій реклами, знижує, якщо не цілком нівелює їхню регулюючу функцію вищої нервової діяльності, придушує високий морально-емоційний пафос оманною патетикою, підмінює дійсно високі почуття сурогатними – псевдопатриотизмом, мелодраматизмом та ін. Безумовно, результатом таких маніпуляцій стає дезорієнтація і деморалізація свідомості, руйнування практичних життєвих орієнтирів глибоких психологічних рівнів. Художня практика, яка володіє дійсною можливістю формування моральнісної свідомості, також не реалізує свій моральнісно-регулятивний потенціал. Вона орієнтована на суб'єктивізм і самоцінність художньої творчості, захоплена здебільшого експериментальними пошуками, метою яких стає лише епатаж і розвага публіки.

         В умовах сучасної культурної ситуації зростає роль критичного теоретичного осмислення колізій суспільної практики вітчизняною філософською наукою. Проте спостерігається значний відрив теорії від реальних соціальних процесів. Філософський дискурс – завданням якого є осмислення суспільної практики і теоретичне формування духовних стратегій  соціального розвитку – фактично виключив з поля сучасних наукових інтересів питання про вплив мистецтва на моральнісність. Разом з цим, сучасна наука не може залишатися осторонь від культурних тенденцій, що намітилися. Науковою відповіддю на повсюдне використання естетичного як маніпулятивного засобу повинна знову стати гуманістична теорія естетичного виховання, яка б стала знаряддям та орієнтиром сучасної художньої творчості. Усі перераховані фактори обумовлюють практичну та теоретичну значимість порушеної проблеми. Вивчення моральнісно-регулятивної функції мистецтва детерміновано об'єктивними потребами сучасного суспільства[2].

        Проблема співвідношення естетичного та моральнісного має величезний науково-теоретичний дослідницький шар. Це питання завжди перебувало у колі інтересів західноєвропейських мислителів протягом усієї історії філософії, не залишилася й поза увагою вітчизняної філософської думки. У визначенні підходу щодо проблеми взаємозв’язку естетичного та моральнісного найбільш значущими є вітчизняні дослідження, в яких зазначається загальна форма людської емоційності, характерна для обох типів пізнання – “небайдужість”, “співпереживання” (А.І.Фортова, А.С.Канарський, В.Г.Іванов), загальний досвід естетичних та моральнісних почуттів (В.І.Толстих, І.І.Машковський), чуттєво-практичний характер пізнання моралі (Т.Г.Аболіна). Дослідження Л.Т.Левчук, А.М.Федя, В.А.Личковаха, Т.І. Домбровської, Р.Шульги спрямовують дослідницькі інтенції до окремих питань, важливих у контексті вивчення проблеми взаємозв'язку моралі та мистецтва (співвідношення моралі, моральності, ідеології та мистецтва; естетичне виховання; мистецтво та моральнісні цінності, аморалізм та гедонізм в мистецтві). Підхід до естетичного як знакової сфери відтворення почуттів усвідомив український письменник та філософ І. Франко, роботи якого мали істотний вплив на постановку проблеми естетичного моделювання.

         Серед зарубіжних шкіл усвідомлення тісного зв’язку моральнісного та естетичного пізнання здійснилося англійськими сенсуалістами (Е. Берк, Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм, А. Сміт), визначався елементарний характер моральнісного пізнання, його унікальність та істотна відмінність від наукового пізнання, здатність осягти “добро” не через поняття, а лише за допомогою інтуїції (Р. Прайс, Дж. Мур). Зазначалися аксіологічні аспекти сутності етичного та естетичного російськими дослідниками (Т.Б.Любимова, М.С.Каган, В.Г.Іванов), чуттєво-образна специфіка моральнісного та естетичного пізнання набула аналізу в естетичних (Н.Б.Берхін, О.Ф.Єремеєв) та етичних доробках (А.І.Титаренко, А.А.Гусейнов, Р.Г.Апресян, Г.П.Матяш, М.Ліфшиць), в дослідженнях з психології (В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, Л.С.Виготський, Я.Рейковський, П.В.Симонов, К.Ізард, Г.М.Бреслав). Відбулося виявлення взаємозв’язку естетичного та етичного крізь призму естетичних категорій: піднесеного, мелодраматичного, прекрасного (В.П.Крутоус), трагічного (Т.Б.Любимова, Ю.Б.Борев), значні доробки по даній проблемі (В.І.Самохвалова, Г.А.Брандт та А.М.Лобок, А.С.Каргін, Д.Є.Яковлєв, В.В.Бичков, Г.Д.Гачев) акцентували увагу на образі людині в мистецтві, історичних формах співвідношення мистецтва та моралі, співвідношенні добра і краси в англійському неоромантизмі, художніх засобах формування суспільних почуттів, художній істині в мистецтві. Проблемі впливу мистецтва на загальний досвід почуттів внесли дослідження зарубіжних науковців в галузі психології сприйняття (Т.Ліппс, К.Кларк, Л.Макс, Р.Арнхейм), російських дослідників (Б.В.Раушенбах, В.В.Медушевський, Л.А.Мазель, Е.В.Назайкінський, М.А.Смірнов, І.Г.Сапєго, П.Флоренський та ін.).

         Естетичний характер моральнісного пізнання та обмеженість раціоналістичного методу в проблемі пізнання моралі порушували О.Ф.Єремеєв, М.М.Бахтін, дослідження яких виступають теоретико-методологічними джерелами в обґрунтуванні засадових позицій моральнісно-регулятивної функції естетичного. В сучасних доробках щодо постановки проблеми співвідношення “естезиса”, “етоса” та “логоса” зазначається відмінність естетичного пізнання від інтелектуального (В.В.Прозерський, А.А.Грякалов), конкретно-чуттєвий характер естетичного та етичного (В.В.Селіванов), емоційний характер моральнісного мислення (Р.А.Сатибалдієва, М.С.Вігелль), аналізуються естетично-раціональні механізми музичного мистецтва в регулюванні естетичних станів (Є.Г.Соколов). В питанні критики раціоналістичного підходу щодо пізнання моралі найбільш вагомою працею слід вважати міжнародну колективну монографію “Мораль і раціональність”. Принциповою в методологічному відношенні є визначена в роботі думка щодо помилковості визнання раціональними тільки таких проявів розуму, як встановлення фактів або відкриття істини (Р.Хеар), що актуалізувало в монографії проблему практичного розуму та дозволило зробити акценти саме на сенсуалістичній основі моральнісного регулювання (Б.Герт), переосмислити проблему раціональності виходячи з культурно-практичних механізмів морального вдосконалення: художніх, релігійних, та ін., та практично-усвідомлених засобів відтворення культурою моральних почуттів (Р.Г.Апресян). Це дослідження мало суттєвий вплив на усвідомлення дисертантом мистецтва як культурно-практичного механізму відтворювання моральнісності.

         В проблемі визначення естетичного як сфери регулювання моральнісності значного розвитку набули питання соціально-практичного характеру виникнення естетичних процесів як у вітчизняному дискурсі (О.П.Воєводін, Ю.Л.Афанасьєв), так і в зарубіжних естетичних доробках (У.Еко, Т.Адорно), що дозволили усвідомити форми естетичної раціональності.

         Фундаментальними дослідженнями з проблеми естетичного формування історичних типів моральнісних почуттів слід вважати праці І.Ф.Волкова, А.Я.Гуревича, С.С.Аверинцева, Л.М.Баткіна, Г.С.Кнабе, О.А.Кривцуна, в яких здійснився історико-філософський та естетичний аналіз впливу мистецтва на почуття. Усвідомлення історії мистецтва за принципом відтворюваних ним моральнісних почуттів в певній мірі здійснилося в західних сучасних розробках в області історичної антропології (школа Анналів – Марк Блок, Люсьєн Февр), в мистецтвознавстві (Е.Панофський, А.Хаузер, Г.Зедльмайр) зазначався соціально-історичний характер естетичних почуттів, здійснювалася інтерпретація художніх прийомів мистецтва у відтворюванні ним моральних станів (Е.Гомбріх), акцентувалася увага на соціальній, “надіндивідуальній” обумовленості художньої творчості, соціальній структурі індивідуального сприйняття (Г.Вельфлін). У вітчизняній естетиці аналіз історії мистецтва через “історичний рух почуттєвості”, художні форми “соціального самопочуття” здійснюється Л.Б.Мізіною.

         Філософсько-естетична рефлексія співвідношення естетичного та моральнісного на сучасному етапі здійснюється в аспектах: впливу художніх творів мистецтва на моральнісну свідомість (С.В.Бусов, Н.В.Голік), визначення особливостей реалістичного мистецтва (Т.А.Акіндінова), функціонування естетичного та мистецтва як “спокуси” (Н.Н.Суворов), втрати сучасним мистецтвом моральнісних цінностей та зникнення з мистецтва трагічного (Л.А.Закс), моральнісної позиції митця (В.М.Ліпська). Дослідження регулятивної функції естетичного в сфері сучасних соціальних процесів певною мірою обумовлена проблемним полем неомарксистської естетики (Т.Адорно, Г.Маркузе), роботами Ж.Бодрійяра, “несциєнтиськими” поглядами Макса Вебера на сутнісно новий для сучасного світу засіб моральної регуляції через систему моральнісних почуттів.

         Об’єкт дослідження – естетичне виховання культури поведінки школярів.

         Предмет дослідження - формування культури поведінки школярів.

         Основними завданнями дослідження є:

                 1. Проаналізувати основні теоретичні здобутки у вирішенні проблеми естетичної поведінки школярів.

                2. Виявити особливості морального пізнання у його зв’язку з художнім пізнанням;

                3. Виявити специфіку формування естетичної культури музично-ритмічними вправами;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

         Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема 

        1.1 Роль естетичного виховання в розвитку особистості.

         У сучасній педагогічній літературі поняття " естетичне виховання" розкривається як невід'ємна складова ідейного, трудового, морального,фізичного виховання, як систематичне, науково умотивоване звертання до людських емоцій,які розвивають у школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей. У широкому педагогічному значенні виховання- соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. У вузькому розумінні виховання- це цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей і відносин, системи поглядів і переконань.

         Естетичне виховання - це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її здібностей і непримеренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.Естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне. Естетичне виховання у широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності. Таким чином виховання з погляду суспільнго розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини , так і людської спільноти.

         Метологічною засадою естетичного виховання є наука естетика. Поняття "естетика " вперше увів німецький філософ А. Баумгартен. Він у своїй теорії естетики не обмежувався тільки поняттями прекрасного в собі, а підкреслював, що естетика – це наука про вдосконалення у світі явищ. І.Кант, розширюючи теорію Баумгартена, виділяв два види пізнання: апріорне й емпіричне. За Кантом, апріорні форми знаня закладені у свідомості кожної людини. Цю апріорну істину він називає трансцендентальною. Навіть розглядаючи елементи видової специфіки мистецтва, він виділяє деякий «витончений естетичний» елемент як вищу форму впливу зразка мистецтва на свідомість людини –задоволення від твору мистецтва, що стимулює пізнавальну діяльність людини. На даний момент терміном естетика визначає філософську науку, яка вивчає два взаємопов'язаних кола явищ : сферу естетичного як специфічний прояв ціннісного відношення людини до світу і сферу худжньої діяльності людей. Як писав М.Монтень : " Недостаточно, чтобы воспитание только не портило нас, - нужно, чтобы оно изменяло нас к лучшему."

         У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці).

         Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції:

- формування естетично-ціннісної  орієнтації особистості;

- розвиток її естетично-творчих  потенцій, які визначають місце  естетичного виховання в суспільному  житті та зв`язок з іншими  видами виховної діяльності.

          Естетична та художня культура є важливим компонентом духовного обличчя особистості. Від їх присутності та степеню розвитку залежить її інтелігентність, творчий напрямок діяльності, особливе відношення до світу та інших людей.

         Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні почуття, естетичні переживання , естетична насолода, естетичні смаки та естетична діяльність. У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання , розширюють його палітру, становлять його структуру. Естетичне виховання забеспечує комплексний підхід до розвитку особистості, воно містить в собі трудове та моральне виховання. Воно пронизує усі сфери життєдіяльності людини - а саме глибини її мислення , тендітність почуттів .

         Мета естетичного виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсумом ( тобто зі світом як усім існуючим ), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішній світ ( природний і соціальний ) протистоїть як " не-Я". Вона навпаки усвідомлює себе як частинку природи, що досягла самопізнання, та наявний живий рід[25].