Відродження (Ренесанс) як доба в європейській літературі

Надзвичайно популярним був сонет і в Англії. У 1591 р. побачила світ збірка сонетів Ф. Сідні «Астрофел і Стелла» (нап, в 1580-1584 pp.), яка утвердила сонетну форму в англійській ліриці. У 90-і pp. XVI ст. захоплення сонетом досягає свого апогею. Збірки сонетів видають С. Данієл («Делія», 1592), X. Констебль («Діана», бл. 1592), М. Дрейтон («Ідея», 1593), Т. Лодж («Філліда», 1593), Е. Спенсер (славнозвісні «Аморетті», 1595) та ін.

Поети уславлювали земну любов, оспівуючи красу коханої, схилялись перед досконалістю людської природи. Притаманні ній поезії і медитативні ноти. Елегійна сумовитість нерідко поєднується в ній з громадянськими мотивами, любовні муки супроводяться філософським самозаглибленням.

Складність сонетної форми зазначав і М.М. Бахтін: «Сонет - важка форма. Рими в сонеті переплітаються, і це зобов`язує, щоб всі образи і теми також були сплетені. У сонеті не може бути легкості, натяків; він повинен бути дуже важкий, вилитий з однієї брили» [8, с.45]. У цьому судженні справедливо підкреслено єдність формальних елементів жанру з його змістовністю. Найпоширенішим віршованим розміром класичного сонета у російській поезії став п`ятистопний ямб, в західноєвропейській одинадцяти складний рядок.

У період Відродження сонет став панівним жанром лірики. До нього зверталися майже всі ренесансні поети: П. Ронсар, Ж. Дю Беллі, Лопе де Вега, Л. Камоенс, У. Шекспір і навіть Мікеланджело і Марія Стюарт.

В їх творчості сонет остаточно отримав притаманні йому змістовні ознаки: автобіографічність, інтелектуальність, ліризм. У сонетах, особливо у сонетних циклах, відчутно максимальне зближення автори і ліричного героя. Сонет стає відгуком на події, пережиті поетом. Більше того, сонети нерідко пишуться як вірші на раз. Проте автобіографізм не має на меті фактографічності. Події у сонеті маються на увазі і вгадуються, але не завжди з разшифровуються. Сонету відразу було властиве універсальне осмислення реальності. Сонет - світ у мініатюрі, поета займають кардинальні проблеми людського буття (життя й смерть, любов, і творчість, самопізнання й осягнення законів навколишньої дійсності) [8, с.49] Разом з цим, міркування завжди гранично емоційно, образ світу вистражданий поетом.

Протягом восьми століть створено у світовій літературі дуже багато сонетів, вони, зрозуміло, різноманітні за змістом, але можно виділити декілька найхарактерніших варіацій з погляду взаємовідносин поет - читач.

Любовний сонет. Він, безсумнівно, домінує, автор сонетів знімає образ коханої і своє alter ego, що возвеличується від надлишку почуттів. Прикладів тут приводити можна багато, обмежимося авторами різних епох: П. Ронсар, А. Пушкін, А. Міцкевич, М. Волошин.

Сонет - поетичний маніфест. У такого роду сонетів поет висловлює свої поетичні пристрасті (А. Рембо «Гласні», А. Пушкін «Поетові», У. Ходасевич «Сонет», Ш. Бодлер «Відповідності»).

Сонет-присвята, викликаний до життя конкретної особи чи подією (Ш. Бодлер «До минулої повз», А. Ахматова «Художнику», А. Рембо «Спящий в балці»).

Сонет--міфологема- вірш, у якому розгорнуто один чи кілька образів, запозичених із міфів, легенд, переказів попередньої літератури (сонети Луїса Камоенса, «До Олени» Е. По, «Дездемона», «Дон-Жуан» М. Гумільова).

Сонет - аналог візуальному образу(Ш. Бодлер, Р.-М. Рільке).

 

Сонет-портрет. До цього різновиду тяжів Йоганнес Бехер.

Іронічний сонет. Багато поетів, немов би сперечаючись з урочистістю жанру, іронізували, жартома, навмисно заземлюють сонет. Це можна побачити вже в Ронсара; це властиве любовним сонетам А. Міцкевича, не цуралися жартувати і росіяни автори сонетів на межі століть. Але особливе поширення іронічний, навіть гротесковий сонет знайшов у постмодерністів. Нерідко може виникнути відчуття загибелі жанру, настільки він антикласичний.

Сонети Шекспіра: основні теми й образи, співвідношення з попередньою європейською й національною традицією. Концепція любові й поетичної творчості, зв'язок сонетів із драматургією Шекспіра

На жаль, нічого не відомо про те, коли Шекспір почав писати вірші. Однак зовсім очевидно, що його ранні драми не були першої пробій поетичного пера. Важко повірити в те, що він міг з першого разу опанувати віршем як теперішній майстер поетичної драми. Очевидно, трьом частинам "Генріха VI" передували якісь ранні поетичні досвіди не дійшли до нас

За те, що "Сонети" були створені між 1592-1598 роками, говорить також їхня стильова близькість до інших добутків, написаним Шекспіром у ці роки. Ряд тим і мотивів "Сонетів" перегукується з деякими строфами його поем "Венера й Адоніс" (1593) і "Лукреция" (1594). Виявлено подібність між поетичними вираженнями, образами й порівняннями, що зустрічаються в "Сонетах" і в драматичних добутках, написаних Шекспіром у ці роки

Особливо наочні паралелі між "Сонетами" і окремими місцями таких п'єс, як "Два веронца", "Марні зусилля любові", "Ромео й Джульетта", які були створені Шекспіром в 1594-1595 роках

Але хоча основна маса сонетів була написана між 1592 і 1598 роками, не виключена можливість, що окремі вірші, що ввійшли в збірник, були створені раніше, а інші - пізніше цих літ

У звичаї поетів епохи Відродження було писати сонети так, щоб вони складалися в цикли, внутрішньо пов'язані з певною темою й ліричним сюжетом. "Сонети" Шекспіра близькі кетому.

В основному "Сонети" складаються в ліричну повість про жагучу дружбу поета із прекрасним юнаком і не менш жагучої любові до некрасивого, але чарівній жінці

Далі ми довідаємося, що друг і кохана поета зблизилися й обоє, таким чином, змінили йому. Але це не вбило в ньому ні прихильності до друга, ні страсті квозлюбленной.

Єдність циклу Сонетів не стільки сюжетне, скільки ідейно - емоційне. Воно визначається особистістю їхнього ліричного героя - того, від чийого ім'я написані всі ці вірші

У драмі, що розгортається перед нами в "Сонетах", три персонажі: Друг,

Смаглява дама й Поет. Перших двох ми бачимо очами поета. Його відношення до них перетерплює зміни, і з описів почуттів поета стосовно цим двох особам перед нами виникає великий і складний образ головного ліричного героя "Сонетів".

Не можна прямо ототожнювати ліричного героя "Сонетів" із самим Шекспіром. Звичайно, в образ ліричного героя ввійшло чимало особистого. Але це не автопортрет, а художній образ людини, такий же життєво правдиві й реальний, як образи героїв шекспірівських драм.

Оскільки порядок, у якому дійшли до нас "Сонети", трохи переплутаний, зміст їх ясніше всього розкривається, якщо згрупувати вірша по тематичних ознаках. У цілому вони розпадаються на дві більші групи: перші 126 сонетів присвячені другові, сонети 127-154 - улюбленої

Сонетів, присвячених другові, набагато більше, ніж віршів овозлюбленной.

Уже це відрізняє цикл Шекспіра від всіх інших сонетних циклів не тільки в англійської, але й у всій європейській поезії епохи Відродження

Сонети до друга й сонети до коханої - це як би два окремих цикли, між якими є зв'язок. Але в цілому "Сонети" не виглядають як заздалегідь задуманий і планомірно здійснений цикл ліричних віршів

Саме тому й зложилася думка про порушення послідовності сонетів ще в першому виданні 1609 року? Навіть поверхневе ознайомлення приводить до висновку, що логіка ліричного сюжету не скрізь витримана. Так, наприклад, про те, що друг змінив поетові з його коханої, ми довідаємося із сонетів 40, 41, 42, причому задовго до того, як довідаємося про те, що в поета була кохана, - про неї нам розповідають сонети, починаючи з 127-го.

Це не єдиний випадок порушення послідовності в розташуванні сонетів. Можливо, що сам Шекспір написав деякі сонети поза циклом, не піклуючись про те, яке місце вони займуть у книзі його "Сонетів".

У зв'язку із цим виникли спроби виправити неточності першодрукованого тексту, визначивши більш логічно послідовний порядок сонетів. Було запропоновано кілька систем їхнього розташування. Деякі з них заслуговують на увагу. Іноді при перестановці місць сонетів виявляється раніше, що зауважується не логіка, зв'язку між окремими віршами. Іноді зближення різних сонетів виявляється довільним, нав'язуючи авторові більше, ніж він припускав

"Сонети" Шекспіра належать  до видатних зразків ліричної поезії

У лірику, як правило, звикли бачити вираження особистих почуттів і переживань поета. У першій половині XIX століття, у пору панування романтизму, коли в поетичній творчості бачили головним чином засіб самовираження автора, затвердився погляд на "Сонети" як на ліричну сповідь Шекспіра. Поет-Романтик Вордсворт, відроджуючи форму сонета, що исчезнули в поезії XVIII століття, писав: "Цим ключем Шекспір відкрив своє серце".

Такий погляд одержав широке поширення. Багато дослідників Шекспіра вирішили, що "Сонети" у самому точному змісті автобиографични. У них стали бачити поетичний документ, у якому Шекспір розповів факти свого особистого життя й особисті переживання. Стали дошукуватися, хто ж ті особи, про які розказане в сонетах, - друг і кохана Шекспіра? Що стосується друга, те, на думку багатьох дослідників, ім'я його зашифроване ініціалами в присвяті, якою відкривається перше видання "Сонетів". Присвята говорить: "Тому єдиному, кому зобов'язані своєю появою нижченаведені сонети, панові W. Н. усякого щастя й вічного життя, обіцяних йому нашим безсмертним поетом, бажає доброзичливець, що ризикнув видати їх. Т. Т.".

Друга особа, що згадується в "Сонетах", - кохана поета. По ім'ю вона не названа. У ті часи автори сонетів давали дамам, яких вони оспівували, піднесені поетичні імена. У Сидні - це Стелла, у Деньела - Делия, у Драйтона - Ідея й т.д. Шекспір не подбав навіть дати своєї улюбленої умовне поетичне ім'я. З "Сонетів" ми довідаємося тільки, що вона смаглява, чорноволоса й не відрізняється вірністю в любові. За нею затвердилося ім'я "Смаглявої дами Сонетів" (the Dark Lady of the Sonnets).

Не важко представити, скільки праці було витрачено цікавими дослідниками на те, щоб установити особистість Смаглявої дами. Зрештою найбільша кількість прихильників здобули елизабет Вірної й особливо Мері Фиттон, а також жвава трактирниця миссис Давенант із Оксфорда

Художник завжди збагачує натуру, вносячи багато чого, чого в ній немає.

Художник вкладає в зображуване їм свій життєвий досвід, свої почуття, погляди, настрої, які не обов'язково й не безпосередньо ставляться саме до даної моделі. Тому можна поручитися, що й друг і кохана, оспівані Шекспіром, минулого іншими, чим вони з'являються в "Сонетах". Ми бачимо їхніми очами Шекспіра, а поет бачить, почуває інакше, більше, глибше, тонше, ніж звичайні люди. У лірику особливо важливий погляд саме самого поета, його бачення й почуття. Тому найбільше "Сонети" говорять нам не стільки про ті особи, які збудили емоції автора, скільки про нього самому, і, отже, помилково розуміти буквально все сказане поетом, зв'язавши це безпосередньо з його біографією

Творчість піднімає поета над ним самим, яким він є в повсякденному житті

Окремі сонети, не зв'язані ні з темою дружби, ні з темою любові

Це просто ліричні міркування поета про різні життєві питання. Ці сонети здаються більше глибокими й більше зрілими, чим ті, які присвячені оспівуванню юного друга. Є в них думки, що перегукуються із трагедіями, написаними Шекспіром у перші роки XVII століття. Особливо цікавий щодо цього 66-й сонет, близький по думках до знаменитого монологу Гамлета "Бути або не бути...".

У сонетах Шекспіра є внутрішня подвійність. Ідеальн і реальне співіснують у сонетах Шекспіра в складному сполученні, як і в його драматургії. Шекспір з'являється тут те як поет, що віддає борг піднесеній і ілюзорній романтиці аристократичної поезії, те як поет-реаліст, що вкладає в традиційну форму сонета глибоко життєвий зміст, що часом вимагає образів, далеких від галантності. Хоча в "Сонетах"

Шекспіра багато реального, не можна сказати, що тут він з'являється винятково як поет-реаліст. Боротьба реального з ідеальним тут не увінчалася повним торжеством реального

Італійські гуманісти, розробляючи нову філософію, взяли собі у вчителі давньогрецького філософа Платона. З його навчання вони витягли поняття про любов як вищому почутті, доступному людині. Преклоніння перед красою й величчю людини становить найважливішу рису гуманістичного світогляду епохи Відродження на відміну від середньовічної філософії, що вчила, що людина - посудина всяких мерзенностей, від яких він звільняється тільки тоді, коли його душа залишає тлінну тілесну оболонку

Гуманісти бачили в любові не стільки форму взаємин між особами різної підлоги, скільки істинно людську форму відносин людей друг до друга взагалі. Дружбу між чоловіками вони вважали настільки ж високим проявом людяності. Такий прояв любові вважалося більше високим, тому що в дружбі проявляється чистота почуттів. Дружба заснована на чисто духовному почутті

"Сонети" Шекспіра - натхненний  гімн дружбі. Якщо вже говорити  про те, як виявився гуманізм  у цих віршах, то він складається  саме в безмежно високому розумінні  дружби. Однак і краса друга  завжди хвилює поета, що витончує в пошуках образів для її опису

Шекспір аж ніяк не був самотній у такому розумінні дружби. Зберігся лист великого гуманіста епохи Відродження еразма Роттердамского, що описував Ульріху фон Гуттену зовнішність і характер Томаса Мору. Уже на що сухою людиною був еразм, але й він писав про Томаса Море із щирим замилуванням. Не тільки моральні якості автора "Утопії", але й зовнішність його викликала замилування еразма. Французький гуманіст Мішель Монтень харчував повну замилування дружбу до етьену де ла Боеси й писав про нього з ентузіазмом закоханого

 

Прославляння друга, таким чином, являє собою перенесення Шекспіром у поезію мотивів, які вже зустрічалися в гуманістичній літературі

Вірші, присвячені другові, мають трохи тим. Перші 19 сонетів на всі лади тлумачать про одне й те саме: друг повинен женитися для того, щоб його краса ожила в нащадках. Через всю групу сонетів проходить протиставлення тлінності Краси й невблаганності Часу. Час втілює той закон природи, відповідно до якого все що народжується розцвітає, а потім приречено на зів'янення й смерть. Тут перед нами виявляється оптимістичний погляд на життєвий процес. Час може знищити одна істота, але життя буде тривати. Поет волає до друга перемогти Час, залишивши після себе сина, що успадкує його красу