Відродження (Ренесанс) як доба в європейській літературі

Незважаючи на різко неприйнятне ставлення до Кальлерона з боку єзуїтів, у Іспанії все ж було чимало освічених і впливових осіб, які розуміли справжню ціну його таланту. Суспільні позиції Кальлерона ще більше зміцнились у 30-роках XVII століття. У 1635 році помирає "патріарх" іспанської драматургії Лопе де Вега, і того ж року Кальдерон отримує звання придворного драматурга, формально і по суті (з огляду на рівень і популярність його п'єс), посідаючи роль першої персони в іспанському театрі. Цей неофіційний статус Кальлерона невдовзі підтверджує і сам король Іспанії Філіпп IV, який на знак своєї високої уваги подарував драматургу звання лицаря і орден Сант-Яго.

Протягом 1640—1642 років Кальдерон брав участь у війні Іспанії проти Франції, а також у придушенні повстання в Каталонії. Є відомості, що в архівах навіть зберігається документ, який засвідчує мужність та хоробрість Кальдерона, виявлену у ході цих кампаній.

З 1651 року, паралельно до театральної, Кальдерон робить і церковну кар'єру. Він приймає сан священика, а ще через деякий час отримує посаду почесного капелана (духівника) короля Філіппа IV.

Цілком вдалу зовні біографію Кальдерона аж ніяк не можна назвати ані безхмарною, ані легкою. На роки розквіту його таланту припадають особливо агресивні спроби єзуїтів звести рахунки з іспанською сценою. Тричі впродовж життя Кальдерона церковники намагалися добитися повної заборони театру. Частково їхні спроби мали успіх. Незважаючи на свої особисті симпатії до драматургії Кальдерона, король Філіпп IV все ж змушений був рахуватися з вимогами церковної верхівки. У 40-х роках, зокрема з 1644 до 1649 року, в Іспанії були закриті всі театри, більш ніж на 25 років було призупинено видання творів Кальдерона. Подібні гоніння та цькування драматург пережив ще двічі, у 1665 і у 1672 роках. В останні десятиліття свого життя він змушений був писати переважно для релігійної сцени, на якій ставилися вистави під час різних церковних свят. Навіть смерть Кальдерона (помер 25 травня 1681 року), єзуїти сприйняли як сигнал для початку нової атаки на іспанський театр.

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).

Світські п'єси, які складають основну частину драматургічного спадку, відповідно до характеру їхньої проблематики, поділяють на три типи:

1. Комедія (була дуже популярною  серед митців бароко). В центрі  комедій Кальдерона, як правило, тема кохання, за сюжетним типом  більшість з них належить до  так званих "комедій інтриг" (тобто п'єс, сюжет яких будується  на швидкій і несподіваній  зміні ситуацій, на неприродному  комічному збігові обставин, стрімкому  розвиткові дії тощо). До найбільш  вдалих комедій Кальдерона належать  п'єси "З коханням не жартуй" (1627), "Дама — невидимка" (1629), "Сам собі охорона" (1635), "Не  завжди довіряй гіршому" (1650) та ін.

2. "Драми честі" - - це поширені  в іспанській драматургії XVI—XVII століття п'єси, у яких порушуються  проблеми неписаного кодексу  дворянської честі, її порушення  та помсти кривдникам за образу. Сюди належать п'єси: "Живописець  власного безчестя" (1648), "За  таємну образу - таємна помста" (1635). "Лікар своєї честі" (1633—1635), "Саламейський алькальд" (1642—1644) та ін.

3. Морально-філософські, релігійні  драми (у цих драмах знайшли  свій яскравий вираз і далеко  неоднозначну інтерпретацію основні  ідейні постулати та релігійно-філософські  проблеми епохи контрреформації  та бароко). У цих драмах відбилися  сумніви, духовні пошуки та пристрасні  почуття, що хвилювали Кальлерона  та його сучасників. До цього  типу належать п'єси Кальдерона "Стійкий принц" (1628), "Поклоніння  хресту" (1630—1632), "Чудодійний маг" (1637), "Чистилище святого Патрика" (1643) та ін. Найзнаменитіша з них  і водночас найвизначніша п'єса  європейського бароко — морально-філософська драма "Життя — це сон".

П'єса "Життя це сон" написана Кальдероном у період між 1632—1635 роками. На сцені вона вперше поставлена у Мадриді у 1635 році, а через рік, у 1636 році, була опублікована у книжковому варіанті.

«Життя — це сон» аналіз твору Жанр «Життя — це сон»: Свій твір Кальдерон називав «комедією», хоча так його можна назвати лише умовно. Провідний мотив твору «Життя — це сон»— трагічний хаос життя, неможливість протистояти долі і небажання миритися з цим. Ідея твору «Життя — це сон» — гірке розчарування. Композиція «Життя — це сон» «Життя — це сон» — п’єса з трьох «хорнад» (дій). Слово «хорнада» має іспанські корені і позначає «життєвий шлях людини, пройдений за день». Художній час драми якраз і складається з трьох днів: в перший (Сехисмундо — в’язень у в’язниці) — відбувається розстановка героїв на конфліктних позиціях, у другій (Сехісмундо- принц в палаці) — напруга досягає кульмінації, в третій (Сехисмундо — ув’язнений і майбутній король) — відбувається розв’язка. Три хорнади стають в п’єсі і трьома етапами дорослішання людської душі. Головний герой «Життя — це сон» — польський королевич Сигізмундо — народився під зловісною зіркою. його батько, король Басиліо, дізнався із гороскопа, що зазнає приниження і горя від сина, який скине його з трону, ставши дорослим. Щоб пророцтво не здійснилося, король наказує тримати закутого в кайдани Сигізмундо з малих літ у вежі серед диких гір у повній самотності. Єдина людина, з якою спілкується хлопець,— Клотальдо, його тюремник, наглядач і слуга. Настає час, коли король повинен обрати спадкоємця. Серед претендентів на корону герцог з країни Московія Астольфо та принцеса Естрелья. Душу Басиліо гризе каяття, і він на повноліття Сигізмундо повертає його до двору, приспавши перед тим чаклунським зіллям. Сигізмундо, прокинувшись у розкішному палаці в оточенні улесливих придворних і слуг, стає необмеженим володарем усієї держави. Від Клотальдо юнак дізнається про таємницю свого народження. Молодого королевича охоплює жадоба помсти за наругу над його тілом і душею, адже дати життя і перетворити його на пекло, безвихідні страждання і муки — найганебніша жорстокість, нічим не виправдана тиранія. Саме так висловлюється в розмові з батьком Сигізмундо. Засліплений звірячими інстинктами, він кидає в провалля слугу, який насмілився перечити йому, провокує ганебний двобій зі своїм двоюрідним братом, московським герцогом Астольфо, намагається силою оволодіти Росаурою, зазіхає на життя Клотальдо і навіть погрожує батькові, королю Басиліо. Така поведінка сина не сподобалась королеві. Сигізмундо знову приспали і перенесли назад у вежу, а все пережите напередодні пояснили як сновидіння. Королевич збагнув усю глибину ницості життя, позбавленого будь-якого сенсу. У відчаї юнак розмірковує, навіщо прагнути щастя, радості, насолод, коли все це, можливо, є сновидінням. Зрештою, ніхто не може достеменно знати, чим є його власне існування — сном чи реальністю. Але подальші події є реальними: армія не визнає чужоземця Астольфо за нового короля, повсталий народ вимагає собі за правителя Сигізмундо, а Басиліо виступає проти рідного сина. Але тепер Сигізмундо діє дуже обережно, щоб узяти й утримати у своїх руках владу. Передбачення гороскопа справджується: син бачить батька, скинутого з трону. Проте, пам’ятаючи про примарність реальності, виявляючи мудрість, королевич обіймає батька, вибачає йому жорстокість, повертає владу, тим самим перемагаючи фатальність долі. Протистояння фатальної долі та людської свідомості в драмі Кальдерона показано як змагання ницих пристрастей і вищого обов’язку милосердя й добра. Кожна людина може протистояти долі й утвердити власну волю, якщо займатиме позицію добра і справедливості.

15

Творчість Лопе де Вега. Аналіз п’єси «Собака на сіні»

Одним з яскравих представників ренесансного реалізму XVII століття був Лопе Фелікс де Вега Карпио (1562-1635) – великий іспанський драматург, поет, вершина золотого століття іспанської літератури

Лопе де Вега народився в сім’ї золотошвейника. Навчався в університеті Алькала. З п’яти років писав вірші. В 22 року мав успіх драматурга. Життя його була наповнена жагучими захопленнями й драматичними подіями

29 грудня 1587 року під час спектаклю  Лопе де Вега був арештований  і відправлений у в’язницю. Причиною  арешту послужили образливі сатиричні  вірші на адресу його колишньої  коханої Олени Осорио і її  сім’ї, глава якої X. Веласкес був  постановником перших п’єс Лопе. За рішенням суду юнак був  висланий з Мадрида й Кастилії  на багато років. Залишаючи столицю, він викрав донью Исавель де  Урбина й женився на ній  проти волі батька. На вінчанні  нареченого представляв родич, тому  що Лопе загрожувала страта  за появу в Мадриді в порушення вироку

29 травня 1588 року Лопе де Вега  надходить добровольцем на корабель  «Сан Хуан» і відправляється  в похід «Непереможної Армади». Після багатьох пригод, втрати  брата Лопе вертається в Іспанію, поселяється у Валенсії й видає поему «Краса Анжеліки» (1602).

Після кончини першої дружини в 1593 році Лопе жениться на дочці мясоторговца Хуане де Гуардо. У ці ж роки він віддається жагучому захопленню акторкою Микаэле де Лухан, оспіваної їм в образі Камілли Люсинди. Багато років поет подорожує слідом за коханою й живе там, де вона грає

З 1605 року Лопе служить секретарем у герцога де Сесса, багато пише для театру. В 1610 році, після скасування вироку суду, він остаточно переїжджає Вмадрид.

В 1609 році, завдяки участі герцога де Сесса, Лопе де Вега одержує звання, що обгороджує його від церковних нападок, – «наближений інквізиції», тобто находящийся поза підозрою. В 1614 році після загибелі сина й смерті другої дружини Лопе приймає сан священика, але не змінює своїм світським принципам життя. Церковний сан не перешкодив йому пережити ще раз всепоглинаюче почуття до Марти де Неварес. Від своєї любові Лопе не відмовився й після того, як Марта осліпла й втратила розум

В 1625 році Рада Кастилії забороняє друкувати п’єси Лопе де Вега. Нещастя переслідують поета й в особистому житті

В 1632 році вмирає Марта де Неварес. В 1634 році вмирає син, одна з дочок – Марсела – іде в монастир, іншу дочку – Антоній^-Клару – викрадає розпусний дворянин. Нещастя зробили Лопе зовсім самотнім, але не зломили його дух і не вбили інтерес до життя. Незадовго до смерті він завершив поему «Золоте століття» (1635), у якій виразив свою мрію, продовжуючи затверджувати ренесансний ідеал

Сервантес назвав Лопе де Вегу «чудом природи». Дійсно, завдяки його творчості іспанський театр досягла своєї досконалості, іспанська драматургія зайняла нове місце у світовій літературі. Творчість Лопе заснована на ідеях ренесансного гуманізму й традиціях патріархальної Іспанії. Спадщина його велико. Воно містить у собі різні жанрові форми: поеми, драми, комедії, сонети, еклоги, пародії, прозаїчні романи. Лопе де Везі належить більше 1500 добутків. По назвах до нас дійшло 726 драм і 47 ауто, збереглося 470 текстів п’єс. Письменник активно розробляв поряд з літературними традиціями Ренесансу народні мотиви, теми

У поемах Лопе виявилася його поетична майстерність, патріотичний дух, прагнення заявити про себе у світі літератури. Їм створено біля двадцяти поем на різні сюжети, включаючи античні. Состязаясь із Ариосто, він розробив епізод з його поеми – історію любові Анжеліки й Медоро – у поемі «Краса Анжеліки»; сперечаючись із Торкватто Тассо, написав «Завойований Єрусалим» (изд. 1609), оспівавши подвиги іспанців у боротьбі за звільнення Труни Господня.

Поступово патріотичні настрої поступаються місцем іронії. У поемі «Війна котів» (1634) поет, з одного боку, описуючи березневі пригоди котів і їхню війну за красуню-кішку, сміється над сучасними вдачами, з іншого боку – заперечує штучні норми, прийоми класичних поем, що створюються по книжкових зразках

В 1609 році за замовленням Мадридської літературної академії Лопе пише трактат «Нове мистецтво складати комедії в наш час». До цього часу він уже був автором блискучих комедій – «Учитель танців» (1594), «Толедская ніч» (1605), «Собака на сіні» (ок. 1604) і інших. У поетичному напівжартівливому трактаті Лопе виклав важливі эстетические принципи й свої погляди на драматургію, спрямовані, з одного боку, проти класицизму, з іншого боку – проти барокко.

Особливе місце у творчості Лопе де Веги займають комедії. Одна із кращих серед них – «придворна комедія» «Собака на сіні» (ок. 1604). У комедіях такого типу, як правило, показувалося життя аристократії, близької до двору. Багато хто з них написані на сюжет про складні взаємини, що виникають між панами й підлеглими. У ряді комедій розробляється сюжет про любовні переживання героїв, що належать різним станам. Іноді в центрі сюжету коштує боротьба за владу. Нерідко в таких комедіях любовне почуття виникає з ревнощів. Це вносить певний дисонанс у відносини між закоханими й робить комічної ситуацію. Дозвіл її нерідко укладений у словах народної пісні, що виконують або слуги, або наближені до знатної особи. Закінчуються комедії, як правило, весіллям

Так, у комедії «Собака на сіні» любов прекрасної аристократки Діани до секретаря Теодоро виникає з ревнощів. Причому назва комедії виправдана поводженням Діани: вона не дозволяє Теодоро любити себе, але й забороняє любити служницю Марселу. Теодоро, чесний, шляхетний юнак, виявляється заручником гри станових забобонів. Щасливий кінець досягається лише завдяки моторному слузі Тристану, одному з типів пикарескних слуг у комедіях Лопе. Але при цьому ми бачимо, як Діана готова кинути Тристана в колодязь за те, що він знає про плебейське походження Теодоро. Аристократка в Діані перемагає саме почуття. Поки вона не знає засоби, як зробити так, щоб Теодоро став рівним їй, Діана вимагає розуміння, наполягає на збереженні станової дистанції. Але як тільки Тристан «знаходить» Теодоро знатного батька, Діана змінює своє рішення

Заради досягнення руки першої красуні її шанувальники не гребують послугами найманих убивць. І тільки спритність Тристана, не менш шляхетного у своєму відношенні до пана, улаштовує всі найкращим образом

Взагалі, слуга часто бере участь в інтризі комедії Лопе де Вега. Звичайно це бідний малий, котрий здатно тверезо оцінити ситуацію й посміятися над жагучими переживаннями закоханих. Це та пружина в дії, від якого починає розкручуватися вся інтрига. Не випадково саме через образ слуги комедії Лопе нерідко порівнюють із шахрайськими романами. Але головне, що допомагає розкрити слуга, – це те, що й селянки й дворянки однаково переживають любовне почуття. Любов зрівнює всі стани. Таке гуманістичне прославляння любові стало теперішнім відкриттям драматургії Лопе де Веги

Найцікавішим типом комедії Лопе є «комедія плаща й шпаги». Назва дана по обов’язковій атрибутиці персонажа. Дія п’єс звичайно відбувається в сучасної драматургові обстановці, як правило, це Мадрид або Севілья, оспівані персонажами комедій. У даному типі п’єс є свої закономірності побудови: проводиться паралель між закоханою парою панів і парою слуг; відносини часто дублюються, підсилюючи комізм що відбувається. Однак у Лопе інтрига нерідко поступається місцем характеру. Вдачі Іспанії змальовані яскраво, многообразно, оттеняя сутність характерів головних героїв. У комедіях Лопе жінка завжди активна в боротьбі за своє щастя. Їй властиві чарівність, вірність, а також здатність до самопожертви в ім’я любові. Будучи істотою слабким, жінка стає сильної й сміливої в боротьбі за щастя. Головне в житті – любов як животворяща сила. Вона розкриває в людині всі його здатності. Не випадково в «комедії плаща й шпаги» ми виявляємо різні типи людей ренесансного образа думок.

Найвідомішою п'єсою, вершиною творчості Лопе де Веги, стала народно-героїчна, соціально-політична драма "Фуенте Овехуна" ("Овечий источник"). В основі п'єси — реальні події 23 квітня 1476 р., коли селяни містечка Фуенте Овехуна, обурені утисками та свавіллям командора ордену Калатрави, підняли повстання та вбили його. Героєм драми став народ. Драматург не лише створив художньо узагальнену картину боротьби простих людей проти феодального насилля, але й зумів опоетизувати цю боротьбу. Однак при всій узагальненості найбільш яскравий, центральний персонаж твору — дівчина-селянка Лауренсья, образ справді героїчний.

Іспанський драматург Лопе де Вега (1562—1635 рр.) у трактаті "Нове мистецтво писати комедії в наш час" виклав естетичні принципи, спрямовані проти бароко і класицизму. Він вважав, що література — дзеркало життя, щоб відображати його у всій різноманітності, треба відмовитися від правил. На думку Лопе де Веги, в житті трагічне, комічне, високе, низьке переплетені, невіддільні одне від одного. Він виступив проти класицистичного правила зображати в трагедії аристократів, а в комедії — плебеїв. Важливим засобом індивідуалізації образів Лопе де Вега вважав мову. Він писав, що в п'єсі треба показувати не тільки те, що є, але й те, що повинно бути.