Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин

Зміст

    “ Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин” 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ  

    Протягом  століть торгівля була єдиним видом міжнародних економічних відносин. Здійснювалася вона купцями, роль держави була мінімальною і зводилася до визначення статусу іноземців та їх власності. Нормативне регулювання здійснювалося в основному за рахунок складаються в практиці звичаїв неправового характеру. Вони становили ядро права торгівлі (lex mercatoria) в минулому, але і в наші дні грають важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі. Деякі з них увійшли до міждержавне торгове право.

    У сучасній системі  економічних зв'язків міжнародна торгівля займає центральне місце. Інші види економічних зв'язків або супроводжують торговельним (перевезення, страхування, розрахунки), або включають елементи торгівлі (науково-технічне співробітництво, виробниче співробітництво). Не випадково базові двосторонні договори, що передбачають правову основу для різноманітних економічних відносин, продовжують традиційно іменуватися торговими.

    Активний  розвиток міжнародних  економічних зв’язків не лише сприяє економічному зростанню держав світового співтовариства, а й дає змогу підтримувати і зміцнювати мирні взаємовідносини, знімати міжнародну напруженість, створювати систему міжнародної економічної безпеки. Іншими словами, міжнародне економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру на Землі.

       У процесі міжнародного  економічного співробітництва  (як і співробітництва  в інших напрямах) між державами,  їх угрупованнями,  міжнародними організаціями  та іншими учасниками  виникають, змінюються (або  припиняються) певні  відносини, які  потребують відповідного урегулювання, упорядкування. Інструментом, засобом цього, як відомо, є правові норми, система яких і становить міжнародне економічне право — самостійну галузь міжнародного публічного права. Отже, міжнародне економічне право є основним нормативним регулятором відносин, які виникають у сфері міжнародного економічного співробітництва.

    Сьогодні  державне регулювання  торгових процесів, є об’єктивною необхідністю. Чималий досвід державного регулювання економіки накопичено в багатьох розвинутих країнах світу.

     Мета  курсової роботи – дати визначення державі як субєкту  міжнародного торгівельного права шляхом дослідження теоретичних джерел та нормативно-правових документів міжнародного характеру.

     Об’єкт  курсової роботи – Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин.

     Предмет курсової роботи – взаємовідносини держав  на арені торгівельних відносин та їх правовий аспект .

     Завдання  курсової роботи:

• сформулювати поняття про державу, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин;
• визначити роль та функції держави як учсника торгівельних відносин
• дати класифікацію взаємовідносин держав;
• дати загальну характеристику торгових відносинам муж державами;
• визначити суть понять «імунутет держави», «суверенітет держави»;
• дати загальну характеристику участі держави в міжнародному арбітражі з торгівельних питань;
• розглянути на прикладах роботу судів та участь держави в міжнародних судах.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 1 

    Держава в міжнародному праві  та міжнародно-торговому праві 

    1.1. Поняття, ознаки  держави в МП та МТП. 

    Відомий французький математик  і філософ Р. Декарт (1596— 1650) рекомендував уточнювати поняття перед  тим, як сперечатися. На таку пораду слід звернути увагу.

    Держава — це первинний  і основний суб'єкт  міжнародного права, який є учасником міжнародних відносин. Держава — це композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на ній, і політичної організації (влади).

    Основна ознака держави як суб'єкта міжнародного права — державний  суверенітет.

    Первинність держави як суб'єкта міжнародного права  виявляється в  тому, що вона як об'єктивна  історична реальність створюється самостійно. Ніхто зовні не створив нинішню  незалежну Україну. Вона з'явилася самостійно.

    Як  первинний суб'єкт  держава має універсальну міжнародну правоздатність. Держави розроблюють норми міжнародного права, встановлюють відповідальність за їх порушення, визначають міжнародний правопорядок і функціонування міжнародних організацій. Можливість дій держав щодо зазначеного обмежується лише принципами та нормами міжнародного права, створеними ні ким іншим, як державами.

    Держави як суб'єкти міжнародного права мають основні  права і обов'язки. Вони фіксуються у  відповідних міжнародних  актах. Як відомо, поки що немає єдиного  загальновизнаного переліку прав і обов'язків держав.

    Суб'єктами міжнародного економічного права є учасники міжнародних економічних  відносин. Вони —  носії міжнародних  прав і зобов'язань, які вони мають  у межах і на основі міжнародного економічного права. Первинними (або основними) суб'єктами міжнародного права є держави, народи і нації, які борються за незалежність і створення власної національної держави. Похідними (або вторинними) суб'єктами є міжнародні організації, міжнародна правосуб'єктність яких визначається актом, що засновує ці організації (статутом чи угодою). Правосуб'єктність міжнародних організацій є похідною від правосуб'єктності держав — учасниць відповідної угоди. Обсяг прав і повноважень міжнародних організацій (а серед них є чимало й економічного характеру) визначається державами-засновницями (див. тему 5).

    Окремі  елементи міжнародної  правосуб'єктності можуть мати так звані  державоподібні утворення. Очевидно, до таких  у недавній історії  можна зарахувати міста Гданськ, Трієст, Західний Берлін. Дехто  до цієї категорії зараховує квартал італійської столиці, відомий усьому світові як Ватикан.

    У світовій юриспруденції  можна зустріти концепції  про те, що фізичні  особи (індивіди), внутрішньодержавні організації (промислові, торговельні тощо) є суб'єктами міжнародного публічного, у тому числі й економічного, права. Проте такі концепції ще не є панівними. Не вважаються суб'єктами міжнародного економічного права і транснаціональні корпорації (ТНК).

    Україна є самостійним  суб'єктом міжнародного економічного права. Характер і зміст міжнародних відносин за участю України — найрізноманітніші.

    До  ознак будь-якої держави  слід віднести наявність:

    1) публічної влади; 

    2) державного суверенітету;

    3) територіального  поділу населення; 

    4) державного апарату; 

    5) податкової системи;

    6) права.

    У міжнародному праві, характеризуючи державу, використовують й  інші ознаки. Зокрема, у Міжамериканській конвенції про  права та обов’язки  держав від 26 грудня 1933 р. зазначено, що державі  як особі міжнародного права мають бути властиві такі ознаки:

    1) постійне населення; 

    2) певна територія; 

    3) уряд;

    4) здатність вступати  у відносини з  іншими державами  (ст. 1).

    Що  ж до федеративної держави, то вона становить  лише одну особу в  міжнародному праві (ст. 2).

    По-різному  підходять до визначення держави вчені окремих країн. Приміром, німецький професор Г. Мослер вважає, що держава в міжнародному праві — це організоване соціальне утворення, яке на кожному етапі історичного розвитку є вищою суспільною владою, рівною з іншими аналогічними утвореннями. А польський професор Л. Антонович під державою розуміє суверенне геополітичне утворення, яке визнає міжнародне право. Є й інші визначення.

    Держави можуть бути різними  за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою правління  та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб’єктом міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних торгових відносин. Наприклад, у розділі десятому «Міжнародні відносини» Декларації про державний суверенітет України зазначено, що вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній, культурній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах.

    Нині  держави світу  або їхні групи  функціонують в умовах інтернаціоналізації  господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших чинників, які обумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших соціально важливих для кожної країни завдань. 

1.2. Роль та функції  держави в міжнародному  торговому праві.  

    Розглядаючи правовий статус держави  як суб’єкта міжнародного торгового права, важливо звернути увагу на таку категорію, як правосуб’єктність держави, що має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнародна правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держави — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб’єктності держави збігаються, але інколи виникають ситуації, коли держави як суб’єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Так, у роки Другої світової війни в умовах окупації окремих держав гітлерівською Німеччиною останні були правоздатними, а свою дієздатність реалізували обмежено — за допомогою урядів, які перебували в еміграції.