Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин

 

13. Шимон С. І. Цивільне та торгове  право зарубіжних країн: Навч. посіб. (Курс лекцій). — К.: КНЕУ, 2004. — 220 с.
14. Онлайн бібліотека http://www.pravo.vuzlib.net/book_z779_page_9.html
15. онлайн бібліотека ttp://buklib.net/index.php
16. Ушаков Н.А. Юрисдикционные иммунитеты государств и их собственности.- М., 1993; Badr G.M. State Immunity. An analytic and prognostic view. – The Hague, 1984; Bouchez L. J. The Nature and Scope of State immunity from Jurisdiction and Execution// NYIL, 1979. – Vol.X.
17. Богуславский М.М. Международное частное право. – Издание пятое, переработанное и дополненное, М., 2004. – С.178.
18. Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 року № 1039-XIV (Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 44. – Ст. 391).
19. Стаття 32 “Імунітет держави”: “В угодах про розподіл продукції, що укладаються за участю іноземного інвестора, передбачається відмова держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення”.
20. Рішення Конституційного суду України у справі № 1-40/2001 від 6 грудня 2001 року №17-рп/2001

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Додаток 1

    РОЗДІЛ  І. ІМУНІТЕТ ВІД ЮРИСДИКЦІЇ 

    Стаття 1 

    1. Договірна держава,  яка є позивачем  чи третьою особою  у судовому розгляді  в суді іншої  Договірної держави,  визнає щодо застосованого судового розгляду юрисдикцію судів цієї держави.

    2. Така Договірна  держава не може  посилатися на  імунітет від юрисдикції  в судах іншої  Договірної держави  стосовно зустрічного  позову:

    а) якщо цей зустрічний позов випливає з  юридичного взаємозв'язку чи з фактів, на яких базується основний позов;

    б) коли ця держава, якщо проти неї не було застосовано окремого судового розгляду в  судах іншої держави, не змогла відповідно до положень цієї Конвенції  посилатись на імунітет.

    3. Договірна держава, яка в суді іншої Договірної держави подає зустрічний позов, визнає юрисдикцію судів цієї держави як стосовно основного позову, так і стосовно зустрічного позову.

    Стаття 2

    Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої Договірної держави, якщо вона взяла на себе зобов'язання визнати юрисдикцію цього суду відповідно:

    а) до міжнародної угоди;

    б) явно висловленого положення, що міститься в  домовленості, складеній  у письмовій формі, або

    в) явно висловленої  згоди, що була дана після виникнення спору. 

    Стаття 3

    1. Договірна держава  не користується  імунітетом від  юрисдикції в суді  іншої Договірної  держави, якщо  вона посилається  на імунітет від  юрисдикції після  прийняття рішення  щодо суті питання.  Але якщо Договірна  держава встановлює, що факти, на яких вона могла базувати імунітет, могли стати їй відомі лише пізніше, то вона може посилатися на імунітет у тому випадку, якщо наведе ці факти якомога швидше.

    2. Договірна держава  не розглядається  як така, що відмовилася  від імунітету,  якщо вона виступає у суді іншої Договірної держави для того, щоб зробити посилання на цей імунітет.

    Стаття 4

    1. За умови дотримання  положень статті 5 Договірна держава  не може посилатися  на імунітет від  юрисдикції в суді  іншої Договірної  держави, якщо  судовий розгляд пов'язаний із зобов'язанням держави, яке з огляду на наявну угоду має бути виконане на території держави, де відбувається судовий розгляд.

    2. Пункт 1 не застосовується:

    а) якщо йдеться про  угоду, яка була укладена між державами;

    б) якщо сторони угоди домовилися про це;

    в) якщо держава є  стороною угоди, укладеної  на її території, і  зобов'язання держави  регулюються її адміністративним правом.

    Стаття 5

    1. Договірна держава  не може посилатися  на імунітет від  юрисдикції в суді  іншої Договірної  держави, коли судовий розгляд пов'язаний з трудовою угодою, укладеною між державою і фізичною особою, і робота належить до виконання на території держави, де відбувається судовий розгляд.

    2. Пункт 1 не застосовується:

    а) якщо фізична особа  на момент подання  позову має громадянство держави-роботодавця;

    б) якщо на момент укладення  угоди особа не мала громадянства держави, де відбувається судовий  розгляд, а також  не мала звичайного місця перебування  на території цієї держави, або

    в) якщо сторони угоди  письмово домовилися про інше, за винятком тих випадків, коли відповідно до законів держави, де відбувається судовий розгляд, лише суди цієї держави компетентні розглядати це питання.

    3. Якщо робота виконується  для закладу, агентства  чи іншої організації,  згаданої у статті 7, положення підпунктів а) та б) пункту 2 цієї статті застосовуються лише тоді, коли особа, з якою було укладено таку угоду, мала звичайне місце перебування на території держави-роботодавця на момент укладення угоди.

    Стаття 6

    1. Договірна держава  не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої Договірної держави, якщо вона бере участь з однією чи кількома фізичними особами у товаристві, асоціації чи у юридичній особі, що мають реальне чи офіційне місцезнаходження або головний заклад на території держави, де відбувається судовий розгляд, і якщо судовий розгляд пов'язаний з відносинами між державою, з одного боку, і організацією чи одним з її учасником — з іншого, що випливають з цієї участі.

    2. Пункт 1 не застосовується, якщо письмово  було досягнуто домовленість про інше.

    Стаття 7

    1. Договірна держава  не може посилатися  на імунітет від  юрисдикції в суді  іншої Договірної  держави, якщо  вона має на  території держави,  де відбувається  судовий розгляд,  бюро, агентство або  інший заклад, через  які вона здійснює в такий самий спосіб, як і приватна особа, промислову, комерційну або фінансову діяльність, і якщо судовий розгляд стосується такої діяльності бюро, агентства чи закладу.

    2. Пункт 2 не застосовується, якщо всі сторони  спору є державами  і письмово домовились про інше.

    Стаття 8

    1. Договірна держава  не може посилатися  на імунітет від  юрисдикції в суді  іншої Договірної  держави, якщо  судовий розгляд  стосується:

    а) патенту на винахід  промислового зразка, промислової моделі, виробничого або  товарного знака, фірмового найменування або іншого аналогічного права, стосовно якого в державі, де відбувається судовий розгляд, було подано або зареєстровано заявку чи яке охороняється в інший спосіб і стосовно якого держава є заявником або власником;

    б) недотримання державою в державі, де відбувається судовий розгляд, згаданого права, яке в ній охороняється і належить третій особі;

    в) недотримання державою в державі, де відбувається судовий розгляд, авторського права, яке в ній охороняється і належить третій особі;

    г) права використовувати назву фірми в державі, де відбувається судовий розгляд.

    Стаття 9

    1. Договірна держава  не може посилатися  на імунітет від  юрисдикції в суді  іншої Договірної  держави, якщо  судовий розгляд  стосується: а) права  держави на нерухомість,  на володіння і користування такою нерухомістю державою або

    б) зобов'язання, що покладається на неї або як на власника права на нерухомість, або  як на власника чи користувача  такої нерухомості  і якщо нерухомість  розташовується на території  держави, де відбувається судовий розгляд.

    Стаття 10

    Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої Договірної держави, якщо судовий  розгляд стосується права на майно, рухоме чи нерухоме, яке  залежить від права  успадкування чи дарування, або на безгосподарне майно.

    Стаття 11

    Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої Договірної держави, якщо судовий  розгляд стосується відшкодування за тілесне ушкодження чи матеріальну шкоду, спричинені фактом, що мав місце на території держави, де відбувається судовий розгляд, і якщо особа, яка заподіяла шкоду, перебувала там у момент, коли цей факт мав місце.

    Стаття 12

    1. Якщо Договірна  держава письмово  погодилась передати  до арбітражу спори,  які вже виникли,  або спори, що  можуть виникнути з цивільних або комерційних питань, ця держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в судах іншої Договірної держави, на території або відповідно до законодавства якої відбуватиметься чи відбувався арбітражний розгляд будь-яких дій, пов'язаних:

    а) з юридичною дією чи тлумаченням Конвенції  про арбітраж;

    б) з процедурою арбітражу;

    в) з відміною вироку, якщо Конвенція про  арбітраж не передбачає іншого.

    2. Пункт 1 не застосовується  до Конвенції про  арбітраж, укладеної  між державами.

    Стаття 13

    Пункт 1 статті 1 не застосовується, якщо Договірна держава заявляє в суді іншої Договірної держави, що проваджує судовий розгляд, у якому вона не є стороною, що має право на майно, яке є предметом спору, тією мірою, якою вона могла б посилатися на імунітет, якби розгляд відбувався проти неї.

    Стаття 14

    Жодне положення цієї Конвенції  не може тлумачитись  як таке, що перешкоджає  суду Договірної держави  керувати майном, таким  як опічне чи банкрута, а також організовувати таке керування чи нагляд за ним лише з огляду на те, що інша Договірна держава має право на таке майно.

    Стаття 15

    Договірна держава користується імунітетом від юрисдикції в судах іншої  Договірної держави, якщо судовий розгляд  не підпадає під статті 1 — 14; суд не може проваджувати такий судовий  розгляд навіть тоді, коли представники держави не з'явилися до суду.

    Розглядувана  Конвенція містить  також інші важливі  положення. Наприклад, ст. 23 передбачає, що на території Договірної держави не може здійснюватися  примусове виконання  судового рішення  чи охоронні заходи щодо майна іншої Договірної держави, за винятком випадків, коли відповідна держава дала на це чітко висловлену письмову згоду.

    У ст. 26 Конвенції зафіксовано, що суди Договірних держав не мають права  розглядати дії держав, які вони вчинили  при здійсненні своєї публічної влади (acta jure imperii). Відповідно до ст. 28 автономні одиниці, що входять до складу федеративної держави, не користуються імунітетом. Але якщо федеративна держава хоче для своїх суб'єктів мати такий імунітет, то Конвенція передбачає механізм його надання.

    Статтею 29 встановлено, що ця Конвенція не застосовується до судових розглядів  з питань:

    а) соціального забезпечення;

    б) заподіяння шкоди  у сфері ядерної  енергетики;