Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин

    У зв’язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб’єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією з таких держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розвиває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів «Про економічну самостійність України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародні договори України» та деяких інших Україна як держава є самостійним суб’єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається у належний спосіб виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов’язання.

    Ураховуючи  роль, яку відіграють міжнародні організації  в різних сферах міжнародного співробітництва, багато держав стають їх членами. Це стосується й України. Наша держава як самостійний  і суверенний суб’єкт міжнародних відносин є членом близько 50 міжнародних організацій. Серед них такі важливі, як Економічна та соціальна рада ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Організація ООН з промислового розвитку, Міжнародне агентство з атомної енергії, Міжнародний союз електрозв’язку, Міжнародна організація з цукру, організація Чорноморського економічного співробітництва тощо. З багатьма міжнародними організаціями Україна співпрацює як їх асоційований член. А взагалі наша держава бере участь у діяльності понад 100 міжнародних організацій. Вона є ініціатором створення неформального об’єднання держав ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), організації Чорноморського економічного співробітництва та ряду інших.

    Участь  України у міжнародних організаціях вимагає від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в ООН наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але водночас членство в міжнародних організаціях забезпечує як пряму, так і побічну вигоду. Скажімо, лише участь України в миротворчій акції ООН у колишній Югославії обумовила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання техніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Міністерство зв’язку України одержить від цієї організації понад 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бюджет міжнародних організацій.

    Участь  України в діяльності міжнародних організацій  значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві.

    Незалежно від того, хто є  конкретним учасником  міжнародних економічних  відносин, які межі їхньої компетенції, які виникають при цьому права або зобов’язання, — в усіх випадках єдиним суб’єктом цих відносин є держава. Саме вона як суб’єкт міжнародних відносин і відповідно міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності.

    Держава, а не хто інший, несе відповідальність за виконання зобов’язань, які випливають з  міжнародних договорів  і угод. Винятком із цього правила  є відносини, в  яких юридичною особою є не держава, а  якийсь інший орган, що виступає від свого  імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями.

    Характер  і зміст міжнародних  економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це можуть бути відносини  суто організаційного  характеру, коли, приміром, укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні договори (угоди) між державою (її органом) про передання майна, виконання робіт, надання послуг тощо.

    Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права  чи міжнародного економічного права. У цьому  разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні.

    Взагалі слід ще раз наголосити на тому, що головним суб’єктом міжнародних відносин, зокрема економічних, є держава. Це випливає з того, що будь-яка держава може самостійно мати міжнародні відносини з іншими державами. Крім того, на основі багатосторонніх угод саме держава створює міжнародні організації, які теж є самостійними суб’єктами міжнародно-правових відносин, але їх складовою знову-таки виступає держава.

    Практика  міжнародного співробітництва  за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:

• міжнародне економічне співробітництво держави з державою;
• співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;
• співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;
• співробітництво держави з відповідною групою держав;
• співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;
• співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

    Говорячи  про функції держави як субекта міжнародного права можна сказати що основна задача - держави забезпечити зовнішню політику держави: 

1) політична (дипломатична) — встановлення  і підтримання  дипломатичних зносин  з іноземними державами  відповідно до  загальновизнаних  норм і принципів  міжнародного права;

2) економічна —  встановлення і  підтримання торгово-економічних  відносин з іноземними  державами; 

розвиток  ділового партнерства  і співробітництва  в економічній  сфері з усіма  державами, незалежно  від їх соціального  ладу та рівня розвитку;

інтеграція до світової економіки;

3) екологічна —  підтримання екологічного  виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна)  — підтримання  і розвиток культурних  і наукових зв'язків  з іноземними державами;  забезпечення збереження  історичних пам'ятників  та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна —  участь у розвитку  світового інформаційного  простору, встановлення  режиму використання  інформаційних ресурсів  на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави  — захист державного  суверенітету від  зовнішніх посягань  як економічними, дипломатичними, так  і воєнними засобами;

7) підтримання світового  правопорядку —  участь у врегулюванні  міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У такій класифікації функцій держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

Права і обв’язки держав в сфері МТП. 

2.2. Принцип суверенної рівності держав в міжнародному та міжнародно-торговому праві. 

    Принцип суверенної рівності держав (принцип рівноправності держав) відображає основна якість міжнародного права як права рівних (par in parem not habetimperium) суб'єктів. Якість суверенітету, унікальне за своїм характером, є підставою для класифікації суб'єктів міжнародного права, визначення їх юридичної природи та обсягу їх правосуб'єктності для встановлення тільки погоджувальної процедури міжнародного нормотворчості.

    У силу цього якості держави рівні  незалежно від  часу виникнення, величини території, кількостінаселення, нарешті, від чийогось визнання або невизнання.

    Принцип рівноправності закріплений в писаною формі в п. 1 ст. 2 Статуту ООН 1945 р., проте доктрина, що зв'язує його виникнення не з усвідомленням рівності народів, держави, а з рівністю і божественним походженням самих государів, відносить його виникнення до пізнього феодалізму, а становлення - до періоду зміцнення капіталізму і появи республік. Саме в цей період сталася підстановка понять монарх - народ - держава, де рівність народів визнавалося первинним для визнання рівності держав. Таким чином, до 1945 р., тобто до прийняття Статуту ООН, принцип як універсальна норма існував у звичайно-правову форму.

    Закріплюючи формально-юридичну рівність учасників  правовідносин, баланс їхніх взаємних прав і обов'язків, принцип  не перешкоджає досягненню фактичної рівності. Міжнародне право  заохочує створення режимів преференцій для держав, що розвиваються, надання допомоги жертвам катастроф, збройних конфліктів, що має розглядатися не як дискримінація та порушення принципу рівноправності, а як слідування імперативам загальноправових принципу справедливості. Поширеним виразом принципу рівноправності є формула участі в міжнародних організаціях - одна держава - один голос, рівні склади делегацій та ін

    Права держави, обумовлені принципом рівноправності, найважливішим функціональним принципом системи, полягають у рівному допуск до всіх правомірним видів співробітництва, на рівних з усіма підставах, в рівній захисту через міжнародні механізми.

    Обов'язки держав полягають  у взаємне визнання юридичної рівності, в заключенні збалансованих договорів, де обсяг прав відповідає обсягу покладених на суб'єктів обов'язків, у повазі міжнародної правосуб'єктності один одного, недопущення дискримінації в будь-якій формі.

    Як  санкції за порушення  принципу можуть застосовуватися  співмірні в часі, по об'єкту, ступеня  тяжкості міри відповідальності, так звані репресалії, що виключають застосування збройної сили.

    Принцип невтручання у  внутрішні справи держав також тісно  пов'язаний з наявністю  якості суверенітету і грунтується  на одному з його елементів - незалежності держави при здійсненні його внутреннейфункціі.

    Обов'язки держави в рамках принципу полягають  у невтручання  у внутрішні справи іншої держави, такі, як встановлення форми  правління, проведення референдумів і плебісцитів, прийняття законів, витрачання позик  та ін. Держави зобов'язані утримуватися від дій, які можуть розглядатися як неправомірне тиск з метою отримання особливих права й привілеї. Це може бути фінансовий тиск, обіцянка дати привілеї за умови надання кредитів, кредитування, але під умовою купівлі продукції держави-кредитора, поступки території та ін втручанням у внутрішні справи вважається також мовлення на територію держави без її згоди.

    Держава сама визначає межі своєї компетенції  і саме може піти на її обмеження в  інтересах міжнародного співробітництва - для захисту навколишнього середовища, загальної безпеки, вирішення інших глобальних проблем. Подібні самообмеження необхідні також при реалізації взятих на себе міжнародних зобов'язань, особливо в області захисту прав людини, контролю за ядерною зброєю, захисту навколишнього середовища.

    Принцип суверенітету був  введений в понятійний апарат міжнародного права в 90-х роках XX ст. Н. А. Ушаковим. Самостійність  держави і незалежність держави при здійсненні ним своєї зовнішньої функції є важливим елементом його міжнародної правосуб'єктності. Історично він орієнтований так само, як попередні принципи, хіба що в даний час існує у звичайно-правову форму.

    Зміст принципу складають  права держави  на незалежну зовнішню політику: вільне, без  тиску ззовні, встановлення дипломатичних і консульських відносин, обмін посольствами і місіями, вирішення проблем визнання нових держав і урядів, вступ і вихід міжнародних організацій.

    Особлива  група прав, що захищаються  принципом, пов'язана  із захистом прав на участь держав в універсальних міжнародних договорах, кодіфіцірующіх норми міжнародного права або регулюючих найважливіші відносини держав.

    Обов'язки держави складаються  у взаємній повазі міжнародної правосуб'єктності один одного, співробітництво  в здійсненні зовнішньої політики, неперешкоджання участі в міжнародних організаціях, міжнародних договорахі виході з них.

    Одночасно не є обов'язком  держави встановлення дипломатичних або  консульських відносин, участь в договорах  без явно вираженого дотримання встановлених міжнародним правом процедур. Не є порушенням суб'єкту господарської дiяльностi обмеження, що накладаються на держави як санкцій за серйозні порушення міжнародного права, наприклад що згадуються в ст. 5, 6, 41 Статуту ООН, у вигляді призупинення членства в ООН, виключення з ООН, розриву дипломатичних відносин.