МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

             МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                         Реферат

                                       з дисципліни „ Правознавство”

                      на тему „ Захист прав людини в міжнародному праві”

                                  
 
 
 
 

                                                                                                       
 

                                                                                                                                              Виконала

                                                                                                                      ст.гр. ДПФ-61, Фінанси

                                                                                                                      Лазаускас О.І 
 
 
 
 

                                                               Київ МУФ 2009 
 
 

                                                             Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………...…..3

1.Міжнародне співробітництво в сфері прав людини та міжнародний захист прав людини……………………………………………………………………….4

2. Загальна декларація прав людини 1948 року…………………………………5

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року..5

4. Хартія прав людини…………………………………………………………….8

5.Співробітництво держав в рамках спеціалізованих установ ООН…………13

 Висновок…………………………………………………………………………18

Список  використаної літератури………………………………………………..19 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                             Вступ

 

   Держава в якості суб’єкта міжнародного права характеризується наявністю двох матеріальних складових, а саме, території та населення. Фізичні особи, які проживають на території держави і знаходяться під її юрисдикцією в сукупності складають населення даної держави. В склад населення не входять особи, які мають дипломатичний імунітет.

   В сучасному міжнародному праві, на відмінно від класичного міжнародного права, є ціла галузь, присвячена правам людини. Сучасне міжнародне право має загальновизнані, і відповідно, обов’язкові для всіх держав норми, які визначають основні права і свободи людини не залежно від громадянства, раси, статті. Крім цих загальновизнаних основних норм, існують також велика кількість загальних договорів з спеціальних питань прав людини, таких наприклад як Конвенція з політичних прав жінок, Конвенція з ліквідації всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, Конвенція про статус біженців, численні конвенції Міжнародної організації праці, а також релігійні договори з прав людини.

 

1. Міжнародна співробітництво в сфері прав людини та міжнародний захист прав людини

   Одна з особливостей сучасного міжнародного права полягає в появі в ньому сукупності норм, які регулюють співробітництво держав в сфері прав людини. На міжнародному рівні розробляються стандарти прав і свобод людини, які держави зобов’язуються ввести в свої національні правові системи, а також встановлюється порядок контролю за дотриманням цих стандартів і розгляд суперечок, які виникають через недотримання державами взятих на себе зобов’язань згідно міжнародним договорам.

   Правовою основою співробітництва в сфері прав людини є Статут ООН. В ньому закріплений принцип недискримінації за ознакою раси, мови, статті і релігії. А саме міжнародне співробітництво в сфері прав людини, згідно Статуту ООН, полягає «в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основним свободам».

   Статут ООН містить лише одну конкретну норму про права людини - рівні права чоловіків і жінок приймати участь в головних і допоміжних органах ООН. Але все співробітництво держав в сфері прав людини повинно будуватися з урахуванням основних принципів сучасного міжнародного права, закріплених в Статуті ООН.

   Громадянські, політичні, економічні, соціальні права і права в сфері культури містяться в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права і протоколах до нього. Ці акти іноді об’єднуються під спільною назвою «Хартія прав людини», хоча і не створюють єдиного документу. Акти мають різну юридичну силу, різний час ухвалення і  неоднакове просторове розповсюдження.

 
 
 
 

2. Загальна декларація прав людини 1948 року 

   Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року «в якості задачі, до виконання якої повинні прагнути всі народи і всі держави », тож декларація містить рекомендовані норми. В декларацію внесений достатньо широкий спектр загальнодемократичних прав і свобод людини. Хоч сама по собі Декларація і не містить обов’язкових норм, але її роль значна. Перш за все, вона стала основою для розробки Пактів з прав людини, далі Конституцій деяких держав визнали положення Декларації обов’язковими для них, насамкінець великий моральний вплив Декларація мала на розвиток прав людини в світі. Саме в цьому плані необхідно розуміти прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1950 року резолюції, в яких вона призвала всі держави і зацікавленні організації день проголошення Декларації 10 грудня – святкувати щорічно як День прав людини. 

3. Міжнародний пакт  про економічні, соціальні  і культурні права  1966 року 

   В 1996 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і Факультативний протокол до нього, які вступили в силу в 1976 році.

   Частина 1 обох Пактів, яка складалася з однієї статті, проголошує право всіх народів на самовизначення. Частина 2 містить загальні положення, наприклад: рівноправність чоловіків і жінок в користуванні проголошеними в Пактах правами, недискримінація за ознакою раси, кольором шкіри, статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, матеріального положення чи інших обставин.

   Обов’язки держав по кожному з двох Пактів в відношенні  до прав і свобод, які містяться в них, різні.

   Учасники Пакту про економічні, соціальні і культурні права зобов’язуються приймати міри для забезпечення поступового і повного виконання прав, які визнаються в Пакті.

   Учасники ж Пакту про громадянські і політичні права держави зобов’язуються поважати і надавати всім права, які визнаються в ньому.

   Держави-учасники Пакту про економічні, соціальні і культурні права можуть встановлювати обмеження в користуванні правами. Обмеження повинні бути передбаченні в законі даної держави, сумісні з природою таких прав і застосовуватися в цілях загального добробуту.

   Більш жорсткі вимоги містяться в Пакті про громадянські і політичні права: держави-учасники можуть відступати від свої зобов’язань лише в випадку надзвичайного положення, яке офіційно оголошено. Заходи, які застосовуються державою в таких ситуаціях, не повинні бути дискримінаційними по відношенню до певних груп індивідів, і вони не можуть торкатися спеціально оговорених в Пакті прав, наприклад: право на життя, заборона тортур, рабства і примусової праці, боргового рабства і інше. Держава-учасник інформує про прийняті обмеження через Генерального секретаря ООН і всіх інших учасників Пакту. Щодо деяких прав, перерахованих в Пакті, держава може встановлювати обмеження в застосуванні. Такі обмеження повинні бути передбачення законом, необхідні для охорони державної безпеки і громадського порядку, здоров’я чи моральності населення чи прав і свобод інших і бути сумісним з іншими правами, які визнаються в Пакті.

   Назва кожного Пакту розкриває коло прав і свобод, які містяться в ньому. В рамках кожного Пакту створений і діє міжнародний контрольний механізм.

  Що  стосується Пакту про громадянські і політичні права, то  таким є Комітет з прав людини, який складається з 18 чоловік, обраних на 4-річний строк з правом переобрання державами-учасниками Пакту.

   Держави-учасники в визначеному порядку представляють Комітету доповді, в яких повідомляють про заходи, які прийнятті для втілення в життя положень Пакту, про досягнення в цій справі і про труднощі, з якими держави зіштовхнулися. Доповіді розглядаються Комітетом, який може робити зауваження загального порядку.

   Крім того, держави-учасники спеціальними заявами, які депонуються у Генерального секретаря ООН, можуть визнати компетенцію Комітету отримувати і розглядати повідомлення держав про невиконання обов’язків за Пактом іншою державою. Цей механізм діє лише по відношенню до тих держав, які зробили заяву про його визнання. При розгляді таких повідомлень Комітет проводить закритті засідання.

   Процедура подачі і розгляду індивідуальних скарг про порушення прав, які визнаються в Пакті про громадянські і політичні права, міститься в Факультативному протоколі до цього Пакту. Такі повідомлення можливі лише по відношенню до тих держав, які спеціальними повідомленнями, депонованими у Генерального секретаря ООН визнали компетенцію Комітету приймати і розглядати скарги осіб, які знаходяться під їх юрисдикцією. СРСР ратифікував обоє Пакти в 1973 році, а 5 липня 1991 року зробив заяву про приєднання до Факультативного протоколу і про визнання компетенції Комітету в відповідності до ст..41 Пакту про громадянські і політичні права.

   20 листопада 1989 року Генеральна Асамблея ООН прийняла другий Факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права, в якому передбачається відмова від смертної кари. Протокол вступив в дію в липні 1991 року.

   Система контролю за Пактом про економічні, соціальні і культурні права залучена до органів ООН. Держави-учасники Пакту в встановленому порядку представляють доповіді Генеральному секретарю ООН, який направляє їх Економічній і Соціальній Раді для розгляду. ЕКОСОС може передавати доповіді в Комісію про права людини для розгляду і надання загальних рекомендацій. В травні 1986 року ЕКОСОС створив Комітет з економічних, соціальних і культурних прав  в складі 18 членів, який в березні 1987 року почав роботу. 

4. Хартія прав людини 

   Загальний рівень співпраці держав в сфері прав людини доповнюється регіональним, що дає можливість враховувати політичні, історичні, культурні, економічні особливості регіону і відображати все це в ухвалених документах. До них, зокрема відносяться Європейська Конвенція з захисту прав людини і основних свобод 1950 року, Європейська соціальна хартія 1961 року, Американська конвенція з захисту прав людини 1969 року і Африканська хартія прав людини і народів 1981 року.

   Європейська конвенція з захисту прав людини і основних свобод 1950 року і 8 протоколів до неї, прийняті в різний час, визначають об’єм громадянських і політичних прав і основних свобод, який є мінімальним для правової демократичної держави. Учасниками Конвенції (і протоколів) можуть бути члени Ради Європи.

   Розроблений і діє доволі складний, але ефективний механізм контролю за дотриманням державами-учасниками положень Конвенції. З цією метою створено два органи, а саме Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини. Їх члени обираються відповідно Комітетом міністрів і Консультативною асамблеєю, виступають вони особисто і їх кількісний склад дорівнює кількості країн - членів Ради Європи.