Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Января 2011 в 19:54, реферат
В сучасному міжнародному праві, на відмінно від класичного міжнародного права, є ціла галузь, присвячена правам людини. Сучасне міжнародне право має загальновизнані, і відповідно, обов’язкові для всіх держав норми, які визначають основні права і свободи людини не залежно від громадянства, раси, статті. Крім цих загальновизнаних основних норм, існують також велика кількість загальних договорів з спеціальних питань прав людини, таких наприклад як Конвенція з політичних прав жінок, Конвенція з ліквідації всіх форм дискримінації по відношенню до жінок,
Вступ…………………………………………………………………………...…..3
1.Міжнародне співробітництво в сфері прав людини та міжнародний захист прав людини……………………………………………………………………….4
2. Загальна декларація прав людини 1948 року…………………………………5
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року..5
4. Хартія прав людини…………………………………………………………….8
5.Співробітництво держав в рамках спеціалізованих установ ООН…………13
Висновок…………………………………………………………………………18
Список використаної літератури………………………………………………..19
Держави-учасники вживають всіх заходів для ліквідації дискримінації жінок в суспільному і політичному життя, в галузі освіти, зайнятості, охорони здоров’я і в інших галузях економічного і соціального життя, в питаннях шлюбу і сімейних стосунків. Жінкам надається рівна з чоловіками правоздатність і однакові можливості її реалізації.
Для контролю за дотриманням обов’язків з Конвенції створений Комітет з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, який складається з 23 експертів, яких обирають держави-учасники Конвенції. Держави направляють Комітету через Генерального секретаря ООН доповіді в яких повідомляється про прийнятих ними заходів щодо виконання положень Конвенції і про досягнуті на цьому шляху результати. Комітет в своєму щорічному звіті, який надається Генеральній Асамблеї ООН через ЕКОСОС може вносити пропозиції і давати рекомендації загального характеру, заснованих на вивченні доповідей держав.
В 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію з прав дитини. В конвенції з урахуванням того, що діти мають право на особливу допомогу і захист, окресленні громадянські, політичні, економічні і соціальні права, зокрема право вільно вираження думки, право на свободу совісті і релігії, свободу асоціацій і мирних зборів, доступ до інформації, право користуватися послугами системи охорони здоров’я і благами соціального забезпечення, право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей, право на освіту, на відпочинок і дозвілля, на захист від економічної експлуатації.
Обов’язком держави є широке ознайомлення як дорослих, так і дітей з принципами і положеннями Конвенції. Для контролю створюється Комітет з прав дитини, 10 членів якого обираються державами-учасниками. Держави в передбаченому в Конвенції порядку надають Комітету доповіді, в яких вони повідомляють про вжиті заходи, направлені на втілення в життя передбачених в Конвенції прав, і про досягненому на цьому шляху прогресі.
Співробітництво держав в галузі прав людини здійснюється і в рамках спеціалізованих установ ООН. Так, значна кількість конвенцій прийнято МОП. В них містяться норми, які стосуються праці і соціального забезпечення працюючих. Зокрема, в 1930 році була прийнята Конвенція (№ 29) стосовно примусової чи обов’язкової праці. Під примусовою чи обов’язковою працею розуміють будь-яку роботу чи службу, яка вимагається від особи під загрозою покарання і для якої особа не пропонувала добровільно свої послуги.
Примусовою чи обов’язковою працею не є військова служба, виконання звичайних громадянських обов’язків, робота за вироком суду, робота за надзвичайних обставинах. Держави-учасники повинні скасувати застосування примусової чи обов’язкової праці в всіх її формах. В Конвенції (№ 105) про скасування примусової праці, прийнятої в 1957 році, передбачено, що її учасники повинні скасувати примусову чи обов’язкову працю і не можуть використовувати її в якості засобу політичного впливу чи способу покарання за політичні злочини, методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку, для підтримання трудової дисципліни, покарання за участь в страйках або в якості засобу дискримінації за расовими ознаками, віросповідання, соціальної чи національної належності.
Конвенція (№ 122) про політику в сфері зайнятості 1964 року передбачає, що держави-учасники проголошують і здійснюють політику повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, яка має на меті забезпечити роботою всіх, хто її шукає і готовий працювати. Забезпечити якомога більшу продуктивність роботи, надати свободу вибору зайнятості і забезпечити можливість на отримання підготовки і використання своїх навиків і здібностей для виконання роботи без будь-якої дискримінації.
Права людини в галузі освіти, культури, науки передбаченні в конвенціях, прийнятих в рамках ЮНЕСКО. Зокрема в 1960 році була прийнята Конвенція з боротьби з дискримінацією в галузі освіти. Такою дискримінацію є будь-яке розрізнення, виключення, обмеження або надання переваги, ціль чи наслідки якого полягають в знищенні чи порушенні рівності стосунків в галузі освіти, що проводяться за расовими ознаками, кольором шкіри, статті, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, економічного становища чи народження. При дотриманні певних умов допускаються за мотивами релігійного чи мовного характеру, окремих систем освіти або навчальні заклади, створення приватних навчальних закладів.
Держави-учасники зобов’язуються привести
національне законодавство і адміністративну
практику в таке положення, яке б не допускало
дискримінації в галузі освіти. Зокрема,
іноземцям, які проживають на території
держави, повинні надати право рівного
з громадянами даної держави доступу до
освіти. Про міри, вжиті державами для
виконання Конвенції, її учасники повідомляють
в доповідях, які вони періодично надсилають
в ЮНЕСКО.