Страйковий рух у країнах Центральної та Східної Європи (на прикладі Польщі та Німеччини)

Включаючись в політичну  боротьбу, профспілки активно займаються лобізмом - захищають перш за все  ті рішення, які підвищують попит  на вироблювані працівниками товари і, тим самим, попит на робочу силу. Так, американські профспілки завжди активно виступали за заходи протекціонізму – обмеження ввезення в США закордонних товарів.

Для реалізації представницьких  функцій профспілки підтримують  тісні зв'язки з політичними партіями. Далі за все пішли англійські профспілки, які ще в 1900 році створили свою власну політичну партію - Комітет робочого представництва, з 1906 року – Лейбористська  партія (в перекладі - партія праці). Профспілки прямо фінансують цю партію. Схожа ситуація спостерігається  в Швеції, де об'єднуюча більшість  найманих працівників Шведська конфедерація профспілок забезпечує політичне верховенство Шведської соціал-демократичної  партії. В більшості країн, проте, профспілковий рух розділений на об'єднання з різною політичною орієнтацією. Наприклад, в Германії разом з  орієнтованим на співпрацю з соціал-демократами  Об'єднанням німецьких профспілок (9 млн. чіл.) діє більш нечисленне Об'єднання  християнських профспілок (0,3 млн. чіл.), близьке до християнських демократів.

В умовах загострення конкурентної боротьби профспілки стали усвідомлювати, що добробут працівників залежить не тільки від протиборства з підприємцями, але і від зростання ефективності праці. Тому сучасні профспілкові організації  майже не вдаються до страйків, беруть активну участь в підвищенні професійної  підготовки своїх членів і у вдосконаленні  самого виробництва. Дослідження американських  економістів доводять, що в більшості  галузей члени профспілок демонструють більш високу продуктивність (приблизно на 20-30%). [39, c. 62].

1.2 Участь профспілок у  суспільно-політичному житті сучасної  держави 

Після Жовтневої революції 1917 року ідеологічні розбіжності  у профспілковому русі значно посилюються, що знаходить своє відображення і  в їх організаційному розмежуванні. У передвоєнний час, а також після  Другої світової війни виникають  міжнародні профспілкові центри, які  об'єднують близькі за ідейно–політичною  спрямованістю профспілки і ведуть ідеологічну боротьбу з конкурентами. Разом з міжнародними виробничими  секретаріатами на початку ХХ століття створюються міжнародні профспілкові об'єднання робітників однієї галузі господарства. Це знаменує новий етап у соціальній базі профспілок.

До середини ХХ століття соціальна база профспілок розширюється і значно ускладнюється. З одного боку, лави профспілок у цей час  поповнюються пересічними службовцями, а згодом також представниками інтелігенції та середнього менеджменту. Вони стали  представляти переважну більшість  найманих працівників. Нові рекрути  привнесли до профспілкового руху більшу різноманітність інтересів і  меншу однорідність З іншого боку, профспілки більшою мірою стали  виражати загальні інтереси всіх громадян, тобто виконувати суспільну функцію  [45, с. 100].

Усе це дало підстави багатьом сучасним дослідникам і деяким профспілковим  діячам по-новому поглянути на профспілки, на їхню природу і сутність, роль у громадянському суспільстві. Вони значно розширили можливе коло об'єктів захисту профспілок і сферу їхніх інтересів. Так, дослідник А.Піццінато каже, що профспілки тепер представляють усю багатоманітність світу найманої праці [46, с. 82].

Росіянин Б.Г.Столповський стверджує, що "профспілки існують  для захисту професійних прав та інтересів різних верств трудящих" [53, с 24]. На думку його співвітчизників М.І.Лапицького і С.П.Перегудова, профспілки організують свою діяльність, перш за все, на основі короткострокових цілей та інтересів своїх членів і трудящих мас у цілому [57, с. 253].  С.Патріарка вважає, що профспілки стають виразниками специфічних інтересів усіх трудящих в їхній диференційованості та багатоманітності, а отже, і таких інтересів, що можуть не збігатися з інтересами більшості й тим не менш мають підлягати захисту відповідно до принципів соціальної справедливості та законодавства, що це ствердило" [53, с. 24-25]. Х.Баширов вказує, що профспілки обстоюють не тільки економічні інтереси найманої праці, а й загальногромадянські інтереси всього населення [52, с. 24].

Сучасна профспілка – це об'єднання найманих працівників, створене ними для захисту перед роботодавцями, підприємцями–власниками, спілками підприємців, державою – не тільки інтересів  своїх членів, а й інтересів  тих представників найманої праці, які не входять до профспілок.

Однак, поряд із цим потрібно зауважити, що це не дає підстав для  перевизначення профспілок як організацій, створених для захисту соціально-економічних інтересів працівників найманої праці у відносинах із роботодавцями, що у більшості наведених визначень відсутнє і замінюється розпливчастими поняттями на кшталт: "людина праці", "трудящі", "трудівники" або "члени профспілки" тощо. Як відомо, підприємці теж трудяться, але своєрідно. Характер праці найманих працівників різниться саме тим, що вони працюють за наймом, на відміну від роботодавців, які не продають свою робочу силу.

А.К.Назимова стверджує, що, для того, щоб визначити головне  завдання і функції профспілок, слід відповісти на питання: чи є трудівники або їх частина найманою робочою  силою? "Лише визнання і відповідне правове регулювання найму праці, – зазначає вона, – є економічним  фундаментом для діяльності профспілок. Тільки за цих умов головним завданням  стане захист інтересів найманих працівників, у тому числі якісної  підготовки і продажу робочої сили"   [1, с. 105 ].

Розширення соціальної бази профспілок, поява в ній нових  суб'єктів істотно вплинули на розвиток їх вимог. Перші вимоги, які висувалися профспілками, були в основному економічними. Вони стосувалися заробітної плати  і тривалості робочого дня для  певних категорій найманих робітників і не виходили за межі їх робочого місця. Із розвитком продуктивних сил і  еволюції форм капіталістичної експлуатації коло вимог профспілок закономірно  розширювалося, охопивши сфери професійного навчання і перекваліфікації, виробничого  середовища і охорони здоров'я.

Згодом профспілки перейшли від захисту інтересів найманих працівників безпосередньо на робочому місці (проблеми зарплати, умови праці) до захисту їх інтересів у більш  широкому діапазоні (управління виробництвом, дозвілля, освіта). За цим слідували  вимоги профспілок до суспільства і  держави забезпечити рівну з  роботодавцями можливість задоволення  соціокультурних потреб представників  найманої праці та контролювати цей  процес прозоро (соціальне законодавство, соціальна держава). Вони починають  вимагати від держави враховувати  їхній колективний голос при  формуванні державної соціально-економічної політики і керуватися при її виробленні загальносуспільними інтересами громадської злагоди та соціального партнерства.

Сьогодні профспілки все  активніше приєднуються до вимог  масових демократичних рухів  за конверсію виробництва, за його екологічну чистоту, запровадження "зелених" технологій, супроводження формування єдиного економічного ринку відповідною  соціальною хартією, відмову від  повернення фінансових боргів найбідніших  країн світу. "Нові вимоги профспілок, – зазначає Ж.Маньядас, – постійно доповнюють старі, відображаючи нові запити трудящих, які породжуються розвитком  суспільства"  [38, с. 101].

Внаслідок розширення вимог  профспілок відповідним чином змінилася  і сфера їхньої діяльності. Залишаючись  представниками найманих працівників  у переговорах із наймачем, де вони репрезентують їхні інтереси в питаннях заробітної плати, страхової допомоги на випадок хвороби або пенсії, умов праці та процедури розгляду скарг, профспілки Заходу поширюють свою активність і на нові сфери. До них належить і  надання членам профспілки юридичних послуг з різноманітних питань.

Новою стала також діяльність профспілок у сфері особистих  фінансових питань, таких, як пільгові послуги з платежів у судах, страхуванні, приватних пенсіях, можливість отримати вищий відсоток за вкладами. Окремі профспілки створюють навчальні  заклади для підготовки своїх  членів із освоєння нових технологій. Паралельно продовжує розширюватись  сфера суспільних інтересів профспілок від питань охорони здоров'я, освіти, культури, соціального обслуговування до найрізноманітніших аспектів внутрішньої  та зовнішньої політики, економіки  та екології, миру і ядерної безпеки, прав людини.

Розширення вимог профспілок неминуче привело до переосмислення і перевизначення їхніх цілей  і завдань. Ранні профспілки ставили  два економічні завдання, які стосувалися  переважно економічної свободи: обмеження учнівства і забезпечення вигідного продажу своєї робочої  сили на ринку праці. Згодом завданням  профспілок стало отримання політичної та правової свободи коаліцій і асоціацій. Після її здобуття завданням профспілок стало домогтися соціальної свободи  – соціального захисту від  безробіття і злиднів, створення  соціальної інфраструктури. Нарешті, новими завданнями профспілок стали завдання духовної свободи – гуманізація  виробництва як на загальнонаціональному, так і на міжнародному рівні.

По-новому почали розшифровуватись й цілі профспілок. Спочатку профспілки ставили за мету лише покращення свого економічного чи матеріального становища шляхом отримання більш високої заробітної плати і забезпечення сприятливіших умов праці. Та вже незабаром ця мета починає поєднуватись з метою поліпшення поряд з умовами праці й умов життя, умов існування. Поступово зміна і покращення соціального становища найманих працівників вийшли на передній план. Потім метою профспілок стає забезпечення найманим робітникам повноцінних умов для особистісного розвитку. Із соціальних проблем акценти зміщуються на культурні. Далі профспілки вбачають мету свого існування в отриманні можливості бути повноправними господарями своєї держави, що засвідчило політичну орієнтацію і переорієнтацію профспілок. Сьогодні вона продовжується у поставленій ними меті встановлення у світі справедливого міжнародного поділу праці.

За зміною цілей профспілок слідують зміни і в способах їхньої діяльності. Профспілки виробили різні  форми захисту і самозахисту  тих, хто працює за наймом, – від  взаємного страхування і арбітражу  до просування до законодавчих органи влади своїх представників з  метою прийняття законів, що встановлюють обов'язкові прогресивні, гуманні норми  трудових відносин. З кінця ХІХ  століття у практиці трудових відносин поширюється такий ефективний метод, як колективні договори або угоди  між профспілками і роботодавцями  на рівні підприємства, галузі чи в  загальнонаціональному масштабі.

Зміна цілей і способів діяльності профспілок спричинила зміну  пріоритетів у методах їхніх  дій і викликала дебати щодо найбільш прийнятних і ефективних серед них. Так, С. і Б. Вебб та І.Трахтенберг  вказували на чотири основні методи роботи профспілок. Перші до них  складають методи взаємного страхування, колективних угод, третейського суду, законодавчих постанов [57, с. 145]. Другий – робітниче законодавство, широку взаємодопомогу, колективні угоди, страйкову боротьбу   [57, с. 145]. З.Нестріпке і Б.Колесников називають вже не чотири, а відповідно, сім і шість методів економічної боротьби профспілок. За З.Нестріпке це – трудове посередництво, взаємодопомога, страйкова боротьба, бойкот, саботаж, колективні угоди, політичний тиск, який охоплює і робітниче законодавство [57, с. 147].

Щоб виконати власне професійні завдання, вміло та ефективно впливати на ринок праці, забезпечити краще  існування найманих працівників, профспілки мають бути добре обізнані зі станом справ на ньому. Чим повнішими будуть їх знання про умови праці, попит на робочі руки, кількість безробітних, відносини між організованими і неорганізованими робітниками, тим скоріше вони зможуть виробити і застосувати відповідні заходи. Тому для професійних спілок важливе неупереджене статистичне дослідження існуючих відносин. За умов, якщо офіційна державна інформація відсутня, викривлена або недостатня, профспілки мають створити власну організацію статистичних досліджень.

Із розвитком цілей  профспілок розвиваються і змінюються їхні функції у суспільстві. Розширюється коло функцій, зміщуються акценти у  ньому. Вже ранні профспілки демонстрували  свою багатофункціональність. Як і  зараз, однією з головних функцій  профспілок тоді було подолання суперечностей  між окремими робітниками з метою  спільної боротьби із захисту своїх  економічних інтересів.