Страйковий рух у країнах Центральної та Східної Європи (на прикладі Польщі та Німеччини)

Серед менш масштабних профспілкових  організацій варто відзначити: Незалежний самоврядну профспілку «Солідарность'80», що зберігає традиції профспілкового руху початку 80-х рр.. ХХ ст., А також  деякі галузеві профспілки: Союз польських  шахтарів, Союз польських вчителів, Федерація профспілок працівників  підприємства «Польські залізниці», Всепольський профспілка медсестер  і акушерок.

Особливу роль у польському профспілковому русі відіграють профспілки фермерів, провідних індивідуальну  господарську діяльність. Ці організації  стоять на захисті інтересів селян  та виробників сільськогосподарської  продукції. Як у країнах Західної Європи, так і в Польщі, селянські  профспілки вважають за краще методи гучних акцій протесту з висипанням продуктів або відходів аграрного  виробництва в громадських місцях, блокадами доріг, автострад та залізничних  шляхів.

Головні профспілки, що представляють  інтереси селян: Союз хліборобів, селянських гуртків та організацій, що діє в  масштабі всієї країни, а також  Незалежний самоврядну профспілку «Солідарність» фермерів, провідних індивідуальну  господарську діяльність.

Сьогодні «Солідарність» – аж ніяк не першорядна профспілка в Польщі. На другий план колишнього гіганта відтіснили посткомуністичні профспілки. Своїми помилками «Солідарність» зробила польському суспільству  вже другу історичну «послугу». Її досвід застерігає від надмірної  політизованості профспілкового руху. Тому в сьогоднішній Польщі найбільші  шанси на успіх мають політичні  партії, які дистанціюються від профспілок. Усе більшою довірою робітників користуються профспілкові організації, зайняті своїми безпосередніми обов'язками: укладенням тарифних угод, розв’язанням конкретних трудових конфліктів і тому подібною «рутиною», пов'язаною з реальними проблемами трудящих.

Не можна, однак, стверджувати, що після розриву Л. Валенси зі своєю профспілкою «Солідарність» під керівництвом Мартіна Кшаклевського  не здатна відіграти значну роль як у політиці, так і у власне профспілковому русі. Її позиції  традиційно сильні на півночі країни і особливо в Гданську, де вона  виникла [59]. Це підтвердили, зокрема, події весни 2000 року, які були пов’язані з банкрутством Гданської судноверфі.

Показово, що однією з причин нових протестів у Гданську стали  парламентські вибори, під час  яких «Солідарність», об'єднавшись  із низкою правих партій, мала намір подолати польських посткомуністів [59] і знову здобути впливові політичні позиції.

Так, найстаріша незалежна  профспілка Польщі ще раз нагадала про своє переважно політичне  походження. Проте польські виборці  у жовтні 2001 року знову довірили справи Олександрові Квасневському. Це, у свою чергу, підтверджує, що польське суспільство дорожить досягнутою за роки реформ свободою підприємництва та побудованими демократичними інститутами, залишаючись відносно байдужим до політизації  профруху.

Отже, відносини організацій  найманих працівників та держави  як політичного інституту засвідчують  наявність різних моделей та різних  результатів політичної співпраці. Однозначно можна стверджувати, що профспілки є важливим інструментом корекції економічної політики в  демократичних країнах. Разом із тим, максимізація політичного впливу профспілок, творення ними державної  політики та інституцій управління в  цілому є, скоріше, винятком із правил. Функціональне навантаження держави  істотно відрізняється від функцій  профспілок як соціального та економічного інституту. Проте в моменти втрати державою контролю над розвитком  соціуму профоб’єднання здатні взяти  на себе важливу функцію визначення пріоритетів розвитку.

2.3 Профспілки у суспільно-політичному  житті Німеччини.

Серед європейських моделей  соціального партнерства однією з найбільш успішних та стабільних є німецька.

 Формування системи  соціального партнерства в Німеччині  бере свій початок в кінці  XIX століття. Важливу роль у Німеччині  грають традиції взаємодії соціальних  партнерів, досвід безконфліктного  вирішення проблем, високої громадянської  свідомості. До середини XX століття  була розроблена система, що  включала страхування від безробіття, державні заходи зі сприяння  зайнятості, переговорний механізм  між профспілками та об'єднаннями  роботодавців (тарифна автономія)  і т. п.[4, c 18]

 «Німецька» модель  передбачає укладення великої  кількості галузевих угод, що  практично нейтралізує переговори  на рівні підприємства. Згідно  з Основним законом «Федеративна  Республіка Німеччина є демократичною  і соціальною державою»[29, c 62] і шляхом прийняття відповідних законів держава значною мірою визначає рамкові умови в галузі соціально-трудових відносин.

 Отже, Держава сприяє  створенню необхідних умов для  вирішення конфліктів, і законодавчо  поширює колективні договори  на «неюнізірованних» зайнятих.

 Трудове законодавство  Німеччини також знаходиться  на високому рівні розвитку. Однією  з особливостей німецьких профспілок  є те, що на підприємствах Німеччини  немає первинної профспілкової  організації, а є представник  профспілки. Він складається у  виробничому раді підприємства. Виробнича рада підприємства  налагоджує контакти між адміністрацією  і профспілками. У відносинах  між роботодавцями та працівниками  ці ради не мають права ставати  на чийсь бік. Вони не можуть  організовувати страйки, і покликані  відстоювати інтереси компанії  в цілому. Такі виробничі ради  є в усіх галузях економіки  .

Найбільшою профспілковою  організацією ФРН є Об'єднання  німецьких профспілок (ОНП). Так, до кінця 1995 року в ОНП налічувалося близько дев'яти з половиною  мільйонів членів, організованих  у 16 профспілок. У профспілках ОНП  діє галузевий принцип: Вони приймають  до своїх лав робітників і службовців конкретної галузі економіки (або навіть декількох галузей), незалежно від  професії, за якою людина працює на підприємстві. Наприклад, шофер і бухгалтер, що працюють в друкарні, можуть бути членами  профспілки працівників засобів  масової інформації[58].

 Серед галузевих профспілок  ОНП найбільш численні профспілки  металургійної та металообробної  промисловості (на 31.12.1995 в них  складалося 2869469 членів, що становить  30,7 відсотка всіх членів профспілок  ОНП), а також профспілки державної  служби та транспорту (на цей  же час в них складалося 1770789 членів, або 18,9 відсотка)[58]. Самі нечисленні - профспілки шкіряної промисловості (23 081 член, або 0,2 відсотка), садівництва, сільського та лісового господарства (82725 членів, або 0,9 відсотка), деревообробки і синтетичних матеріалів (170 908 член, або 1,8 відсотка)[58] .

 Поряд з ОНП існує  Профспілка німецьких службовців, в якому в даний час налічується  понад півмільйона членів. У принципі  його членами можуть бути тільки  службовці, причому з самих  різних галузей економіки. Профспілка  німецьких чиновників, який налічував  до 2002 року більше мільйона членів, є найвпливовішою організацією  чиновників. Через особливості правового  статусу чиновників він не  веде переговори про укладення  колективних договорів і тому  не може, наприклад, оголошувати  страйк. В іншому у нього є  всі ознаки профспілкової організації.  Існує також Об'єднання християнських  профспілок Німеччини. У 1995 році  воно налічувало близько 306 000 членів[29, c 64]. Німецькі профспілки не залежать від політичних партій і церкви. Для своїх членів у профспілок є численні навчальні заклади. Вступати в профспілки нікого не примушують. У ФРН немає системи "closed shop", тобто підприємств, куди за угодою між профспілками та підприємцями на роботу приймаються тільки особи, які є членами профспілки. Дуже різна і ступінь організованості найманих працівників, тобто. частка членів профспілки серед найманих працівників різних галузей економіки помітно варіюється.

У своїй програмі Об'єднання  німецьких профспілок дотримується ідеї соціально солідарності, тобто  виступає за справедливий розподіл робочих  місць і доходів, соціальних субсидій, пільги, розвиток фондів накопичення, боротьбу з безробіттям, рівні шанси  на успіх незалежно від походження, кольору шкіри та статі - частка жінок  у ОНП - 31,9%[55].

 В економіці ОНП  підтримують концепцію соціальнооріентірованной  ринкової економіки, що відповідає  інтересам усталених суспільних  структур.

 ОНП є членом Європейської  профспілкової конфедерації, Міжнародної  конфедерації вільних профспілок, Дорадчого комітету при ОЕСР  і представляє німецьке профспілковий  рух в ЄС, ООН, МВФ, СОТ і  МОП. 

 Їхнє гасло - «Зберегти  соціальну держава через реформу». Серед інших пріоритетів можна  назвати розвиток інфраструктури  та державного сектору комунальних  послуг, підтримання високої якості  життя. Особлива роль у цьому,  на думку ОНП, належить державі:  активне державне втручання служить  гарантом соціального порядку  і справедливості.

 ОНП виступають проти  загальної приватизації і дерегуляції  і закликають до перерозподілу  відповідальності з регулювання  ринків між профспілками та  державою. Необхідно обмежити приватизацію, щоб громадяни не розплачувалися  за помилки держави, пов'язані  з продажем у приватні руки  високоприбуткових бізнес-сфер.

 Державний сектор повинен  також вирішувати питання екології  і задавати норми в економічній  і соціальній сферах.

 Особливо підкреслюється  роль місцевого самоврядування  в суспільному житті як форми  участі громадян у політиці. Створення  ринку доступного житла, що враховує можливості людей з низькими доходами-одна з основних завдань державного «соціального будівництва».

 Ключові завдання соціальної політики:

• Гарантія можливостей працевлаштування
• Запобігання бідності і пов'язаної з нею соціальної ізоляції
• Інтеграція інвалідів, запобігання їх соціальної і професійної ізоляції
• розвиток доступного охорони здоров'я, підтримка сім'ї, шкільної освіти[21, c 135].
• захист людей похилого, розвиток системи фондів соціального страхування (фонди накопичення), підвищення соціальних виплат (збільшення федеральних пенсійних субсидій), пільги, фонди накопичення, боротьба з безробіттям. Что-то я оформления не понял