Страйковий рух у країнах Центральної та Східної Європи (на прикладі Польщі та Німеччини)

В Угорщині використовується змішана виборча система. Її суть полягає в тому, що певна частина  депутатських мандатів розподіляється згідно з принципами мажоритарної системи, а решта – пропорційної виборчої системи.

У цьому випадку визначається нижня межа для обмеження представництва малих партій, чим забезпечується створення більш стабільного  уряду. У той же час, цим обмеженням може позбавлятися  парламентського  представництва велика кількість громадян і може відбуватися перехід від  багатомандатних до маломандатних  округів. При голосуванні до списків  кандидатів вносяться не партії, а  їх представники, тому під час голосування  відбувається відбір персоналій у списках  кандидатів.

В Угорщині зареєстровано  понад 150 політичних партій. У виборах 2002 р. брали участь 16 партій. Таким  чином, Угорщина має багатопартійну систему, яка припускає активну  роль у політичному житті двох і більше партій. Крім того, багатопартійна система відображає наявність розгалуженої системи соціальних інтересів, що змушує до пошуку компромісів, оскільки жодна з партій не має явного політичного домінування [41, с 23].

Після розпуску Угорської  соціалістичної робітничої партії (УСРП) у 1989 р. було створено Угорську соціалістичну партію (УСП), яка орієнтується на соціал-демократичні цінності. На виборах 2002 р. ця політична сила одержала 178 мандатів із 386.

На сучасному етапі  політична система в Угорщині досить стійка, мирний механізм зміни  влади відпрацьований, галузі влади  збалансовані, опозиція поводиться в  основному конструктивно й цивілізовано.

Профспілки в Угорщині в 2004 р. об’єднували до 700 тис. членів. Найбільше профспілкове об'єднання  – це Федерація угорських профспілок (ФУП), що виникла в результаті перетворення Всеугорської ради профспілок в 1989 – 1991 рр. Форум співробітництва профспілок (ФСП), що виник в 1990 р., об’єднує службовців, зайнятих у бюджетній сфері. Союз автономних профспілок (САП) утворено в 1989-1990 рр. для захисту інтересів робітників промисловості. Ліга профспілок представляє інтереси  інтелігенції.

Інтереси ділових кіл  представляють Угорська торгово-промислова палата (ТПП) і Угорська аграрна палата (аналогічні організації діють і  на столичному рівні). Крім того, існує  безліч об'єднань національних виробників, що функціонують, як правило, за галузевою  ознакою: наприклад, Всеугорська спілка будівельних організацій, Угорська цементна асоціація, Спілка угорських  експортерів, Федерація електроенергетичних  компаній, Спілка угорських ріелторів  і т. п. Для обслуговування підприємців із закордонних країн відкрито представництва іноземних ТПП (США, Великобританія, Канада) і створено спільні ТПП (Німеччина, Франція, Ізраїль, Румунія, Венесуела, Швеція, Швейцарія).

Крім того, варто згадати  такі громадські організації й рухи як: Угорська спілка праці –  рух, що захищає права трудового населення  Угорщини, має численних прихильників по всій країні [42, с 11]. Організація захисників навколишнього середовища - організація, що охороняє природу від втручання людей, закликає населення піклуватися про неї; Асоціація суспільного менеджменту –  це неприбуткова, неурядова молодіжна організація, заснована в 1993 році групою вчителів і студентів з метою надання професійної підготовки руху Угорських вищих шкіл з Румунії. Мета АСМ –  розвиток здібностей до діалогу й керівництва організацією в лідерів, молодіжних груп та організацій з метою поширення основ плюралізму й толерантності в системі суспільного устрою й у соціальному діалозі. Програми АСМ спрямовані на: розв’язання проблем і конфліктів, техніку керівництва людьми, техніку публічних виступів і презентацій, міжкультурні відносини.

В 1990 р. в Угорщині було створено тристоронню Єднальну раду - постійно діючий форум соціального партнерства  між урядом, роботодавцями й трудящими.

На початку 1990-х років  у складних умовах виробляла свою стратегію й тактику Угорська соціалістична партія (УСП). Неоднозначність  її стану полягала, насамперед у  тому, що ця партія була правонаступницею Угорської соціалістичної робітничої партії. Хоча назву й ідеологію  останньої зберегли лише ортодоксальні  комуністи, а УСП рішуче відмежувалася  від ідейно-політичного спадку тоталітарного  минулого, в очах значної частини  угорського суспільства на початку  процесів демократизації вона ще не втратила повністю рис, що зв'язували її з  колишнім режимом, у тому числі через  спадкоємність у складі членів, а  також (хоча й в меншій мірі) у  керівництві. З одного боку, це забезпечувало УСП досить міцну в кількісному і якісному відношенні базу переконаних прибічників. Лідер партії Д. Хорн залишався одним з найбільш популярних політиків країни. Соціалістам симпатизувала чимала частина прогресивно налаштованої угорської інтелігенції, а також господарських керівників середньої й нижчої ланки. Нарешті, - і це був один з найважливіших факторів – УСП представляла, за суттю, єдину політичну силу послідовно лівого демократичного напрямку. Вона виражала інтереси широких верств громадян, що жили на заробітну платню і спиралася значною мірою на своїх природних партнерів –  профспілки. У той же час, успадкований зв'язок з масовою комуністичною партією робив УСП і її прихильників уразливими для критики [42, с 12].

Про неоднозначне становище  УСП свідчило й те, що параллельно  з нею наприкінці 80-х років  виникли ще дві соціал-демократичні партії, які на виборах не пройшли  в парламент і не мали істотної ваги. Однак, на відміну від УСП, ці партії були прийняті до Соцінтерну. У  цілому далеко не просто складалися в  угорських соціалістів відносини  із профспілками, що переживали процес плюралізації, а також з колишнім офіційним органом УСРП –  газетою  «Непсабадшаг», що зберігала до середини 1990-х один з найвищих у країні тиражів.

Підсумки з'їзду УСП, що відбувся в травні 1992 року, засвідчили, що партія, незважаючи на всі проблеми й труднощі, досить міцно зайняла своє місце  в сучасному угорському суспільстві  як активна учасниця процесу посткомуністичних  перетворень. Вона виступала свого  роду «соціальним гальмом» при відстоюванні інтересів основної маси населення, піддаючи критиці одночасно християнсько-демократичний  уряд з неоліберальних позицій за повільність і прорахунки у ринковій перебудові економіки.

У лівій частині спектра  парламентских партій залишилася УСП, суспільно-політичний профіль якої за розглянутий термін не змінився. Важливу роль у виборчих успіхах  соціалістів Угорщини відграла співпраця  з профспілками, що послідовно підтримували УСП. Завдяки цьому 7 квітня 2002 р. відбувся перший тур чергових виборів у  Державні збори (парламент Угорщини). Опозиційна Угорська соціалістична  партія (УСП) у першому турі одержала 41,2 % голосів, що на 0,9% більше, ніж правоцентристська коаліція прем'єр-міністра Віктора Орбана.

Другий тур парламентських виборів відбувся 21 квітня 2002 р. Перемога у них лівих сил була досить несподіваною [47, с 3]. За результатами цього туру більшість депутатських місць у парламенті зайняли опозиційні соціалісти, які ввійшли в коаліцію із Спілкою вільних демократів. 27 травня 2002 р. на засіданні парламенту лідер Соціалістичної партії Петер Медьєши був обраний прем'єр-міністром уряду Угорщини.

У своїй  програмі новий  прем'єр проголосив як першочергові завдання рішучу боротьбу з корупцією, раціональне  використання потенціалу угорської  економіки, створення в найближчі  роки 400 тис. нових робочих місць. Пріоритетним завданням уряду П. Медьєши вважав забезпечення примирення і соціального миру, що збігалося із ідейними настроями профспілок.

У другому турі парламентських виборів в Угорщині, що відбулися 23 квітня 2006 р., перемогу одержала правляча Соціалістична партія. Уперше із часу падіння комунізму в Угорщині в 1990 році уряд вдалося переобрали на наступний термін. Соціалістична  партія та її союзники по коаліції –  вільні демократи одержали 204 мандата  з 386. До цього коаліція мала 198 мандатів [47, с 3].

Профспілки, однак, не обмежують  поле своїх політичних дій відносинами, які вони підтримують із певними політичними партіями та владними інститутами. Для виконання своєї захисної функції вони повинні мати таке політичне лице, яке дозволяє їм охопити все суспільство у цілому. Розширити його вони можуть, лише уклавши політичні союзи, хоча б щодо конкретних питань, із громадськими групами зацікавлення, які виконують додаткові до профспілкових захисні функції. У зв’язку з останніми актуальною є проблематика політичної стабільності, що має безпрецедентну вагу для сучасної України. Трансформаційне суспільство дає можливість розкрити особливі риси профспілок як політичних інститутів.

2.2 Польська профспілка  «Солідарність» як феномен профспілкового  руху Європи.

Профспілки у Польщі займають особливе місце серед громадських  організацій та об'єднань, головним чином, через ролі, яку профспілка «Солідарність» зіграв у політичних та соціальних перетвореннях після 1980 року[48].

Профспілковий рух в Польщі отримало імпульс до інтенсивного розвитку тільки після набуття державою незалежності у 1918 р.

У період між двома світовими  війнами в Польщі діяли сотні  профспілок, різних як за галузевою  належністю, так і за поглядами  на політику. Перед початком II світової війни профспілковий рух в  Польщі стало радикальним разом  із зростаючим впливом Комуністичного інтернаціоналу.

Після II світової війни багаті традиції польського профспілкового руху піддалися тиску з боку комуністичної  ідеології і стали частиною тоталітарної системи. Профспілки стали державними організаціями. Важіль управління профспілками перейшов в руки Центральної Ради Профспілок - «фасадного» установи[48].

Тільки вибух страйків на Побережжі в 1980 р. повністю змінив вищеописану ситуацію. Незалежний самоврядну профспілку «Солідарність», що утворився  в той час, став першою вільної  профспілковою організацією, що діє  після II світової війни у Польщі (а також на всій території Європи та Азії, яка була охоплена комуністичною  ідеологією). Ця профспілка незабаром  перетворився на потужний громадський  рух, що налічувало 10 мільйонів членів, яке призвело до розкладання комуністичної  держави, а згодом до краху всієї  тоталітарної системи в Польщі.

В даний час діють два  центральних профспілкових органу - Всепольської об'єднання профспілок, головний офіс якого знаходиться  у Варшаві, і Незалежна самоврядну профспілку «Солідарність», з Комісією у Гданську, що діє в масштабі всієї країни.

Так само, як у більшості  європейських держав, профспілки в  Польщі мають певні політичні  симпатії. Всепольської об'єднання  профспілок симпатизує соціал-демократичним  партіям, а «Солідарність» схиляється до правої сторони політичної сцени. Решта профспілкові організації  укладають тимчасові угоди з  різними політичними формуваннями.

За статистичними даними Всепольського об'єднання профспілок, організація налічує близько 3 мільйонів  членів. Як це об'єднання, так і «Солідарність» входять до Міжнародної трудову  організацію. «Солідарність»[48] також є членом Європейської конфедерації профспілок, яка об'єднує найбільші європейські профспілкові організації. Крім того, «Солідарність» перебуває у лавах членів Міжнародної організації вільних профспілок і має своє представництво в профспілковому дорадчому комітеті при ОБСЄ.

Діячі Всепольського об'єднання  профспілок і Незалежної самокерованого профспілки «Солідарність» представляють  кола робітників в Тристоронньої  комісії із соціально-економічних  питань - базової установи громадського діалогу в Польщі. Тристороння  комісія є форумом для робітничих організацій, роботодавців і уряду, на якому ведуться пошуки шляхів до порозуміння усіх зацікавлених сторін з питань заробітної плати, соціальних виплат та допомог, податкового тягаря, проектів державного бюджету та інших  питань, пов'язаних зі збереженням громадського порядку.