Страйковий рух у країнах Центральної та Східної Європи (на прикладі Польщі та Німеччини)

Цілком закономірно, що вперше профспілки виникли в роки промислової  революції в промислово найрозвиненішій  країні миру - Англії. Профспілковий  рух в цій країні демонструє загальні закономірності його розвитку, які  пізніше виявлялися і в інших  країнах.

Перші асоціації робітників мали виключно локальний характер і  об'єднували тільки висококваліфікованих робочих самих передових галузей. Так, одним з найперших англійських  тред-юніонів вважається створений  в 1792 році союз прядильників Ланкашіру. Що стосується некваліфікованих робітників, то високе безробіття робило їх легко  замінюваними, тому на перших порах  вони ніяк не могли протистояти свавіллю наймачів, а тому залишалися за рамками  профспілкового руху.

І підприємці, і захищаюча  їх інтереси держава спочатку проявляли  нетерпимість до профспілок. Для боротьби з ними вводилися спеціальні закони, що забороняють робочі спілки та що вводять кримінальну відповідальність за членство в «змовницьких організаціях». В 1799-1800 роках в Англії були прийняті законодавчі акти, які оголошували  робочі збори незаконними і накладали  заборону на проведення демонстрацій. Проте ці закони не змогли заспокоїти робітників, а, навпаки, стимулювали  їх об'єднуватися в боротьбі за свої права. Тому вже в 1824 році антиробітниче  законодавство в Англії відмінили, відбулася фактична легалізація  тред-юніонів.

Тред-юніонізм швидко став масовим  рухом. Численні місцеві профспілкові організації сталі налагоджувати  зв'язки один з одним, щоб обмінюватися досвідом і організовувати сумісні  акції. В 1834 році за ініціативою Роберта  Оуена був утворений Великий  національний союз тред-юніонів (Grand National Consolidated Trade Union), але ця організація  виявилася нестійкою. Проте в 1868 році рух до консолідації англійських  профспілок завершилося формуванням  Конгресу тред-юніонів (Trades Union Congress), який з того часу і до наших днів є  центральним координуючим органом  профспілкового руху Великобританії.

На початку профспілковий  рух був чисто чоловічим, жінок  в профспілки не приймали. Цим небезуспішно користувалися підприємці: використовуючи новітні розробки в області техніки, що спрощують працю найманого  працівника, роботодавці прагнули замінити робітників-чоловіків на жінок як на більш дешеву і менш організовану робочу силу, привертаючи їх як штрейкбрехерів. Оскільки право жінок на роботу не признавалося навіть їх же колегами-чоловіками, жінкам Англії довелося створювати свої власні професійні організації. Наймасовіша  з них, «Суспільство захисту і  охорона жінок» (згодом що стало  Жіночою профспілковою лігою), змогло в 1874-1886 роках організувати близько 40 профспілкових відділень для  жінок-робітниць. Лише на початку 20століття в Англії відбулося злиття чоловічих  і жіночих профспілок. Але і в наші дні в Англії, як і в інших країнах, частка членів профспілок серед жінок-робітниць помітно нижче, ніж серед працівників-чоловіків.

Одночасно спостерігалися й  інші істотні зміни в англійських  профспілках - виникли Нові тред-юніони (New Trade Unions). Перші крупні Нові тред-юніони (Союз робітників газової промисловості, Союз докерів) були засновані в 1889 році. Раніше існуючі профспілки будувалися по вузькопрофесійній (цеховій) ознаці, тобто об'єднували тільки робочих  однієї професії. Нові профспілки сталі  будуватися по виробничій (галузевій) ознаці - в їх склад входили робітники  різних професій, але виробництва, що належать до однієї галузі. Крім того, в члени цих профспілок вперше приймали не тільки висококваліфікованих робітників, але і некваліфікованих. Під впливом Нових тред-юніонів  некваліфікованих робітників почали приймати і в старі тред-юніони. Поступово  нові принципи членства сталі загальноприйнятими, і вже до початку XVIII століття різниця між Новими тред-юніонами і старими багато в чому стиралася. [2, с. 20]

На початку XVIIIстоліття професійні союзи Англії об'єднували більше половини всіх робітників країни (в 1920 році – біля 60%). Така висока організованість профспілкового руху надовго зробила його впливовим учасником політичного і економічного життя країни. [2, с. 22]

Становлення і розвиток профспілкового руху в різних країнах відбувалося  в цілому по англійському зразку, але  із запізнюванням і різними темпами. Наприклад, в США перший загальнонаціональний робочий союз, Лицарі Праці (Knights Labor), виник в 1869 році, але до кінця 19 століття. він прийшов до занепаду, і найбільшою національною робочою організацією стала заснована в 1881 році американська Федерація Праці (American Federation Labor, AFL). В 1955 році вона злилася з Конгресом  виробничих профспілок (Congress Industrial Organization, CIO), з того часу цю ведучу профспілкову організацію США називають AFL-CIO. Опір підприємців профспілкам був  в цій країні дуже довгим. Так, в 1920-1930-ті роки Національна асоціація промисловців настояла на введенні контрактів «жовтого собаки», за умов яких робітники не повинні були вступати в профспілки. Щоб ослабити згуртованість з'єднаних в профспілковий рух робітників, американські підприємці пішли ним на додаткові поступки - наприклад, застосовували участь в прибутках підприємства. Нетерпимість до профспілок змінилася в США їх визнанням тільки при «новому курсі» Ф.Д.Рузвельта: прийнятий в 1935 році Національний закон про трудові відносини (закон Вагнера) вимагав від роботодавців обов'язкового укладання колективних договорів з профспілкою, що представляє більшість працівників.

Якщо в Англії і США  профспілки, як правило, висували чисто  економічні вимоги і підкреслено  дистанціювались від радикальних (революційних) політичних партій, то в  інших розвинених країнах профспілковий  рух кінця 19 - початку 20 століття виявився тим, що більш політизувався та революціонізувався. В одних країнах (Франція, Італія, Іспанія) профспілки потрапили під  сильний вплив анархо-синдикалістів, в інших (Німеччина, Австрія, Швеція) – під вплив соціал-демократів. Прихильність «континентальних» профспілок лівим ідеям затягнула процес їх легалізації. У Франції право  організовувати робочі союзи було офіційно визнано тільки в 1930-ті роки. В Німеччині гітлерівський режим майже знищив профспілки, їх нормальне функціонування відновили лише після Другої Світової війни. [37, c. 33].

В другій половині 20 століття революційний період розвитку профспілок остаточно завершився, перемогла  ідеологія соціального партнерства. Профспілки відмовилися від порушень соціального миру в обмін на визнання профспілкових прав і державні соціальні  гарантії.

«Заспокоєння» відносин між  профспілками і підприємцями знайшло  найяскравіший вираз в японському профспілковому русі. Оскільки в Японії для робітника велике значення має  приналежність до фірми, а не рід  занять, то і профспілки будуються  в цій країні не по професіях, а  по фірмах. Це значить, що поєднані в «фірмову» профспілку робітники різних спеціальностей солідарні швидше з менеджерами своєї фірми, ніж з колегами по професії з інших фірм. Самі профспілкові активісти одержують платню від керівництва фірми. Як наслідок, на японських підприємствах взаємовідношення між профспілками і менеджерами набагато більш дружні, ніж на фірмах європейського типу. Втім, разом з «компанійськими» в Японії є і галузеві профспілки європейського типу, але більш нечисленні.

В 2-й половині 20 століття, у міру розгортання індустріалізації в країнах Азії і Африки, що розвиваються, профспілковий рух почав активно  розвиватися і на периферії світового  господарства. Проте навіть в наші дні профспілки країн «третього  світу» залишаються, як правило, нечисленними і маловпливовими. Підйом профспілок спостерігається в основному  в нових індустріальних країнах (Південна Корея, Бразилія). [39, с. 24].

Витоки розвитку профспілок пов'язані з асиметрією реальних прав окремих найманих робітників і  підприємців. Якщо робітник відмовляється  від запропонованих підприємцем  умов, то він ризикує бути звільненим і стати безробітним. Якщо ж підприємець  відмовляється від вимог працівника, то він може його звільнити і найняти  нового, майже нічого не втративши. Щоб добитися деякого вирівнювання реальних прав, робітник повинен мати нагоду в конфліктній ситуації заручитися підтримкою колег по роботі. Підприємцю немає необхідності реагувати на окремі виступи і протести робітників. Але коли робітники об'єднуються  і виробництву загрожує масовий  простій, то працедавець вимушений  не тільки вислухати вимоги робітників, але і якось на них прореагувати. Таким чином, профспілка давала в  руки робітників ту владу, якої вони були позбавлені, діючи поодинці. Тому однією з головних вимог профспілок був  перехід від індивідуальних трудових угод до колективних договорів підприємця з профспілкою, виступаючою від  імені всіх його членів.

З часом функції профспілок дещо видозмінилися. В наші дні профспілки впливають не тільки на наймачів, але  і на фінансову і законодавчу  політику уряду.

Сучасні вчені, що займаються проблемами профспілок, виділяють дві  їх основні функції - захисну (взаємодії  «профспілка - підприємці») і представницьку (взаємодії «профспілка - держава»). Деякі економісти додають до цих  двом ще і третю функцію, економічну – турботу про підвищення ефективності виробництва.

Захисна функція найбільш традиційна, вона напряму пов'язана  з соціально-трудовими правами  працівників. Йдеться не тільки про  попередження порушень підприємцями трудових прав працівників, але і про відновлення  вже порушених прав. Зрівнюючи  позиції робітників і працедавця, профспілка захищає найманого працівника від свавілля наймача.

Найсильнішим знаряддям  профспілкової боротьби довгий час  були страйки. Наявність профспілок на перших порах практично не була пов'язана з частотою і організацією страйків, які залишалися спонтанним явищем. Корінним чином ситуація змінилася  після Першої Світової війни, коли страйки  об'єднаних профспілками робітників сталі головним інструментом їх боротьби за свої права. Демонстрацією цього  стала, наприклад, очолена Конгресом  тред-юніонів загальнонаціональний загальний страйк в травні 1926 року, що охопив всі ведучі галузі економіки  Великобританії.

Слід зазначити, що в боротьбі за інтереси своїх членів профспілки часто проявляють байдужість до інтересів  інших працівників, що не входять  в профспілки. Так, в США профспілки ведуть активну боротьбу за обмеження  міграції, оскільки іноземні робітники  «перебивають» роботу у корінних американців. Інший метод обмеження  пропозиції праці, що практикується  профспілками, - це вимоги строго ліцензувати  багато видів діяльності. В результаті профспілки забезпечують своїм членам більш високу зарплату, ніж тим, хто  не належить до профспілок (в США - на 20-30%), але цей виграш, як вважають деякі економісти, багато в чому досягається за рахунок погіршення оплати праці тих, хто не є членами профспілок.

В останні десятиріччя  розуміння захисної функції профспілок дещо змінилося. Якщо раніше основною задачею профспілки вважали підвищення оплати і умов праці, то сьогодні їх основна практична задача полягає  в тому, щоб не допустити збільшення рівня безробіття і підвищити  зайнятість. Це означає зсув пріоритетів  від захисту вже працюючих  до захисту інтересів всіх осіб найманої праці.

У міру розвитку науково-технічної революції (НТР) профспілки прагнуть впливати не тільки на зарплату і зайнятість, як було спочатку, але і на умови праці, пов'язані з експлуатацією нового устаткування. Так, за ініціативою шведської конфедерації профспілок у 1990-х роках у всьому світі стали упроваджувати засновані на вимогах ергономіки стандарти комп'ютерної техніки, які жорстко регламентують рівень електромагнітного випромінювання і шуму, якість зображення на моніторі. [38, c. 33].

Функція представництва пов'язана  з відстоюванням інтересів працівників  не на рівні фірми, а в державних  і суспільних органах. Метою представництва є створення додаткових (в порівнянні з вже існуючими) пільг і послуг (по соціальному обслуговуванню, соціальному  забезпеченню, додатковому медичному  страхуванню тощо). Профспілки можуть представляти інтереси працівників, беручи участь у виборах органів державної  влади і органів місцевого  самоврядування, виступаючи з пропозиціями про ухвалення законів, що стосуються соціально-трудової сфери, беручи участь в розробці державної політики і  державних програм в області  сприяння зайнятості населення, беручи участь в розробці державних програм  охорони праці.