Страйковий рух у країнах Центральної та Східної Європи (на прикладі Польщі та Німеччини)

У ХХ столітті багатофункціональність профспілок значно посилилася. Зміни  відбуваються і в зміщенні акцентів на тих чи інших функціях. На передній план їх діяльності виходить соціально–політична  функція. Вони борються із соціальною нерівністю та несправедливістю, прагнуть створити надійну систему соціального  захисту найманих працівників на рівні держави і гарантувати  собі місце при виробленні та здійсненні нею економічної політики. Після  Другої світової війни у діяльності профспілок пріоритет здебільшого  надається культурно–правовій функції. Вони домагаються задоволення своїх  культурних інтересів і відповідних  правових гарантій. В останній третині  ХХ століття на хвилі масових демократичних рухів профспілки починають виконувати суспільно–громадську функцію, підтримуючи процес громадянських ініціатив і самоврядування різних соціальних категорій населення.

У науковій літературі щодо функцій профспілок існують різноманітні погляди. Так, С. і Б. Вебб основними  функціями профспілок називають  урегулювання таких питань, як робочий  день, санітарні умови і безпека  виробництва, нові процеси виробництва і нові машини, постійна зайнятість, доступ до промисловості, право на промисел [38, с. 60]. П.Умбрейт до функцій профспілок зараховує такі, як турбота про житло і врегулювання питання про робоче приміщення; посередництво при наймі; організація юридичної допомоги (робочі секретаріати у захисті страхування, громадянських і робочих прав); агітація і організація профспілок; просвітницька діяльність (розповсюдження знань через облаштування бібліотек); вибори робочих представників, проведення статистичних обстежень; страйки і масові звільнення; участь у загальнокорисних установах (спецшколи, курси, лікарні, центри зайнятості) [37, с. 75].

Частина дослідників спробувала відійти від класифікації функцій  профспілок з позицій їх конкретних поточних завдань і запропонувала  більш узагальнені варіанти. Так, М.П.Зима вказує, що типовими функціями  профспілок є об'єднання (для створення  організації), солідарність (для успіху справи), захист інтересів членів (мета організації), підвищення кваліфікаційного рівня членів профспілки [57, с. 153]. В.В.Песчанський  виокремлює три головні функції  профспілок: економічну, політичну і суспільну [45, с. 111].

Історично профспілки з'явились  здебільшого вже після виникнення громадянського суспільства. Первісно громадянське суспільство формувалося  виключно як ліберальне. Це було суспільство  власників і для власників. Оскільки основоположним у ньому було право  приватної власності, то володарями громадянських і демократичних  прав і свобод в основному були власники. Маси не-власників, які складали більшість населення, у тому числі  й наймані робітники, були позбавлені таких прав і тим самим виключені  з ліберального громадянського суспільства. Профспілки відіграли велику роль у  його трансформуванні, у наділенні  робітників, а разом із ними і  всього населення, економічними, політичними, соціальними та іншими правами.

Обстоюючи економічні інтереси найманих працівників у питаннях гідної заробітної плати, скорочення тривалості робочого часу, поліпшення гігієни  праці, борючись проти звільнень  і безробіття, вимагаючи здійснення регресних виплат інвалідам і  покаліченим, профспілки тим самим  обстоювали їх економічні права і  свободи, обмежували сваволю господаря–роботодавця, чим створювали можливості для самоосвіти та участі найманих робітників у суспільній діяльності та сприяли становленню  їх як повноправних соціальних суб'єктів  громадянського суспільства.

Організовуючи найманих робітників на боротьбу за захист своїх прав та інтересів, профспілки виступали за демократизацію всього суспільства, розв'язання його найгостріших питань. Домагаючись  для найманих робітників права на вільне об'єднання до коаліцій, їх існування  і вільне функціонування, борючись проти антипрофспілкових законів, профспілки тим самим захищали громадсько–політичні права своїх членів на об'єднання  в організації для захисту  своїх інтересів. З цього у  подальшому виросло право профспілок займатися політичною діяльністю, їх можливість впливати на політику держави  тощо.

Виступаючи проти крайніх  форм експлуатації та домагаючись створення  і розвитку різних інститутів соціального  захисту, права на державні соціальні  послуги, профспілки виборювали разом  із тим і соціальні права своїх  членів, що дало підстави британцю Т.Маршаллу говорити про відстоювання ними "соціального громадянства". Це поняття стало дуже поширеним після другої світової війни. У книзі Т.Маршалла "Право на добробут" ним відзначається розширення соціальних прав у ХХ столітті, що, на його думку, суперечить ринку і класовій структурі капіталізму [57, с. 165]. Домігшись прийняття соціального законодавства, профспілки тим самим сприяли становленню соціальної держави або держави "народного добробуту".

Таким чином, роль профспілок у громадянському суспільстві істотно  відрізнялась і відрізняється від  ролі у ньому спілок підприємців. Профспілки у відносинах з підприємцями, у тому числі й у відносинах з державою, відстоюють інтереси і захищають права і свободи великих груп громадян, а з ними і населення у цілому. Асоціації наймачів, роботодавців, на відміну від них, захищають переважно інтереси невеликого кола громадян – основних власників або адміністративних керівників підприємств і компаній.

Унаслідок тривалої боротьби профспілок за свої інтереси, права  і свободи зі спілками підприємців  і державою, а особливо під впливом  революцій, що струшували Старий світ на початку ХХ століття, профспілки набули великого впливу у захисті  інтересів найманих робітників у  стосунках із роботодавцями, а останні  стали лояльнішими до вимог найманих робітників. Збагнувши, що тривале протистояння вибухонебезпечне, ризик його неймовірно зростає і може значно зашкодити  вигоді підприємництва, порушити стабільність і порядок у державі, спілки підприємців  почали частіше йти на домовленості з профспілками, доходячи компромісів  і укладаючи угоди, створювати погоджувальні  ради, запроваджувати соціальні компенсації, якими частково, щоправда різною мірою, враховувались інтереси обох сторін.

Після другої світової війни  профспілки домоглися нових здобутків  у розвитку самоврядування – його правового закріплення у законах (уперше в ФРН) і  навіть у конституціях країн (в Італії та Іспанії). Через  парламенти у законодавчому порядку  вони відвоювали у держави право  найманих робітників на співучасть в  управлінні підприємствами. Сьогодні це право поширене у всіх країнах  Європейського Союзу, окрім Великої  Британії. Але і без юридичних  прав профспілки не сиділи, склавши  руки. Через колективні угоди і  без них, через суди вони домагалися, хоча і тимчасового, але все ж  обмеження влади чи самовлади  власника і адміністрації підприємств  і розширення прав пересічних робітників завдяки силі профспілок і профспілковій  солідарності. Така система відносин стала характерною для Великої  Британії та США.

Самоврядна практика профспілок отримала концептуальне оформлення у тезі про промислове, індустріальне  громадянство, яке з'явилося вслід  за соціальним громадянством. Йдеться про поширення громадянських прав на сферу найманої праці, де панує нерівність, очевидність якої сьогодні заперечують найбільш запопадливі риночники–ліберали. "Виступаючи за осмислену участь робітників у виробництві товарів і послуг, в управлінні ним, профспілки тим самим сприяють набуттю трудящими ще одного комплексу прав, який зветься індустріальним громадянством" [57, с. 154].

Свою роль профспілки здатні виконувати лише будучи реальними організаціями. Такими вони є, якщо дотримуються певних організаційно–діяльнісних принципів. У науковій літературі немає одностайності  щодо цього. Автори книги "Історія  профспілок Росії" до загальновизнаних відносять такі принципи організації  та діяльності профспілок: незалежність від профспілкового і адміністративного  диктату, конфедералізм, федералізм, свобода  асоціації самих профспілкових  організацій і юніонізованих  ними соціальних груп [29, с. 87]. А.І.Кравченко  вважає, що базовими принципами профспілок є самостійність (автономія) і захист інтересів трудящих [1, с. 96].

Вітчизняні автори М.Марчук і Є.Грамацький висувають до профспілок три вимоги: демократичність; незалежність і автономність; гласність, відкритість, доступність [36, с. 14]. В.В.Песчанський до головних засад профспілок зараховує добровільність утворення, незалежність діяльності та обов'язковий захист ними економічних інтересів. Вказані моменти, – підкреслює він, – є сутнісними, необхідними. Відсутність будь–якого з них неминуче позбавляє організацію найманих робітників характеру профспілки. Звісно, каже В.В.Песчанський, і добровільність, і незалежність і захист економічних інтересів можуть бути присутні різною мірою, але важливо, щоб вони були присутніми у принципі [45, с. 34].

Профспілки є профспілками лише у комплексі таких чинників, як добровільність, незалежність, демократичність, безумовний захист економічних і  соціальних інтересів найманих робітників.

За відсутності незалежності та добровільності профспілок, які  тісно пов'язані, профспілка не може виконувати свою органічну функцію  захисту економічних інтересів  найманих робітників перед роботодавцями, вступати з ними у переговорний процес на рівних. У разі залежного і  примусового характеру їхньої побудови і діяльності вони набувають обрисів  компанійськості. До захисту інтересів  найманих робітників "компанійські" профспілки підходять тимчасово, нерегулярно  і спорадично, залежно від того, наскільки це їм дозволено силою  закону або волею влади чи підприємця. А відтак, за таких обставин профспілки втрачають роль чинника, здатного розширювати  права і свободи громадян.

За відсутності демократичності  у своєму устрої профспілка втрачає  два інші канали виявлення свого  впливу на формування і розвиток громадянського суспільства, таких як соціальне  партнерство і самоврядування. Адже здатність профспілки до конструктивного  вирішення своїх завдань, насамперед у захисті соціально–економічних  інтересів найманих робітників, на рівні громадянського суспільства  формується внизу, коли члени профспілки вчаться прислуховуватися до іншої  думки, враховувати її та погоджувати  свої інтереси. І тільки навчившись цьому на низовому рівні, профспілки ефективніше зможуть це зробити  у взаєминах із підприємцями чи їхньою спілкою, а також у відносинах із державою.

Незалежність профспілок означає здатність і можливість самостійно визначати свої цілі та завдання і власноручно домагатися їхнього виконання. Незалежність, зазначає А.Піццінато, – це "здатність профспілок виробляти свою власну програму і  відповідно до неї боротися за досягнення цілей емансипації та соціального перетворення" [46, с. 82]. Окрім цього, незалежність профспілок означає також свободу існування і свободу дій від економічного диктату підприємців, адміністративного тиску органів влади, політичної залежності від партій.

Щоправда, не всі дослідники погоджуються якраз із таким визначенням  незалежності профспілок. Так, американський  спеціаліст Л.Беттінгер каже, що профспілки не мають бути лише інструментом урядів і корпорацій. Німецький дослідник Ф.Гоффер вважає, що профспілки мають бути незалежними від держави і від політичних партій. Французький соціолог А.Бір закликає профспілки бути незалежними від держави, партій та інших політичних посередників. З погляду А.Піццінато профспілки мають утвердити свою автономію від уряду, підприємців і політичних партій, а також від соціальних умов, в яких вони діють.

Політизація, а також партизація профспілок веде до зв'язування певними  обов'язками перед партіями, що значною  мірою позбавляє розкутості у  діях і відволікає захисний потенціал. Достатньо пригадати практику створення  із профспілок так званих робочих  фронтів, які взявши на себе пряме  представництво осіб найманої праці, виконували переважно ідеологічні та пропагандистські функції [44, с. 80]. Або радянську практику у недалекому минулому, в яких профспілки, ставши "школою комунізму", майже повністю втратили свої захисні функції. "Профспілки в СРСР були створені за волею КПРС як єдиний профцентр – моноліт, який вбирав до себе і адміністрацію, і персонал. Його стратегічною метою була побудова комунізму, а в повсякденному житті – виконання виробничих планів за будь–яку ціну, у тому числі й за рахунок інтересів трудящих" [45, с. 112].

Не менш важливою є незалежність профспілок від владних структур і підприємців, – "і роботодавці, і наймані працівники мають рівне  право на об'єднання, але не в межах однієї організації" [39, с. 43]. Незалежність профспілок стає передумовою того, що у своїй діяльності вони завжди будуть керуватися тільки інтересами найманих робітників і не стануть їх зраджувати заради примарних обіцянок у майбутньому. Такі профспілки буде значно важче купити чи приборкати. До того ж незалежність профспілок відкриває можливість для утвердження в громадянському суспільстві соціального партнерства, яке дозволяє реалізувати безпосередні інтереси найманих робітників, не відкладаючи їх у довгу скриню, воно передбачає автономію профспілок, відносну рівність сторін і служить каналом впливу профспілок на громадянське суспільство.