Шпаргалка по "Педагогике"

Педагогічний менеджмент як діяльнісна система містить такі структурно-функціональні компоненти: мету діяльності (запланований, очікуваний результат); суб'єкт діяльності (директор, його заступники, учителі, учні); об'єкт діяльності (другий суб'єкт) — виконавець розпоряджень менеджера освіти (учень, учитель, заступники директора); зміст діяльності (навчально-пізнавальна, управлінська та інша інформація); способи діяльності (методи і стиль взаємодії вчителя з учнями, керівника з учителями й учнями та ін.).

Педагогічний менеджмент виявляє свою сутність як теорія, методика і технологія ефективного управління педагогічними системами (В.П. Симонов). Він має певну специфіку і закономірності, зумовлені особливостями його предмета, продукту й результату праці менеджера освіти. Предметом праці менеджера освіти є діяльність керованого ним суб'єкта, продуктом праці — інформація, знаряддям праці — слово, мова, мовлення. Результат праці менеджера освіти — ступінь навченості, вихованості й розвитку об'єкта (другого суб'єкта) педагогічного менеджменту — учнів.

66. Характеристика стилів педагогічного менеджменту.

У педагогічній практиці найпоширеніші такі стилі діяльності педагогів:

Емоційно-імпровізаційний. Педагог, який дотримується його, орієнтується на процес навчання, нелогічно пояснює  новий матеріал, звертається зазвичай до сильних учнів, опитуючи їх в швидкому темпі, задає неформальні питання, але надає мало можливості говорити, що ускладнює зворотний зв'язок.

Основними характеристиками цього стилю є: орієнтація на процес і результати навчання, адекватне  планування освітнього процесу, високої оперативність, переважання інтуїтивності над рефлективністю.

Інтелектуально-імпровізаційний. Учитель, в діяльності якого домінують  ознаки цього стилю, орієнтується на процес і результати навчання, адекватно  плануючи освітній процес. У своїй діяльності проявляє меншу винахідливість у доборі та варіюванні методів навчання, не завжди здатний забезпечити високий темп роботи, рідше практикує колективні обговорення. Під час опитування він впливає на учнів опосередковано.

Інтелектуально-методичний. Ознаками його є орієнтування здебільшого на результати навчання, адекватне планування освітнього процесу, консервативність у використанні засобів і способів педагогічної діяльності.

67. Особливості прийняття управлінських рішень педагогом.

Одним із психологічних  компонентів процесу управління, а також складових психологічної  готовності до управління, є вміння керівників освітніх організацій приймати управлінські рішення.

Прийняття управлінського рішення — це вибір керівником оптимального, адекватного конкретній ситуації, способу розв'язання управлінської проблеми з кількох можливих варіантів, з його аргументацією як для себе, так і для оточуючих.

За визначенням провідних  спеціалістів, процес прийняття управлінського рішення становлять такі головні етапи:

- виявлення та усвідомлення  керівником суті проблеми;

- всебічний розгляд  і аналіз можливих альтернатив,  способів її розв'язання;

- вибір найдоцільнішого  за певної ситуації способу  розв'язання проблеми з його  конкретною аргументацією.

Управлінські рішення мають відповідати певним вимогам і бути, по-перше, науково обґрунтованими, тобто використовувати закони та закономірності таких наук, як юриспруденція, теорія управління, економіка, педагогіка, психологія, враховувати останні наукові досягнення, ґрунтуватися на всебічному, міждисциплінарному аналізі певної проблеми. Відсутність такого підходу призводить до прийняття некваліфікованих рішень, зорієнтованих не на перспективу, а на застарілі підходи до розв'язування управлінських проблем.

По-друге, управлінські рішення слід приймати своєчасно, тобто тоді, коли цього потребує конкретна проблема. Затримка прийняття управлінського рішення може негативно позначитися на результативності діяльності, породжуючи відчуття невдоволення в учасників управлінської взаємодії, втрату додаткових можливостей для оптимізації діяльності.

По-третє, управлінські рішення  мають бути чітко сформульованими, тобто мають стисло і зрозуміло  відображати зміст проблеми і  способи її розв'язання, називати конкретних осіб, відповідальних за ті чи інші напрямки та види діяльності, термін, протягом якого проблему треба вирішити. Нечіткі формулювання призводять до неадекватного розуміння сутності завдання, перекладання відповідальності з одного працівника на іншого, до порушення терміну виконання тощо.

По-четверте, управлінські рішення мають бути реальними  для виконання, тобто враховувати  наявність умов для розв'язування тих чи інших проблем. Відсутність  адекватного аналізу необхідних умов для реалізації рішення може спровокувати стресову ситуацію в колективі, психофізіологічні перевантаження працівників.

По-п'яте, управлінські рішення  повинні обов'язково передбачати  механізм контролю виконання, оскільки сам факт прийняття рішення ще не гарантує обов'язкового його виконання, а відсутність контролю за недостатньої саморегуляції працівників не забезпечуватиме регламентованої та своєчасної діяльності.

68. Сутність та структура педагогічної інновації. Форми інновацій в освіті.

Педагогічну інновацію  розглядають як особливу форму педагогічної діяльності і мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, упровадження і поширення нового в освіті. Інноваційний процес в освіті - це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення, модифікацію мети, змісту, організації, форм і методів навчання та виховання, адаптації навчального процесу до нових суспільно-історичних умов.

Інновації конкретизуються  як у цілісній конструкції педагогічного  процесу, так і у кожному конкретному  його елементі:

- цільова складова  впливає на структуру і зміст  навчального плану та програми  як окремої дисципліни, так і  усього комплексу навчальних  дисциплін, орієнтує на певний  прогнозований педагогічний результат;

- змістова складова  впливає на зміст та структуру як окремих навчальних дисциплін, так і на освіту в цілому;

- оцінна складова впливає  на зміст, методи, форми контролю  і оцінювання навчально-пізнавальної  діяльності студентів.

Виокремлюють вісім  рангів (порядків) інновацій в освіті:

- інновації нульового порядку, які передбачають практичну регенерацію первинних властивостей системи (відтворення традиційної освітньої системи

або її елементу);

- інновації першого  порядку, що характеризуються кількісними змінами в системі при незмінній її якості;

- інновації другого порядку, які є перегруповуванням елементів системи й організаційними змінами (наприклад, нова комбінація відомих педагогічних засобів, зміна послідовності, правил їх використання тощо);

- інновації третього  порядку, що характеризуються адаптаційними змінами освітньої системи в нових умовах без виходу за межі старої моделі освіти;

- інновації четвертого  порядку, які містять новий варіант рішення (це найчастіше прості якісні зміни в окремих компонентах освітньої системи, що

забезпечують деяке розширення її функціональних можливостей);

- інновації п’ятого  порядку, які ініціюють створення освітніх систем “нового покоління” (зміна всіх або більшості первинних властивостей системи);

- інновації шостого  порядку, у результаті яких створюються освітні системи нового вигляду з якісною зміною функціональних властивостей системи при збереженні системоутворюючого функціонального принципу; інновації сьомого порядку, що є вищою, корінною зміною освітніх систем, під час якої змінюється основний функціональний принцип системи.

69. Передовий педагогічний досвід та його вивчення. Педагоги-новатори.

Передовий