Вдосконалення діючої системи оподаткування в Україн

       Діюча  система оподаткування сьогодні  не задовольняє ні державу, ні  платників податків. Цілий ряд  прорахунків та перекосів, які  були допущені при її створенні, призвели до того, що податки  не виконують повноцінно ні  фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального виробництва  практично задушена податками, що  веде до скорочення оподатковуваних  оборотів, а значить, і до зменшення  бюджетних надходжень. У результаті  функціонуюча податкова система  замість стимулювання виробництва  спричиняє його скорочення, а  замість поповнення доходної  частини бюджету - призводить до  його зубожіння.

      Суть проблеми  полягає в тому, що при створенні  цієї системи не було повною  мірою враховано теоретичні принципи  оподаткування, виведені на підставі  багатовікового досвіду. Тому треба  проаналізувати відповідність функціонуючої  в Україні системи оподаткування  існуючим теоретичним принципам.

      Одним із  основоположників податкової теорії  А. Смітом сформульовані такі  чотири принципи оподаткування:

• податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;
• час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко визначені;
• податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які найбільш зручні для платника;
• податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення витрачалось якомога менше грошей зверх того, що надходить до Державного казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках збирачів.

       Застосування  першого принципу в Україні  можна проаналізувати на прикладі  податків на споживання (ПДВ, акцизний  збір, мито). Ці податки повинні  впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той  факт, що найбільший тягар цих  податків лягає на кінцевого  споживача. Вони знову ж таки  впливають не на всі джерела  доходів однаково, а в основному  на заробітну плату. Цими податками  ми найбільше скорочуємо платоспроможний  попит населення, а значить, і  обсяги виробництва товарів народного  споживання. І знову ж завдячувати  треба саме нерівномірному розподілу  податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки  впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування  необхідно брати до уваги рівень  реальних доходів населення. Не  можна забувати аксіому: з падінням  попиту з боку населення, згасає  й виробництво. Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі  сторони, податкова система України  не з'явилася з повітря. Вона  будувалася і будується на  основі небагатого власного і  зарубіжного досвіду. Прорахунок  полягає лише в тому, що запозичувався  досвід країн з розвинутою  ринковою економікою, в яких, як  відомо, питання "сколочування" первинного  капіталу для підйому виробництва  не стоїть. У нас картина протилежна. І ми повинні дати зелене  світло процесу правового та  легального накопичення капіталу, використовуючи податкові важелі  та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

      Стосовно  сучасного стану, і зокрема української  дійсності, другий принцип потребує  незначного уточнення, яке враховувалось  багатьма теоретиками при поясненні  цього визначення - до того, як  почнеться період дії того  чи іншого податку. А у цьому  наша держава допускає значні  порушення. Протягом всього періоду  незалежності час від часу  вводились у дію ставки податків  заднім числом. Аналогічна справа  з введенням чи скасуванням  деяких пільг та інше. Закони  в галузі оподаткування спішно  приймались, починали діяти, а їх  публікація провадилась з великим  відривом у часі. Мали місце  випадки, коли законодавчі акти  вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання  не були зроблені й надходили  до виконавців через тижні, а  то й через місяці. Все це  породжує плутанину, постійну необхідність  перерахунків, що призводить до  великих труднощів в роботі  фінансового апарату підприємств. Тому платник повинен завчасно  бути проінформований про підготовку, ведення в дію чи зміну податкового  законодавства[18].

      У питаннях  зручностей терміну та способів  утримання податків справи у  нас порівняно непогані. Щодо  останнього принципу, то А. Сміт  мав на увазі два таких моменти:

• податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж та, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;
• високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

      Звертаючись  до засад управління податками, визначених свого часу А. Смітом  можна зауважити, що ці принципи  не завжди ефективно працюють  у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію  податку на додану вартість  і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок  мита та акцизів, досить високі  тарифи відрахувань у державні  цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів. Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах.

      Одним із  недоліків податкової системи  України, на який є багато нарікань  із боку платників податків - це  досить часті перевірки їхньої  діяльності працівниками податкових  органів та інших державних  структур.

      Таким чином, можна констатувати, що в Україні  розроблено законодавчу базу, яка  регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства  суб’єктами господарювання, але  сказати, що податкова система  є ефективною і досягає свого  функціонального призначення не  можна.

      Надмірне  підвищення норми оподаткування  призводить до збільшення доходів  тіньової економіки і згортання  легального бізнесу, а також до  скорочення податкової бази. Тому  важливе місце у здійсненні  оптимальної податкової політики  відводиться принципу фіскальної  достатності, який полягає в здійсненні  податкової політики, необхідної  для забезпечення такої величини  податкових надходжень, яка оптимально  бажана з огляду на проголошену  економічну доктрину. Рівень податкової  ставки повинен враховувати можливості  платника податку, тобто рівень  його доходів. Оскільки можливості  різних фізичних і юридичних  осіб неоднакові, для них мають  бути встановлені диференційовані  податкові ставки. Платежі кожного  до бюджету мають бути пропорційні  його доходам і винятки для  окремих осіб недопустимі. Порушення  цього принципу призведе до  того, що додаткове податкове  навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування[26].

      У процесі  реформування системи оподаткування  в Україні важливою проблемою  є не лише рівень податкового  тягаря, а й оптимальне поєднання  прямих і непрямих податків. Слід  зазначити, що в останні роки  у вітчизняній системі оподаткування  спостерігається тенденція до  збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих  країн. Непрямі податки хоч і  зручніші для фіскальних органів  з позиції їх стягнення, однак  їх сплата лягає тягарем на  плечі кінцевого споживача. Тому  переваження справедливих прямих  податків дасть змогу уникнути  таких негативних наслідків, як  зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного  виробництва, нездатного конкурувати  з дешевою продукцією іноземних  фірм, тощо.

      У процесі  реформування системи оподаткування  в Україні необхідно докорінно  змінити ставлення до місцевих  податків і зборів, суттєво підняти  їх значення у формуванні дохідної  частини місцевих бюджетів. Найсуттєвішими  вадами місцевого оподаткування, на мою думку, є незначна фіскальна  роль податків і зборів та  відсутність прав у органів  місцевого самоврядування запроваджувати  на своїй території власні  податки і збори. Річ у тім, що на місцях завжди є свої  особливі об’єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити  місцеві бюджети, а отже, дати  змогу спрямувати додаткові кошти  на розв’язання економічних і  соціальних проблем регіонів.

      Як свідчить  практика, неможливо побудувати  ефективну податкову систему, не  сформувавши платника податку  як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього  потрібно проводити всебічну  організаційну і просвітницьку  роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати  інформаційні потоки між платниками  податків та органами контролю  за їх сплатою, а також враховувати  соціально-культурні й психологічні  особливості громадян країни, усталені  традиції при прийнятті рішень  у галузі оподаткування. Сплата  податків має носити обов’язковий  характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні  мають бути сформовані таким  чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом. В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів, приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності повинно йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати податків.

      Поряд з  цим, виходячи з вимог податкової  реформи, одним з пріоритетних  її напрямів має стати реальне  полегшення податкового тиску  на економіку за допомогою  розширення переліку об’єктів  оподаткування. На нинішньому вирішальному  етапі реформ, коли основним мотивом  економічної політики стає безпосередня  орієнтація держави на зростання  добробуту народу, на пожвавлення  підприємництва, на посилення ринкових  регуляторів у стимулюванні відродження  національної економіки, назріла  гостра необхідність невідкладного  реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального  податкового законодавства. Все  це й обумовлює необхідність  реформування податкової системи  та створення і прийняття єдиного  всеохоплюючого податкового закону - Податкового кодексу України.

      Основною  метою розробки проекту Податкового  кодексу України стала необхідність  систематизації та узагальнення  нормативно-правових актів, що регулюють  відносини в сфері оподаткування. Необхідність розробки проекту  регуляторного акта виникла з  огляду на те, що діючі нормативно-правові  акти з питань оподаткування  були прийняті в різний час, різними суб’єктами владних повноважень, що призвело до неузгодженості  їх правових норм, або навіть  прогалин у законодавстві з  питань оподаткування.

      Розроблений  проект Податкового кодексу України  має на меті кодифікацію податкових  законів, спрощення їх викладення, максимальне наближення принципів  податкового та бухгалтерського  обліків.

      Прийняття  вказаного регуляторного акта  забезпечить адаптацію фіскального  законодавства України до принципів  та директив Європейського Союзу, а у сфері тарифно-митного законодавства - до стандартів Світової організації торгівлі (з урахуванням інтересів внутрішніх системних ринків на перехідному етапі). Крім того, введення його в дію забезпечить уніфікацію правил оподаткування з міжнародними стандартами обліку та скасування дискримінаційних норм щодо окремих сфер або видів діяльності[31].

      Податковий  кодекс України як єдиний консолідований  нормативно-правовий акт надасть  можливість запобігти штучній  податковій збитковості суб’єктів  господарювання, створення єдиних  справедливих підходів та прозорих  правил нарахування та сплати  податків, зборів (обов’язкових платежів), забезпечить сталість податкового  законодавства в державі. Зокрема  Податковий кодекс спрямований  на вирішення наступних питань:

• розмежування політичних та адміністративних аспектів податкової політики та забезпечення автономності і незалежності податкової системи. Для цього необхідно всі функції щодо адміністрування податків максимально автоматизувати, зокрема виписати адміністративні регламенти щодо всіх процедур в податковому адміністрування, та “спустити” донизу. На рівень податкових інспекцій. Ні ДПАУ, ні податкові адміністрації не повинні займатися адмініструванням податків. Відповідно повинен зрости і рівень відповідальності податкових інспекторів;
• забезпечення максимальної “нейтральності” податкової системи щодо економіки. Податкове законодавство не повинно впливати на конкурентноздатність компаній. Це означає, що рівень реального податкового навантаження не повинен залежати ні від місця розташування компанії, ні від її організаційної форми, дати заснування, типу засновників абощо. Необхідно впорядкувати систему надання податкових пільг та референцій та створити дієву систему контролю за їх застосуванням. Всі податкові пільги повинні бути усвідомленими – і суспільство, і парламент повинні знати про їх наявність і оформити їх належним чином. Всі податкові пільги та преференції повинні бути цільовими – направленими на досягнення конкретного економічного результату;
• забезпечення максимально можливого ступеню адаптації податкової системи до європейський та світових вимог. Побудова системи оподаткуванням на основі принципів та механізмів зрозумілих для іноземців дозволить досягнути цілий ряд політичних цілей – інтеграції в ЕС та НАТО, економічних цілей – збільшення конкурентноздатності економіки та сприяння залученню іноземних інвестицій. Однак найголовніше – податкове законодавство побудоване у відповідності до вимог ЕС та OECD дозволить ефективно боротися з корупцією[32].
• сприяння приходу капіталу до пріоритетних сфер економіки. Діюча податкова система адаптована до первинного накопичення та перерозподілу власності – законодавство орієнтоване на стимулювання експорту продукції з низкою доданою вартістю (низькі податки на природокористування, відсутність експортних мит та наявність відшкодування ПДВ по операціям з експорту сировину), яка виробляється на підприємства з неефективними технологіями (відсутність податку на капітал та нерухомість, відсутність оподаткування енергонеефективних виробництв та низькі збори за забруднення навколишнього середовища). Все це доповнюється незрілою системою оподаткування операцій з капіталом, зокрема операцій з цінними паперами. В той же час в Україні достатньо високі податки в галузях з високою доданою вартістю та високою часткою заробітної плати в собівартості продукції – оподаткування ФОП до 50%. Податкову систему необхідно сформувати таким чином, щоб вона спонукала створенню в країні інвестиційно-інноваційної економіки – стимулювання розвитку переробних галузей економіки орієнтованих на внутрішній ринок за рахунок експортоорієнтованих підприємств добувної промисловості