Зовнiшня торговля i торговельна полiтика Украiни за умов ринковоi трансформацii

Разом з А. Смітом засновником англійської класичної економіки вважається Давид Рікардо (1772-1823).  Найвідоміша його праця - "Печатки політичної економії та оподаткування" (1817 р.), в якій він обґрунтував, що вартість товару пов'язана з обсягом праці, необхідної для його виготовлення. Він також сформулював закон порівняльних переваг у міжнародній торгівлі.

Теорія порівняльних переваг¹. З теорії А. Сміта випливало, що фактори виробництва мають абсолютну мобільність усередині країни, тобто переміщаються в ті райони, де вони одержують найбільшу абсолютну перевагу.  Рано чи пізно внаслідок пересування факторів абсолютна перевага одних регіонів перед іншими зникне і доходи від факторів вирівняються. Здавалося б, торгівля повинна припинитися. Однак Давид Рікардо розвив теорію абсолютних переваг і показав, що торгівля вигідна кожної з двох країн, навіть якщо жодна з них не має абсолютну перевагу у виробництві конкретних товарів.

Альтернативна ціна². Виходячи з тих же припущень, що і теорія абсолютних переваг, теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної  ціни або, що теж саме - витрат (ціни) заміщення. Вона являє собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво (1 одиниця товару зроблена за 2 години праці). Поняття витрат заміщення практично еквівалентно за змістом альтернативній ціні з тієї тільки різницею, що у даному випадку порівнюються величини, зворотні витратам праці, — кількість одиниць товарів, зроблених за одиницю часу (за 1 годину робочого часу зроблено одиниці товару).

Враховуючи пряму залежність між  двома перемінними, альтернативні  витрати на виробництво товару 1, виражені через кількість годин, необхідна для створення товару 2, складуть

Зробимо припущення, що альтернативні  витрати на виробництво тих самих  товарів у країні I нижче, ніж у  країні II, тобто:

чи, що те ж саме,

Формула < є формулою відносної переваги, що показує, що витрати на виробництво товару 1, виражені через витрати на виробництво товару 2 у себе будинку, нижче, ніж витрати на виробництво того ж товару, виражені через витрати на виробництво товару 2, за рубежем. Притому це однаково справедливо для будь-яких двох країн і для будь-яких двох товарів, оскільки порівняльна перевага залежить тільки від співвідношення продуктивності праці в кожній із країн.

Рикардо використовував як приклад Англію і Португалію, сукно і вино. Нижче буде показано, що теорія порівняльних переваг справедлива і для будь-якої іншої кількості країн і будь-якої кількості товарів. Відносні витрати можуть необов'язково обчислюватися в кількості праці, витраченої на виробництво того чи іншого товару, але й у кількостях іншого товару.

Нарешті, якщо країни мають  порівняльні переваги у виробництві певного товару, то їм вигідно спеціалізуватися та брати участь у міжнародній торгівлі. Концепція порівняльних переваг визначає верхню і нижню межі взаємовигідності торгівлі між країнами. В окремо взятій країні торгівля між її регіонами базується на абсолютних перевагах регіонів. Порівняльні переваги - необхідна умова міжнародної торгівлі, коли відсутня або значно ускладнена міграція праці та капіталу.

Інший англійський економіст  Р. Торренс на два роки раніше, ніж  з'явилася праця Д. Рікардо, опублікував своє дослідження про зовнішню торгівлю зерном, в якому висловив ідею про вигідність виробничої спеціалізації на основі використання порівняльних переваг. Тому у західній літературі існує думка, що пальму першості у започаткуванні теорії порівняльних переваг слід віддати Р. Торренсу. Д. Рікардо дійшов кількох значних, з наукової точки зору, висновків про взаємозв'язок рівнів заробітної плати і цін у різних країнах. Вважається, що саме Д. Рікардо розробив теорію цін у сфері міжнародної торгівлі. Учений вважав, що якби Португалія мала абсолютну перевагу перед Англією у виготовленні вина і сукна, але більшу — у виготовленні вина, то її зовнішня торгівля з Англією була б можлива лише за умови, що заробітна плата у Португалії перевищує зарплату в Англії. Якщо погодинна ставка заробітної плати, виміряна золотом, однакова в обох країнах, то Португалія не імпортуватиме сукно, оскільки її споживачі можуть придбати цей товар за меншою ціною у вітчизняних виробників. Англія для оплати імпорту вина муситиме відсилати золото до Португалії доти, доки погодинна заробітна плата у золоті в Португалії не досягне того рівня, при якому португальським споживачам стане вигідним імпорт англійського сукна. Країна з нижчими затратами виробництва має вищу погодинну заробітну плату і вищі ціни на аналогічні товари. Поділ грошового металу, що відбувається між країнами, балансує їх експорт та імпорт, а також встановлює у країнах такі відносно однакові ціни, що стимулюють виробництво товарів з порівняльними перевагами. Д. Рікардо дійшов висновку, що відносні рівні цін у країнах визначаються різними затратами на придбання золота. Якщо в країнах, які не мають родовищ золота, вища ефективність праці в експортних галузях, а затрати на перевезення золота зменшуються, то в цих країнах нижчі витрати на придбання золота, а також ціни порівняно з країнами, що експортують золото в зливках. Для теорії міжнародної торгівлі це положення має неабияке значення. Відставання певної країни за рівнем продуктивності праці не обов'язково перешкоджає її участі в міжнародній торгівлі, бо завжди можна відшукати обмінне співвідношення, яке дасть змогу такій країні експортувати товари, щодо яких її порівняльне відставання найменше, та імпортувати продукцію, де відставання найбільше.

Дж. С. Мілль ( 1806-1873) також  входить до когорти класичних  економістів. Цей шотландський  учений відомий також завдяки своїм працям з політики та етикиє. Він опублікував працю "Про закони обміну між країнами", в якій виклав закон міжнародної вартості. Сучасний економіст із США Дж. Чипмен вважає, що цей закон є одним з найбільших  досягнень людського інтелекту, і для свого часу він виявлявся занадто великим відкриттям, щоб його могли збагнути. У працях Р. Торренса і Д. Рікардо теорія порівняльних переваг зафіксувала лише принципи міжнародного розподілу праці. Дж. С. Міль сформулював ідею "конкурентної рівноваги", що допомогла теоретично обґрунтувати положення теорій обох учених і розкривала механізм міжнародного розподілу праці. У праці Дж. С. Мілля не використовувалася математика. Сучасні економісти зазнають, що роздуми і аргументація  ученого  так логічні, що лише спираючись на нинішній  математичний  апарат  можна належним чином оцінити внесок  Дж. С. Мілля в економічну науку.

Сформульовані Дж. С. Міллем  закони міжнародної конкуренції стосуються основних положень: міжнародна виробнича спеціалізація врівноважує вигоди, що отримують  від такої спеціалізації; умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю у доходах, що одержують від виробництва товарів. Можливості повної  виробничої спеціалізації залежать як від еластичності заміни у споживанні, властивої виготовленим товарам, так і від тенденції до відносного вирівнювання абсолютних вигод країн, що беруть участь у міжнародній торгівлі (див. Додаток 1).

1.2. 3 Сучасні  теорії міжнародної торгівлі

Сучасні теорії міжнародної  торгівлі можна згрупувати за двома  основними напрямами:  кейнсіанство (неокейнсіанство); монетаризм (неокласицизм). Засновник першої - Дж. Кейнс (1883-1946). Англійський економіст,  який започаткував сучасний макроекономікс у своїй праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1935 р.). Дж. Кейнс аргументував положення про те, що повна зайнятість не є природною умовою, а визначається ефективним попитом, що потребує державних витрат на суспільні роботи для стимулювання попиту. Його теорії, що одержали назву "кейнсіанство", вплинули на рішення Т. Рузвельта запровадити "новий курс".

Економічні кризи, що періодично відбувалися у капіталістичних  країнах, викликали необхідність створення системи оцінки й управління економікою. Велика депресія 1929-1932 рр. змусила правлячі кола країн відмовитися від ліберальних поглядів про невтручання держави в економічні справи суспільства. Зазначена праця Дж. Кейнса стала наріжним каменем теорії і практики державного втручання в економіку. Узгодження національної зовнішньоекономічної політики з процесом інтернаціоналізації господарського життя набули у другій половині XX ст. життєво важливого значення для економічного зростання.

Інтелектуальним лідером  монетаризму, що протистояв кейнсіанству, вважається М. Фрідман ( нар. 1912)., економіст  із США, основний представник  монетаризму. Нагороджений Нобелівською премією в галузі економіки у 1976 р. Працював політичним радником президента Р. Рейгана протягом 1981-1989 рр. Основні праці вченого присвячені теорії та практиці грошового обігу. Він розробив монетарну теорію національного доходу і новий варіант кількісної теорії грошей. З 1948 р. - професор Чиказького університету. Обстоював обмежене федеральне втручання у сферу грошей, негативний податок на доходи, скасування підтримки цін і протекціоністського тарифу.

Основні праці М. Фрідмана - "Капіталізм і свобода" (1962 р.), "Монетарна історія Сполучених Штатів: 1867-1960" (1963 р., у співавторстві з А. Шварц). "Вільні вибирати" (1980 р.,  у співавторстві з Р. Фрідман).

Монетаристи  відкидають жорсткі методи кейнсіанства з регулювання світової економіки. Вони обстоюють ліберальні методи управління, передусім за допомогою фінансово-кредитних, цінових, грошових та антиінфляційних прийомів. Якщо кейнсіанці розглядають формування сукупного попиту під дією багатьох чинників, то монетаристи дивляться на нього з точки зору пропозиції грошей. Монетаристи — прихильники дерегулювання, у тому числі і в зовнішньоекономічній сфері.

Теорії М. Фрідмана для  розробки державної політики використали адміністрація президента США Р. Рейгана (ця політика одержала жартівливу назву "рейганоміка"), а також уряди країн Західної Європи. У результаті вдалося подолати стагнацію й інфляцію (стагфляцію). Була створена система регулювання світогосподарських зв'язків монетарними засобами. Щоправда, серед фахівців поширена точка зору, згідно з якою нинішня монетарна (неокласична) система регулювання зовнішньоекономічної діяльності поступиться місцем наднаціональним інститутам.

Теорія Хекшера — Оліна базується  на законі порівняльних переваг Д. Рікардо. Вона враховує концепцію обопільного  попиту Дж. С. Мілля та пов’язує  міжнародну торгівлю із структурою економік країн, що беруть у ній участь. Шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін стверджували, що країна матиме відносну перевагу щодо тих продуктів, виготовлення яких добре забезпечене факторами виробництва. Такі товари країна експортуватиме, імпортуватиме ж вона продукцію, що потребує інтенсивного використання факторів виробництва, якими країна забезпечена гірше.

На думку окремих  фахівців, Е. Хекшер і Б. Олін надали стрункість старій класичній теорії, згідно з якою міжнародна торгівля замінює переміщення факторів виробництва між країнами. Учені запропонували широке пояснення міжнародної спеціалізації. На відміну від Д. Рікардо, вони оперували це одним, а двома факторами виробництва, розглядали міжнародний поділ праці не лише у групі промислово розвинених країн, а й між розвиненими та слаборозвиненими країнами.

Одна з найґрунтовніших  модифікацій цієї теорії пов'язана  з іменем      П. Самуельсона, який запропонував у 1953 р. теорему про вирівнювання цін на фактори виробництва.

Видатним  теоретиком сучасної економіки був В. Леонтьєв. У "Великому енциклопедичному словнику" (1998 р., с. 637) вміщено таку інформацію про В. Леонтьєва: "Народився у 1906 р., американський економіст, іноземний член Російської академії наук (1991 р.), іноземний член Академії наук СРСР (1988 р.). Народився у Росії, з 1931 року в США. Розробив у 30-х роках метод економіко-математичного аналізу "затрати — випуск" для вивчення міжгалузевих зв'язків, структури економіки і складання міжгалузевого балансу. Метод "затрати — випуск" широко застосовується у практиці прогнозування і програмування економіки. Нобелівська премія (1973 року)".

З метою емпіричної перевірки  теорії Хекшера — Оліна В. Леонтьєв проаналізував структуру зовнішньої торгівлі США. Виконаний аналіз довів, що США, всупереч неокласичній теорії, експортують трудомістку продукцію та імпортують капіталомістку. Вчений не вважав, що він дискредитував теорію Хекшера — Оліна, і запропонував два пояснення парадокса, названого його ім'ям. Перше пояснення широко трактує поняття "капітал". Висока продуктивність праці розглядається як така, що досягнена завдяки капіталу. Отже, експортовані із США трудомісткі товари є водночас і капіталомісткими.

Друге пояснення припускає, що у процесі виробництва капітал  може бути замінений іншими факторами, отже, імпортовані Сполученими Штатами Америки товари можуть бути капіталомісткими у США, але ресурсомісткими за кордоном. "Парадокс Леонтьєва" спростував логіку теорії Хекшера – Оліна - Самуельсона, згідно з якою товар може бути або капіталомістким, або трудомістким. Виявилося, що товар може бути трудомістким щодо капіталу, але капіталомістким щодо землі.

Якщо врахувати "парадокс Леонтьєва", то з допомогою теорії порівняльних переваг не можна пояснити спеціалізацію країн на виробництві товарів.

Американський економіст Б. Мінхас вважає підхід В. Леонтьєва некоректним, адже вчений порівнював експортні галузі США не з експортними галузями інших країн, а з внутрішніми галузями економіки США, що були конкурентами зарубіжних виробників товарів, імпортованих у США. Але оскільки один і той самий товар може бути капіталомістким в одній країні і трудомістким — в іншій, то зникає логічна можливість визначення торгівлі між цими країнами, спираючись на теорію Хекшера — Оліна. Багато фахівців вважають теорію цих шведських економістів помилковою.

Недосконалість неокласичної теорії порівняльних переваг зумовила пошук нових шляхів вирішення проблеми міжнародного поділу праці. У результаті з'явилася теорія життєвого циклу продукту, авторами якої є М. Познер, Г. Хуфбаужр, Л. Уеллс та ін. Вперше ця теорія була системно викладена у 1966 р. у статті економіста із США Р. Верона "Міжнародні інвестиції і міжнародна торгівля у світлі циклу життя продукту".