Зовнiшня торговля i торговельна полiтика Украiни за умов ринковоi трансформацii

Теорія вказує на пряму  залежність між місцем галузі в експорті країни та рівнем галузевих науково-дослідних робіт. Наукомісткі галузі визначають конкурентну силу країни у міжнародній торгівлі.

Теорія оперує трьома фазами життєвого циклу продукту: впровадження нового продукту у виробництво; організація нового виробництва; зрілість виробництва.

З теорії життєвого циклу  продукту можна зробити такі висновки: найрозвиненіші держави можуть спеціалізуватися на виробництві найновіших товарів; країнам із середнім економічним розвитком слід зосередитися на випуску вже апробованих товарів;  країни, що розвиваються, повинні виробляти товари, що завершують свій життєвий цикл.

Прихильники теорії виступають за експорт капіталу, міжнародну передачу технологій, розширення діяльності транснаціональних корпорацій. Як і неокласики, теоретики життєвого циклу продукту не враховують соціальний аспект міжнародного підприємництва. Вони розглядають транснаціональні корпорації лише як засіб поєднання фаз виробництва.

Сучасний рух капіталу істотно змінив традиційні форми  міжнародного розподілу праці. Масштаби експорту й імпорту капіталу нерідко перевищують обсяги зовнішньої торгівлі, вона перетворюється з домінуючої форми зовнішньоекономічних зв'язків на підлеглу, другорядну. Вченню Д. Рікардо про міжнародний обмін товарами протиставляються концепції про міжнародний рух факторів виробництва, передусім теорії міжнародного руху капіталу. Якщо міжнародна торгівля товарами посилює міждержавну спеціалізацію, а отже, поглиблює відмінності між державами, то міжнародний рух факторів виробництва, на думку неокласиків, нівелює такі відмінності.

Західні економісти розглядають  іноземний капітал як ресурс, необхідний для прискорення процесів національного нагромадження, тобто іноземний капітал вважають таким, що покликаний доповнювати внутрішні інвестиції. Вони стверджують, що мобілізація національних коштів у країнах, що розвиваються, для вирішення завдань розвитку національної економіки недостатня без залучення іноземного капіталу. Допуск зарубіжних компаній і держав у національні економіки країн, що розвиваються, розглядається як єдиний надійний спосіб прискорення економічного розвитку цих країн.

Серед учених, які розробляли теорії міжнародного руху капіталу, слід зазначити Р. Кевіса, А. Юасея, Р. Кенена, С. Кузнеця, Г. Хаберлера, Г. Джонсона, Дж. Хікса, Г. Мейєра.

Критичний напрям досліджень міжнародного розподілу праці виник  з огляду на те, що існуючі теорії міжнародного розподілу праці не враховували соціальні аспекти. Зародження напряму пов'язане з іменами аргентинця Р. Пребиша та американця Г. Зінгера. Свій внесок у розвиток концепцій зробили також Т. Балог (Великобританія), Г. Мюр-даль (Швеція), Ф. Перру (Франція), С. Фуртадо (Бразилія), У. А. Льюїс і А. Хіршман (США).

Якщо прихильники теорії порівняльних переваг аналізують міжнародну економіку, керуючись принципом маятника (рівноваги), то прихильники критичного напряму віддають перевагу кумулятивному руху. Вони вважають, що порушена рівновага автоматично не відновлюється, а породжує сили, що посилюють дисбаланс. Унаслідок цього нерівновага наростає, зубожіння бідних країн посилюється.

Представники критичного напряму досліджень міжнародного розподілу праці пов'язують аналіз соціального аспекту з правом, політикою, культурою, психологією тощо, викриваючи цілеспрямований характер формування асиметричної економіки у відсталих країнах. Товари, експортовані до країн, що розвиваються, спричиняють "демонстраційний ефект", тобто нав'язують іноземний спосіб життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Законодавча  база міжнародної торгівлі 

 

1.3.1 Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі

 

Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі вона відбувається у межах досить чітко визначеного правового поля.

Протягом періоду після  Другої світової війни правова база міжнародної торгівлі була створена значною мірою завдяки тривалим переговорам у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Відбулося вісім раундів переговорів ГАТТ:  Женева (Швейцарія), 1947 р.;   Аннесі (Франція), 1949 р.; Торкі (Великобританія), 1950 р.;  Женева (Швейцарія), 1956 р.; Женева (Швейцарія), 1960-1961 рр.; Женева (Швейцарія), 1964-1967 рр.; Токіо (Японія) (реально відбувався в Женеві), 1973-1979 рр.; Пунта-дель-Есте (Уругвай) — Женева (Швейцарія) — Маракеш (Марокко), 1986-1994 рр.

Міжнародну торгівлю можна розглядати як у контексті  міжнародного публічного права, так і у рамках міжнародного приватного права. З огляду на це варто нагадати, що суб'єктами міжнародного публічного права є держави, міждержавні організації, нації, що борються за своє визволення, та державоподібні утворення. Вони можуть вступати у дво- або багатосторонні відносини з різних аспектів міжнародної торгівлі. Відносини міжнародного публічного права — це відносини політичні, відносини суверенів.

Основними суб'єктами міжнародного приватного права є фізичні та юридичні особи різної державної належності. Це право регулює цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом. Щоправда, трапляються випадки, коли і держава вступає у цивільно-правові відносини з фізичними та/або юридичними особами інших держав.

Міжнародне економічне право є підгалуззю міжнародного публічного права. Оскільки міжнародна торгівля є поняттям вужчим, ніж міжнародні економічні відносини, то й міжнародне торговельне право, з точки зору міжнародного публічного права, охоплює вужче коло правовідносин, ніж міжнародне економічне право.

Часто суб'єкти міжнародного економічного права укладають між  собою угоди із зовнішньоекономічних (зокрема, зовнішньоторговельних) аспектів, щоб обумовленим в угодах механізмом могли користуватися фізичні та юридичні особи, на які поширюється юрисдикція відповідних держав.

До таких міжнародно-правових актів, зокрема, належать: Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, укладена у Нью-Йорку 14 червня 1974 р.; Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, укладена у Відні у 1980 р.; Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, укладена у Гаазі у 1985 р.

Існують численні акти у  сфері міжнародних перевезень, розрахунків, арбітражного вирішення спорів тощо.

Без правового регулювання  міжнародна торгівля не існувала б  як така. Міжнародне торговельне право  у його публічно-правовому аспекті постійно вдосконалюється, а сфера його застосування розширюється.

В Україні вже є  навчально-методична література з  міжнародного економічного права і міжнародного приватного права. На жаль, поки що відсутній підручник або посібник з міжнародного торговельного права, але певну інформацію можна знайти у підручниках з міжнародного приватного права (зокрема, з тем "Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів", "Міжнародні розрахунки", "Цивільно-процесуальні права іноземців", "Міжнародний комерційний арбітраж" тощо).

Далі зупинимося на матеріалі, що залишався мало відомим вітчизняному читачеві. Мова піде про міжнародні угоди, укладені у рамках Світової організації торгівлі. За наведеною вище класифікацією ці угоди належать до міжнародного економічного права, яке є підгалуззю міжнародного публічного права.

1.3.2 Договори  у рамках Світової організації  торгівлі

 

Основні міжнародно-правові  акти у рамках Світової організації  торгівлі такі:

1. Генеральна угода  з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Стосується торгівлі товарами.

2. Генеральна угода  з торгівлі послугами (ГАТС). Стосується  торгівлі послугами.

3. Угода про торговельні  аспекти прав інтелектуальної  власності. Це ланка, що пов'язує  інтелектуальну власність з торгівлею.

Саме на цих трьох "опорах" зведена "будівля" Світової організації торгівлі.

Результати Уругвайського  раунду переговорів ГАТТ зафіксовано у таких документах:

А. Маракеська угода про  заснування Світової організації торгівлі.

Б. Багатосторонні угоди:

1. У сфері торгівлі товарами — Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р.

Пов 'язані угоди: Угода  про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р. (Угода  про митну оцінку); Угода про довідвантажувальну інспекцію (ПСІ); Угода про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ); Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів (СПС); Угода про процедури імпортного ліцензування (ІЛП);  Угода про охоронні заходи (АС);  Угода про субсидії та врівноважені заходи (СКМ) ; Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 р. (Антидемпінгова — АДП); Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМС); Угода про текстиль і одяг (АТК); Угода про сільське господарство (АА) ; Угода про правила походження (АРО).

Домовленості і рішення: Домовленість про положення ГАТТ 1994 р. про платіжні баланси; Рішення про випадки, за яким митні адміністрації мають підстави сумніватися у правдивості чи точності задекларованої вартості (Рішення про перенесення тягаря доведення); Домовленість про тлумачення ст. XVII ГАТТ 1994 р. (Державні торговельні підприємства); Домовленість про правила і процедури, що застосовуються для врегулювання; Домовленість про тлумачення п.  1(6) ст.  II ГАТТ  1994 р. (Прив'язуваність тарифних поступок); Рішення про торгівлю і довкілля.

2. Торгівля послугами.

Генеральна угода з  торгівлі послугами (ГАТС).

3.  Права інтелектуальної  власності.

В.  Кількасторонні торговельні  угоди: угода про торгівлю цивільними літаками; угода про державні замовлення; міжнародна молочна угода; міжнародна угода з м'яса.

Основною метою Генеральної  угоди з тарифів і торгівлі є створення у світі ліберальної і відкритої торговельної системи, яка дає змогу підприємствам країн-членів здійснювати торговельну діяльність на засадах добросовісної конкуренції. Існують такі основні правила, визначені ГАТТ:

• захист національної промисловості  лише за допомогою тарифів, країнам-членам забороняється запроваджувати кількісні обмеження. Є дуже обмежена кількість винятків з цього правила;

•  прив'язування тарифів. Кожна країна має свій графік зниження тарифів, знижені тарифи забороняється підвищувати;

• режим нації найбільшого  сприяння, який означає, що тарифи застосовуються на недискримінаційні основі до всіх країн. Винятки з цього правила стосуються країн-членів регіональних економічних угруповань і країн, що розвиваються. Для таких країн можуть застосовуватися преференційні тарифи, і це не вважається порушенням правила;

• принцип національного  режиму, що забороняє дискримінацію  імпортованих товарів щодо еквівалентних товарів, виготовлених національними економіками.

 

 

Розділ 2  ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ЗА УМОВ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ

2.1. Основні  засади зовнішньоекономічної стратегії  України

 

Входженню України як рівноправного партнера у світове  господарство перешкоджає низка чинників як об'єктивних, так і суб'єктивних. Найголовніший з них — низька конкурентоспроможність української продукції на світовому ринку. Цей ринок не займається благодійністю, тому продукція, якість якої не відповідає світовим стандартам, неконкурентоспроможна на ньому. У результаті такого стану справ Україна одержує невеликі експортні валютні надходження.

На ринках західних країн  може конкурувати щонайбільше 1 % української продукції, а товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не мають світових сертифікатів. Наприклад, продукція чорної металургії має обмежену номенклатуру відливок, є металомісткою, відходи досягають майже 25 %. Як уже зазначалося у підрозд. 2.5, Україна втратила чимало ринків збуту у країнах колишнього СРСР, а продукція промисловості України, на яку є попит у Росії, не може бути реалізована на її ринку, оскільки дорожча за зарубіжні аналоги на 30-50 %.

Окремі фахівці України  дотримуються думки, що через низьку конкурентоспроможність продукції українських підприємств не слід поспішати з подальшою лібералізацією експортно-імпортного режиму, на яку нашу державу активно підштовхують Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Така лібералізація зовнішньої торгівлі можлива лише за умови одночасного підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Наприклад, навіть у США 35 % товарів захищені нетарифними бар'єрами.

Висловлювалася думка, що для України недоцільна безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, а процес відкриття національного ринку слід узгоджувати з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики щодо вітчизняних товаровиробників і споживачів.

Інтеграція української  економіки у світові процеси  і структури об'єктивно не може відбутися миттю. Вона повинна здійснюватися поетапно, залежно від дозрівання як внутрішніх, так і зовнішніх передумов, при цьому держана не може усунутися від виконання регулюючої ролі.

Найприйнятнішою для  України фахівці вважають орієнтовану  на експорт модель економічного розвитку. Вони зазначають, що ця модель була успішно використана не лише у країнах Південно-Східної Азії та Латинської Америки, а й у США, коли вони долали наслідки Великої депресії 30-х років XX ст. Паралельно із запровадженням експортно-орієнтованої стратегії повинна здійснюватися обґрунтована політика заміни імпорту (import substituion policy).