Зовнiшня торговля i торговельна полiтика Украiни за умов ринковоi трансформацii

Меркантилізм тісно  пов'язаний з результатами Великих  географічних відкриттів, що зумовили первісне нагромадження капіталу.

Меркантилізм ніколи не був стрункою теорією, в якої були б свої вчителі та учні. У реальній дійсності меркантилізм був сукупністю точок зору широкого загалу фахівців, які часто не знали про існування один одного. Концепцію меркантилізму створювали не професійні вчені, а діючі практики — купці, промисловці, банкіри, працівники зовнішньоторговельних компаній. Вони мало теоретизували, зосереджуючи свою увагу на конкретних економічних аспектах. Загальної теорії меркантилізму не було ніколи. Окремим працям меркантилістів часто  надавалися форми памфлетів та віршів: "Короткий трактат про засоби забезпечити золотом і сріблом королівства, позбавлені родовищ дорогоцінних металів" (А. Серра, Італія, 1613 р.); "Вільна торгівля, або Способи зробити торгівлю процвітаючою, де причини занепаду у королівстві віднайдені, а засоби його усунути — зазначені" (Е. Міссельдейн, Англія, 1622 р.); "Правдиве розкриття причин занепаду торгівлі та зменшення кількості грошей у країні із зазначенням засобів проти цього" (Англія, 1621 р., анонім); "Вигода і добробут Англії, що полягає у зростанні запасів і розширенні торгівлі нашого королівства" (С. Фортрей, Англія, 1663 р.).

До найдавніших меркантилістів належить французький учений Ж. Боден (1530-1596), автор "Шести книг про республіку". Він відстоював енергійне втручання держави у справи промисловців, високе мито на ввіз промислових виробів і низьке на ввіз продовольства та сировини.

Англійський учений В. Стаффорд (1554-1612) у 1581 р. написав памфлет під назвою "Побіжне обговорення англійської політики". Працю було опубліковано у віршованій формі без зазначення автора, тому спочатку громадськість вважала автором В. Шекспіра. На думку В. Стаффорда, запровадження владою менш вагомої монети, але із зазначенням на ній номіналу попередньої, призводить до відпливу за кордон вагомішої монети такого самого номіналу. Недоцільно дозволяти вивіз сировини, бо ввезені товари, виготовлені з неї, містять вартість сировини, а також іноземне і вітчизняне мита. Протекціонізм слід поширювати на експортні галузі, що вивозять готові товари. Держава має діяти не заборонами, а запровадженням податків і мита.

Д. Малейнс у своєму памфлеті "Про рак, що роз'їдає англійську ж-ржаву" (1601 р.) зазначив три чинники занепаду багатства держави: вивіз грошей (згадаймо, що тоді це були реальні золото та срібно), занадто дешевий продаж вітчизняних товарів за кордон і занадто високі ціни на імпортні товари. Вчений виступав за те, щоб держана втручалася у зовнішню торгівлю з метою забезпечення ситуації, за якої у країні залишатиметься більше грошей, ніж відпливатиме з неї.

Французький учений А. де Монкретьєн ( 1575-1621) у "Трактаті про  політичну економію" (1615 р.) також  висловлювався за контроль держави  над промисловістю та проти свободи торгівлі. Він розглядав гроші як товар, але йому не вдалося пояснити, чому товар стає грошима.

До видатних меркантилістів належить і Ж. Кольбер (1619-1683). Він  був міністром фінансів Франції  впродовж 1665-1683 років за часів правління короля Луї XIV. Ж. Кольбер навів порядок у фінансах держави, сприяв піднесенню її промисловості та торгівлі, створив один з наймогутніших флотів серед європейських країн.

Англійський філософ  Дж. Локк (1632-1704) вважав, що багатство  слід розглядати не абсолютно, а відносно, тобто не просто як велику  кількість золота та срібла, а як більшу порівняно з іншими країнами.

Р.Континьон як і Дж Локк дотримувався  думки про  те, що держава. в якій в обігу  перебуває більше грошей ніж у  сусідніх країнах, має над ними переваги.

Класиком меркантилізму  і стратегом міжнародної торгівлі називають англійця Томаса Мана (1571-1641). Вчений залишив після себе дві  невеликі за обсягом праці, але саме їх можна вважати основними працями з меркантилізму. Перша була опублікована у 1621 р. під назвою “Роздум про торгівлю Англії з Ост-Індією, що містить відповідь на різноманітні  заперечення. які звичайно висуваються проти неї". Друга праця  -  "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої  зовнішньої   торгівлі  як регулятор нашого багатства" була опублікована його сином у 1664 р. Як вірний меркантиліст він ототожнював багатство з грошима у вигляді золота та срібла. На його думку, країна мала збагачуватися за допомогою торгівлі, забезпечуючи перевагу експорту товарів над їх імпортом. Т. Ман порівнював гроші з насінням, яке землероб, кидаючи у землю, нібито марно витрачає, але згодом отримує від нього врожай. Учений розглядав розвиток виробництва лише як засіб розширення торгівлі.

Точна кількість авторів-меркантилістів людству невідома. Один з англійських істориків початку XX ст. підрахував, що до 1764 р. лише в Англії було опубліковано 2377 праць з питань меркантилізму. Меркантилісти були рупором торговельного капіталу. Визначальний принцип меркантилізму зрозумілий і простий: купити, щоб продати дорожче. Інакше кажучи, спекуляція. Різниця між вартістю придбаного і проданого є прибутком. Продати за кордон більше, ніж купується там, — кредо меркантилізму.

Меркантилізм поділяють  на ранній і пізній.

Ранній меркантилізм виник ще до епохи Великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Тоді торговельні зв'язки між країнами мали епізодичний характер. З метою досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за доцільне такі дії: встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари; якомога більше обмежувати імпорт товарів; не допускати вивозу з країни золота і срібла. . В економічній літературі ранній меркантилізм відомий ще й як монетарна система. Монетаристська теорія ранніх меркантилістів — це не що інше як теорія грошового балансу. Його прихильники обмежувалися підтримкою адміністративних заходів для утримання грошей у державі. Чим більше у країні золота та срібла, тим краще. Краще за певну суму грошей (а в ті часи це певна кількість золота і срібла) може бути лише їх ще більша сума.

Пізній меркантилізм охоплює другу половину XVI — першу  половину XVII ст. Його відлуння зустрічалися й у XVIII ст. Пізні меркантилісти протиставили теорії грошового балансу ранніх меркантилістів теорію торговельного балансу. З метою досягнення активного торговельного балансу пізні меркантилісти рекомендували: захоплювати зовнішні ринки завдяки дешевим товарам;  перепродувати товари одних країн в інших; допускати обмежений імпорт товарів (окрім предметів розкоші); вивозити золото та срібло для здійснення вигідних торговельних операцій.

Ранні меркантилісти  вирішальною функцією грошей вважали  функцію нагромадження, а згодом — функцію засобу обігу. Пізні меркантилісти дотримувалися думки, що цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей.

Пізній меркантилізм вбачав джерела збагачення держав не у простому нагромадженні золота і срібла, а в розвитку зовнішньої торгівлі та в її активному торговельному балансі. Загалом кажучи, європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін.

Отже, меркантилісти першими  запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі. Вони вважали, що багатство країн залежить від кількості золота і срібла, яким вони розташовують, і думали, що держава обов'язкова повинна: вивозити товарів більше, ніж увозити; регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і скорочення імпорту;  заборонити або строго обмежити вивіз сировини і дозволити безмитний імпорт сировини; заборонити всяку торгівлю колоній з іншими країнами, ніж метрополія. Провісники класичної школи економіки вперше показали прямий взаємозв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішньоекономічним розвитком країн.

Одним  з перших, хто  кинув виклик меркантилізму, був  Д. Хьюм,   розробивши механізм взаємодії “цін-золота-потоків”, він поставив під сумнів положення меркантилистів, що країни можуть до нескінченності нарощувати кількість золота яке у них є і що це не уплине на їх міжнародну конкурентноздатність і звернув увагу на те, що приплив золота у результаті підтримки позитивного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей усередині країни і приведе до зростання заробітної плати та цін й ін. Але, не дивлячись на критику, відгомони меркантилистської торгової політики лунають і сьогодні.

 

1.2.2  Класичні  теорії міжнародної торгівлі

 

Ці теорії виникли  як заперечення меркантилістичного погляду на теорію міжнародної торгівлі. Економісти класичної школи вважали, що на міжнародну торгівлю потрібно дивитися інакше, ніж на внутрішню, оскільки міжнародній торгівлі властива менша мобільність факторів виробництва, ніж внутрішній. Як було вже відмічено, одним із перших класиків міжнародної торгівлі був шотландський філософ, економіст та історик Д. Х'юм. Його філософія відкидала можливість точності  знань.  Він погоджувався з англійським ученим Дж. Локком у тому, що вроджена ідея відсутня, а існує  лише серія суб'єктивних сенсацій, і що всі дані свідомості запозичені з досвіду. У працях філософів-емпіриків XX ст. можна зустріти думки Д. Х'юма. У сфері економіки вчений був опонентом меркантилістів, його вважають попередником А. Сміта. Д. Х'юм відомий як автор "Трактату про природу людини" (1739-1740 рр.) та "Історії Англії" (1754-1762 рр.) у п'яти томах. Основні положення теорії Д. Х'юма такі: уряду не слід постійно втручатися у сферу міжнародної торгівлі;  якщо уряд країни хоче, щоб її економіка зростала, він мусить зменшити бар'єри на шляху товарів з інших країн. Учений довів, що резерви банківських металів країни визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу.  За Д. Х’юмом, зрівноважування сальдо торгового балансу кожної з країн відбувається в чотири етапи (див табл. 1.1). Ця концепція ґрунтувалася на таких припущеннях: наявності прямого зв'язку між кількістю грошей у обігу і рівнем цін (пізніше це одержить назву кількісної теорії грошей); повної зайнятості в кожній із країн; попит на  товари еластичний за ціною (зростання цін приводить до скорочення витрат на товари і навпаки); існує ситуація чистої конкуренції на ринку як товарів, так і факторів виробництва; національні валюти вільно оборотні в золото і назад (пізніше це буде назване «золотим стандартом»). При дотриманні цих умов зрівноважування торгового балансу відбувається автоматично.

Табл. 1.1

Модель “ціни-золото-потоки”  Д. Х’юма 

 

Вихідна ситуація	Країна І	Країна ІІ
	Х>ІМ	Х<ІМ
Етап 1	Чистий притік золота	Чистий відтік золота
Етап 2	Зростання грошевої маси	Скорочення грошевої маси
Етап 3	Зростання цін і заробітної плати	Скорочення цін і  заробітної плати
Етап 4	Зростання імпорту і  скорочення експорту	Скорочення імпорту  і зростання експорту
Результат	Х=ІМ	Х=ІМ

 

Головним з економістів, які представляли класичну економічну школу, був Адам Сміт (1723-1790).

А. Сміт чітко сформулював, що добробут націй залежить не стільки від кількості накопиченого ними золота, скільки від їхньої здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому основне завдання полягає не в придбанні золота, а в розвитку виробництва за рахунок розподілу праці та її кооперації. Щонайкраще це може бути досягнуте в умовах, коли виробники абсолютно економічно вільні і можуть самостійно в рамках існуючих законів вибирати рід своєї діяльності. Ця політика одержала назву «лессе-фер» (політика державного невтручання в економіку і свободи конкуренції).

Теорія зовнішньої торгівлі А. Сміта  заснована на численних припущеннях. Він приймає як аксіому, що: єдиним фактором виробництва є праця; має місце повна зайнятість, тобто всі наявні в наявності трудові ресурси використовуються на виробництво товарів; у міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, що торгують одна з одною тільки двома товарами; витрати виробництва залишаються постійними, а їхнє зниження збільшує попит на товар; ціна одного товару виражена в кількості праці, витраченої на виробництво іншого; транспортні витрати по перевезенню товарів з однієї країни в іншу дорівнюють нулю; зовнішня торгівля вільна від обмежень і регламентації. Відповідно до поглядів А. Сміта:  урядам варто не втручатися у зовнішню торгівлю, підтримувати режим відкритих ринків і свободи торгівлі; нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві  тих  товарів,  у  виробництві яких у них є переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагою   у  виробництві   яких володіють інші нації; зовнішня    торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних границь; експорт є позитивним чинником для економіки країни, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, що не  можуть  бути  продані   на внутрішньому ринку; субсидії на експорт є податком на населення і ведуть до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Модель абсолютних переваг¹. Міжнародна торгівля є вигідної в тому випадку, якщо дві країни торгують такими товарами, що кожна з країн робить з меншими витратами (тобто по який дана країна має абсолютну перевагу у витратах виробництва), чим країна-партнер. Оскільки праця є єдиним чинником виробництва, умова абсолютної переваги у витратах означає попросту, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, чим іншій країні. Якщо допустити, що має місце повна зайнятість, тобто всі наявні в наявності трудові ресурси використовуються на виробництво товарів, то дотримання цієї умови в рамках однієї країни (країни I) означає, що

+

де      -  час, необхідний для виробництва одиниці товару 1,

 — час, необхідний для виробництва одиниці товару 2,

    — обсяг виробництва товару 1,

  — обсяг виробництва товару 2,  

  — трудові ресурси, що маються в країні.

Як видно з формули, обмеженість  трудових ресурсів означає, що для збільшення виробництва товару 1 країна змушена скоротити виробництво товару 2. І навпроти, будь-яке збільшення виробництва товару 2 неминуче веде до скорочення випуску товару 1.

 — час, необхідний для  виробництва одиниці товару 1,

  — час, необхідний для виробництва одиниці товару 2.

Якщо країні I потрібно менше годин  для виробництва товару 1, чим  країні II, це означає, що країна I має  абсолютна перевага перед країною II у виробництві цього товару і що країні I вигідно експортувати цей товар у країну II:

<

Якщо країні II потрібно менше годин на виробництво товару 2, чим країні I, то країна II має абсолютну  перевагу перед країною I у виробництві цього товару і країні II вигідно його експортувати в країну I:

>

Сильна сторона теорії абсолютних переваг полягає у  тому, що вона заснована на трудовій теорії вартості і  показує явні переваги поділу праці вже не тільки на національному, але і на міжнародному рівні. Її обмеженість для пояснення міжнародної торгівлі також очевидна: теорія не відповідає на запитання, чому торгують між собою країни навіть при відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів. На це питання добірно відповіли послідовники Адама Сміта.

Отже, відповідно до теорії абсолютних   переваг,   розробленої   А. Смітом, міжнародна торгівля є вигідної в тому випадку, якщо дві країни торгують такими товарами, що кожна з них робить з меншими витратами, чим країна-партнер. Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті товари, у виробництві яких перевага належить їх торговим партнерам.