Відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

Найбільшими відсотковими значеннями ріллі у складі сільськогосподарських угідь характеризується Херсонська ( 90,14%), Черкаська ( 87,56%), Вінницька (85,72%), Дніпропетровська ( 84,54%) області, а найнижчими –Закарпатська ( 44,16%), Івано-Франківська ( 59,1%). Перелогові землі обліковано не у всіх адміністративних утвореннях. Згідно даних обліку кількості земельних угідь ( форма 6-Зем) перелоги повністю відсутні у Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій областях, а найбільш їх площі виявлені у Житомирській ( 8,14%), Івано-Франківській ( 4,67%) областях.

Багаторічні насадження у структурі сільськогосподарських угідь України займають надзвичайно низьку частку ( 2,16%), а найвищі значення цих угідь характерні для Закарпатської (5,97%), Чернівецької ( 5,48%) областей та Автономної республіки Крим ( 4,55%). Надзвичайно високим відсотковим вмістом багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь відзначаються міста державного підпорядкування: Київ ( 57,89%), Севастополь ( 40,3%). Високі відсоткові значення сіножатей характерні для карпатських і поліських областей: Закарпатська ( 20,89%), Чернігівська ( 15,59%), Волинська ( 14,99%). Найвищими відсотковими значеннями пасовищ у структурі земельних угідь характеризується Закарпатська область ( 28,99%) та Автономна республіка Крим ( 24,52%).

Земельні угіддя України характеризуються високим біопродуктивним потенціалом, оскільки основна база землеробства розміщується на грунтах чорноземного типу ( більше 60%). Згідно відомостей державного земельного кадастру на балансі держави нараховується близько 15,5 млн.га особливо цінних продуктивних земель, серед яких основну частину складають не еродовані не солонцюваті суглинкові чорноземи ( 11,9 млн га). За прогнозами вчених, при дотриманні оптимальної структури земельних угідь та відповідному рівні землеробства земельний фонд України може прогодувати 300-320 млн. осіб.

Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводить до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршує екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Продуктивність сільськогосподарських угідь також знижується і через різке зменшення обсягів застосування органічних і мінеральних добрив ( відповідно у 15 та 11 разів порівняно з 1990 роком ) та фактичне припинення заходів хімічної меліорації, Регулярне невнесення компенсуючих  доз мінеральних добрив або внесення їх у мінімальних кількостях при інтенсивному використанні орних земель длч вирощування сільськогосподарських культур призводить до переваження процесів мінералізації над процесами гуміфікації та зумовлює дегуміфікаційні процеси у всіх типах грунтів. Сумарні втрати гумусу через мінералізацію та ерозійні процеси щорічно становить 32-33 млн.тон.

1.3. Нормативно-правова база щодо регулювання питань з надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства

Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземці та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте селянське господарство(далі - ОСГ) - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Незважаючи на порівняно малі розміри, використання у господарській діяльності праці членів родини, така форма господарювання є важливою складовою розвитку багатоукладності на селі, а також забезпечення продовольчої безпеки держави. Роль особистих селянських господарств у розв’язанні проблеми забезпечення населення нашої країни продовольством, особливо у кризові моменти життя, неможливо переоцінити.

У сучасних умовах особисті селянські господарства є структурним елементом агропромислового комплексу України і відіграють важливу роль у виробництві сільськогосподарської продукції. Вони залишаються стабілізуючою ланкою господарювання, яка компенсує зниження обсягів виробництва продукції сільського господарства на окремих аграрних підприємствах, забезпечує продовольчі потреби населення та формує грошові доходи селян.

За даними Держкомстату України, за станом на 1 січня 2009 року у сільських населених пунктах на території сільських , селищних та міських рад зареєстровано 4666,0 тисяч особистих селянських господарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки загальною площею 6585,2 тисяч га. Саме ці господарства є основними виробниками тваринницької продукції оскільки в 2008 році у них утримувалося: 66,1 % поголів’я великої рогатої худоби, в тому числі корів – 78,1 %; свиней – 58,2%, овець та кіз -88,2 %; кролів – 98,0 %; птиці – 50,5 %; бджіл -96,1% від загальної чисельності зазначених видів тваринництва в Україні.

Незважаючи на підсобний  характер ведення особистого селянського господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 рік складало 54,0 % валової продукції  сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі-97,8%; овочів- 86,1 %; плодів та ягід- 84,6 %; зернових та зернобобових- 21,0%; соняшнику- 19%; цукрових буряків- 12,2%; молока- 82,2%; мяса -48,6%; яець -43,4%; вовни-78,5%; меду-97,5%.

Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на  меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.

Кваліфікаційні ознаки особистого селянського господарства стосуються  можливості членства та видів здійснення виробничо-господарської діяльності. Членами особистих селянських господарств можуть бути громадяни України, що мешкають на селі і досягли 18-річного віку або з моменту укладання шлюбу. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на власний розсуд. Вони є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Особисті селянські господарства не є суб’єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способом організації праці на селі з обов’язковим використанням земельної ділянки, наданої у власність або переданої в оренду в одночас, як свідчать вищенаведені статистичні показники, основними виробниками овочів, плодів та картоплі в Україні є саме особисті селянські господарства. Особисті селянські господарства не підлягають державній реєстрації, але відповідно до статті 4 Закону України « Про особисте селянське господарство» вони підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.

Слід також підкреслити, що продаж виробленої продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної обробки), продукції власного бджільництва не декларується та не оподатковується, що є позитивом у розвитку особистих селянських господарств.

Ще одним напрямом діяльності, який набуває подальшого поширення, є надання мешканцями сіл та селищ послуг у сфері зеленого сільського туризму. На жаль, в Україні досі не існує окремого спеціального законодавчого акта щодо регулювання організації зеленого сільського туризму. Існує лише постанова Верховної Ради України « Про прийняття за основу проекту Закону України про сільський зелений туризм» від 16 листопада 2004 року №2179, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 року №373-р, яким затверджено План заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки. Заходи державної підтримки розвитку сільського туризму спрямовані на покращення економічних умов розвитку, розвиток інфраструктури, маркетингу та формування кадрового потенціалу забезпечення розвитку сільського туризму.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері, а й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих  з’являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв’язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

Важливим результатом сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції ОСГ, причому реалізації на місці і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім’ї, які приймають відпочиваючих, удосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство, Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, у цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму в підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Виходячи із викладеного, необхідним та своєчасним є прискорення прийняття законопроекту « Про сільський та сільський зелений туризм» з метою встановлення правових основ здійснення зеленого туризму в Україні.   

 Особистому селянському господарству належать земельні ділянки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в державній або комунальній власності і використовуються виключно як сіножаті та пасовища. їх можуть орендувати громадяни або користуватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земельні ділянки для городництва також є об'єктами виключно державної або комунальної власності й надаються в користування громадян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторічних плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі змістом правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

а) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

б) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв).

Правовий режим земельних ділянок громадян, які вони отримали у власність чи користування для ведення особистого підсобного господарства з 01 січня 2001 року ( дата набуття чинності Земельного Кодексу України ), визначається положеннями коментованої статті Кодексу та нормами Закону України « Про особисте селянське господарство». Однак земельне законодавство, яке діяло до зазначеної дати, передбачало можливість отримання громадянами земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства розміром, як правило, до 0,6 га. У зв’язку з цим виникає питання, чи мають громадяни, які отримали земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, право на безоплатну приватизацію додаткової земельної ділянки з тим, щоб загальний розмір ділянки, використовуваної для ведення особистого селянського господарства, не перевищував 2 га. Закон України « Про особисте селянське господарство» визнав таке право громадян. Згідно зі статтею 5 Закону громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства, тобто в межах 2 га.

Особисте селянське господарство має право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.