Відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

          Землеустрій  базується на таких принципах:

а) дотримання законності;

б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвітку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища;

в) організації використання та охорони земель з урахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів;

г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю;

д) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування;

е) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості грунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, втановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історіко-культурного призначеня.

Система землеустрою містить:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

д) державний та самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;

е)наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою; 
є) суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Суб'єктами землеустрою є:  органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин, а відповідно і землеустрою, є землі в межах території України (територія України, території адміністративно-територіальних утворень, територіальні зони), земельні ділянки, у тому числі земельні частки (паї).

Земля - це частина довкілля, яка характеризується просторовістю, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами і водами. Земля, згідно ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Межі земельної ділянки фіксуються на планах і виносяться в натуру (на місцевість). Площа земельної ділянки визначається після виносу меж в натуру (на місцевість). Правовий статус земельної ділянки включає в себе цільове призначення, дозволене використання і зареєстровані у державному земельному кадастрі права на земельну ділянку (права власності, користування або оренди, обмеження, обтяження).

Земельна частка (пай) — це частина земельної ділянки, яка обліковується в умовних (кадастрових) гектарах та має грошове визначення. Межі цієї частини ділянки в натурі не виділяються, але їх правовий статус враховується при внутрішній організації території земельної ділянки.

Види землеустрою в залежності від його завдань і змісту розділяють: територіальний, внутрішньогосподарський і зокремлений.

Територіальний землеустрій - це система соціально-економічних, організаційно-правових та технічних заходів, спрямованих на створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування і вдосконалення раціональної системи стійкого землекористування сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, точність і безперечність встановлення в натурі (на місцевості) меж землеволодінь, землекористувань, адміністративно-територіальних утворень, спеціальних земельних фондів, земель права державної та комунальної власності, територій з особливими режимами використання і обмежених правами інших осіб.

Внутрішньогосподарський землеустрій - це система еколого-економічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення територіальних умов раціональної організації землі і виробництва, в основному, сільськогосподарських підприємств, селянських та фермерських господарств в межах їх землеволодінь і землекористувань, яка забезпечує ефективність сільськогосподарського виробництва, раціональне використання земель, створення екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Зокремлений землеустрій - це система ґрунтозахисних, природоохоронних, меліоративних та заходів по збереженню і підвищенню родючості земель щодо окремої земельної ділянки або території, які вимагають капітальних вкладень або розробки спеціальних технологій організації використання земель.

 

2. . Землі  сільськогосподарського призначення

 

Всі землі в межах  території України незалежно від їх природнього стану складають одне ціле – землі України. До земель України належать як території, вкриті шаром грунту ( те, що зазвичай називають землею), так і території з голою материнською породою ( гірські масиви тощо ) і днища річок та інших водойм. Об’єднуючою ознакою для всіх земель є те, що вони виступають об’єктом суспільних відносин, які регулюються нормами земельного права.

Поділ земель України на категорії здійснений на основі природних (екологічних ) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. Він має на меті забезпечити задоволення відповідних потреб суспільства, наприклад потреб у якісному навколишньому середовищі, у вирощуванні продовольчої продукції, у розміщенні та розвитку населених пунктів тощо. Використання земель для задоволення потреб суспільства обумовлює необхідність установлення певних правил їх використання та охорони, які закріплюються в нормах права. Однак слід зазначити, що земельне законодавство містить і правові норми, які визначають загальні, спільні для всіх категорій земель правила їх використання та охорони. Отже, в структурі правового режиму кожної категорії земель представлені як загальні правові норми, які стосуються використання та охорони всіх категорій земель України, так і правові норми, якими визначаються особливості використання та охорони земель конкретної категорії. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо використання та охорони земель певної категорії, становить правовий режим категорії земель.

Законодавство більшості  країн світу дозволяє іноземним державам набувати у певному порядку земельні ділянки у власність. Отже, Україна як держава може рабути у власність земельні ділянки, розташовані на території інших країн. Такі земельні ділянки є об’єктом права державної власності, суб’єктом якого є держава Україна.

Водночас розташовані на території іноземних держав земельні ділянки, право власності на які належить Україні, не входять до складу земель України. Правовий режим таких земельних ділянок визначається законодавством не України, а тієї держави, на території якої вони розташовані.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського  виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя  гіршої якості.

Лінії електропередачі і зв’язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Землі сільськогосподарського призначення традиційно виділяються в окрему категорію земель України. Такі землі є основним засобом виробництва і предметом праці у сільському господарстві. У статті 22 Земельного кодексу України дається юридичний критерій відмежування  земель сільськогосподарського призначення від інших категорій земель.

Згідно з цим критерієм до земель сільськогосподарського призначення належить кожна земельна ділянка, яка:

а) передана у власність чи надана у користування громадянинові або юридичній особі для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури;

б) призначена для виробництва сільськогосподарської  продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового  призначення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запасу, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

Землі сільськогосподарського призначення не є однорідними за своїми агрофізичними властивостями та характером використання і поділяються на сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Територія України характеризується незвичайно високим показником сільськогосподарської освоєнності, оскільки сільськогосподарські землі становлять 72,1% від загальної площі держави. У складі сільськогосподарських земель 97,2% займають сільськогосподарські угіддя (землі зайняті під господарськими дворами, шляхами та прогонами, землі, які знаходяться в стадії меліоративного будівництва.

Станом на 01.01.2006 року площа сільськогосподарських угідь України становила 41722,2 тисяч га ( 69,1% від загальної площі держави ). Левову частку ( 77,8% ) у складі сільськогосподарських угідь займає рілля, що свідчить про високий показник розораності території (53,8%), який майже вдвічі вищий ніж у країнах Євросоюзу (30-33%). Площа перелогів станом на 01.01.2006 року становить 419,3 тисяч га ( 1% від площі сільськогосподарських угідь), що не в повному обсязі відображає реальну ситуацію у державі щодо перелогових земель.Багаторічні насадження займають площу 900,5 тисяч га (2,2%), 2 429,2 тисяч га ( 5,8% ) займають сіножаті, а пасовища – 5 521,3 тисяч га ( 13,2% ).

Структура сільськогосподарських угідь України за п’ятнадцятирічний період ( у порівняні з 1991 роком ) зазнала відчутних змін, що обумовлено економічною ситуацією в аграрному секторі держави та впровадженням заходів Національної програми охорони земель. За цей період більш ніж на 1,0 млн.га скоротилася площа ріллі, що пояснюється переведенням ії у перелоги, сіножаті та пасовища, частково під заліснення. Також незначно зменшилась площа багаторічних насаджень.

Відмінності у фізико-географічних умовах ( кліматі, рельєфі, структура  грунтового покриву і ін..) спричиняють неоднорідність структури сільськогосподарських угідь в різних адміністративних утвореннях Україн