Контрольная работа по "Історія філософії"

Деізмом називається погляд на релігію як у віру, яка лише визнанням бога як першопричини, першопоштовхом, відмовляючись від інших положень релігії, що розглядаються що суперечать розуму.

У філософському відношенні деісты коливалися між непослідовним матеріалізмом і ідеалізмом.

Джон Толанд. Відкидає нерухомість Спінозовської субстанції. Світ як єдине ціле вічний, але постійно змінюється. Життя невпинно й рух характеризують як окремі речі, а й субстанцію. «Рух є істотне властивість матерії., так само невіддільне від неї природи, як невіддільні від нього непроникність і протяг.» Матерія є основою мислення.

Деізм і релігійне вільнодумство представляли серйозну небезпеку обману ідеології феодального суспільства. Саме на цей час починає працювати ідейний борець проти освіти Дж. Берклі.

Джордж Берклі (1684–1753) – суб'єктивний ідеалізм. Народився Ірландії, дворянин. Закінчив Дублінський університет. З 1734 по 1752 р. Берклі був єпископом.

Берклі відкидає матеріалістичний вихідний пункт філософії Локка й оголошує відчуття єдиною сприймають людиною реальністю. Локк прагнув з'ясувати метод, з якого ми дійшли ідеям про матерію та просторі. Цей метод уже є щодо Локка – абстракція. Берклі намагається всіма доступними засобами довести, що людини неспроможний до утворення описаних Локком абстракцій. Загальна абстрактна ідея протяги, чи простору неможлива. Вона абсурдна і внутрішньо суперечлива. Це ж і з абстракцією матерії. Доведенню цього Берклі присвятив «Трактат про засадах людського знання», «Три розмови між Гіласом і Філонусом», де зараз його не приховує, що її головна мета– боротьба проти матеріалізму всіх його проявів у науці.

По Берклі, основу поняття матеріальне (і просторі) лежить припущення, що можемо відволікаючись від приватних властивостей речей, які сприймаються у вигляді відчуттів, утворювати відвернену ідею про спільний їм матеріальному субстраті. Але це пояснити неможливо. Ми не маємо почуттєвого сприйняття матерії як такої. Ми сприймаємо лише окремі речі й кожне з цих сприйняттів є сума окремих відчуттів чи «ідей». «Ми окремі кольору, а чи не забарвлену матерію»…

Не може бути загальної відверненої ідеї про матерію та просторі. Слово стає загальним не оскільки вона є знак відверненої загальної ідеї, тому, що здатна бути знаком багатьох приватних ідей. Розум дозволить утворювати загальну ідею речі, але з загальну відвернену ідею. Абстрактна ідея матеріально неспроможна додати до властивостями речей жодного властивості понад ті, що відкриваються у яких у відчутті.

Вчення це – суб'єктивний ідеалізм. Визнається існування лише людської свідомості, у якому Берклі розрізняє ідеї, й душі. Ідеї – це надаються до сприймання нами суб'єктивні якості. Душі – сприймають, діяльні нематеріальні суб'єкти духовної діяльності.

Ідеї – пасивні; це лише стану. Душі ж активні. Берклі намагається довести, що речі виникають завдяки сприйняттю і зникають, коли припиняється сприйняття.

Берклі намагається уникнути соліпсизму, тобто. виведення у тому, існує лише один сприймає суб'єкт. Його буква стверджує, що суб'єкт існує у світі чимало. Річ, яку перестав сприймати один суб'єкт сприймається іншими. Але якщо б, усе суб'єкти зникли, речі не перетворилися в ніщо. Вони продовжили б існування як сума ідей у умі Бога. Бог неспроможна зникнути. Тому неспроможна зникнути й усе створений їм світ. Бог вкладає до тями окремих суб'єктів зміст відчуттів. Це вже крок у до об'єктивного ідеалізму.

Давид Юм (1711–1776 рр.). Син небагатого Шотландського поміщика. Юм – скептик, агностик. Закінчив Единбурзький університет. Після поїздки до Франції видав «Трактат про людської природі», «Досліди моральні і політичні». У 1763 р. Юм знову мови у Франції. Він обізнаний із французькими просвітителями (Деламбер, Гельвеціі, Дідро…)

Завдання знання бути керівництвом для практичної орієнтації. У цьому єдиним предметом достовірного знання вважає об'єкти математики. Всі інші об'єкти досліджень стосуються лише фактів, які може бути доведені логічно, а виводяться лише з досвіду.

Досвід, проте, розуміється ідеалістично. Дійсність – потік вражень. Причини, які породжують що ці враження – непізнавані. Не можемо навіть знати чи існує зовнішній світ. Існують враження наших почуттів (відчуття) враження внутрішніх діяльностей душі (рефлексії). Від цих 2 видів початкових відчуттів залежать ідеї пам'яті і уяви. Жодна ідея може бути освічена без попереднього їй враження.

Ставлення між причиною і під дією може бути виведено ні інтуїтивно ні шляхом докази. Можливо причинний зв'язок і є. Можливо, що з 2 подій, які йшли одне одним, попереднє подія справді причина, а наступне – слідство. Але так чи ні – встановити неможливо. Причинний зв'язок, як і існує – непізнавана. Проте, люди схильні робити висновки від можна побачити у минулому дій до таких ж діям цих об'єктів у майбутньому (за навесні слід літо). Вони з впевненості, що така сама послідовність буде й у майбутньому. Чому люди діють таким чином? Це результат звички. Проте, дію звички будь-коли може перетворити наше очікування відомого ладу у достовірність істинного знання – скептицизм. Потік наших вражень навряд чи хаотична. Враження не рівноцінні й цілком достатньо орієнтації у світі.

У онтології (вченні про бутті) Юм заперечує існування категорії субстанції і зводить ідею субстанції до ідеї сукупності окремих якостей.

У філософії релігії він обмежується єдиним припущенням, ніби причини порядку в Всесвіту мають певну аналогію із людським розумом. Відкидає всяке богослов'я. Релігія неспроможна – бути основою моралі.

19. Філософія  Просвітництва й французький  матеріалізм XVIII в.

Висхідна до імен англійських мислителів Бекона і Локка філософія знайшла своїх талановитих продовжувачів мови у Франції, зокрема у особі Дідро і Гольбаха. Ідеї француза Декарта надихнули німця Іммануїла Канта.

У Франції філософія виступала в у вісімнадцятому сторіччі як серцевина, ядро Просвітництва, сама своєю чергою одержуючи від Просвітництва конкретні імпульси до розвитку. Усі ставилося під критичний світло розуму при готовності прийняти будь-яку альтернативу (якщо вона лише то, можливо розумно обґрунтована) існуючому стану справ. Показова у тому світлі філософська діяльність Вольтера і Жана-Жака Руссо, двох мабуть, головних ідеологів Великої французької революції.

Своєю вершини французька філософія XVIII століття досягла на роботах Дені Дідро і Поля Гольбаха. Під керуванням Дідро видавалася знаменита енциклопедія, у якій на суд людського розуму ставилися досягнення «у всіх галузях знання і набутий в усі часи».

Гольбах, як і Дідро, був однією з філософських лідерів енциклопедистів. Як і кожен послідовний матеріаліст, Гольбах починає аналіз з матерії, сіло, що є спочатку, незалежно від духовному житті людину. Далі робиться спроба дати пояснення дуже складно феноменам до людської свідомості.

Для німецького філософа І. Канта найголовніший предмет філософії – людина, оскільки він собі є своє остання мета. За відправну точку філософствування Канта є суперечності між положеннями, кожна з яких визнається логічно доказовим.

20. Французький  матеріалізм XVIII в. Про природу, суспільстві, людині

Французькі матеріалісти XVIII в. – Ламетрі, Гельвеціі, Дідро, Гольбах – несуть свої ідеї на широке коло міського суспільства. Вплинув на становлення матеріалізму мови у Франції справила розвиток філософії в Англії XVII в. (Толанд, Тиндаль, Шефтсбери). Також значний вплив справила філософія Лежка, особливо про дослідному походження знання. Іншою важливою джерелом матеріалістичних ідей для них механістичний матеріалізм фізики Декарта, вчення Спінози про природу, субстанції… Відкриття Ньютона, Ейлера, Лапласа, Лавуазьє, Бюффона та інших. натуралістів утворюють природничо-наукову основу філософії узагальнень французьких матеріалістів XVIII в.

Природа. Зачинатель французького матеріалізму – Жульєн Офре де Ламетрі (1709–1751). У загальній формі висловив майже всі ідеї, хто був потім розвинені Гельвецисм, Дідро, Гольбахом.

Ламетрі доводив, що форму для невіддільні від матерію та що матерія пов'язані з рухом. Субстанція зрештою зводиться до матерії, у природі якої полягати як здатність до руху, а й загальна потенційна спроможність до чутливості або до відчуття.

Вказував на матеріальний характер одухотвореності тварин і людини. Усі наші відчуття обумовлені зв'язком почуття за посередництвом нервів з матеріальним речовиною мозку.

Ламетрі лише намітив ряд основних ідей, але з дав їх докладного систематичного розвитку. Найбільш систематичним виразником філософських навчань французьких матеріалістів став Поль Анрі Цитрих Гольбах (1723–1789). Найбільше його твір – «Система природи», в написанні якій взяли як і деяке участь Дідро, Нежон.

У підставі цього трактату думка про приведення всіх явищ природи до різноманітних форм руху матеріальних частинок у своїй сукупності їхнім виокремленням вічну нестворену природу. Основу всіх проявів природи становить матерія із властивою їй властивістю руху. Матеріальні процес є суворо необхідними, випадковість і доцільність виключається. Вчення необхідність поширюється і людини.

З дії і протидії всіх істот виходить ряд рухів, підлеглих постійних і незмінним законам. Відрізняються 2 роду руху:

1. Рух мас, завдяки  якому вона тіла переносяться  з однієї місця інше;

2. Внутрішнє й  приховане рух, залежить від властивої  тілу енергії.

Гольбах доводить універсальність руху на природі. Сутність природи у цьому щоб діяти. Природа набула свого рух від себе самої (ніяких першопоштовхів), бо природа є велике ціле поза якої ніщо неспроможна існувати. Рух є необхідний спосіб існування матерії. Закони причинного зв'язку також універсальні, як універсально властивість руху на природі. Над усіма зв'язками причин у природі панує щонайсуворіша необхідність. Випадковість заперечується. У вихорі пилу піднятий вітром, немає жодної молекули пилу, розташовану випадково, яка має певної причини. З загального детермінізму виводиться і заперечення порядку й безладдя у природі. Ідеї порядку й безладдя суб'єктивні і становлять лише нашу оцінку ситуації.

Вчення про природу набуло розвитку на роботах Дені Дідро (1713–1784). Минув шлях від етичного ідеалізму і деїзму до матеріалізму у навчанні про бутті, психології, теорії пізнання. Матеріалістичні твори: «Племінник Рамо», «Розмова Деламбера з Дідро», «Сон Деламбера».

Вніс в вчення про природу елементи діалектики. За його думки все змінюється, зникає, лише ціле залишається. Світ безперервно зароджується і вмирає.

Особливу увагу Дідро приваблювала проблема матеріального тлумачення відчуттів. Як механічне рух матеріальних частинок часто породжує специфічне зміст відчуттів? Є дві відповіді на це запитання:

1. Відчуття з'являється  на певної стадії розвитку  матерії чимось якісно нове;

2. Здатність, аналогічна  відчуттю властива для всієї матерії. Дідро схилявся другої думки.

Дідро намітив теорію про психічних функціях. Наші почуття – клавіші якими часто вдаряє навколишнє наше Природа і які самі часто собою вдаряють. Звідси випливає, що людина укладає у своїй організації щось автоматичне. Цей автоматизм не позбавлений одухотвореності і передбачає що лежить основу всієї матерії здатність відчуття.

Визнання існування незалежного від усвідомлення зовнішнього світу, і навіть визнання здібності відчуттів відбивати властивості зовнішніх речей значить проте ніби відчуття є дзеркальні копії предметів. По Дідро між більшістю відчуттів та його причинами максимум подібності, цим між самими поглядами й їх назвами. Дідро розрізняє в речах первинні якості (перебувають у самих речі глибокі і не залежить від свідомості) і вторинні (які у відношенні предмета решти речам або до них самих) Людина й суспільство. У вченні про суспільство відстоюють детермінізм, тобто. вчення про причинної зумовленості всіх людських дій. Проте людина може бути звільнено з відповідальності на скоєне ним суспільства. Необхідність людських дій анітрохи виключає можливості зобов'язання і правомірності покарання. Суспільство карає за злочину т. до. вони шкідливі. З іншого боку це спосіб запобігання злочинів у майбутньому. До того ж ніяке розсуд необхідності скоєння людиною дій не знищує людських почуттів, отже, не знищує самодіяльності, т. до. почуття є головні будники до дії.

Вчення про моралі має ґрунтуватися на досвіді. Людина рухається прагненням до задоволення та огидою до страждань. Та оскільки людина спроможна порівнювати задоволення й вибирати нам найбільші, і навіть здатний визначати цілі, то тут для нього можливі правил і поняття про дії, що у основі моральності.

Переваги заслуговують розумові задоволення як більше міцні, тривалі і більше залежать від самої людини.