Контрольная работа по "Історія філософії"

Саме тому ідеалом людини у античної філософії є мудрець, який споглядає світ довкола себе, розмірковує про світ.

Античні філософи намагалися знайти на свої сучасників шлях щастю. Є підстави сперечатися у тому, якою мірою це вдалося.

7. Вчення  Демокрита. Поняття атома і порожнечі

Передумовою атомізму (А) була дати матеріальне пояснення піднаглядним властивості!, речей – їх безлічі, руху, і зміни. Після Зенона, довів ніби гіпотеза - про безкінечною подільності речей, простору й часу веде до непереборним протиріччям і парадоксів, всяка спроба обгрунтувати реальність безлічі, окремості речей та їх рухливість мала рахуватися з цим. Вчення А. стало геніальною спробою вирішення цих труднощів. А. припускали існування нескінченного безлічі тілесних частинок, вони допускали існування порожнечі у якій відбувається рух частинок і заперечували за частинками можливість ділитися нескінченно, вбачали у них непроникні атоми.

Відповідно до цієї гіпотезі кожна річ, будучи сумою дуже великого (але з нескінченного) кількості частинок – дуже малих, але з своєї неподільності не обертаються на ніщо, не може розглядатися як нескінченно велика й те водночас зовсім не від має величини як це було у Зенона. Отже, було вирішено криза, викликаний критикою Зенона.

Засновник А. – Левкип. (народжений в Мілеті). Усі складається з дрібних неподільних частинок і порожнечі. Продовжувач А. – Демокрит (460 -370 рр до н.е.). Народився у фракійському місті Абверах. Побував в країна; сходу. Є праці Демокрита, стали охоплювати питання філософії, логіки, психології, етики, політики педагогіки, теорії мистецтв, мовознавства, математики, фізики, космології. Активний прихильник раб демократії.

Вихідний становище А. системи – існування атомів і порожнечі, їхнім виокремленням своїм нескінченним! різноманітними сполуками все складні тіла. Отже, одним із головних передумов його вчення; є погляд, яким відчуття представляють хоч і недостатній, але необхідний джерело пізнання.

Недостатні і неточні свідоцтва відчуттів виправляють з тоншим розсудом розуму. Так атоми і порожнеча невидимі, та їх існування засвідчується заснованим на почуттях спостереженнями і роздумами. Демокрит відрізняє те, що існує в думці від цього, що є насправді «тільки загалом думці існує солодке, у думці – гірке, у думці – тепле, у думці – холодне, у думці – колір, насправді є тільки атоми і порожнеча.» Проте Демокрит не заперечує реальність сприйманого. У разі Демокрит свідчить, що філософія займається вивченням не проти того, відомо всім, а те, що є основою всього, утворює його причин. Очевидно, Демокрит незгодний із тим, що чуттєве сприйняття якостей збігаються з самими якостями.

Атоми суть різноманітних малих тіл, які мають якостей, порожнеча ж – місце, де всі ці тіла, J перебігу всієї вічності, носячи угору й униз, чи сплітаються між собою, чи наштовхуються друг на друга і відскакують, розходяться і знову поділяють думку такі сполуки, отже вони справляють і всі інші складні тіла, і наші тіла, та його гніву й відчуття.

Для пояснення реального різноманіття дійсності Демокрит допускає, що атоми різняться формою ладу і становищу. Ці розбіжності лежать у в основі всіх можна побачити відмінностей. Жоден з них отже перестав бути безпричинним. Він заперечує наявність доцільності у природі.

А. вчення поширюється Демокритом на вчення про життя і душі. Життя невпинно й смерть органічно зводите; до з'єднання і розкладанню атомів. Душа складається з вогненних атомів це і є їх тимчасове з'єднання. Душ; не безсмертна.

Основа пізнання – відчуття. Від речей відокремлюються «видики» – матеріальні форми речей, от лунають в різні боки в порожньому просторі і пробираються у органи почуттів через пори. Якщо пори відповідають але з-за розміру і малої форми який проникає у таких випадках, то у відчуття виникає образ предмета відповідний самому предмету. Отже, вже у відчуттях ми маємо вірний образ предмета Проте і предмети, що з своїй "малій величини недоступні почуттям. Такі риси речовин осягаються розумом, і це пізнавання також може бути достовірним.

Ідеалом Демокрита є життя, забезпечена загальним законом і порядком, безтурботна і добросерда. Найважливіша умова – розподіл праці. Етичні погляди – розумна насолода життя полягає у світлому і спокійному стані душі, зумовленому згодою із дикою природою, виконанням боргу мірою в усьому… Уміння досягати такої міри дає навчання, яке Демокрит не відокремлює від виховання якого неможливо знайти досягнуто ні мистецтво, ні мудрість.

ЭПІКУР, (341–270 рр.до н.е. Епоха еллінізму) Народився на острові Самосі. Переїхав до Афін, де заснував школу «Сад Эпікура». Головне завдання філософії – створення етики, вчення щодо поведінки, яка приводе до щастя Але етика то, можливо побудована лише за умови якщо визначатиметься місце, яке людина займає у світі. Тому етика має опиратися на фізику, а фізиці має передувати розробка теорії пізнання.

Матеріалістичний сенсуалізм. Усі, що відчуваємо істинно. Помилки виникають від неправильної оцінки віддалених наслідків, що відчуваємо За підсумками відчуттів можливі висновку про предметах та його причинах Сприйняття – єдиний критерій істинності, вона є критика й у висновків такими проблемами, яких безпосередньо нами не сприймаються, аби укладання ці були в логічному протиріччі даними сприйняттями.

Епікур прийняв основні тези А. Демокрита. Доводив, що вчення про причини необхідне всіх явищ природи та повинно приводити до висновків про неможливість для людської свободи. У рамках необхідності повинен бути вказаний шлях до свободи.

У Демокрита рух атомів без неї викликається механічної необхідністю. Епікур вважає, що рух зумовлено внутрішнім властивістю атомів – їх вагою, яка поруч із їх формою становищем і порядком стає важливим об'єктом визначенням атома. Кількість форм атомів) обмежена, оскільки атом неспроможний мати велику вагу. При русі атоми можуть самовільно відхилятися на невеличкий куток і в такий спосіб переходити з прямолінійних шляхів руху на криволінійні. Це є необхідною передумовою свободи людини.

Критерій щастя – задоволення. Благо те, що породжує задоволення. Зло те, що породжує страждання. Розробці вчення про шляху на щастя має передувати усунення всього, що цьому шляху страху перед богами, смертю і загробним світом. Боги неспроможні втручатися у перед людством, а Душа смертна.

Відкидання страхів відкриває дорогу на щастя. 3 типу задоволення:

1. природні й  необхідні не для життя;

2. природні, але  життю не необхідні;

3. не необхідних  життя і природні.

Він прагне лише у перших вражень і утримується від інших. Результат такого утримання – сповнена; незворушність, чи безтурботність, що є щастя.

8. Софісти. Сократ і сократичні школи

 

 

Філософське рух епохи зрілих рабів - демократій. (У – VI ст. до.н.е.)

У V ст. до.н.е. змінюють політичної влади аристократії і тиранії у багатьох містах Греції прийшла влада демократії. Розвиток створених нею нових виборних установ – народних зборів та суду, господаря великій ролі у боротьбі партій та класів вільного населення, породило потреба у підготовці людей, володіють мистецтвом судового і політичного красномовства, вміють переконувати. Деякі, які найбільш висунулися, у цій галузі людей ставали вчителями риторики, політичних знань… Проте нерозчленованість тодішнього знання і набутий велика роль, який мала тоді філософія, призвели до того, що це нові мислителі зазвичай вчили як політичної й юридичної мудрості, але пов'язували її зі спільними питаннями філософії та світобачення. Їх почали називати «софістами» тобто. мудрецями, вчителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у промовах жадав доказам упередженої мети, іноді явно помилкової, погляду.

Така характеристика спиралася те що, нові вчителя філософії стали доводити украй думка про відносності будь-якого знання.

Філософське протягом софістів неоднорідне. Найбільш притаманним всіх представників софізму є теза про відносності всіх людських понять, етичних і оцінок. Протагор:

««людина є мірою усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують».».

Старша група: Протагор (481 – 411рр. до н.е.), Георгій, Гіппій і Продик. 

Протагор мірою називає критерій, речами — справи.., що людина є критерій усіх справ, діянь. Повне роз'яснення концепції Протагора принципово суперечить вченню Аристотеля про збігання висловлювань з дійсністю. Ці дві різні концепції антиномічні, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, які ведуть людину до успіху під час завершення задуманої справи, — істинні, а успіх у справах є універсальною людською мірою знань, будується на абсолютно протилежному Аристотелеві вченню про істину. Для софістів тільки досвід може слугувати джерелом знання, а не «нус», «абстрактне мислення», «ідея».

За свідченням Діогена Лаертського, Протагор перший почав вивчати способи доказів і тим самим започаткував формальну логіку.

Георгій. Ніщо немає. Він доводить, що якби воно існувало, ми не могли б мати про нього ніякого знання, а якби мали таке, то не могли б його висловити. .

Старші софісти були великими спецами у питаннях правничий та загальнополітичних питаннях.

Молодші софісти. (VI ст. до н.е.) У цих навчаннях особливо вирізняються етичні і соціальні ідеї. Ликофрону і Алкидам заперечували необхідність класів (Знатність це вигадка. Природа нікого не створила рабами і народжуються вільними.)

Фрашмах поширив вчення про відносності будь-якого знання на соціально-етичних взаєминах спікера та стверджував, що справедливість те, що корисно сильному.

СОКРАТ. Афінянин (469–399 рр. до н.е.). Сократ зібрав навколо себе численних учнів, більшість яких опинилася ворогами рабовласницькою демократії. Це, і навіть виступи самого Сократа проти демократичного устрою відновили проти народ. Він був притягнутий в суд і отруївся. Сам Сократ щось писав. Про його вчення відомо лише з повідомлень учнів: Ксилофонта, Платона, Аристофана, а як і Аристотеля. Для Сократа характерна логічність промови, іронія, викриття плутаності понять своїх співрозмовників і майстерне розчленовування питання, що становить предмет обговорення. Виступав проти Софістів.

Філософія за Сократом – вчення у тому як слід жити. Сократ виступає проти натурфілософії, емпіричного вивчення природи, невисоко оцінює пізнавальне значення органів почуттів. Головне завдання пізнання – пізнання себе, (самопізнання)

Знання це виявлення загального для цілого ряду речей, в такий спосіб знання є поняття про об'єкт і осягається через визначення поняття. Повинна існувати єдина загальна і якщо вища мета, яка підкоряє всі приватні цілі й що є безумовне вище благо.

У етики Сократа ототожнюється чеснота зі знанням. Немає людини, який знаючи, що може зробити щось краще, був би навпаки робити гірше. Погане дію є незнання, а мудрість – досконале знання.

Сократичні школи: мегарська, елидоеритрійська, кінічна, кіренська.

КИРЕНАІКИ. Благо людини – це її насолода. У цьому сенс і мета життя. Реально лише нинішнє, цінно тільки те, що одержуєш у сьогодні. Засновник їх грона Геродот – облагороджував ці принципи, вважаючи, що людина має панувати над насолодами. Проте його послідовники на це наплювали. Федір атеїст: «заради насолоди засобами не гребують». Гігезій: «насолоду мимохіть, її важко отримати, воно минуще, якщо сенс усього життя в насолоді, яку важко дістати, чи варто жити?»

КІНІКИ. Діоген, Антисфен. Людина має звільнити себе від залежностей, уподобань до насолод, що зв'язують людину. Єдині реальні поодинокі речі, загального немає. Немає і загальних законів природи. Кожен сам собою.

МЕГАРСЬКА: поєднувала ідеї Сократа, елейскої школи і софістів. Загальне і неподільне буття природного характеру спільне добро. Усе одиничне втрачає статус самостійної реальності. Тобто, реальне лише спільне. Є лише необхідне, можливості має.

 

9. Філософія  Платона («Федон», «Софіст», «Бенкет»; Федр, Псавний, Еріксімах, Арістофан, Агафон, Сократ)

В V ст. до н.е. основним типом давньогрецької філософії був матеріалізм.

Платон (427–347 рр. до н.е.). Афінянин, противник афінської демократії. Філософський розвиток почався в школі Сократа. У містах південної Італії та Сицилії продовжив ознайомлення з філософією еолійців і піфагорійців. У 387 р. він повернувся на Афіни і заснував школу (академію).

Очевидно свою літературну діяльність почав із невеликих діалогів з питань етики. У зрілий період ним було написано трактат «Держава», потім діалоги «Бенкет», «Тєетет», «Федон». До пізніх робот належить діалог «Закони». Філософське вчення Платона охоплює широке коло питань – про буття світу і його походження, душі й пізнання, суспільство, розподіл праці, виховання, мистецтво.