Контрольная работа по "Історія філософії"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2015 в 23:56, контрольная работа

Описание работы

Філософія – це вкрай узагальнене, теоретичне бачення світу. Вона відрізняється від релігійного і від наукового способу розуміння дійсності. Від релігійного вона відрізняється своєї раціональністю, науковістю побудови і опорою на науку. Від наукового вона відрізняється тим, що являє собою узагальнене осмислення світового цілого й відношення людини до світу.

Содержание работы

Поняття філософії, її функції і у суспільстві.
Предмет філософії. Проблема походження філософії. Основні філософські проблеми та напрями.
Специфіка філософського знання. Основні способи філософствування.
Історичні типи філософії
Старогрецька філософія. Мілетська школа, піфагоризм
Старогрецька філософія. Космоцентризм у сенсі світу й узагалі людини. Основні поняття античної філософії (Космос, Природа, Логос, Ейдос, Душа)
Вчення Демокрита. Поняття атома і порожнечі
Сократ і сократичні школи
Філософія Платона («Федон», «Софіст», «Бенкет»; Федр, Псавний, Еріксімах, Арістофан, Агафон, Сократ)
Філософія Аристотеля (Критика Платоновської теориии «ідей», Логіка, Теорія пізнання, Космология і фізика)
Елліністична філософія (загальна характеристика, основи школи і проблематика)
Середньовічна філософія. Теологизація у філософській думці. Бог, людина й світ в середньовічної християнської філософії
Філософія епохи Відродження. Ідеали людини, його свій відбиток у мистецтві
Наукова революція, і філософія XVII століття. Сенсуализм і раціоналізм як цілісні системи гносеологічних поглядів. (Декарт, Локк, Лейбніц)
Вчення Ф. Бекона про пізнанні та науку («Новий Органон»). Раціоналізм
Рене Декарт – основоположник раціоналізму (розмірковування про методі)
Проблема Субстанції в навчаннях Спінози і Лейбніца
Філософські погляди Дж. Берклі і Д. Юма
Філософія Просвітництва й французький матеріалізм XVIII в.
Французький матеріалізм XVIII в. Про природу, суспільстві, людині
Список літератури

Файлы: 1 файл

реферат.docx

— 130.63 Кб (Скачать файл)

Світ чуттєвих речей не є світ справді сущого: почуттєві речі з'являються і гинуть, змінюються і рухаються, вони не містять нічого істинного. Справжньою сутністю речей їх причинами є безтілесні безчуттєві форми (ідеї, або види), які опановує розум. Стосовно почуттєвим речам ідеї, і зразки, і цілі, яких прагнуть речі, й поняття про спільну основі речей кожного класу.

Т. я. чуттєві речі скороминущі, вони повинні зумовлюватися як буттям, а й небуттям. Це небуття є матерія, (область безупинного руху, виникнення та) Матерія приймає він ідеї, й перетворює їх у безліч чуттєвих речей, розділених простором.

Область ідей є піраміду, на вершині якої ідея блага. Вона зумовлює пізнаванність, існуючих предметів, від нього вони мають власної сутності. Ідея блага не лише верховної причиною буття, але його метою (телеологія – вчення доцільність).

Ідеї вічні, незмінні, тотожні, не залежить від умов простору й часу. Світ чуттєвих речей – світ вічного виникнення і відтак загибелі, руху, і мінливості, у ньому все властивості відносні, обмежені умовами простору й часу.

Знання є пригадування. До свого вселення в оболонку душа перебувала на небо та споглядала там істинно суще. Поєднавшись із тілом душа забуває те, що знала, але у глибині ці знання залишаються. Сприйняття матеріальних предметів нагадують душі забуті нею знання.

Ідеї пізнаються шляхом інтуїції, незалежної від почуттєвого сприйняття, почуттєві речі відбиваються лише у думках, які дають справжнього знання. Середину з-поміж них і справжнім знанням займають математичні знання. Вона має щось родинне почуттєвим речам та ідеям.

Буття – тотожне й незмінного, однак у діалогах «Софіст» і «Парменид» Платон дійшов висновку, що "вищі пологи сущого – Буття, рух, спокій, тотожність і журналістам зміну – можуть мислитися тільки такий способом, що з неї і є договір не є, і хіба себе і рівність, і тотожний собі й центральної перетворюється на інше. Так буття оскільки він розглядається саме собою – об'єднані, вічно, тотожний, незмінно, нерухомо, але ж він оскільки він розглядається стосовно іншому, містить у собі відмінність, мінливе, рухомий. Тому буття містить у собі протиріччя: воно об'єднані і множинне, вічно і минуще, незмінне й мінливе.

Суперечності є потрібне умова для спонукання душі до мисленню. Мистецтво спонукати для роздумів у вигляді виявлення протиріч, прихованих в повсякденних думках, є, за Платоном, мистецтво діалектики.

У космогонічному вченні Платон стверджує, що останніми елементами всіх речей є неподільні трикутники чи геометричні безтілесні атоми.

Людська душа незалежна від тіла, і безсмертна. Душа складається з 3 частин: розумної, що створюється самим творцем, афективної і вожделєющої, яка нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями можлива за відповідного вихованні. Оскільки люди й не можуть особистими зусиллями наблизитися досконалості, необхідно держава й закони. Держава ґрунтується на розподілі праці між розрядами свобод громадян.

У вченні про розподіл громадян розряди Платон керується своєї класифікацією частин душі. Різній частини повинен відповідати розряд правителів – філософів, ефектною – воїнів, жаданої – ремісників. Кожен розряд має бути обмежений виконанням своїх і утриматися від втручання у справи інших.

Приватна власність і прийомна сім'я – підривають умови суспільства. Тому Платон розробив план гуртожитки, заснованого на усуненні для правителів і воїнів – особистої власності, і навіть вчення про спільність їхніх дружин та державному вихованні дітей. «БЕНКЕТ»

Федр: Ерот – найдавніший бог, першоджерело найбільших благ. Любов має навчати соромитися ганебного і прагне прекрасного. Негідний поступок…сором перед коханим. Військо чи держава з закоханих. Якщо Гомер каже, що деякі героям відвагу вселяє бог, то люблячим її вселяє Ерот. Дбайливі готові померти друг за друга (Алкестида зважилася померти за свого чоловіка). Боги теж високо шанують відданість та самовідданість у коханні.

Павсаній: Еротов 2 – небесний і вульгарний. Будь-яку справу саме не буває прекрасним чи потворним, а дивлячись у тій як він робиться. Той Ерот прекрасний, який спонукає чудово любити. Вульгарний Ерот: це те любов яку люблять люди пересічні – люблять жінок більш ніж хлопців та більше тіло, ніж душу.

Небесний Ерот – одержимі цим Еротом звертаються до юнакам, віддаючи перевагу з того що сильніше від природи й наділене великим розумом. Оскільки будь-яку роботу може бути прекрасним і потворним, то небесна любов виникає, коли шанувальник вважає справедливим надавати юнакові, який поступився, будь-які послуги, а юнак вважає справедливим нічого не відмовляти людині, що робить його мудрим й, розумною й доблесним.

Еріксімах (лікар): Двоїстий Ерот полягає у самій природі тіла (хворе початок і здорове) догоджати початку хорошому – добре, поганому – погано. Гармонія, лікування, музика, погода, землеробство.

Арістофан: Люди не знають найбільшої сили Ерота, інакше йому спорудили храми. Щось про людської природі. Було 3 статі. Один з'єднував і чоловічий і жіноче начала. Люди були розсічені навпіл богами. З цього часу властиво людям любовне потяг, яке поєднуючи половини, намагається зробити висновки з 2 те й цим зцілити людську природу. Любов це жага цілісності й прагнення до неї.

Агафон. Хоче величати самого Ерота, а чи не його дари як робили колишні оратори. Ерот наймолодший, оскільки він обходить старість і нерозлучним із молодими. Він ніжний. Гомер – ніжні стопи в неї: уникає ними Праха земного; вона за главам людським ходить. (про богині Ата) Він гнучкий, справедливий, будь-коли кривдить ні богів ні людей. Розсудливий. Храбр тощо.

Сократ. Ерот – це кохання до когось. Любов жадає до свого предмета. Жадає, коли має (спірний питання…). Хіть викликає та, чого бракує. Якщо здорова людина хоче здоровим, він хоче здоровим у майбутньому. І це означає любити то, чого ще немає, коли хочеш зберегти у майбутнє те, що маєш тепер. Ерот – любов до краси. Отже не має вроди й потребує ній.

Йдеться, почута від афінянки. Між мудрістю й невіглаством є щось середнє. Вірний, але з підкріплене доказами уявлення – не є знання. Якщо ні пояснення, яке йому це знання (але й невігластво). Ерот, отже, посередині, між крайнощами. Ерот не бог, оскільки обділений красою. Він смертний і безсмертний. – він демон, посередник для людей і богами. Він заповнює проміжок з-поміж них пов'язує світ внутрішньої зв'язком.

Ерот – філософ, оскільки він любить прекрасне, а мудрість прекрасна. Філософ займає проміжне становище між мудрецем і неуком.

Усі люблять благо і хочуть бути щасливими, але впевнено ми говоримо не про, що вони люблять. Ми беремо тільки один різновид кохання, і закріплюємо з ним загальне поняття, інші різновиду називаємо інакше. ЛЮБОВ – це кохання до цього вічного володіння благом. Щоб прагнення блату можна назвати кохатися треба народити у чудовому як тілесно і духовно. Народження – це частка безсмертя і вічності, яка відпущена смертному суті. Любов те й прагнення безсмертя.

Смертна природа може бути безсмертної лише дітонародженням, залишаючи щоразу нове замість старого. Людина від народження до старості вважається однією особою, але він немає у тому ж. Усе смертне зберігається застаріваючи та йдучи, але водночас залишаючи свій новий подобу.

Доблість – заради безсмертної слави.

Вищі таїнства любові. Спочатку людина має полюбити прекрасне тіло й народити про неї прекрасні думки. Потім він буде любити все прекрасні тіла, а одного збайдужіє бо визнає таке кохання дрібної. Після цього він почне цінувати красу душі вища, аніж красу тіла, спіткає красу насущних справ України та звичаїв. Від насущних справ він має можливість перейти до наук, аби побачити їх красу та прагнучи красі вже в усьому її різноманітті же не бути рабом привабливості когось чи щось, а повернути до відкритого моря вроди й споглядаючи їх у неухильному прагнення до мудрості, рясно народжувати чудові мови і думки, що він не побачить тим єдиним науки, що стосується краси.

КРАСА: Той, хто пройде весь шлях побачить у кінці цього шляху щось дивовижно прекрасне, щось, по-перше вічне, тобто. яке знає ні народження ні смерті, ні зростання, ні зубожіння, по-друге, над чимось прекрасне, десь потворне. Краса постане перед ним як така, через себе самого, завжди однакова, й інші різновиду прекрасного невіддільні від ній в такий спосіб, що вони з'являються і гинуть, та її не прибуває менше. Він побачить її чистої, без домішок, без спотворень, не обтяжену людської плоттю. Це божественна краса.

Людина побачивши цю красу зуміє народити не ознаки досконалості, а цілком справжнє, оскільки осягає він істину, а чи не привид.

 

10. Філософія  Аристотеля (Критика Платонівської теорії «ідей», Логіка, Теорія пізнання, Космологія і фізика)

Народився у Фракійському місті Стагир, навчався платонівської академії. (384–322рр. до н.е.). Після смерті Платона жив у Атарнеї (острів Лесбос) та був при дворі македонського царя Філіпа як вихователя сини – Олександра. У 335 року повернувся у Афіни, де заснував школу – гімназії (ліцей).

До нас дійшли в повному обсязі тексти Аристотеля. Чимало понять з дійшли ймовірно є текстами самого Аристотеля. Наприклад, «Метафізика», очевидно, представляє складені слухачами склепіння різних за часу курсів Аристотеля. Дуже важливі розуміння Аристотеля його твори: «Про душі, «Фізика», «Категорії». «Фізика» Аристотеля охоплює питання логіки, психології теорії пізнання, вчення про бутті, космології, фізики, зоології, політекономії, політики, етики, педагогіки, риторики, естетики. Він обговорює і критикує положення Платонівських атомістів, піфагорійців, ранніх матеріалістів.

Критика Платонівської теорії «ідей», Логіка. Вчення Аристотеля – об'єктивний ідеалізм. Воно склалося у неприпустимо різкій критики вчення Платона про ідеї. Ця теорія (про ідеї) неспроможна за низкою причин: 1. Ідеї Платона суть прості копії, чи двійники, чуттєвих речей і від них за змістом.

2. Оскільки Платон  відокремив світ ідей у світі  речей, то ідеї щось можуть  дати існуванню речей. І хоча  Платон стверджує, ніби речі невіддільні  від ідеям, ця їхня причетність  просто метафора. Вчення Платона  неспроможна пояснити ставлення ідей до речей ще й тому, що Платон заперечує здатність ідей бути безпосередніми сутностями речей.

3. Стверджуючи, ніби  ідеї ставляться до ін. ідеям, як загальне до окремого Платон  занурюється у протиріччя. За  таке розуміння кожна ідея є і сутність, оскільки будучи загальною, вона присутня менш загальній, і не суттєвій, т. до само собою воно своєю чергою причетна до що стоїть над нею більш загальній ідеї, котра є її сутністю.

4. Платонівське вчення про сутності ідей незалежних стосовно речам почуттів світу призводить до недоладній висновку: бо між ідеями і речами є подібність й, оскільки за Платоном, для подібного має бути ідея, то крім ідеї, наприклад чоловіки й крім відповідних їй речей, має бути ідея того подібного, що ними. Далі, з цією нової ідеї чоловіки й для що під нею першої ідеї, й її речей має бути ще одне – третя ідея…

5. Відокремивши ідеї на світ вічних сутностей, відмінний від мінливого почуттєвого світу, Платон позбавив себе можливості пояснити факти народження, загибелі і рух.

По Аристотелеві, кожна річ є єдність матерію та форми. Форма нематеріальна, але він не є й світло потойбічне сутність. Так мідний кулю є єдність речовини – міді – і форми – кулевидність, яка підпорядкована міді майстром, але у справжньому кулі вона становить одне з речовиною. Протилежність матерію та форми не безумовна. Мідь є матерія стосовно кулі, але ж і форма стосовно фізичним елементам, з'єднанням яких, за Аристотелем, є мідь. Мідь позбавлена форми т. до. ще є кулею й те водночас він є можливість форми. Форма є дійсність того можливістю чого є матерія. Відповідно до цього не більше світу чуттєвих речей може бути послідовний перехід від матерії до співвідносної їй форми і навпаки. Категорії ці в такий спосіб стають плинними.

Кожна форма може й як матерія на яку має бути відповідна їй вища форма. Наприклад, якщо цегла є формою глини, розглядати, як матерію, то формою цієї матерії буде будинок. Проте, то піднімаємося до форми, якої вже не можна розглядати, як матерію. Такою граничною формою є серводвигун чи бог – ідеалізм. Але загалом, за Аристотелем, чуттєво-сприймаючі речі є єдність матерію та форми.

Теорія пізнання. Вихідна точка – існування незалежної від суб'єкта об'єктивної дійсності. Відчуття людини є відображеннями, копіями предметів зовнішнього світу. Отже, джерелом пізнання є почуттєвий досвід, а відчуття передбачає незалежний від усвідомлення предмет сприйняття. І але він вважає, що у розумі нічого немає, було б раніше у відчуттях, твердження це не поширює за останні аксіоми науки, котрі за її думки неможливо знайти виведено з вищих стосовно ним положень цих та що їх визнані умоглядними, а чи не досвідченими передумовами знань.

Информация о работе Контрольная работа по "Історія філософії"