Контрольная работа по "Історія філософії"

З М І С Т

1. Поняття філософії, її функції і у суспільстві.
2. Предмет філософії. Проблема походження філософії. Основні філософські проблеми та напрями.
3. Специфіка філософського знання. Основні способи філософствування.
4. Історичні типи філософії
5. Старогрецька філософія. Мілетська школа, піфагоризм
6. Старогрецька філософія. Космоцентризм у сенсі світу й узагалі людини. Основні поняття античної філософії (Космос, Природа, Логос, Ейдос, Душа)
7. Вчення Демокрита. Поняття атома і порожнечі
8. Сократ і сократичні школи
9. Філософія Платона («Федон», «Софіст», «Бенкет»; Федр, Псавний, Еріксімах, Арістофан, Агафон, Сократ)
10. Філософія Аристотеля (Критика Платоновської теориии «ідей», Логіка, Теорія пізнання, Космология і фізика)
11. Елліністична філософія (загальна характеристика, основи школи і проблематика)
12. Середньовічна філософія. Теологизація у філософській думці. Бог, людина й світ в середньовічної християнської філософії
13. Філософія епохи Відродження. Ідеали людини, його свій відбиток у мистецтві
14. Наукова революція, і філософія XVII століття. Сенсуализм і раціоналізм як цілісні системи гносеологічних поглядів. (Декарт, Локк, Лейбніц)
15. Вчення Ф. Бекона про пізнанні та науку («Новий Органон»). Раціоналізм
16. Рене Декарт – основоположник раціоналізму (розмірковування про методі)
17. Проблема Субстанції в навчаннях Спінози і Лейбніца
18. Філософські погляди Дж. Берклі і Д. Юма
19. Філософія Просвітництва й французький матеріалізм XVIII в.
20. Французький матеріалізм XVIII в. Про природу, суспільстві, людині
21. Список літератури

1. Поняття  філософії, її функції і у суспільстві

Філософія – це вкрай узагальнене, теоретичне бачення світу. Вона відрізняється від релігійного і від наукового способу розуміння дійсності. Від релігійного вона відрізняється своєї раціональністю, науковістю побудови і опорою на науку. Від наукового вона відрізняється тим, що являє собою узагальнене осмислення світового цілого й відношення людини до світу.

Філософський світогляд – це теоретичний погляд поширений на світ з позиції активної істоти, яка усвідомлює як найбільше себе, і те з чим їй доводиться взаємодіяти. Це сукупність фундаментальних ідей про людину, світу і про відношення до світу. Ці ідеї дозволяють людям свідомо орієнтуватися у світі та суспільстві, і, навіть, мотивувати свої вчинки. Їх специфіка полягає у тому, щоб вказати гранично широко, у межах певної цивілізації, що відбувається і, навіть, керувати у діях наріжними для даної цивілізації цінностями. Філософія розробляється окремими людьми, а не їх сваволею і капризом. «Що ж до окремих осіб, то вже, звісно, – зазначає Гегель, – кожен із новачків син свого часу; і філософія є й час, збагнене на думці».

Аристотель возносив філософію «головної ролі і чільною наукою, якій усі інші науки, як рабині, не сміють перечити». Для Сенеки філософія - основний засіб розвитку цивільних якостей особистості, морально-духовної доблесті та інтелектуальної сили.

З усього перебільшення значимості філософії для суспільства і Аристотель, і Сенека правильно відзначали лідируючу позицію у філософській думці у Московській духовній культурі, а зауваження Сенеки про моральної користь філософії зберігають своє значення і сьогодні.

Михайловський - оракул, філософія, осягаючи історичну епоху, випереджаючи відбиває напрям, і шляхи розвитку людства, попереджає про приховану небезпеку, і, так було з усіма крутими поворотами історії, в усі переломні історичні епохи. До цього зводиться завдання та сучасного філософії. Досліджуючи світ у цілому і становище людини у ньому, філософія виконує світоглядну функцію, Суспільство жадає від філософії відповіді на питання: Яким може бути світ, щоб він відповідав людині? Яким може бути сама людина, аби відповідати світу? Хто має право жити у гідному світі? Гідна чи сама людина, яка має право виступати від імені життя, чи розуміє її цінність? Відповідаючи на ці запитання, філософія постає як теоретична основа світогляду, вона пропонує систему категорій, виражає фундаментальні принципи буття, зокрема специфіку існування. До таких світоглядних принципів відносяться твердження: Світ «не створено ніким із богів, ніким із людей, а був і є вічно живим вогнем»; «Світ не безглуздий і абсурдний, але перебуває у безглуздому стані»; тощо.

Світоглядні принципи поділяються на ідеалістичні і матеріалістичні залежно від того, що ставиться на перше місце: свідомість чи матерія. Їх можна класифікувати як діалектичні і антидіалектичні залежно від того, визнається в них розвиток чи заперечується. Світоглядні принципи тісно пов'язані з практичним життям, із життєвими установками людини, яка пізнає. Так світоглядний принцип: «Бога немає, все дозволено» виправдовує нелюдськість і аморальність, беззаконня і злочинність. Твердження «Ніщо у світі не відбувається всупереч волі богів» породжує безвольність, примиренське ставлення до подій. Ліворадикальне гасло: «Хто був ніким, він стане всім» небезпечний свавіллям в соціально-культурному відношенні. Опанування досягненням світової культури – тривалий процес, та див не буває.

Безперечна заслуга сучасної філософії у філософській думці є висування її представниками нових цінностей. До них належать загальногуманістичні, екологічні цінності й цінності якості життя. Цінність якості життя протиставляється рівню життя, масовому виробництву і споживанню. Для людини, її здоров'я, щастя не менш важливий рівень життя, як і його якість. Він визначається не так її комфортом, скільки добрими і гуманними відносинами у суспільстві, соціальною рівністю і близькістю до природи.

2. Предмет  філософії. Проблема походження  філософії. Основні філософські  проблеми та напрями

Філософія – це така область духовної діяльності, що ґрунтується на особливому, філософському типі мислення, в основі якого полягає філософське пізнання, і самостійність предмета філософії. Філософія не є таким предметом як, наприклад, природничі науки, тому, що предмет філософії не локалізований в тій чи іншій конкретній області знання як, наприклад біологія, геологія… Проте предмет у філософії є, принципова неможливість зазначення його локалізації становить його специфічну особливість.

Це та область духовної діяльності, під аркушами якої лежить рефлексія над самою банківською діяльністю та, отже, за їхніми змістом, метою та формами й у кінцевому підсумку над з'ясовуванням сутності самої людини як суб'єкта культури, тобто сутнісних відносин людини до світу.

Філософія почалася з перенесенням основної уваги людини на її ставлення до світу, тобто, на людину, яка пізнає перетворення і що робить світ. З течією історії конкретне наповнення цієї загальної специфіки філософського предмета неодноразово оновлювалося, наповнювалося новими значущими нюансами, але завжди в основі філософського знання була необхідність з'ясування зв'язок між людиною й цивілізованим світом, тобто, з'ясування внутрішніх причин і способів пізнання і перетворення світу людиною. Філософія – це, в такий спосіб, непросто нова дисципліна, ще гроші і специфічний тип мислення та навіть свого роду філософський емоційний настрій, система світогляду почуттів.

Чи є внутрішній розподіл філософської проблематики, загалом який орієнтовано на виявлення відносин людини зі світом? Ще з античності такий розподіл було заплановано, хоча він не збігався з брешами структури філософського знання, оскільки антична філософія включала в себе ту частину знань, що згодом відійшла до природничих наук.

І все-таки вже в античності говорилося про ОНТОЛОГІЮ – вчення про буття і ГНОСЕОЛОГІЮ чи ЭПІСТЕМОЛОГІЮ – вчення про пізнання, і ЛОГИКУ – вчення про форми мислення.

Філософські питання. Чи є солодкість об'єктивною властивістю цукру чи це лише суб'єктивне відчуття людини? Чи належить краса предмета природі, людям… або вона продиктована почуттям прекрасного, людської здатністю сприймати красу? Питання людської свободи. Чи пов'язаний прогрес суспільства лише з об'єктивними показниками темпів економічного розвитку або ж включає й суб'єктивні, людські аспекти? Всі ці питання зачіпають одну загальну проблему: співвідношення буття й свідомості, об'єктивного і суб'єктивного, світу й екології людини.

Бертран Рассел: «розділений світ терпіти і матерію, і якщо так, то що таке подих і що таке матерія» Чи підпорядкований дух матерії, чи вона володіє незалежними здібностями? Чи має всесвіт єдність чи мету? Розвивається чи всесвіт у напрямку до якоїсь мети? Чи існують закони природи, чи просто ми віримо в це завдяки нашій властивості та схильності до порядку? Потрібно добру бути вічним, щоб заслуговувати високої оцінки, або до добра слід прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче йде до загибелі? Досліджувати ці питаннями, а то й відповідати на них, – справа філософії. Велика багатопланова проблема «світ-людина», власне, постає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, абстрактний вираз практично будь-якої філософської проблеми. Саме вона, можливо, у певному сенсі, названа основним питанням філософії.

3. Специфіка  філософського знання. Основні способи  філософствування

Філософія має низку аспектів. Насамперед, її цікавлять проблеми буття. Що таке суще і чи є сенс у світі? Чи можна, вивчаючи людину, виходити за таємниці буття? Розкриваються у людині витоки існування?

Для Аристотеля, буття – головна філософська проблема, і нею має займатися метафізика. Коли щодо нього первинний божественний розум, форма форм, остільки проблема буття набуває умоглядний характер.

Перший аспект філософії – онтологічний. Під впливом природознавства ще у вісімнадцятому сторіччі Кант довів, що метафізика як вчення про потойбічне (трансцендентному) неможлива. Відтоді вчення про буття розробляється онтологією. Проблему буття безпосередньо пов'язують із науковим і життєвим досвідом, з кордонами й можливостями пізнання дійсності.

Другий момент філософії – антропологічний. Він формувався за допомогою усвідомлення особливостей буття людини, його особливої предметності. Від характерно активного ставлення до природи, з урахуванням якого формуються тільки йому притаманні потреби й уміння. Потреби повинні бути задоволені. І їх задоволенню служать здібності.

Наприкінці ХІХ століття німецький філософ Р. Лотце виділяє цінність як особливу сферу реальності. Цінності потрібні суспільству для задоволення його потреб. Ціннісний підхід був раніше прерогативою релігії, але ще античні мислителі, не виділяючи поняття «цінність», у межах етичних роздумів замислювалися про природу і походження основних цінностей і про їх зміст.

При своєму становленні філософія звертає увагу на співвідношення матеріально-речових і морально-релігійних цінностей, матеріального багатства і наукових знань. Один з давньогрецьких мудреців Аристипп говорив: «Краще бути убогим, ніж неуком: якщо перший позбавлений грошей, то другий позбавлений образу людського».

Для давньогрецьких філософів особливе значення як цінностей мали істина, добро і краса. Їх цікавили основи цих цінностей.

Релігіозно-христіанська думка, як непорушною основою цінностей запропонувала Бога, а головною цінністю – порятунок душі.

Філософія Нового часу належним чином оцінила цю орієнтацію на вигаданий, надприродний світ. Прагнення людей врятувати свої душі має зворотним боком зневагу до матеріальних цінностей, до свого здоров'я, продовження роду, праці і пізнання.

Звісно, ми можемо звести філософію лише у теорію цінностей – аксіологію, однак слід визнати, що ціннісний аспект філософії і зокрема – етика – ціннісна її сторона, яких не можна було віддавати на відкуп релігії.

Третій аспект філософії – пізнавальний (гносеологія). Як то вона може пізнавати світ, за допомогою яких методів і коштів?

Ще в античному світі сформувався скептицизм. Його прибічники сумнівалися щодо можливості пізнання реальності й закликали до пасивності. На щастя, скептики не становлять пере важність у філософському співтоваристві. Філософія сприяє пізнанню природи й суспільства, пробуджуючи в дослідників цікавість і зацікавленість у істині. Але ще більше значення філософії для наукового знання в тому, що вона аналізує пізнавальні можливості вченого, його методи дослідження. Найважливішим засобом пізнання є мислення.