Операції комерційних банків на валютному ринку

Rd =  (4.2)

Отже, в нашому прикладі:

Rd =10000* 11167 грн.

Таким чином, використання складних процентів (за інших рівних умов) є безумовно вигідним для вкладників банку, оскільки забезпечує їм більший доход.

Поряд із наведеними варіантами нарахування процентів значний вплив на рівень доходу вкладників справляє періодичність процентних нарахувань в межах встановленого терміну розміщення грошей на вкладі. Чим частіше здійснюється нарахування складних процентів, тим більшою буде підсумкова сума вкладу в кінці терміну його користування.

Це треба добре розуміти вкладникам і депозиторам, щоб орієнтуватись у різних схемах, які використовуються банками при залученні строкових вкладів.

Приклад. Комерційний банк «Ласкаво просимо» пропонує юридичним особам 3-місячний депозит двох видів: а) депозит «Святковий» на умовах щодекадного  нарахування складних процентів за ставкою 95% річних; б) депозит «Студентський» на умовах щомісячного нарахування складних процентів за ставкою 97% річних.

Для визначення найбільш прийнятого для потенційного вкладника варіанту треба розрахувати так звану  ефективну річну процентну ставку. Виходячи з формули (4.2) ефективна ставка може бути обчислена:

r(e) = , де  (4.3)

m – загальний  термін користування вкладом, у днях.

Розрахуємо ефективну річну проценту ставку для варіантів:

а) r(e) = 105.7%

б) r(e) = 105.0%

Отже, незважаючи на те, що оголошена процентна ставка за депозитом «Святковий» нижча, ніж за депозитом «Студентський» (95%<97%), ефективна річна процентна ставка за ним при розрахунку виявилась вищою (105.7%>105%), тому саме цей депозит є більш прийнятним для депозитора з точки зору доходності.

4.3. Недепозитні  операції банків

В практичній банківській діяльності часто виникає ситуація, коли виявляється, що залучених банком депозитних ресурсів  недостатньо для здійснення запланованих кредитно-інвестиційних операцій. Таким чином утворюється різниця між розміром кредитів і інвестицій, які необхідно профінансувати, та наявною сумою депозитів. Для покриття цієї різниці, яка має назву «розрив фондів банку», використовуються ресурси, які залучаються шляхом здійснення банківських недепозитних операцій.

Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі виступають:

отримання міжбанківських кредитів;

рефінансування в Національному банку України;

операції REPO;

емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселя, облігації тощо).

Основним джерелом недепозитних ресурсів з наведених вище є операції з отримання міжбанківських позик. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власних клієнтів у  кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів у інших  комерційних банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів.

Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають, передусім, відносна простота оформлення та швидкість здійснення.

Банк-позичальник взаємодіє з банком-кредитором, як правило, без посередників. Узгодження умов  кредитування (сума, термін, процентна ставка, вид забезпечення тощо) здійснюється по телефону, факсу, електронній пошті. Після повного  оформлення кредитної угоди банки обмінюються між собою підписаними екземплярами за допомогою телефаксу. Підписання кредитної угоди є підставою для перерахування коштів з рахунку банка-кредитора на рахунок банка-позичальника. Перерахування здійснюється практично в режимі реального часу після надання банком-кредитором в обслуговуюче його регіональне управління НБУ платіжного доручення на переказ коштів на користь банка-позичальника. Міжбанківські кредитні угоди укладаються, як правило, на термін від декількох днів до 1-2 місяців. Досить поширеними є міжбанківські кредити «overnight», які  повинні повертатися на наступний день після їх отримання.

Достатньо поширеними в міжнародній банківській практиці є операції з запозичення ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння тим  установам, які мають проблеми з тимчасовою  нестачею своїх ресурсів для проведення активних операцій. Так, наприклад, у США Федеральна резервна система  надає позики фінансово-кредитним установам через так зване «дисконтне вікно», перераховуючи суму кредиту на рахунок банка – позичальника у Федеральному резервному банку відповідного регіону. Кожний кредит, який надається ФРС, повинен бути забезпечений надійною заставою. Більшість банків використовують в якості застави цінні папери Казначейства США.

В Україні Національний банк здійснює політику рефінансування комерційних банків через використання таких інструментів:

– кредитні аукціони;

– ломбардні кредити;

– інші інструменти.

Розміщення  ресурсів НБУ на кредитних аукціонах здійснюється згідно типових правил  проведення аукціонів, тобто кредити отримують ті  комерційні банки, які забезпечують найбільш якісне виконання відповідних вимог НБУ та погоджуються на більш високу процентну ставку.

Ломбардні кредити надаються комерційним банкам, які зобов’язані зберігати у Національному банку в якості забезпечення цінні папери державного боргу та ліквідні корпоративні цінні папери.

Слід відмітити, що в останній час Національний банк України здійснює дуже жорстку  кредитну політику – кредитні аукціони не проводяться, ломбардні кредити практично не надаються. Тому для переважної більшості комерційних банків таке джерело як рефінансування в Національному банку залишається в сучасних умовах закритим.

Ще одним джерелом залучення банківських ресурсів, яке вже досить довго активно використовується банками в розвинутих країнах та в останні роки почало застосовуватись українськими банками, виступають операції REPO («repurchase agreement»). В основу цих операцій покладено механізм залучення ресурсів за рахунок продажу комерційним банком якісних, низько- ризикових, досить ліквідних активів, які згідно з Угодою про зворотний викуп (REPO) можуть бути викуплені цим банком через визначений термін та за встановленою ціною. В якості таких активів вітчизняні банки, як правило, використовують облігації внутрішньої державної позики, казначейські векселя, депозитні сертифікати НБУ, муніціпальні облігації, ліквідні цінні папери  провідних українських підприємств.

Операції REPO є вигідними для банку, оскільки вартість залучених таким чином ресурсів є досить невисокою внаслідок того, що угоди про зворотний викуп забезпечуються здебільшого високоякісною заставою. Разом з цим, зазначені активи банку-позичальника можуть  використовуватись ним шляхом передачі у заставу під операції REPO без необхідності остаточного вилучення із балансу банку.

Ті комерційні банки, що проводять політику інтенсивного розвитку та диверсифікації діяльності, активно діють на ринку боргових зобов’язань, випускаючи в обіг цінні папери власного боргу, серед яких переважають фінансові векселя, а також облігації банків.

Банківський вексель – це цінний папір, в якому міститься безумовне грошове зобов’язання банку про сплату зазначеної у векселі суми векселеутримувачу в указаному місці та у встановлений термін.

Фінансові векселі банків є досить привабливим інструментом внаслідок їх високої  ліквідності та надійності. Вони вільно обертаються на фінансовому ринку, можуть використовуватись в якості застави, як засіб розрахунку за продукцію та послуги, просто як джерело отримання доходу у вигляді банківських процентів. Вексель може легко та швидко змінювати свого власника за допомогою індосаменту, тобто здійснення передаточного  надпису на його зворотній стороні

Облігація банку – це цінний папір, який надає  його власнику право отримати у визначений термін грошові кошти в розмірі  номінальної вартості облігації з відповідною процентною платою (якщо облігація купонна) або без неї (якщо – безкупонна).

За своєю сутністю, призначенням та особливостями випуску та обігу облігація схожа на банківський сертифікат.

Постійні зміни умов функціонування  комерційних банків, конкуренція на фінансовому ринку, що посилюється, потребують вдосконалення існуючих та впровадження нових методів управління банківськими операціями. Що стосується недепозитних банківських операцій, то тут все більшого розвитку в останні роки набувають так звані операції із забалансового фінансування. Основними методами забалансового фінансування є:

сек’юритизація активів;

продаж позик;

надання кредитних гарантій.

Сутність методу сек’юритизації активів полягає у трансформації наданих банкам кредитів у відповідне недепозитне джерело залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу. В загальному вигляді механізм здійснення сек’юритизації активів такий: комерційний банк за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов’язково під реальну заставу. Надалі, при виникненні потреби в залученні  додаткових ресурсів, банк об’єднує у єдиний пакет усі документи, що підтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити. Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), в  якості забезпечення яких виступає саме цей  пакет заставних документів, що передається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. В результаті банк отримує можливість залучити на ринку ресурси за найменшою, порівняно з іншими джерелами, вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою. Отримані таким чином в розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходні активи. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначеного терміну користування позичальниками-заставодавцями.

Сутність методу продажу позик полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові кредити іншим банківським установам. Одним з найважливіших чинників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової процентної ставки. В цьому випадку здійснення продажу позик, наданих під діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від продажу, в активи з більшою доходністю. В сучасній міжнародній практиці, як правило, банк-продавець позики зберігає за собою право на обслуговування боргу, отримуючи від позичальників процентні платежі та контролюючи виконання ними термінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду.

Одними з найбільш поширених забалансових недепозитних операцій є операції з надання кредитних гарантій банку.

Кредитна гарантія – це забалансове зобов’язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кредиту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контракту, що був заключений між клієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як для банку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантії отримує значний доход у вигляді комісійних, не використовуючи власних ресурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозволяє йому укріпити свою репутацію як надійного позичальника та розраховувати на істотне зниження вартості кредиту або спрощення та полегшення умов комерційного контракту.

Пасивні операції виступають ключовим  елементом управління банківською діяльністю, оскільки без якісного формування ресурсної бази банку неможливо забезпечити потрібну ефективність проведення активних  операцій. При цьому необхідно розуміти, що  пасивні операції банків, також як і активні,  безпосередньо впливають на рівень доходності, а, тому, активи і зобов’язання необхідно розглядати як загальний портфель банківських ресурсів, управління яким повинно бути достатньою мірою скоординовано.

В цілому ж, головна задача, що стоїть  перед комерційним банком при здійсненні ним пасивних операцій, може бути сформульована так: «ресурсів в кожний конкретний момент часу повинно бути не просто в достатній кількості, а рівно стільки, скільки необхідно для забезпечення активних операцій».

Розділ V. Операції комерційних банків з рахунково-касового обслуговування платіжного обороту клієнтів.

Цілі вивчення: познайомитись з видами банківських рахунків та особливостями їх обслуговування; засвоїти форми та види безготівкових розрахунків; з’ясувати механізм здійснення міжбанківських розрахунків;  зрозуміти порядок функціонування системи готівково-грошового обігу у банках.

5.1. Відкриття та  ведення банками рахунків в  національній валюті

На забезпечення виконання однієї зі своїх найважливіших функцій – розрахунково-платіжної, комерційні банки здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов’язані з  обслуговуванням руху грошових коштів клієнтів.

Основною передумовою проведення цих операцій є необхідність відкриття банками рахунків клієнтам у національній та іноземній валюті.

Комерційні банки відкривають та обслуговують в національній валюті рахунки таких типів:

поточні рахунки;

депозитні (вкладні) рахунки;