Операції комерційних банків на валютному ринку

Облікова політика НБУ заснована на переобліку та купівлі векселів та інших  цінних паперів, дисконтованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк утримує із векселя обліковий процент (дисконт), від розміру якого залежить обсяг кредитування  в економіці. Так, підвищення дисконту означає, що НБУ здійснює політику кредитної  рестрикції – тобто політику «дорогих грошей», зниження дисконту спричиняє «подешевлення» грошей, тобто, проведення політики кредитної експансії.

Політика рефінансування комерційних банків заснована на наданні Національним банком кредитним установам позик під визначені види забезпечення за встановленою ставкою рефінансування.

Зміни умов надання фінансових ресурсів комерційним банкам за допомогою облікової політики та політики рефінансування справляють значний вплив на стан грошового ринку та ринку капіталів з точки зору динаміки кількості грошей в обігу.

Управління золотовалютними резервами забезпечується шляхом здійснення Національним банком валютних ітервенцій, тобто операцій з купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо інших валют і також на загальний попит та пропозицію грошей в економіці. Так,  для задоволення попиту на національну валюту, НБУ купуватиме іноземні валютні цінності, з іншого боку – Національний банк буде продавати іноземну валюту з метою скорочення пропозиції національних грошей.

Операції НБУ з цінними паперами на відкритому ринку вважаються досить важливим інструментом  підвищення ефективності політики рефінансування та облікової політики. Ці операції є найбільш гнучким методом регулювання платоспроможності, ліквідності та кредитного потенціалу комерційних банків шляхом розміщення державного боргу. На сучасному етапі, в умовах заборони прямого кредитування розриву між бюджетними витратами та доходами в Україні, операції на відкритому ринку залишаються практично чи не єдиною формою внутрішнього фінансування держави в період хронічної дефіцитності державного бюджету. Механізм використання  цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком облігацій внутріншньої державної позики, казначейських зобов’язань, власних зобов’язань (депозитних сертифікатів) НБУ, а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших паперів та боргових зобов’язань. Купівля головним банком цінних паперів на відкритому ринку буде означати збільшення грошової маси, а відтак  і кредитних можливостей банків, операції з продажу призведуть до скорочення грошових ресурсів та відповідних кредитних обмежень.

На сьогоднішній день Національний банк України функціонує як повноцінний і самостійний орган державного управління в сфері монетарної та фінансово-кредитної діяльності. З прийняттям в 1999 році Закону України «Про Національний банк України» процес законодавчого забезпечення функціонування  НБУ можна вважати здійсненим. Національний банк, як структура першого рівня вітчизняної банківської системи, виконує функції та здійснює відповідні операції, що притаманні центральним банкам розвинутих країн. Зокрема, найважливіше завдання НБУ – забезпечення стабільності національної грошової одиниці виступає  також в якості основної функції головних банків держав з розвиненою ринковою економікою як в Європі, так в Америці та Азії. В своїй поточній діяльності Національний банк є достатньо незалежним від втручання тих чи інших гілок влади. В той же час, НБУ має та активно використовує широкий арсенал адміністративних та економічних важелів впливу на фінансово-кредитну систему в цілях підтримки її ліквідності та захисту інтересів кредиторів. Саме  ефективне  використання всіх можливих засад регулятивного та наглядового впливу дозволяє Національному банку України утримувати вітчизняну банківську систему у найбільш керованому стані порівняно з іншими країнами СНД та забезпечує її відносну фінансову стійкість та необхідну ринкову стабільність навіть в умовах серйозних кризових явищ в економіці.

 

Розділ ІІІ. Порядок створення і організація діяльності комерційних банків

 

 

Цілі вивчення: з’ясувати місце і роль комерційних банків в банківській системі; зрозуміти загальний механізм здійснення банківських операцій; засвоїти порядок створення та реєстрації комерційних банків; познайомитись із системою ліцензування банківських операцій.

 

3.1. Види і операції  комерційних банків.

Як вже було відмічено, банківська система України складається з двох рівнів: перший представлений Національним банком, другий – комерційними банками. Станом на початок 1999 року в Республіканській книзі  реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ було зареєстровано 218 банків. В той же час, тільки 180 з них надавали регулярну звітність Національному банку України, з яких реально працювали на фінансово-кредитному ринку лише близько 170 банків.

Сучасна банківська практика виділяє значну кількість різноманітних ознак, за якими здійснюється класифікація банків. Відповідно  до умов розвитку вітчизняної економічної системи українські банки можуть бути класифіковані:

– за формою власності: в Україні банки створюються і функціонують у вигляді державних установ (Ощадбанк, Укрексімбанк), акціонерних товариств (переважна більшість банків), товариств з обмеженою відповідальністю (напр. КБ «Приватбанк»), спільних підприємств (ПУМБ, Інвест-Банк-Україна та ін.). Виключається перебування будь-якого банку у власності однієї особи (юридичної або фізичної), оскільки за чинним законодавством комерційний банк може бути створений за участю не менш трьох засновників;

– за територіальним характером діяльності: банки, що здійснюють свою діяльність на окремій території – регіональні; банки, що виконують операції в багатьох регіонах через філіальну мережу – республіканські; банки, що активно працюють на світових ринках та мають філіали та представництва за кордоном – міжнародні;

– за розміром: виділяються найбільші, великі, середні та малі банки. До групи найбільших входять банки, чиї сукупні активи перевищують 1млрд.грн., великі – це банки з активами понад 100 млн.грн., середні – банки  з активами вище 10 млн.грн., малі – до 10 млн.грн. Станом на початок 1999 року до групи найбільших банків було віднесено 7 комерційних банків, що становило близько 4% від загальної кількості працюючих банків України. Найбільш численною виявилась група середніх банків – 104 банки або 61% від їх загальної кількості;

– за наявністю філіальної мережі: банки, що відкрили філіали та територіально відокремлені підрозділи; безфіліальні банки;

– за сферою діяльності: банки, що здійснюють різноманітні операції та надають комплексні послуги – універсальні банки; банки, що виконують окремі специфічні операції та обслуговують окремі галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку – спеціалізовані банки.

На сучасному етапі найбільш поширеними є такі види спеціалізованих банків: іпотечні, інвестиційні, ощадні, зовнішньоекономічні, клірінгові. Основа діяльності іпотечних банків – мобілізація фінансових ресурсів шляхом випуску власних довгострокових боргових зобов’язань та здійснення кредитування під заклад об’єктів нерухомості. Інвестиційні банки – це установи, що залучають кошти через емісію цінних паперів власного боргу та розміщують їх у корпоративні та державні цінні папери, а також надають послуги з гарантованого розміщення випусків цінних паперів різних емітентів. Ощадні банки – це фінансові інститути, діяльність яких базується на залученні заощаджень населення у формі вкладів та їх використанні на ринку міжбанківських кредитів і через надання споживчих позик. Основними функціями зовнішньоекономічних банків є залучення та розміщення коштів в іноземній валюті, обслуговування зовнішньоторговельного обороту клієнтів через здійснення відповідних кредитно-розрахункових операцій.

На сьогоднішній день, в якості дійсно спеціалізованих в Україні виступають практично тільки два банки – Державний експортно-імпортний банк України та Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Чітка спеціалізація цих банків, тобто здійснення операцій у досить вузьких секторах ринку, пов’язана зі слабкою диверсифікацією їх діяльності, а відтак зі збільшенням відповідних ризиків, вірогідність яких зростає особливо в умовах нестабільної економіки. Тому цілком природно, що саме державний статус дозволяє цим банкам зберігати свою спеціалізацію в кризових умовах, оскільки держава виступає своєрідним гарантом їх стабільності та фінансової стійкості. Решта українських банків намагається, відповідно до власних можливостей, максимально диверсифікувати свою діяльність, пропонуючи комплексне банківське обслуговування та виконуючи різноманітні операції, передбачені чинним законодавством. Отже, за набором операцій та послуг, що здійснюються, переважна більшість вітчизняних банків може бути віднесена до універсальних, не заважаючи, навіть, на офіційні назви деяких з них (напр., Іпотечний комерційний акціонерний банк, Інвест-банк Україна, Легбанк, Укргазбанк, Індустріально-експортний банк, «Національні інвестиції», Земельний банк).

Банки взагалі – це суто комерційні інститути, які в своїй поточній діяльності реалізують передусім власні економічні інтереси. Найважливіша задача комерційного банку – максимізація вартості капіталу, тобто підвищення рівня доходів на кошти, що були вкладені до банку засновниками та акціонерами. Тому основним показником діяльності комерційного банку  вважається прибуток як  різниця між доходами від банківських операцій та витратами на їх здійснення. В якості головного принципа управління діяльністю банків виступає принцип: «купити дешевше – продати дорожче». Таким чином, політика і стратегія банку мають бути спрямовані на залучення фінансових ресурсів за найменшою вартістю та пошук найбільш доходних варіантів розміщення цих ресурсів при забезпеченні прийнятного рівня ризику проведення операцій.

Для забезпечення виконання своїх функцій та досягнення стратегічних та тактичних цілей комерційні банки здійснюють відповідні операції, постійно намагаючись збільшувати їх кількість та підвищувати якість. На сьогоднішній день основна маса українських банків спроможна якісно виконувати не більше 40-50 видів операцій та послуг. В той же час, провідні вітчизняні банки, активно диверсифікуючи свою діяльність та запроваджуючи новітні банківські технології, цілеспрямовано наближаються до рівня розвитку банківських послуг в країнах з ринковою економікою. Так, наприклад, виходячи з рекламних проспектів КБ «Приватбанк», цей інститут пропонує майже 180 банківських операцій та послуг, що є на сьогодні незаперечним рекордом в Україні (довідка: комерційні банки Германії здійснюють 150-200 операцій, Японські банки – 300).

Але не зважаючи на таке різноманіття, всі банківські операції можуть бути об’єднані за функціональними ознаками у відповідні групи операцій, ключовими серед яких є:

– кредитні операції;

– засновницькі операції;

– розрахунково-касові операції;

– інвестиційні операції;

– депозитні операції;

– міжбанківські операції;

– емісійні операції;

– комісійні операції;

– посередницькі операції.

Кредитні операції – це операції з надання банком позичальнику у тимчасове користування вільних грошових ресурсів на умовах платності, забезпеченості, поворотності, строковості та цільового характеру.

За допомогою засновницьких операцій комерційні банки приймають пряму участь у створенні нових господарюючих суб’єктів.

Розрахунково-касові операції включають надання таких послуг як зберігання коштів  клієнтів на відповідних рахунках, отримання платежів на користь клієнтів та здійснення грошових переказів за дорученнями власників коштів, прийняття готівкових коштів для зарахування на рахунки клієнтів та видача готівки з цих рахунків через операційну касу банку.

Інвестиційні операції – це операції з розміщення фінансових ресурсів у різноманітні корпоративні та державні цінні папери та інші боргові зобов’язання шляхом придбання цих фондових цінностей на фондових біржах та організованому позабіржовому ринку.

Депозитні операції – це операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб на рахункі різних типів: поточні, бюджетні, вкладні, ощадні, кодовані та інші.

Міжбанківські операції – операції з недепозитного залучення ресурсів на міжбанківському ринку: кредити від Національного банку, позики, одержані від інших комерційних банків; операції з надання позик банкам та розміщення депозитів в НБУ.

Емісійні операції – діяльність банку з формування власного капіталу та недепозитного залучення фінансових ресурсів, що здійснюється через випуск банківських акцій, облігацій, векселів та інших боргових зобов’язань.

Комісійні операції, – це різноманітні консультаційні, інформаційні, аудиторські, облікові, реєстраторські, кастодіальні, трастові послуги, в результаті надання яких банки отримують доход у вигляді комісії.

Посередницькі операції – це послуги банків з розміщення цінних паперів емітентів на первинному фондовому ринку, брокерські та дилерські послуги в операціях з фондовими цінностями, іноземною валютою, інші види операцій на грошовому ринку, в яких банки виступають як посередники, поєднуючи інтереси різних сторін фінансових угод.

За своєю економічною сутністю усі операції комерційних банків можуть бути класифіковані як:

активні;

пасивні;

комісійно-посередницькі.

Активні операції – це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходу, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. Відповідно до наведеного вище групування банківських операцій, до активних операцій відносяться: кредитні, засновницькі, інвестиційні, міжбанківські (в частині наданих позик). Також до активних слід віднести операції з придбання позаоборотних активів (приміщень, обладання, технічних засобів тощо) та формування касових залишків і залишків коштів на кореспондентських рахунках банків.

Пасивні операції пов’язані із формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку для забезпечення проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників доходності та забезпечення ліквідності та платоспроможності. До пасивних операцій належать: емісійні операції, депозитні та міжбанківські операції (в частині отриманих позик).

Комісійно-посередницькі послуги – це операції консультаційного характеру, що виконуються банками за рахунок їх високої інформативності, глибоких професійних знань персоналу, володіння новітними технологіями, а також операції, де банки діють за рахунок та в інтересах клієнтів. Таким чином, до цієї групи мають бути включені операції, які приносять банкам доход, але не потребують додаткового залучення та використання наявних ресурсів.

Разом з тим слід розуміти, що подібне розмежування банківських операцій не є виключним та не має чітких безумовних границь: багато операцій можуть одночасно виступати в ролі як активних, так і пасивних. Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку. Одночасно отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в операційній касі банку, що, безумовно, є активною операцією.